Ірина Тимошенко, журналіст.
спеціально для "Перше екскурсійне бюро".

Одним із найцікавіших і найкращих музеїв в Україні є київський „Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків” - справжня окраса і гордість нашої столиці, слава про який сягнула далеко за межі нашої держави. В його зібраннях знаходиться чимало чудових творів світового мистецтва, володіти якими мали б за честь найвідоміші музеї світу, приміром такі, як Ермітаж, Лувр чи Прадо...
А починався знаменитий київський музей мистецтв із захоплення подружжя Богдана Івановича та Варвари Ніколівни Ханенків шедеврами світового мистецтва та їхньої приватної колекції, яку вони збирали все своє життя і, зрештою, заповідали своєму рідному місту Києву. Власне, ініціатором зібрання шедеврів світового мистецтва виступив Богдан Іванович, а Варвара Ніколівна стала його натхненницею та завзятою помічницею.

Будинок родини Ханенків по вул. Терещенківський, 15

Вперше покликання до колекціонування майбутній київський меценат відчув іще під час „Петербурзького” періоду свого життя. Після закінчення юридичного факультету Московського університету у 1871 році Б.Ханенко поступив на службу в департамент юстиції у Північній столиці, а згодом його було обрано мировим суддею. Три роки, проведених у Петербурзі, для Богдана Ханенка не пройшли марно : по-перше, в цей період він одружився з Варварою Ніколівною - дочкою відомого цукрового магната Ніколи Терещенка. А по-друге, опинившись в атмосфері підйому реалістичного живопису - Ханенко цілковито захопився цим прогресивним напрямком в мистецтві. І нарешті, - познайомився з багатьма представниками реалістичної школи, спілкування з якими, власне, і вплинуло на його подальші життєві орієнтири.

З того часу колекціонування стає головним сенсом життя Богдана Івановича, а створення власного музею шедеврів світового мистецтва - його заповітною мрією.

Цього року з нагоди святкування 160-річчя від дня народження Богдана Ханенка вперше окремою книжкою вийшли „Спогади колекціонера Б.Ханенка”, видані меценатським коштом. Він писав у цих спогадах, що полюбив старе мистецтво назавжди : „Особое мировоззрение этих мастеров, чистота их веры, наивность, их прямота и искренность, иногда веселый юмор, а, главное, любовь к искусству придавали в моих глазах совершенно особый интерес их произведениям; в старых картинах воскресало для меня и давнее прошлое, и его деятели, со всеми их характерными особенностями, их настроениями и мыслями. Передо мною открылся новый мир, у меня образовался новый круг интересных знакомых и с тех пор призвание мое определилось, - я бесповоротно уже принялся изучать старинную живопись и решил собирать ее произведения”.

Перші експонати для приватної колекції подружжя Ханенків придбали під час їхньої весільної подорожі до Європи. Потім колекція почала поповнюватися рідкісними речами, котрі можна було відшукати в букіністичних лавках та крамницях антикварів: старовинними фоліантами, гравюрами, картинами, гобеленами, меблями, посудом та іншими творами художнього мистецтва. Певний час, живучі у Варшаві, Б.Ханенко постійно відвідував знамениті аукціони та магазини європейських столиць, спілкувався з досвідченими колекціонерами та мистецтвознавцями. Поступово, Богдан Іванович і сам став непогано розумітися на творах мистецтва, а буваючи в Римі, Флоренції, Відні, Мадриді, Берліні, Лондоні, Москві та Петербурзі, неодмінно знаходив там цікаві речі для свого зібрання. Добираючи власну колекцію, усі експонати купував сам, керуючись не лише особистими симпатіями і смаком, а й певними знаннями та консультаціями маститих фахівців. Його дружина, Варвара Ніколівна всіляко підтримувала захоплення чоловіка і разом з ним піклувалася про створення домашнього музею.

