Тетяна НЕЧАЙ,
екскурсовод, краєзнавець.
Спеціально
для «Першого екскурсійного бюро».
Не сумуйте, українці, адже настав грудень. Ви пригадали, як говорять: «сумний грудень і у свято, і в будень»? Влучно складено, але не зовсім точно, бо в якому ще місяці стільки свят, пов’язаних з українською прадавньою традицією, як у грудні? Згадаймо, настав грудень – останній місяць року, який серед різних давніх регіональних назв в Україні мав ще й назву «вінець». «Прийшов вінець – року кінець».
Згодом давня назва місяця увійшла в афоризм: «кінець – справі вінець». Дійсно, хліборобська Україна обробилася (тобто завершила всі роботи на полях, в садах, на городах) та й може гідно провести прожитий рік. Так, щоб усе найкраще збереглося, лишилося та перейшло в рік наступний, а недостойне відійшло в безвість.
А вінець треба пошанувати як слід.
І починаються свята з Третьої Пречистої – велике двонадесяте свято православних християн, що припадає на 4 грудня, − ще кажуть Введення або Видення. В народі вважали, що в цей день Бог відпускає праведні душі подивитись на землю. Згадаємо:
Перша Пречиста (28 серпня) – землю засіває.
Друга Пречиста (21 вересня) − дощем поливає.
Третя Пречиста (4 грудня) – снігом накриває.
А далі що не день, то свято (див. етнографічні праці Василя Скуратівського «Місяцелік», «Український рік», «Дідух» та інші), серед яких найбільш відомі:
Катерини (7 грудня).
Юрія (9 грудня) – в народі це було й свято вовків.
Андрія (13 грудня) – молодіжний юнацький обряд «Калити».
Варвари (17 грудня) – «Свята Варвара ніч увірвала, а дня доточила».
Миколая (19 грудня) – Хто святого Миколая не любить, хто йому не служить?
Ганни (22 грудня) − Прийшли Ганки – сідаймо в санки.
Спиридона Сонцеворота (25 грудня), бо ж «Спиридон Сонцеворот небо плечима підтримує – дня добавляє».
Ще одна влучна примовка про грудень: «У грудні – сонце на літо, а зима – на мороз». Оце «сонце на літо» нагадує нам, що саме в грудні день обов’язково збільшився, хоч на макове зернятко, хоч на заячий скік, а народиться молоденьке сонечко і поведе своє нове коло.
Сьогодні, 5-го грудня, після двотижневого періоду пахмурних, сірих затуманених днів з’явилося в небі сонечко, викликає усмішки, особливо на дівочих обличчях: за два дні Катерини – свято дівочої долі. Колись говорили: «На святу Катерину – ховайся під перину», хоча й останніми днями за вікнами +11…+13. Хай доля буде щасливою для всіх Катрусь і всіх українських дівчат і дівчаток. Свою щасливу долю дівчата закликали, на неї ворожили.
Про свято св. Катерини повідомляє Василь Скуратівський. Згадаймо все забуте давно, але зібране й залишене нам цим великим дослідником української традиційної культури:
«Серед численних жіночих свят, що сповідувалися лише представницями «слабкої статі», найзнаменнішим є праздник святої великомучениці Катерини, що припадає на 7 грудня. Дослідники християнських вірувань вважають, що в давнину це було свято Дівочої долі, але згодом церква пов’язала його зі святою Катериною.
Ой піду я до Дунаю,
Гукну-крикну непомалу,
Обізветься моя доля
На тім боці моря.
Значення щасливої долі – понад усе в житті. Пам’ятаєте відому жартівливу пісню:
Хоч я руда та погана,
Зате в мене доля гарна.
Образ Катерини як захисниці жіночої долі зустрічається в багатьох слов’янських і європейських народів. Щоправда, французи вважають її патронесою старих дів. В одному з видань мовиться: «В цей день ранком усі неодружені паризькі дівчата старші від 25 років одягають капелюшки, прикрашені жовтими і зеленими стрічками, що означають надію на одруження, і виходять групами на вулицю, гуляють, співають, розважаються. У цей день дозволяється багато вольностей: чоловіки можуть цілувати на вулиці дівчат у жовто-зелених капелюшках; але ніхто не дивується, коли і «катерини» охоче цілують хлопців…».
