Холодний Яр

Микола КРАМАР, журналіст.
Спеціально для «Першого екскурсійного бюро».

В Україні знайдеться чимало місць, які уособлюють крилату славу і гіркий смуток нашого народу. Але, як правило, історія тих країв стосується переважно одного якогось часового періоду. А от у легендарному Холодному Яру свої сліди залишили різні епохи, культури, народи та історичні події. Стоянки древніх кочівників, поселення, городища, кургани-поховання, печери, підземні ходи вражають величчю, таємничістю, давністю.

Тут усе дихає славною історією

Що таке — Холодний Яр? Це величезне природне урочище площею понад 30 тисяч гектарів, що охоплює 20 сіл і 12 хуторів на території нинішніх Чигиринського і Кам’янського районів Черкаської області. В поєднанні з унікальним рельєфом (бескиди гір і яруги-провалля, чудернацьке мереживо відрогів) рослинний світ створює неперевершені ландшафтні картини. Багатюща флора нараховує близько 160 видів деревних і чагарникових порід, зустрічаються досить рідкісні: тополя Максимовича, вишня східна, бархат амурський, модрина сибірська та європейська. А також понад 200 видів трав’янистих рослин. Серед них червонокнижні: цибуля ведмежа — левурда, булатка довголиста, гніздівка, тюльпан дібровний, ряст Маршала, реліктовий вид — бруслина карликова та підсніжник складчастий, який, як вважалося до недавніх пір, зростає тільки в горах Криму.

Багатий і різноманітний тваринний світ Холодного Яру: лось, олень, козуля, кабан, вовк, борсук, лисиця, єнотоподібний собака, заєць, біля 90 видів птахів, 11 видів плазунів і земноводних і незліченна кількість комах.

Холодний Яр славиться своїми цілющими джерелами, вода яких виліковує багато різних хвороб. Найвідоміші з джерел «Онуфріївське», «Дзюркало» та «Живун».

Легенда Холодного Яру — Мотрин монастир, який був дуже популярним і авторитетним у Січового товариства, і тому багато козаків мали за честь доживати свій вік у цій обителі.

У першій половині XVII ст. зароджується гайдамацький рух, який переріс у велике національно-визвольне повстання «Коліївщина». Саме у Холодному Яру воно організувалось і навесні 1768 року розпочалось від стін Мотронинського монастиря.

В 1917-1923 роках Холодний Яр став епіцентром визвольної боротьби за Українську незалежну державу. Саме тут було створено військово-політичну організацію, штаб якої в 1919-му знаходився в одній із монастирських келій. До 1923 року на теренах Холодноярщини діяли закони Української держави, які впроваджував «Полк гайдамаків Холодного Яру».

1943 рік увійшов в історію Холодного Яру трагедією, коли 18 червня на хуторі Буда було розстріляно 86 мирних жителів, та створенням першого партизанського загону 24 червня для активної боротьби в тилу ворога. Тому в Холодному Яру можна пройтися ще і стежками партизанської слави.

Легенда свідчить, що в часи монголо-татарської навали в лісових хащах над річкою Сріблянка заховалася Меланка Холодна з дітьми. З часом до неї приєдналися інші втікачі, і виникло поселення з назвою Холодне. Ніби відтоді і ліси навколо називають Холодноярськими. Але ймовірно, що назва «Холодний Яр» має кліматологічне походження. Як відомо, в глибоких лісистих улоговинах і балках влітку збирається холодне повітря, і звідти завжди тягне прохолодою. Тому місцеві жителі і назвали цю територію Холодним Яром. Крім пам’яток природи, в цьому урочищі є велика кількість пам’яток археології, історії, культури. За кількістю унікальних археологічних, історичних, наукових і надзвичайно цінних об’єктів Холодний Яр посідає провідне місце в Україні. Сліди минулого трапляються тут на кожному кроці, тут все дихає славною історією нашого народу.

Мотронинський монастир

Малюнок монастиря, виконаний Тарасом Шевченком у 1845 році

Обитель вічності

В урочищі Холодний Яр знаходиться один з найдавніших монастирів України — Свято-Троїцький Мотронинський. Заснований монастир у 1037 році за часів Ярослава Мудрого, хоча перші сподвижники-самітники, певно, могли проживати на цьому місці ще раніше.

Виникнення монастиря оповите багатьма легендами. Одна з них свідчить, що засновницею його була княгиня Мотрона, молода дружина Смілянського воєводи Мирослава. У 1036 році, повертаючись із останнього походу на печенігів, Мирослав вирішив перевірити, чи надійно Мотрона охороняє рідне місто. Він наказав своїм воїнам переодягнутися в одяг противника та підняти його бойові знамена. Побачивши за стінами міста «печенігів», Мотрона наказала стріляти. Багато війська загинуло, поки на валах зрозуміли, що воюють зі своїми. Загинув і воєвода. В пам’ять про свого чоловіка Мотрона наказала побудувати чоловічий монастир, а сама постриглась у черниці. З того часу монастир називається Мотрониним.

