Це музей однієї книги – «Кобзаря» Тараса Шевченка, який знаходиться у Черкасах

Микола КРАМАР, журналіст.
Спеціально для «Першого екскурсійного бюро».

Цей ошатний будинок, виконаний у стилі неокласицизму і модерну, на розі вулиць Хрещатик і Байди-Вищневецького – справжня окраса Черкас, що вціліла на вітрах епох і прийшла в наші дні у первозданному вигляді. Не випадково саме тут призначають ділові й амурні зустрічі. А гості міста беруть перехрестя в облогу. Ще б пак! На першому поверсі старовинної будівлі розташований музей однієї книги – «Кобзаря» Т.Г.Шевченка.

Привітний дім Цибульських

А тепер спробуємо хоча б подумки полинути у спекотне і грозове літо далекого-далекого 1859 року, коли Тарас Григорович зважився на чергову і, на жаль, останню поїздку до рідної серцю України, аби десь між Каневом і Пекарями пристаратися на шмат землі, де й побудувати омріяну хату і залишитися назавжди у звитому гнізді. Проте край кріпацького дитинства зустрів поета непривітно. За підлим доносом його, як відомо, заарештували і під вартою етапували до Черкас й кинули у холодний підвал при поліцейській управі.

І ось тут нещасного арештанта виручила родина купців Цибульських. То були заможні й освічені люди, які цінували літературний і живописний талант великого й опального земляка. На сімейній раді вирішили вмовити поліцейське начальство відпустити Тараса до них на гостину. Батьки доручили залагодити цю справу молодшому синові Юхиму, який, знаючи повадки справника Табачникова і його поплічників, виклав 500 карбованців хабаря, а на додачу ще й золотого годинника. Того ж дня Тарас Григорович поселився у Цибульських, у Юхимовій кімнаті, сумирно ходив у поліцейську управу «відмічатися», блукав містечком і творив: зокрема, написав два вірші – «Сестрі» і «Колись дурною головою...» та зробив малюнок «У Черкасах»…

…Тож коли вже у наш час з ініціативи громадськості було вирішено створити музей однієї книги – «Кобзаря» Т.Г.Шевченка, кращого притулку, аніж колишній будинок Цибульських, годі було й шукати. Відкриття музею датоване 19 травня 1989-го – як вияв шани 130-річчю перебування поета в Черкасах і черговій річниці перепоховання його на Чернечій горі.

Експозиція музею, а її авторами були черкаські архітектори, лауреати Державної премії України імені Т.Г.Шевченка С.М.Фурсенко і М.Я.Собчук, розгорнута у трьох залах і має внутрішню «спеціалізацію»: прижиттєві та посмертні видання творів Тараса Шевченка, радянська та сучасна шевченкіана, переклади мовами світу, перебування Тараса Григоровича у Черкасах. За минулі двадцять з лишком літ тут побували і вклонилися пам’яті великого сина України більше 100 тисяч відвідувачів з усіх регіонів нашої держави, гості з далекого і близького зарубіжжя.

Серед прижиттєвих видань, звичайно ж, на чільному місці – «Кобзар» 1840 року. До збірки увійшли лише вісім (та яких!) творів – «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» і «Думи мої, думи мої». Як відомо, перший «Кобзар» вийшов у Петербурзі незначним тиражем, його вилучали і знищували. Навіть у самого Тараса Григоровича після заслання не було жодної книжки. А сьогодні відомі лише кілька примірників, що дивом збереглися.

«Покровительства його талант не потребує…»

Прижиттєві шевченківські видання продовжують окремо видана поема «Гайдамаки» (1841 р.), альманахи «Ластовка», «Молодик», «Хата», «Букварь южнорусский», журнал «Основа» та «Кобзарі» 1844 і 1860 років. На останньому зроблена друкована помітка: «Коштом Платона Симиренка». Її історія хвилююча й оповита добротою, бо відтворює красу взаємин між великим поетом і одним із засновників славного роду промисловців, садоводів і помологів.