Напередодні Катерини українські дівчата клали під подушку листочки з різних дерев, помічаючи в такій спосіб кількох хлопців. Серед листочків був і яблуневий лист – для дівчини. Лягаючи спати, юнка читала молитву долі, аби та змилосердилась над нею, а вдосвіта прохала найменшого в родині хлопчика витягти одного листочка – який втрапляв, за того і вийде заміж, а як випадав листочок з яблуні, то доведеться ще подівувати.
На саму ж Катерину ввечері влаштовували пісні вечорниці. Зранку в складчину вони зносили до однієї з осель продукти крупу, пшоно, капусту і готували з них борщ і кашу. На спеціальну трапезу мали право приходити всі парубки без запрошення. Щоправда, навідувались вони пізно ввечері, після того як дівчата закінчать ворожити.
Існувало безліч таких дійств. Наведу лише кілька. Як тільки спадали сутінки, дівчата вирушали «на полювання» − тихцем підходили до вікон сусідів чи сідали під їхнім тином і слухали, про що вони говорили. За цією розмовою і прогнозували свою долю. Після цього йшли слухати «голос» тварин – собак, коней, корів, спів півня тощо, за якими завбачували професію чи характер судженого. Деінде вибігали на вулицю і запитували ім’я першого ліпшого перехожого. Останнім акордом катеринських ворожінь було «кликання судженого до каші». Варили горщики каші, виставляли на дворі и запрошували: «Доле, доле, йди до нас кашу їсти!».
І чию кашу швидше з’їдали собаки, та швидше за всіх вийде заміж.
Або закликали: «Доле моя, (ім’я хлопця), мій предречений, йди до нас вечеряти. Прийди, прийди, доле моя!». Хлопці, що сиділи у схованці, відгукувались на кожний заклик. Їм дуже не терпілося, адже більшість з них цілий день постили, щоб «свята Катерина послала гарну дружину».
Коли ж закликання на кашу закінчувались, юнаки по черзі заходили до хати, запитуючи:
«Добридень, паніматко, вся чесна громадка і хата! Чи дозволите завітати до оселі і привітатися з Катериною?»
Як правило, такий дозвіл давали. Тоді хлопець, переступивши поріг, клав хліб і казав:
«Зі святою Катериною, з добрим вечором, здоровенькі були!»
Усі сідали за стіл парами. За вечерею молодь веселилася, співала пісні, в основному колядки про долю.
Уже після вечері влаштовували різноманітні ігри та забави. Заборонялося лише танцювати, бо був піст. Найвідоміша гра була така. Зав’язують хлопцеві хусткою очі, а одна чи кілька дівчат подають з різних кутів голос. Парубок біжить на оклик, та юнки в цей час переходять в інше місце. «Ловець» мусить упіймати свою долю.
Як правило, цього вечора дівчата не залишалися на досвітки. Всі розходилися по домівках, оскільки потрібно було ще продовжувати «викликати долю».
Традиційно з приходом Катерини сподівалися на люті морози. Тому й казали: «Як Катерина по воді, то Різдво по льоді», а отже, «На святу Катерину – ховайся під перину».
Але це було колись…
Грудень 2008.
11.12.2011 Адреса зимних праздников
Михаил Кальницкий - историк, исследователь киевской старины.
Специально для "Первое экскурсионное бюро" .
Зимой традиционный календарь содержал целую вереницу примечательных дат. Наши предки-киевляне чуть ли не каждые несколько суток могли найти в святцах разнообразные поводы, чтобы отметить текущий день.
04.12.2011 Започаткування аптекарської справи у Києві
Євген Скибін, гід-перекладач "Перше ексукрсійне бюро", киянин.
Започаткування аптекарскої справи у Києві. Перша вільна аптека німецької династії Бунге, аптека-музей на Притисько-Микільській вулиці.
