Перлина стародавнього Корця — Свято-Троїцький монастир

Чаклунка осінь щедро дарує всім свої золоті дукати. Лише дмухне легенький вітерець — і вже не наздоженеш долонь кленових, аби потиснути їх. Тільки непорушно в ранково-сизій імлі віч-на-віч із тобою залишається шпилястий ландшафт древнього міста. Корцю якихось 860 років, для міста — це не мало, і не багато. Але приблизно і водночас точнісінько стільки літ тому рука Літописця вивела: «Ізяслав... перейшовши ріку Горину, став тут на річці Хотрії, а звідти пішов він до города Корчеська і корчани також, вийшовши з радістю, поклонилися йому».

Існує кілька версій походження назви цього старовинного волинського міста. Рівненський топонімік і дослідник Ярослав Пура зазначає, що в усіх можливих варіантах за основу взято слово — корінь, «корч», який має дуже розвинуте та покручене коріння. Хоча щодо самої назви міста, то більше личить білоруське тлумачення слова «корч»: «нова земля на місці, розчищеному від лісу». Тобто саме на такому місці, можливо, і було колись закладено древній Корчеськ. Досить поширеною є і гідронімічна версія — від назви річки Корчик, яка норовистою змійкою оточує це затишне старовинне містечко.

Сама згадка про Корець пов’язана з княжими міжусобицями та боротьбою за Київський престол. У ХІІ столітті це місто уже входило до удільного Пересопницького князівства, а пізніше, в ХІІІ − першій половині XIV століття — до Галицько-Волинського князівства. У 1258-му році саме в Корці нетривалий час перебував зі своєю дружиною Данило Галицький, який готував оборону від монголо-татар. У ті часи Корчеськ був прикордонним містом між Волинською та Київською землями і мав неабияке стратегічне значення.

До храму

Хресний хід у День Святої Трійці

Упродовж ХІІ-ХІV століть головну роль в економіці міста відігравала торгівля. У добу феодальну через Корець проходив шлях на Київ, який вів із Волині на Захiд. Цей шлях залишався головним і після утворення Галицько-Волинського князівства.

Окрема сторінка історії древнього Корця — його власники. У 1341-му році князь Любарт надав праправнуку Данила Галицького, князю Федору Острозькому у володіння Острозький уділ з містами Острог, Заслав і Корець. У 1386-му році литовський князь Ягайло підтвердив права Федора Острозького на Острог і цією ж грамотою надав йому право на володіння Корцем з прилеглими селами. Отож, князі Острозькі стали першими власниками Корця, який отримав статус приватновласницького міста.

На початку ХV століття Корець переходить до представників литовської князівської династії Гедиміновичів, які зробили місто центром своїх володінь і стали називатися князями Корецькими.

У ХVІ-му − першій половині ХVІІ-го століття Корець виріс як місто і був важливим торгово-економічним центром Волинського воєводства. На початку 40-х років ХVІІ століття місто за чисельністю населення (тоді воно становило 7 тисяч осіб) поступалося лише Острогу та Луцьку. Саме ХVІ століття розпочався також активний розвиток релігійного та культурного життя Корця. Тоді ж, у другій половині ХVІ століття князь Богуш Корецький заснував у Корці монастир на місці зруйнованого у 1496 році татарами. Як відомо, монастирі тоді були основними осередками культури та освіти на теренах Волині.

У 1651 році перервалася лінія князів Корецьких. Останній їх представник, Самійло-Карл, помер бездітним, а тому Корець перейшов до родичів Корецьких–Лещинських, а на початку ХVІІІ століття — до однієї з гілок магнатської родини Чарторийських. Відродження міста Корця розпочалося при останньому представникові цього роду, стольнику Великого князівства Литовського Юзефові Чарторийському. Насамперед, на початку свого володіння містом, у 1780 році, він здійснив велику перебудову замку, внаслідок чого повністю змінився зовнішній вигляд споруди, яка була пристосована під князівський палац і резиденцію. У 1788 році поблизу замку було збудовано малий князівський палац. При ньому була заснована порцелянова мануфактура, позаяк наприкінці 80-х років ХVІІІ століття на березі Корчика віднайшли поклади високоякісної каолінової глини. На цій основі в 1790 році і було засновано фарфоро-фаянсове виробництво, яке того ж року випустило першу продукцію. Це були перші порцелянові вироби на теренах тогочасної України. На порцелянових вазах, чашках, чайниках ставили власну заводську марку — напис «Korec», виконаний від руки золотом, що, до речі, теж було чи не першою торговою маркою, яку почали застосовувати в Україні.