Будучи високоосвіченою людиною і поціновувачем світового мистецтва, Ханенко, водночас, цікавився й предметами древності та археологічними знахідками. Богдан Іванович був ще й археологом, істориком і великим знавцем української старовини. Отже, впродовж всього свого життя докладав чималі зусилля до створення багатьох колекцій та брав участь в організації численних виставок. Зокрема, на кошти Ханенка та за його участю проводилися розкопки на території Київської області, результатом яких стало видання шести випусків «Старожитностей Придніпров’я», які також профінансував меценат. Завдяки його активній діяльності та фінансовій підтримці було здійснено будівництво павільйону для вітчизняних художників у Венеції, а в Києві стала можливою організація та відкриття першого загальнодоступного музею (нині це Національний художній музей України). На початку ХХ ст. родина Ханенків володіла найбільшим на ті часи археологічним зібранням та колекцією художніх творів світового мистецтва, які згодом склали основу для кількох музейних експозицій. З тих часів збереглося понад півтори тисячі раритетних експонатів, які й нині знаходяться в різних музеях Києва. І, насамперед, в київському „Музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків”.

Та головне в цій історії те, що сама колекція, яка вочевидь є значущою та цінною, не викликала б такого захоплення, якби існувала сама по собі. Це розуміли і збирачі, а тому вирішили створити спеціальне помешкання для свого „дитяті”, яке б стало ніби розкішними шатами для дорогоцінної коштовності . Але до здійснення цієї мрії пройшов не один десяток років...

Вперше ідея створення Музею народилася невдовзі після того, як Богдан Іванович пішов у відставку і подружжя оселилося в Києві. Сталося це 1881 року. Відтоді Ханенко цілком занурився в господарські справи, вирішивши створити в своїх маєтках зразкове господарство. Разом з цим, він бере активну участь в діловому житті міста і, невдовзі починає користуватися неабияким авторитетом у фінансових та промислових колах. Його обирають Головою Південно - Російського товариства заохочення землеробства, членом правління Всеросійського товариства цукрозаводчиків, членом Київського біржового комітету, членом Ради з’їздів представників торгівлі і промисловості в Петербурзі, членами рад кількох київських банків та інших комерційних установ. А з 1896 року Б. Ханенко очолює управління справами Товариства заводів братів Терещенків. Водночас, Богдан Іванович бере безпосередню участь в усіх благодійних справах свого тестя. За пропозицією Ніколи Артемовича, Ханенко замінив його на посту голови Товариства розповсюдження комерційної освіти, очолив Дамський комітет при жіночій торговій школі ім. П. Терещенка, став заступником голови Київського відділення Попечительства о глухонімих, жертвував великі кошти лікарні для різноробочих та іншим богоугодним закладам. Втім, головною справою його діяльності було колекціонування і зібрання шедеврів мистецтва та невтомна діяльність по створенню загальнодоступного музею.

Богдан Ханенко брав участь в засіданні усіх Комітетів для розробки питання про створення в Києві першого міського музею, склав проект уставу майбутнього музею та піклувався про необхідні кошти на його будівництво. Він розіслав близько 200 листів найвідомішим промисловцям, з якими мав особисте знайомство, з проханням робити грошові внески та з пропозицією долучитися до формування музейної колекції, зробивши особисті подарунки. Серед потенційних дарувальників, котрі пристали на його пропозицію, були граф Сергій Уваров та граф Олексій Бобринський, барон Іван Шодуар, князі Роман Сангушко, Фадей Любомирський, Михайло Кочубей і Михайло Радзивілл, Павло Демидов, Еразм Руликовський та ін.

