Про фотографію кінця XIX — початку XX століття можна сказати: це справді її золотий вік

Олександр ТРАЧУН, історик вітчизняної та зарубіжної фотографії
Спеціально для «Першого екскурсійного бюро»

Небайдужий погляд на розвиток української фотографії (1839-2008) свідчить, що золотий вік її припадає на 1887-1915 роки. Фотографія прийшла в Україну влітку 1839-го (Львів, Я. Глойзнер). У Києві та Одесі перші фотографи з’явились у першій половині 1840-х, у Харкові — 1851 року. У стартові десятиріччя відбувалося становлення вітчизняної фотографії, створення мережі професійних фотоустанов. Окрім звичайної побутової зйомки портрету та пейзажу, з’явилися паростки документальної та наукової фотографії. Так, наприклад, А. Муренко (1837-1875), уродженець Чернігівщини, видав фотоальбом «Від Оренбурга через Хиву до Бухари». За «Світлопис підпоручника А. Муренка» автор одержав медаль Руського Географічного Товариства.

З’явилась і вітчизняна фотолітература. Скажімо, одеський майстер Й. Мигурський написав перший у Російській імперії «Практичний підручник з фотографії та новітніх удосконалень і застосувань» (1859), а Харківський професор М. Бекетов — «Розвиток та сучасний стан світлопису» (1865).

Набула актуальності й фотоосвіта — ще 1863-го Й. Мигурський почав викладати теорію і практику мистецтва, намагався створити фотоінститут, але одержав відмову від губернатора.

Біля тину. Листівка видавництва "Світанок"

На базарі. Фото Й. Хмелевського

У 1867 році в Києві відбулася перша фотовиставка. А в Харкові за дорученням міської думи було порушено питання про створення фотовідділу в міському музеї. Уже 1883-го у ньому можна було побачити вітрини з фотороботами Іваницького, Падеревського, Щолкова та інших.

Наші фотомайстри почали брати участь і перемагати на виставках в Європі. Харків’янин В. Досєкін переміг у Берліні (1865); львів’янин Є. Тшемеський одержав нагороди в Парижі (1871) та Відні (1873). Плідно працювали й одесити, особливо Р. Фреодорович (Афіни, 1875), Ж. Рауль (Париж, 1878), Б. Готліб (Женева, 1880), В. Чеховський («Британська та західно-англійська аматорська асоціація», 1880). Відзначились також киянин Ф. де Мезер (Париж, 1878, 1880) та полтавчанин Й. Хмелевський (Брюссель, 1883).        

У 1850-1870 роках з’явилися й перші фотоаматори. Зокрема, в Києві Д. Биркин, Г. Чугуєвич, В. Бець. Останній займався науковою фотографією. У 1883-му за свій атлас фотографій поверхні головного мозку людини він одержав «Медаль Прогресу» (Відень).

Отже, 1840—1880-ті стали періодом побудови фундаменту української фотографії. О цій саме порі у світі стався істотний прорив у розвитку фотографії. Почали послуговуватися фотоплівкою, використовувати портативні фотоапарати; стрімко розвивалося промислове виробництво фототоварів, з’явились ефективні джерела штучного освітлення тощо.

Відбулися кардинальні зміни в естетиці фотографії. Якщо в перші десятиріччя вона була лише засобом протокольного запису навколишнього світу, то у 1880-ті прийшло розуміння того, що світлина може виконувати не лише утилітарну, а й естетичну функцію, що вона може не лише збирати факти, а й передавати почуття фотографа, його сприйняття краси світу. Прогрес у візуальній культурі, естетичне ставлення до фотографії привели до появи нового напряму, так званого пікторіалізму (1889-1914).

Цікавість до фотографії, її доступність обумовили і сприяли випуску спеціальної літератури. У цей час з’явилися книжки М. Бобира, В. Гречинського, О. Гудшона, Т. Зайнока. Географія видань була досить широка (Єлисаветград, Київ, Львів, Миколаїв, Одеса, Харків, Чернігів та інші). З’явилася фотоперіодика.

102-річний С. Романенко. Фото Г. Лазовського	В саду. Фото М. Петрова

Ще одним різновидом фотопродукції стали листівки. У 1895-му друкарня С. Кульженка випустила види Києва. Згодом з’явилися листівки з видами Одеси, Полтави, Чернівців та інших міст. Це були видові та етнографічні серії («Українські типи та краєвиди», «Типи і види Малоросії», «Види українських сіл та хуторів»). Найбільший внесок в їх створення зробили фотографи О. Завадський, О. Іваницький, Д. Марков, В. Світличний, Й. Хмелевський.