Прямих історичних даних щодо заснування монастиря не збереглось, проте ще у 1198 році існував наріжний камінь церкви в ім’я Св. Іоанна Предтечі, що дає привід стверджувати про існування монастиря з моменту закладання наріжного каменя нового храму.

У 1236 році монастир було спалено ордами Батия, які залишили по собі лише попіл на місці будівель. Батиєвим спустошенням закінчився перший етап існування монастиря. Але через деякий час на спустошене місце зійшлися монахи і жили біля церкви у печерах і келіях, а заснований ними монастир був названий «Скит Мотронинський». У 1568 році за благословенням київського митрополита Іони Протасовича починається відбудова знищеної святині.

Значного розквіту монастир досяг у 1620-1621 роках, коли отримав Універсали гетьмана Петра Сагайдачного, тому що вже саме географічне положення ставило монастир у круговерть подій: шлях із Запоріжжя на Черкаси, Переяслав і Київ проходив через так званий Чорний Шлях Холодного Яру, тобто під стінами монастиря.

У 1677-1678 роках під час оборони Чигирина Мотронинський монастир був спалений і зруйнований. Тільки у 1685 році Київський митрополит Гедеон Святополк (Четвертинський) благословив на старому місці «часовню в пещере и церковь малую».

Уподовж першої половини XVII століття відбувається розширення володінь — монастир стає власником хуторів, сінокосів, ставків, гребель, володіє луками, орними землями і пасіками. У 1726 році була закладена, а 21 червня 1727 року вже освячена новозбудована (дерев’яна) церква в ім’я Живоначальної Трійці.

Цілий період в історії монастиря пов’язаний з іменем його настоятеля схимонаха Ігнатія, який перебував на цій посаді з 1717 по 1753 рік. Підтримував тісні зв’язки із Запорізькою Січчю і козаками. Про те свідчать неодноразові, в тому числі і земельні, вклади у монастир козаків, які приходили із Запорізької Січі вклонитися святиням, а також універсали гетьманів П.Сагайдачного, П.Дорошенка, І.Скоропадського. У 1753 році за бажанням схимонаха Ігнатія і монастирської братії Переяславський єпископ Іоанн затвердив монастирським настоятелем ієромонаха Мельхиседека. 8 жовтня 1800 року на місці старої за ветхістю знесеної дерев’яної закладається нова, кам’яна Троїцька церква. 17 жовтня 1805 року вона освячена ігуменом Антонієм. У 1815 році проводилась позолота іконостасу, двох жертовників. У 1817 — червоним золотом визолочені купол і хрест на ньому. Друга у монастирі церква в ім’я Іоана Златоустого, тепла, дерев’яна, з дзвіницею, була побудована у 1820 році.

На території обителі знаходилося 3 криниці. Одна з них була викопана ще до побудови монастиря. Наділена цілющою благодаттю. Вода з неї виліковувала багатьох богомольців і місцевих жителів.

Свого часу тут побували Б.Хмельницький, А.Суворов, А.Пушкін. Тричі у монастирі побував Т.Шевченко — у 1822, 1843 та 1845 роках, про що свідчить кам’яна стела, встановлена неподалік від Троїцької церкви.

У 1898-1900 роках Троїцька церква реставрувалась, причому, було зведено ще чотири декоративних куполи.

У 1911 році Мотронинський монастир був переведений в жіночий позаштатний, у 1923 році ліквідований, у кінці 20-х років у стінах монастиря облаштовувалась комуна.

Ще у 1980 році на місці Свято-Троїцької церкви Мотронинського монастиря залишалися чотири напівзруйнованих стіни. У 1992 році на місці Мотронинського монастиря поселяються перші шість послушниць.На сьогоднішній день у його стінах знайшли пристанище понад 30 монахинь. Настоятелька монастиря з часів його відродження — ігуменя Мотрона (Гребенович). Нині у його володінні понад 40 гектарів земельних угідь, є відповідна сільськогосподарська техніка для обробітку землі, допоміжне господарство.

Свято-Троїцька церква монастиря — пам’ятка архітектури національного значення.

Дуб Максима Залізняка

Патріарх українських лісів

Тисячолітній дуб Максима Залізняка — свідок багатьох історичних подій. Саме під цим дубом збиралися гайдамаки, плануючи набіги на маєтки панів. Це справжній «патріарх» місцевих лісів. Дуб має висоту понад 30 метрів. А стовбур можуть охопити хіба що сім чоловік. Має дерево ще одну назву — Дуб Дід. За повір’ям, дуб Залізняка має чарівну силу. Відпочивши під його пишною кроною, кожний подорожній здобуде сили досягти бажаного.

Пригадується, у 1988 році Дуб Максима Залізняка сильно занедужав. Дійшло до того, що вже у червні він скинув листя і стояв край узвишшя — страшно глянути. Зрозуміло, й екологи, і краєзнавці, і так небайдужі закалатали у дзвони — Дубові зле. Цілителів наїхало — хоч Холодний Яр гати. І всі з титулами — то доктори наук, то академіки. Походили. Скрушно голови повісили. Та й своє повели — «а що ви хочете, вік уже не той». Погомоніли трохи та й поїхали з Богом.