27.11.2011 Первісток. Як втілювалася в життя ідея вітчизняного тракторобудування
Володимир ТАРАСЮК, журналіст. Спеціально для «Першого екскурсійного бюро».
На книжковій полиці погляд торкнувся призабутої, але доволі популярної колись книги "Діти Арбату" - не тільки й не стільки заради цікавості звертаються люди до минувшини, багатьох хвилюють події давні так само, як сьогоднішні проблеми й турботи. Поміж розумних, сміливих тлумачень та суджень про помилки в колективізації сільського господарства Країни Рад натрапив на помилку самого автора: "Ми свій перший трактор випустили в 1930 році..."
25.11.2011 Прогулянка фінансовими скрижалями
Михайло КАЛЬНИЦЬКИЙ, дослідник київської старовини
Спеціально для «Першого екскурсійного бюро»
З тих пір, як у Києві сформувався повноцінний економічний організм, почало працювати на повну силу і його «серце» — банківська система. Років півтораста тому банківські контори в місті легко було порахувати на пальцях. З тих часів збереглося чимало значних будівель колишніх банків; деякі з них до цих пір не втратили свого призначення і продовжують у своїх стінах зберігати і примножувати мірило праці, товарів і послуг — гроші.
20.11.2011 Аскольдова могила: «царство білого мармуру» і Божа благодать
Наталія ЧЕРНЕЦЬКА, журналіст
Спеціально для «Першого екскурсійного бюро»
Київський Печерськ — місце особливе, дивне своєю старовиною: колиска російського православ'я Києво-Печерська лавра, одна з найбільших у Європі фортеця, аристократичні Липки... Але є тут і абсолютно особливі куточки, можливо, менш помітні, але з неймовірно сильним київським колоритом, з унікальною аурою столичної старовини. Саме до таких місць сміливо можна віднести Угорське урочище, більше відоме нині як Аскольдова могила.
13.11.2011 Вільний дух слободи
Лариса САЛІМОНОВИЧ, журналіст
Спеціально для «Першого екскурсійного бюро»
За Харковом стійко закріпився імідж крупного індустріально-наукового центру, де сухувато-діловий стиль життя домінує в усьому – в історії, архітектурі, культурних традиціях і навіть характері городян. До певної міри це так і є. Вільний дух переселенців із Наддніпрянщини ніби перевтілився у сухувату раціональність заради більшої стійкості. Але якщо глибше познайомитися з історією міста або пройти його старими вулицями з путівником у руках, то з’явиться відчуття зовсім іншого простору – відкритого й вільного, де легко приживаються нові ідеї.
09.11.2011 Від проспекту Карла Маркса — до собору Нотр-Дам
Станіслав ШВЕДУН, журналіст
Спеціально для «Першого екскурсійного бюро»
Дніпропетровськ, без сумніву, один із найкрасивіших обласних центрів України. Вражає він і місцем розташування — в широкому місці річки Дніпро, і розмірами — охоплює багатокілометрову територію, і, безумовно, неповторністю своїх вулиць, центральна і, разом з тим, найстаріша з яких — проспект Карла Маркса (до 1923 року Катеринославський). Ширина майже п'ятикілометрового проспекту — 88 метрів, на 17 метрів (!) більше, ніж знаменита пам'ятка Парижа Єлисейські Поля.
28.09.2011 Аполлон, слоник, «Дружба народів»
Михайло КАЛЬНИЦЬКИЙ, дослідник київської старовини
Спеціально для «Першого екскурсійного бюро»
На початку Хрещатика, поряд із Європейською площею, над зеленим схилом дніпровського берега простягається Хрещатий парк. Це місце здавна з-поміж інших вирізняли незвичайний рельєф, мальовничі панорами, різноманітність паркових споруд, а також встановлені на спеціальних майданчиках скульптури. Правда, з плином часу одні тутешні статуї зникали, а замість них з'являлися інші. Пригадаймо найбільш характерні з них, що залишили слід на зображеннях різних років.