Зрештою, Дума розглянула питання про відведення землі в центрі міста для майбутнього музею. Обговорювалися три дільниці під будівництво : поряд із Купецьким зібранням ( нинішня Національна філармонія), в Університетському сквері та на Олександрійській вулиці напроти саду „Шато-де-Флер”( нині це вулиця Грушевського напроти стадіону ім. В. Лобановського.)Після тривалих дебатів, що тривали близько трьох років, було затверджено останній варіант, а тим часом - оголошено конкурс на створення архітектурного проекту майбутнього музею. Комітет з облаштування будівлі, який очолив Б. Ханенко, розглянув 14 пропозицій, відзначивши 2 проекти : московського архітектора М. Шуцмана та киянина І. Ніколаєва( сина академіка архітектури). Втім, враховуючи геодезичні особливості ділянки, кожен з них вимагав додаткових робіт і коштів. А Комітет мав у своєму розпорядженні лише 70 тис. рублів з потрібних 300 тис. рублів. Отже, проблема фінансування залишалася не вирішеною... І тоді Богдан Іванович, зібравши необхідні офіційні листи, вирішив їхали в Петербург. Але й там очікуваної допомоги у вигляді урядових субсидій йому так і не вдалося отримати. Подальші клопотання щодо створення музею взяло на себе Київське Товариство древностей та мистецтва, створене 1897року, головою якого була обрана графиня Марія Мусіна-Пушкіна, а Богдан Ханенко став його віце-головою. Але, фактично керівником Товариства був Богдан Іванович, який наполегливо продовжував клопотати по різним інстанціям про будівництво музею.

міський музей

Треба сказати, що після затвердження проекту Шуцмана в процесі підготовки розрахункових документів виявилися певні недоліки : архітектор В. Ніколаєв, якому було доручено керувати проектними роботами не дотримався деяких умов правління і справа зайшла в глухий кут. Для врегулювання поточних проблем було створено будівельну комісію, яку, знову ж таки очолив Б. Ханенко, а саме будівництво доручено іншому архітекторові - Владиславу Городецькому, який мав здійснити його у рекордно короткий термін. У липні 1898 року контора Л. Гінзбурга, заключивши підряд на 185тис. рублів, почала будівництво. А вже у серпні наступного року на першому поверсі щойно зведеної будівлі була влаштована перша виставка, приурочена до відкриття в Києві ХІ Всеросійського Археологічного Союзу. Освячення та офіційне відкриття першого музейного дітища Богдана Ханенка, котре отримало назву „Київський художньо-промисловий і науковий музей імені государя імператора Миколи Олександровича” , відбулося 30 грудня 1904 року.

Київ. Історичний музей - листівка

На час відкриття музею зібрання древностей оцінювалося в 134 тис. рублів, і більша половина - це була археологічна колекція з 3145 предметів, подарована подружжям Ханенків. Цікаво також, що діяльність Б. Ханенка по створенню цього музею була відзначена присвоєнням йому 1910 року званням дійсного статського радника. Роблячи представлення, київський губернатор відзначав у своєму клопотанні, що лише „благодаря неустанным трудам и материальной поддержке Ханенко, в настоящее время Киевский музей обладает обширными коллекциями в различных отраслях исторической науки, этнографии и художественной промышленности, служащими для развития среди массового населения интереса к родной старине и искусству”. Отже, це був перший міський загальнодоступний музей в Києві, створений клопотаннями Богдана Івановича Ханенка.

Але, повернімося до оригінального особняку на вулиці Терещенківській, 15, де нині знаходиться „Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків”. Цей будинок-музей став справді унікальним явищем для Києва.

Музей мистецтв імені Б. та В. Ханенків

Він був спроектований за проханням Б. Ханенка петербурзьким архітектором Р.- Ф.Мельцером ще у 1887 році на невеликій ділянці, що дісталася у спадок його дружині Варварі Ніколівни від її батька Н. Терещенка. Але відтоді, як подружжя оселилося в новому будинку, він став не просто оселею, де вони мешкали, а особливим духовним середовищем, яке поступово перетворювалося на Музей (саме так - з великої літери писав про нього у своїх спогадах Б. Ханенко). Разом з дружиною вони створювали, ліпили, пестували своє дітище, формували неповторний облік і особливу ауру. Будинок став справжньою унікальною оболонкою і архітектурним доповненням до тих дорогоцінних „мешканців”, що селилися в ньому. Внутрішній простір будинку було виконано в стилі італійського палаццо, а стильове вирішення інтер’єрів кімнат і залів оформлялося за ескізами відомих на той час художників Мельцера, Котарбинського, Врубеля, Бойцова, Марконі, Макарта...В ньому гармонійно поєдналися різні стилі та різні історичні епохи, що підкреслювалося окремими деталями та матеріалами декору - це створювало певний фон і, водночас, працювало самостійно. Відповідно до кожного стилю та епохи, зали та кімнати наповнювалися творами світового мистецтва – музейними експонатами.