Вид на Свято-Миколаївську церкву, 1834 рік	Свято-Кузьмо-Дем’янівська церква, 1896-1897 рік

Але не лише тогочасні власники творили історію давнього Корця. Бо кожне місто як родина. І його храми як люди. До них приходять, аби очиститися і піднятися над суєтою суєт, зазирнути в минувшину, щоб побачити своє майбутнє. Мимоволі пригадуються слова великого німецького поета Йоганна-Вольфганга Гете: «Під кожною могильною плитою лежить всесвітня історія». А скільки тих історій, людських доль по кладовищах Корця... Вони теж становлять невід’ємну частинку багатогранної палітри старовинного містечка.

З містом пов’язана доля багатьох відомих людей. Серед них особливою колоритністю вирізнявся Самійло Яхимович, який прославився у боротьбі проти турків. З іменем Самійла Яхимовича пов’язують також ікону «Споручниця грішних» та плащаницю, які він привіз із Константинополя. Ці реліквії зараз знаходяться в Корецькому Свято-Троїцькому монастирі.

У 1612-1634 роках у Корці жив відомий український поет, педагог, церковний діяч Лаврентій Зизаній — автор першої української граматики і першого в Україні букваря зі словником. В Корці він перебував на запрошення князя Іоахима Корецького, якого Зизаній привабив насамперед релігійною освіченістю, неабияким проповідницьким талантом. Лаврентій Зизаній помер і похований в Корці.

Руїни Корецького замку, XVI-XVIII століття

Наприкiнцi липня 1648-го, у Корці перебували козаки Максима Кривоноса. Місто ввійшло до складу козацької держави й було включено у Звягельський полк на чолі з полковником Іваном Донцем. А в другій половині 1649 року в Корці спалахнуло народне повстання, було створено великий загін, що пiзнiше брав участь у битві під Берестечком. У 1654 році у Корці з військом перебував Богдан Хмельницький.

Не менш насиченими на історичні події виявилися і пізніші часи. Так у 1920-21 роках у Корцi діяв один із трьох розвідувальних пунктів генерала Юрка Тютюнника, воєначальника армії УНР.

У 20-тi роки Корець знову опинився на порубіжній зоні — на самому радянсько-польському кордоні. Саме тут, в околицях Корця, перейшов кордон один із органiзаторiв Вільного Козацтва, керівник повстанського руху на Вiнниччинi отаман Ананiй Волинець. У роки Великої вітчизняної війни на теренах Корця та околиць активно діяли загони УПА та пiдпiльники.

Але не лише героїкою різних часів пройнята історія Корця. У жовтні 1846 року як член Київської археографічної комісії бував в місті Корець геніальний Тарас Шевченко. Про це письменник написав в повістях «Варнак», та «Прогулка с удовольствием и не без морали». У свій час Корець також відвідали Григорій Сковорода, Микола Костомаров, Леся Українка, Іван Франко та інші видатні діячі минулого. Тричі у 1817-1850 роках через Корець проїздив славетний Оноре де Бальзак, мандруючи до графині Евеліни Ганської у Бердичів.

З-поміж інших ліричних моментів — історія кохання російського поета Олександра Пушкіна і відомі рядки «Я Вас любил…» Так-так, саме із Корцем пов’язані останні роки коханої О. Пушкіна — Анни Оленіної-Андро, яка після смерті чоловіка оселилась недалеко біля Корця і подарувала місцевому монастирю землі, допомагала своїм коштом утримувати сирітський притулок для дівчат. За її заповітом покровителька обителі похована на подвір’ї Корецького Свято-Троїцького жіночого монастиря.

Пам'ятник Тарасу Шевченку у Корці	Могила Анни Андро-Оленіної, благодійниці монастиря у Корці

Звичайно, той, хто завітає до старовинного містечка, спершу поспішить на замкову гору, аби зблизька побачити княжу твердиню, уявити собі миттєвості далекої доби і відчути, як багато таїни тримають у собі мури замку князів Корецьких. Ці кам’яні свідки оповиті легендами, скупими спогадами сучасників та захоплюючими описами істориків, сторінки, що сповнені звитяги, мудрості і трагізму.