Поява літератури сприяла розвитку фотоосвіти. У 1895-1897 роках було відкрито фотокурси в Києві, Львові та Одесі, у 1903-му — Художньо-ремісничу майстерню друкарської справи в Києві, де викладали фотографічні дисципліни. За словами М. Петрова, це була «єдина в Росії школа фотографічної справи». А сам М. Петров з 1906 року почав викладати «Практичну фотографію» в Політехнічному інституті. З 1916-го в Одесі функціонують Фототехнічні курси Г.С. Мучника-Михайлова. Важливу роль у розвитку фотоосвіти відіграв ІІ з’їзд російських діячів з фотографічної справи (Київ, 1908).

Фотомайстри пробували себе у жанровій фотографії, натюрморті, фотомонтажі, фотоколажах, фотосесіях

Продовжувалося становлення й подальший розвиток наукової фотографії. У 1891-му В. Висоцький зробив доповідь «Про застосування фотографії до визначення підробних документів». Судовою фотографією займалися й інші кияни — В. Фаворський та В. Русецький. Ціла низка досліджень була проведена в галузі фотохімії. У 1910-му киянин Б. Лундін писав, що після опублікування його методу виготовлення кольорових пластин, він «одержав масу листів з усіх країн світу (за винятком Росії) від різних фірм та професорів; усі дуже зацікавлені, пропонують гроші та лабораторії».

Успіхи в розвитку літератури, освіти та науки сприяли появі наприкінці XIX століття цілої групи видатних фотохудожників. Назвемо лише кращих із кращих. Ф. де Мезер — справжній літописець Києва. Він залишив нам цілу галерею образів своїх сучасників (М. Лисенко, М. Старицький, О. Пчілка та інші), альбоми видів міста. Він був володарем медалей у Мадриді (1890), Флоренції, Брюсселі (1890). Паризька газета «Фігаро» писала, що Ф. де Мезер одержав єдину нагороду в галузі фотографії — Золоту медаль «у великому колі творчості народів». У 1890-му в Брюсселі його було обрано членом Академії прекрасних мистецтв та науки, а в Парижі нагороджено Гран-прі та орденом Почесного легіону, обрано членом Національної академії.

Ще один киянин — Г. Лазовський відрізнявся вмінням поєднувати штучне та природне освітлення, за що Паризька Національна академія нагородила його Великою золотою медаллю та дипломом Почесного члена, а Академія винахідників — Почесним дипломом. Полтавчанин Й. Хмелевський (1849-1924) працював у багатьох жанрах. Як портретист, залишив нам образи діячів культури. Він зберіг пейзажі місць, пов’язаних із життям М.В. Гоголя. Але найбільше враження справляють його жанрові сцени, де він відображав українське буденне життя. Й. Хмелевський одержав нагороди в Парижі (1889, 1900), Чикаго (1893) тощо. У 1900 році на Всесвітній виставці в Парижі його було нагороджено знаком відзнаки французького уряду (орден «Академічних Пальм»), почесним званням «Офіцер Академії».

Одесит Б. Готліб одержав нагороди в Брюсселі та Лондоні (1888), Парижі (1889). Ще одного одесита, пікторіаліста А. Горнштейна (1872-1926) вирізняло поклоніння красі природи та життя, яку він намагався показати у своїх творах. Одесит віддавав перевагу елегійному пейзажу.

Дівчинка з коромислом. Фото Й. Хмелевського	Житомир. Ріг В. Бердичевської і Садової

Чернівчанин Г. Бахринович став володарем медалей у Брюсселі та Парижі (1888). Пристрасний пейзажист моря кримчанин В. Сокорнов одержав бронзову медаль у Парижі (1900). Сумчанина М. Грамма у 1905-му було нагороджено Гран-прі в Парижі та Золотим почесним хрестом та медаллю у Брюсселі.

Вагомий внесок у розвиток української фотографії зробила харківська школа: О. Іваницький, А. Федецький, П. Михайловський та М. Лещинський. О. Іваницький (1854-1920) відомий як портретист (М. Горький, А. Чехов, Д. Яворницький та інші), пейзажист («Біля підніжжя Козачої Гори»). А. Федецький (1857-1902) після закінчення фотоінституту у Відні працював у Києві з 1880 року, а з 1886-го — в Харкові. Він автор портретів І.Айвазовського, П. Чайковського, М. Заньковецької та інших. Як пейзажист відомий пейзажами Криму. М. Лещинський (1887-1927) — автор портретів акторів Ф. Шаляпіна, В. Петіпа, листівок артистів Московського художнього театру, видів Харкова. Володар золотих медалей у Римі та Лондоні (1903).

Згаданий вище розвиток світової фотографії у 1880-ті привів також до розквіту фотоаматорства, виникнення потреби створення системи аматорського руху. З 1887-го по 1911-й було організовано 12 фотооб’єднань. Спочатку це були фотовідділи відділень Імператорського Руського технічного товариства (Одеса, 1887, Харків та Київ, 1888), а згодом фотографічні товариства в Одесі (1891, 1906, 1911), Сімферополі (1896), Києві (1901), Львові (1903), Кам’янець-Подільському (1908), Житомирі (1910) та Полтаві (1911). У цих об'єднаннях велась активна робота в галузі фотомистецтва.