Серед них - справжні шедеври: візантійські ікони (мозаїки на воску), французький вітраж 13 ст., живопис Перуджіно, Джордано, Маньяска, Тенірса, Рубенса, Йорданса, чудова скульптура, фаянс, фарфор, гобелени, бронза, величезна бібліотека з раритетними виданнями, тощо... Подружжя Ханенків стали одними із перших, хто почав збирати старовинний російський іконопис ХIV-ХV ст.. Ось спогади про цю приватну колекцію відомого художника Михайла Несторова, який писав у листі рідним у лютому 1891 року: „Был вторично у Ханенко, подробно рассматривал его коллекцию картин и редкостей, это собрание в своем роде единственное в России, даже в Москве такого нет в частных руках”.

Поповнюючи свою колекцію, Богдан Іванович ніколи не шкодував грошей на придбання художніх творів із відомих зібрань: Боргезе( Рим), Борга де Бальзана(Флоренція), Ганса Макарта (Відень), Вебера( Гамбург). З колекції останнього, на гамбурзькому аукціону у Берліні, Богдан Іванович придбав неперевершене полотно знаменитого іспанського живописця Дієго Веласкеса „Портрет Інфанти” , котре, безперечно, стало найкращим експонатом його Музею. Це зображення іспанської принцеси Маргарити - дочки іспанського короля Філіпа IV, виконане з натури, потрапило до музею Ханенків у 1912 році після довгого мандрування по приватних колекціях. Відомо, що першим його власником був іспанський інфант дон Себастьяна, котрий мешкав в По (Франція). Київський портрет інфанти Маргарити вважається підготовчим портретом до монументального полотна Веласкеса з музею Прадо.

 Дієго Веласкес „Портрет Інфанти Маргарити”

Часом траплялися й несподівані приємні сюрпризи. Одного разу Ханенко придбав кілька старих картин, які „дісталися у спадок з будинком”, що придбав московський підприємець М. Малютин. Знайшовши старий мотлох на горищі будинку, той запропонував Ханенку скупити цей непотріб оптом. Але вже наступного дня, роздивляючись свою покупку, Богдан Іванович віднайшов кілька чудових полотен фламандських та іспанських живописців, серед яких був унікальний натюрморт іспанця Сурбарана „Посуд та млинок для шоколаду”. Це була рідкісна удача, зоряний час, про який мріє у душі кожен колекціонер.

З часом, завдяки виданим каталогам і альбому, виставкам, відгукам в пресі та репродукціям окремих картин, приватна колекція Б. Ханенка набуває широкої відомості, а діяльність колекціонера отримує високу оцінку художньої спільноти : 1910 року його обирають почесним членом петербурзької Академії мистецтв. Все це наблизило здійснення давньої мрії Богдана Івановича та Варвари Ніколівни - зробити колекцію власністю Києва і заснувати загальнодоступний Музей мистецтв.

З цією метою у 1913 році Богдан Іванович відкупив у сестри дружини Ольги Ніколівни сусідній триповерховий будинок і перебудував його на шестиповерховий, з’єднавши нову будівлю з власним особняком проходом по другому поверху. Згодом, він планував пристосувати його для потреб майбутнього загальнодоступного Музею – тут могла розміститися бібліотека, архіви, лекторій, приміщення для співробітників та реставраторів. Але на заваді здійснення цих мрій стала Перша Світова війна, що розпочалася 1914 року. Поразки на фронті поставили під загрозу безпеку Києва, в якому все частіше почали говорити про можливу окупацію німецькими військами, тому Ханенко поспішив евакуювати особливо цінні речі з київського зібрання. Деяку частину колекції він віддав на зберігання в Історичний музей у Москву, а деяку частину - відвіз у свою Петербурзьку квартиру.