Як магнітом притягують подорожнього загадкові руїни замку, ці німі свідки колишньої магнатської слави князів Корецьких, що ніби зрослися із природними гранітними виступами на замковій горі. Що стосується саме історії замку, то він був закладений ще у 1386 році князем Федором Острозьким. У першій половині ХVІ століття князь Богуш Корецький укріпив замок мурами. Тоді ж було побудовано чотириарковий кам’яний міст. У ХVІІ-ХVІІІ століттях замок перебудовувався і набув рис світського характеру. Це був цілісний комплекс, який складався з житлових, господарських споруд, замкової церкви, розкішного саду. Кам’яниця була оточена високими стінами і ровом, куди в свій час були спрямовані води річки Корчик. Та в 1832-му році в замку спалахнула пожежа, яка повністю його знищила всередині. Залишилися тільки стіни. Потім декілька разів намагалися його відреставрувати, але кожного разу результати були марними.

Церква Святої Параскеви-П’ятниці, 1911 рік	Костел Святого Антонія, 1533 рік

Місто Корець ще називають містом храмів… З висоти замкової кручі видно, як у мареві осіннього туману золотими вогниками виблискують куполи церков, озиваються до нас срібним передзвоном. Іноді починаєш дивуватися: навіщо такому невеличкому містечку стільки храмів? І одразу ловиш себе на гадці: Корець огортає своєрідна божественна аура. А за кожним камінчиком, возведеним зодчим, за кожною іконою, виплеканою пензлем майстра, живе історія, до якої раз по раз повертаємося ми, нині сущі. І нині можна побачити шпилястий ландшафт давнього Корця.

Отак на північ від замку, майже впритул до головної вулиці міста, стоїть ошатна Свято-Миколаївська церква, збудована в 1834 році за заповітом Ю. Чарторийського. Стиль класицизму — типовий взірець волинського культового будівництва.

Корецька порцеляна

Гранітний кар’єр

Біля Свято-Миколаївської церкви знаходиться добре збережений малий палац Ю. Чарторийського, збудований ним в 1788 році. А навпроти малого палацу видно будівлю келій Свято-Воскресенського монастиря. Із замкової кручі також видніється костел Святого Антонія, збудований князями Корецькими у 1533 році, який тривалий час перебував, скромно кажучи, у не вельми привабливому стані і тільки віднедавна отримав своє друге життя.

Безперечно, найбільшим архітектурним ансамблем міста Корця є Свято-Троїцький монастир, який задумувався в 1620 році як кляштор францисканців, а пізніше у 1863 році тут заснували жіночу обитель. Архітектурний ансамбль монастиря складається зі Свято-Троїцької церкви, церкви Іоанна Предтечі, келій і надбрамної дзвіниці.

Трохи віддалік, по трасі на Київ, обабіч дороги видніється дерев’яна цвинтарна церква Святого Георгія, XVIII-го століття. Один із найдавніших храмів Корця — на давньому кладовищі — Свято-Іллінська церква XVI століття. На протилежному від замку березі Корчика видно горду поставу Свято-Кузьмо-Дем’янівської церкви (1897), яку ніби підтримують прибережні скелі. А ліворуч від неї стримлять куполи церкви Святої Параскеви-П’ятниці (1911)…

Сучасний Корець входить до Ліги історичних міст України і нараховує майже 10 тисяч мешканців, приблизно стільки ж, як вісім століть тому. Через те, що у місті нема потужної промисловості, розвиненої виробничо-ринкової інфраструктури. Воно, може, й на краще. Єдине, що не змінилося з тих пір, то це люди, які дотепер пишаються славною історією свого містечка.

Є в Корці і цілющі радонові джерела, якими славиться тутешня медицина. А ще — гранітні родовища, споглядаючи які складається враження, що ти перебуваєш десь біля підніжжя Чорногори.

…Але переповідати побачене сто разів — справа марна. Краще один раз приїхати і відчути усі принади затишного містечка, що живе своїм розміреним кроком, власними очима побачити те, що ще можна побачити. Осягнути те, що лежить на пошерхлій долоні історії. Обабіч автомагістралей сучасності. І назва йому — місто Корець.

Рівненська область.

Листопад 2010.