…Влітку згадуваного вже 1859 року за збігом обставин Тарасу Шевченку судилося побувати у Млієві (нині Городищенського району Черкащини), де провів щасливі години у родині Симиренків. Гостинні господарі делікатно поцікавилися, чому ніде придбати «Кобзаря». Поет пояснив, що підготував ще одну збірку, але «издатели-кацапы скупятся, а я сам для этого не имею средств…» Ось тоді Платон Федорович запропонував фінансову допомогу. І слова дотримав – надіслав 1100 рублів. «Кобзар» вийшов у світ у друкарні П.Куліша 23 січня 1860 року накладом 6050 примірників. Без згоди мецената і доброзичливця поет з благородних міркувань на титулі зробив напис: «Коштом Платона Симиренка», що стало яблуком розбрату між, здавалося, щирими друзями. В рахунок погашення боргу Шевченко відправив Симиренку 735 книг, написав кілька листів, але відповіді не дочекався. З’ясувати причини мовчанки поет попросив свояка Варфоломія Шевченка. Той передав слова Платона Федоровича: «Покровительства його талант не потребує: я дав гроші і одбираю книжками. Я хотів, щоб це діло було між нами; хіба треба всім знать, кому я гроші дам? Чому він мене не спитався? Не по-нашому зробив, не по-нашому».

Гадаємо, що непорозуміння зникло само по собі. Принаймні рідний брат Платона – Василь Федорович на власні кошти видав кілька тиражів «Кобзарів», а також праці О.Кістяківського О.Чубинського, М.Драгоманова, М.Коцюбинського, які представлені в музеї, як і сотні інших томів творів Тараса Шевченка, що побачили світ уже по його смерті, а найрясніше – у радянські часи, в тому числі у перекладах на всіх континентах.

Кімната-реліквія

Окремий зал присвячений перебуванню Тараса Шевченка у Черкасах. Кімнату, де жив поет, нащадки Цибульських зберігали у первісному вигляді – як реліквію. Щонеділі сюди приходили друзі господарів, а переважно незнайомі, щоб подивитися, де мешкав поет, почитати його твори, поспілкуватися. Цибульські щороку, аж до жовтневого перевороту, справляли поминки за упокій душі незабутнього.

Дослідники творчості Тараса Шевченка одностайні в тому, що його талант від народу, а корені сягають у глибінь української історії. І як ілюстрація цього кровного зв’язку - ще один священний раритет: одна з найдавніших пам’яток нашої мови і культури – рукописний список Пересопницького Євангелія 1571 року. То був перший із відомих дотепер перекладів з церковнослов’янської на українську мову, близьку до тогочасної народної. Свого часу Тарас Григорович, знайомлячись із пам’яткою під час роботи у Київській археологічній експедиції у Переяславі, де тоді знаходилось Євангеліє (подарунок Івана Мазепи), не міг стримати захоплення від того, що воно написане «на пергаменті витонченими слов’янськими літерами – чорнилом і циноброю, з прекрасними різнокольоровими малюнками по золоту», і що написане воно «малоросійським наріччям» й оздоблене «вишукано і розкішно». Не випадково Пересопницьке Євангеліє називають вершинним досягненням вітчизняної і світової культури, унікальною пам’яткою історії. Саме на ньому присягають на вірність Україні її Президенти.

Варто згадати, що під час будівництва музею «Кобзаря» було створене культурологічне товариство «Заповіт» - по суті перший національно-патріотичний осередок у Черкасах. Саме його активісти задовго до проголошення незалежності підняли у центрі міста синьо-жовтий стяг, а згодом започаткували загальноміське Свято прапора.

Три роки тому при музеї було урочисто відкрито шевченківську вітальню, яка відтоді стала місцем проведення різноманітних виставок, презентацій, мистецьких зустрічей. Одна з недавніх подій – унікальна виставка старих фотографій «Погляд крізь час». Тут експонувалися понад 500 світлин, найдавніша з них датована 1859 роком, а зображений на ній сам Тарас Григорович. Інші присвячені людям і подіям пізнішої доби.

…Крізь сиву далечінь віків, крізь війни, революції, голодомори, героїзм злетів і трагізм падінь рветься до нас безсмертне слово великого Тараса, поставлене ним на сторожі правди і нашої незалежності. Музей «Кобзаря» несе у світи книгу української долі як ікону – нині сущим і заповіт-прийдешнім поколінням.

м. Черкаси,
Квітень 2010 року.