А весною 1917 року трапилося найтрагічніше. 26 травня Варвара Ніколівна стала вдовою. Поховавши свого чоловіка і вірного друга, вона взялася за упорядкування колекції, підготовки до створення музею та здійснення заповіту Богдана Івановича. Але, найважливішим завданням для Варвари Ханенко стало збереження цілісності їхнього дітища. Варвара Ніколівна мужньо боролася за те, аби колекція залишилася в Києві, більш того, обов’язково в їхньому будинку, який створювався спеціально для Музею. Вона відмовилася від пропозиції виїхати до Німеччини і відкрити там музей на привабливих умовах, змогла повернути в Київ частину Петроградської колекції та залучити до створення Музею Українську Академію Наук, якій передала у дар всі художні багатства, якими володіла родина Ханенків. При цьому наполягала на єдиній умові, яку заповів її чоловік Богдан Іванович : зібрання повинно називатися: „ Музеєм Б.І. та В.Н. Ханенків”.

Варвара Ніколівна пішла з життя 7 травня 1922 року, переживши свого чоловіка на 5 років. Весь цей час вона мешкала в невеликій кімнаті при музеї, яку їй було виділено новою владою. У 1918 році Варварі Ніколівні пощастило повернути до Києва Московську частину колекції, яка знаходилася на зберіганні в Історичному музеї. Але після 1917 року він виявився недостатньо надійним : з 90 ящиків з експонатами, більшу частину було відкрито, а картини продано чи самовільно розподілено між іншими музеями. Варвару Ніколівну поховали поряд із чоловіком Богданом Івановичем у стін Михайлівської церкви на території Видубецького монастиря. На щастя, їй не довелося стати свідком того, як з назви їхнього дітища прибрали імена його засновників ( як було зазначено в офіційному документі „ ввиду отсутствия за Ханенко революционных заслуг”. )

Могила Ханенків у Видубецькому монастирі

У жовтні 1945 року, переживши усі лихоліття Другої світової війни, Київський музей західного та східного мистецтва знову відчинив свої двері для відвідувачів, але ніхто з киян так і не дізнався про його фундаторів. Треба зазначити, що жоден з пунктів дарчої Варвари Ніколівни Ханенко так і не було дотримано. Позитивні зміни почали відбуватися наприкінці 90-х рр.. минулого століття. У 1989 році в музеї було розпочато капітальний ремонт, який тривав 9 років. 30 травня 1998 року на відкриття оновленого музею спеціально приїхали нащадки родини Терещенків( Ханенки, на жаль, не залишили спадкоємців), а вже наступного року з нагоди 150-річчя від дня народження Богдана Ханенка музею повернули історичну назву, заповідану фундаторами. (Отже, в цьому році виповнилося 10 років, як Київський музей мистецтв знову отримав ім’я своїх засновників – Богдана і Варвари Ханенків. ) Восени 2006 року відкрилася східна експозиція музею, котра складається з кількох залів. Ця подія мала величезний резонанс : у травні 2007 р. її було відзначено дипломом лауреата Другої Всеукраїнської програми „Музейна подія року”, організованої Міжнародним благодійним фондом „Україна 3000” за 1 місце у номінації „Найкраща музейна подія року – 2006р.”

Нині двері цього чудового музею відкриті для усіх шанувальників справжнього високого мистецтва. Тут постійно відбуваються цікаві виставки та різноманітні мистецькі події, зокрема у день народження Б. І. Ханенка влаштовуються традиційні Ханенківські читання та вечори класичної музики під назвою „Музичні сезони у Ханенків”.