Розвиток світової фотографії у 1880-ті привів до розквіту фотоаматорства

Із фотоаматорів особливо слід виділити киян М. Петрова та М. Бобира, львів’янина Х. Миколяша. Перший був головним ідеологом нашої фотографії 1906-1916 років. Американка Н. Розенблюм, автор фундаментальної «Світової історії фотографії» (Нью-Йорк, 1984) назвала, зокрема, М. Петрова «художнім директором пікторіального журналу», підкреслила, що «він ішов поза бездушним уявленням природи, використовував гумі та пігментний процеси, творчо підходив до предмета». Вона стверджувала, що він був справжнім лідером серед російських фотографів, які йшли за М. Петровим, «як собаки за слідами хазяїна». М. Бобир — яскравий представник пікторіалізму. Він автор збірки «Околиці Києва. Пустищі» та книжки «Художня фотографія. Бесіди пейзажиста», де він передав колорит, характер української природи, створив справжні поетичні образи. Йому вдалося створити «дещо самобутнє, навіяне настроєм» («Фотографічний листок», 1915). Про львів’янина Х. Миколяша (1872-1931), фотохудожника, теоретика, публіциста, учасника виставок у Кракові (1902), Будапешті, Відні (1903), переможця Слов’янської виставки фотографії (1903), писав «Американський щорічник з фотографії» (1928), а Н. Розенблюм у своїй «Світовій історії фотографії» відзначила: «Миколяш помітив, що фотохудожники могли відображати думку, звук та слово замість позбавленої смаку та педантизму точності, концепцію, яка вела його до ідеалізації селянського життя».

Наприкінці XIX століття завдяки розвитку фотомеханічних процесів друку (напівтонові процеси) з’явилися перші фотографії в газетах («Життя та мистецтво», 1894). У 1914-му в Західній Україні була заснована «Пресова квартира українських Січових Стрільців». У кожній сотні був фотограф. У 1917-му заснована «Світлописна Українського Січового Війська». Усе це стало початком української фотожурналістики.

Українські фотомайстри не обмежувалися зйомкою портрета та пейзажу. Їм були притаманні й інші жанри. Зокрема, жанрова фотографія, натюрморт, фотомонтаж, фотоколаж, фотосесії. Було зроблено певний внесок у теорію фотомистецтва. Так наприклад, М. Петровим — у теорію портрета, М. Бобирем — пейзажу, А. Горнштейном — натюрморту, О. Іваницьким — фотомонтажу, А. Шабельським — фотосесій.

Нафтові промисли в Бориславі	Українські Січові стрільці	Група забійників біля копальні в Катеринославській губернії

Одним із важливих показників розвитку фотографії є фотовиставка. У 1908 році в Києві пройшла, наприклад, Міжнародна виставка. Журнал «Мистецтво та Друкарська Справа» (1909) писав, що «навіть гучні прізвища іноземців не в змозі були применшити позитивні якості робіт, виставлених членами Товариства «Дагер», ні в якому відношенні». У 1910-му той самий журнал зазначав, що «роботи Київського Товариства фотолюбителів «Дагер», судячи з відгуків спеціальної преси Німеччини, Англії та Італії, мали видатний успіх на Міжнародній виставці у Дрездені» (1909). До речі, це була найбільша виставка у світі з часу винаходу фотографії. У 1911-му в Києві відбувся «Міжнародний Салон Художнього Світлопису», де було представлено роботи з Америки, Англії, Німеччини, Франції та інших держав.

Перші кроки зробила й вітчизняна фотопромисловість. У 1891-му киянин С. Дубинський представив фотоапарат виробництва власної майстерні. Як заявив професор В. Бець, «камера нічим не відрізняється по використанню від камер закордонних». У Львові Е. Бродковський продавав фотоапарати власного виробництва, за які одержав медаль (1903). На початку XX століття майстерня одесита Й. Покірного випускала фотоапарати «Любитель», «Космос». У 1903-му він виготовив стереофотоапарат «Покірноскоп».

Про українську фотографію кінця XIX — початку XX століття можна без перебільшення сказати: це справді її золотий вік. Це був час створення широкої мережі професійних фотоустанов, фотооб’єднань фотоаматорів, перших паростків фотожурналістики, підйому випуску фотолітератури, розгортання системи фотоосвіти, перших досліджень у галузі наукової фотографії, розгортання широкої виставкової діяльності, перших кроків фотовиробництва, створення системи фототоргівлі. Це був час, коли твори українських фотографів відповідали світовому рівню, про що яскраво свідчать численні нагороди, завойовані на європейських виставках. Це був час визнання світом наших блискучих фотохудожників. Саме з цього періоду два українські фотомитці (киянин М. Петров та львів’янин Х. Миколяш) увійшли до виданої у 1984 році в США «Світової історії фотографії», де зібрано кращих фотомайстрів світу усіх часів та народів.

Лютий 2010