21.09.2011 «Чорна перлина» Львова
Софія КИЇВСЬКА, журналіст
Спеціально для «Першого екскурсійного бюро»
Вибудувана під кінець епохи Ренесансу, ця розкішна каплиця на одній із центральних площ Львова — гімн мистецтву скульпторів, художників і різьбярів по каменю, що створили справжній шедевр. Ось уже 400 років прикрашає столицю Західної України каплиця Боїмів — знатного угорського роду, чиї представники прославилися не лише в історії міста, а й в історії світовій.
10.09.2011 Колиска українського просвітництва
Вікторія НАЙДА, журналіст
Спеціально для «Першого екскурсійного бюро»
Коли в не такі вже й давні роки в побуті з'явилася 500-гривнева купюра, зображення на її лицьовій і зворотній сторонах виявилися присвячені Києво-Могилянській академії – найстарішому навчальному закладу Україні. На лицьовій стороні – великий український філософ Григорій Сковорода, один із найвідоміших випускників академії. На звороті – силует Старого академічного корпусу на Контрактовій площі в Києві. Будівлі, в якій народилося, вистояло і примножилося українське просвітництво.
24.08.2011 З піснею до Європи: «Амазонка Євробачення» Руслана Лижичко
Максим ФРІДМАН, журналіст
Спеціально для «Першого екскурсійного бюро»
З 2004 року Україна щовесни завмирає біля екранів телевізорів: проходить європейський пісенний конкурс, відомий як Євробачення. У нашої країни мрія — виграти його ще раз, поки не забувся феєричний смак тієї потужної і блискучої перемоги 16 травня 2004-го, коли наша співвітчизниця Руслана Лижичко посіла перше місце на цьому музичному змаганні.
05.08.2011 «П'ятий елемент» за «мільйон доларів»: чарівна киянка Мілла Йовович
Інеса БЛЮМ, журналіст
Спеціально для «Першого екскурсійного бюро»
Її повне ім'я в різних джерелах пишеться по-різному. Вірніше, сказати, не ім'я, а імена. Міліца Богданівна (а ще точніше — Боргієвна) у російській та українській традиції, Міліца Наташа у традиції чорногорській — по батькові, мила дівчинка Міла і голлівудська рятівниця людства Мілла — все це наша київська уродженка на прізвище Йовович.
31.07.2011 Столичний театр оперети
Михайло КАЛЬНИЦЬКИЙ, дослідник київської старовини
Спеціально для «Першого екскурсійного бюро»
Київський академічний театр оперети уже відзначив своє 75-річчя.
А починалося все в далекому 1934-му році, коли в будівлі по Червоноармійській, 53 був організований стаціонарний колектив — прямий попередник нинішнього Театру оперети. Називався він тоді Київський державний театр музичної комедії. А в наступному році почалися його виступи.
30.07.2011 Гігант із Житомирщини: найвища людина планети живе в Україні
Інеса БЛЮМ, журналіст
Спеціально для «Першого екскурсійного бюро»
Гігантський зріст — тяжкий тягар для його власника. Як і всяка природна аномалія, надвисокі люди привертають увагу, часом нездорову. І часто не проти відмовитися від непотрібної слави і метушливої штовханини навколо себе, хочуть жити, по можливості, нормальним життям. Так хоче і Леонід Стадник — найвища людина планети, його зріст сягає 257 см — а може вже і вище.
25.07.2011 Золотий вік української фотографії
Олександр ТРАЧУН, історик вітчизняної та зарубіжної фотографії
Спеціально для «Першого екскурсійного бюро»
Небайдужий погляд на розвиток української фотографії (1839-2008) свідчить, що золотий вік її припадає на 1887-1915 роки. Фотографія прийшла в Україну влітку 1839-го (Львів, Я. Глойзнер). У Києві та Одесі перші фотографи з’явились у першій половині 1840-х, у Харкові — 1851 року. У стартові десятиріччя відбувалося становлення вітчизняної фотографії, створення мережі професійних фотоустанов. Окрім звичайної побутової зйомки портрету та пейзажу, з’явилися паростки документальної та наукової фотографії.
«На святу Катерину ховайся під перину»
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