А затим рятувати Діда взявся потомственний лісник, заслужений працівник лісового господарства України Олександр Найда. Обійшов навколишні села і хутори, заручився підтримкою голів колгоспів. І що придумав цей мудрий чоловік? Навколо дуба пробурив кілька десятків свердловин глибиною 70 метрів, у які залив живильну суміш із мінеральних добрив за власною рецептурою. І сталося диво — у серпні дуб знову викинув листя.

Ось так і розкошує до наших днів. Заслужив дідуган великої поваги — увійшов до когорти семи чудес України, а щойно названий Національним деревом України.

І ще одна промовиста деталь: за період вітчизняних метеоспостережень у велета шість разів влучала блискавка, але він, обпалений, зранений, понівечений, вистояв.

Живіть довго, дідусю…

Пам’ятник героям-холодноярцям

Дорога до джерел

Гайдамацьке озеро

Село на камені

Мельники — село, що розмістилось уздовж Холодного Яру, по обидва боки річки Сріблянка, - одне з наймальовничіших місць Чигиринського краю. У письмових джерелах першу згадку про село Мельники датовано 1629 роком. За переказами, мешканці села ставили на річці Сріблянці водяні млини і мірошникували. Звідси і назва села — Мельники. Його мешканці зажили собі слави організацією Холодноярської республіки. В 1920-х роках саме тут кілька років існувала незалежна республіка, яка досить успішно тривалий час протистояла радянській владі. До Холодноярської республіки приєдналися всі села території Холодного Яру. Пам’ятник героям-холодноярцям нині стоїть у центрі села.

Гайдамацьке озеро

Одна з визначних сторінок історії українського народу — гайдамаччина — також тісно пов’язана з Мотронинським монастирем та навколишніми лісами. Місцеві ліси були надійним сховком для селян, що шукали порятунку від польських панів. 1768 року сотник Максим Залізняк підняв народ на боротьбу зі шляхтою. Ігумен монастиря Мельхиседек Значко-Яворський благословив повстання і освятив зброю бунтарів — «ножі» — біля місцевого озера, що тепер має назву Гайдамацьке. Одним з учасників повстання був дід Тараса Шевченка. 1822 року він приводив маленького онука у Холодний Яр і розповідав про події своєї молодості. Пізніше Тарас Шевченко відтворив почуте у своїх творах «Гайдамаки» та «Холодний Яр».

Струменіє джерело

Над чигиринськими степами, над Тясмином здійнялася в небо висока кам’яна гора. На самій маківці гори з-під скелі б’є джерело. Світле, прозоре. Вода в ньому завжди прохолодна. Звідки воно взялося? Загадка природи. Поруч з джерелом — старовинний хрест-пам’ятник, на якому написано: «На пам’ять про воєводу Івана Ржевського, полковника Якова Коробку та інших православних і христолюбивих воїнів, що загинули під час оборони Чигирина 1678 року від нападу 120 000 турецько-татарської орди».

…У липні 1677 року з усіх боків оточило Чигирин стодвадцятитисячне військо турків і татар. Не хліба колосилися на березі Тясмину — то списи турецькі стирчали з ковили. Іржали коні. Важко гупали гармати. Кулі сипалися градом з турецьких рушниць. Ні вдень, ні вночі не стихала битва.

Минув тиждень. У фортеці є захисники, є порох, є харчі… але немає води. Захисники Чигирина почали помирати від спраги. Тоді козаки вирішили видовбати у кам’яній скелі криницю. День за днем били скелю. Камінь іскрився, піддавався дуже важко. Аж ось над фортецею з’явилася хмара. Сяйнула блискавиця — і вдарила гору. Прокотилося відлуння, немов разом вдарили тисячі гармат. І сталося диво: тріснула, розкололася скеля — і звідти полилася прохолодна джерельна вода. Напоїли дітей козаки. Напоїли коней. Напилися й самі — сили одразу потроїлися. Кинулися козаки на військо Ібрагім-паші і розбили його.

Минають віки, а джерело не висохло, не зміліло. В народі його називають Громобоєм. І чигиринці вірять, що той, хто нап’ється з нього, здобуде особливу козацьку силу. Живе джерело. Довгий час над ним стояв дерев’яний зруб. Згодом криницю розширили. І тепер до джерела ведуть широкі гранітні сходи.

***

…Ось такий він — Холодний Яр — плакучий жар. Колиска нашої історії, споконвічний оберіг і хранитель слави і доблесті. А недавно допитливі археологи у його надрах виявили колосальні запаси золота й алмазів. Чим ще подивуєш нас, Україну, добрий і щедрий Яре? Але й того, що є, досить, аби стати перед тобою у доземному поклоні.

Черкаська область.

Серпень 2010.

ТУР ВИХІДНОГО ДНЯ від Першого екскурсійноо бюро "Слава козацької України: Чигирин – Суботів – Холодний Яр".