Інеса БЛЮМ, журналіст.
Спеціально для «Першого екскурсійного бюро».

Це лише одна кімната. Але вона сповнена незвичайними, небаченими експонатами. Одне невелике приміщення в будинку Національного еколого-натуралістичного центру (НЕНЦ), якому у 2010 році виповнилося, без малого, 85 років! Сам музей хліба молодший − він існує з 1983 року.

З моменту його створення ця ініціатива стрімко поширилася по всій Україні, і музеїв хліба до теперішнього часу в школах Україні налічується вже 280. Але, незважаючи на те, що деякі музеї в провінції з часом закрилися, перший і головний музей хліба − київський − живе. І поповнюється все новими експонатами.

Справжня «хлібна архітектура», шедеври хлібного «бароко», повиті розкішною ліпниною з тіста, «населяють» цю кімнату. Сюди треба приходити, попередньо перекусивши. Або ж доведеться бігти в магазин по апетитну булочку відразу після екскурсії. У приміщенні панує той запах, який, напевно, формується в булочних, існуючих десятиліттями. Екскурсія йде по колу: від знайомства людини з хлібними злаками, від культур Єгипту та Вавилонії, древніх способів внесення добрив у ґрунт, обробки врожаю та зберігання зерна − через плуг і соху, віялки та механічні молотарки − до стендів, що оповідають про селянську працю 1920-х, про Голодомор і колективізацію, про тривожну воєнну ниву та блокадний хліб. Пом'януть тут і тих, хто загинув, захищаючи врожай − а таких людей в історії СРСР було декілька, і, на жаль, їх імена нинішнім поколінням мало про що говорять. На стендах зібрані унікальні матеріали: старовинні рецепти і технології приготування хліба, документи і фотографії військового та післявоєнного часу.

В експозиції музею

І, звичайно ж, головні об'єкти експозиції − самі хліби, пишні ліпні короваї та булки, пиріжки та паляниці. До речі, саме остання − споконвічний наш український хліб, а аж ніяк не батон із назвою «Український».

Кількість відвідувачів, які зайшли до цієї кімнати, за більш ніж чверть століття перевищила півтора мільйона чоловік. Школярі їдуть групами з усієї країни − центр є багатопрофільним позашкільною комплексом, в рамках якого функціонують і зимовий сад, і живий куточок, і лабораторія агробіології, і навіть дендропарк. Але музей хліба завжди залишається одним із найвідоміших об'єктів, що цікавлять відвідувачів центру. Навчальні екскурсії приїжджали сюди навіть у складні 1990-і роки, і зараз потік їх не вичерпується.

Як же зародилася ідея цього незвичайного музею, який став «прабатьком» сотень інших? Виною всьому − дешевизна радянського хліба так званих застійних часів. На початку 1980-х хліб був настільки дешевий, що населення якось розучилося його цінувати. Старше покоління, що пережило воєнне лихоліття, з осудом дивилося на підростаючу зміну, яка повсякчас не доїдала хліб у дитячих садках і школах, на недбах господинь, що викидали черствий хліб на сміття. На державному рівні було вирішено прийняти постанову про створення музеїв хліба по всьому СРСР − щоб інформувати про одне з головних багатств країни, виховувати дбайливе ставлення до нього. Директива пішла по союзних республіках − і Україні, як житниці Союзу, належало створити найзразковіший музей такого роду.

Експонати довелося звозити з усієї України. Це були зразки зерна, інструменти для обробки врожаю, різні види випічки, сільськогосподарська техніка. Знаряддя праці прибули, в основному, з Київської, Чернігівської, Черкаської, Житомирської областей. Їх збирали по горищах сільських хат, витягуючи з домашнього непотребу стародавні ступи і граблі, жорна і сита. Всього набралося майже дві тисячі експонатів.

Історія обробки зерна, виготовлення першого тіста, макет домашньої печі, любовно виготовлений і розписаний дітьми з села Новопетриківка... Тисячоліттями люди випікали хліб − на культурі злаків побудовані всі історії великих цивілізацій Близького Сходу. Епоха землеробства почалася тоді, коли людина, шляхом довгої практики, урізноманітнила свій раціон, пристосувавши його не тільки до плодів полювання і збирання, а й до продукту власної праці. Найголовнішим із цих продуктів став хліб. Не обов'язково пшеничний, але в будь-якому випадку − хліб, бо без злаків людський організм жити не може.

Хліб − єдиний продукт харчування, в якому містяться практично всі поживні речовини і мікроелементи, необхідні людському організму. Навіть космонавти не обходяться без хліба. В експозиції музею є і космічний білий і чорний хліб, подарований музею космонавтом − нашим співвітчизником Павлом Поповичем.

У музеї раз по раз підкреслюють, що хліб був з українцями від дня їх народження, коли батьки йшли з буханцем до майбутніх кумів, до дня смерті, − тому що в останній шлях людину також проводжали з хлібом. Свої особливості мав і процес випічки весільного короваю. До жінки, яка займалася цією справою, висувався ряд вимог. «Вона повинна бути щаслива в шлюбі, мати живих і здорових дітей, чоловіка». Вважалося, що така жінка через хліб передавала свою енергетику молодій сім'ї. І вона мала бути позитивною.

Особливо вражають стенди, присвячені Голодомору та блокадному хлібу. Коржики з голодних 1932-33 років випікалися з усього, що вдавалося дістати: борошна, макухи, висівок або навіть звичайної трави. І знамениті «125 блокадних грам з вогнем і кров'ю пополам», як писала поетеса блокадного Ленінграда Ольга Берггольц. У вітрині лежить, звичайно ж, не «ветеран» 1940-х. Його випекли у 1983 р. на Житомирському хлібозаводі. Рецепт блокадного хліба був такий: 50% житнього борошна найгрубішого помелу, решта − папір, макуха, солод, соєве борошно і навіть борошняний пил. Характерно, що саме цей хліб миші, які регулярно намагаються поласувати музейним зібранням, ніби не помічають...

До слова кажучи, у блокадному Ленінграді з 14 ослаблих від голоду працівників Всесоюзного інституту рослинництва (ВИРа), вижило лише п’ятеро. Ці вчені ціною власного життя врятували безцінну колекцію насіння зернових та інших рідкісних культур.

Короваї в експозиції, звичайно ж, музейні, презентаційні. Більшість із них спеціально, на замовлення, спечена для цього музею. Тут «прописалися» «переможці» виставок, які регулярно проводяться в музеї. Яка розкіш прикрас, як широкі можливості, що їх набуває тісто в умілих руках людини! Ось один коровай − він прикрашений цукровою глазур'ю, а ось інший − красень з намистом із хлібних кульок. Третій − прикрашений виноградним листям, що безумовно привертає увагу, нагадуючи якусь архітектурну композицію.

Можна тут побачити і національний хліб із країн СНД − тоді ще союзних республік − Росії, Білорусі, Казахстану, Узбекистану, Туркменістану, Грузії, Вірменії, Киргизстану, Латвії, Литви. Є хліб із Франції та інших держав світу. У музеї хліба також зібрано понад 100 експонатів різних сільськогосподарських культур: пшениці, жита, вівса, ячменю.

Сьогодні, незважаючи на те, що СРСР перестав існувати вже два десятки років, і хліб уже не настільки дешевий, як у ті часи, проблема раціонального його використання залишається. Як і раніше, багато хліба викидається, в тому числі й зі шкільних їдалень. Тому в музеї не втомлюються пояснювати: щоб отримати 1 кг хліба при врожаї 20 центнерів з гектара, необхідно засіяти 4 кв. м землі, а до цього зорати, підгодувати, потім скосити, обмолотити, висушити, відвезти зерно на хлібозавод − і лише тоді вже спекти хліб. А ще привезти його до магазину і продати. Так що хліб вбирає в себе працю і металургійної, і хімічної промисловості, і транспортників, і багатьох галузей народного господарства.

Свого часу академік Климент Тімірязєв сказав знамениту фразу, що ємко виражає роль хліба в історії людства. «Шматок добре випеченого хліба складає один із величних винаходів людського розуму», − заявив великий російський агроном та біолог. Про цей винахід київський музей хліба і розповідає. Доступно, повчально й цікаво.

Січень 2011.