Назва Межигірської вулиці лягла на карту міста у 1869 році

Михайло КАЛЬНИЦЬКИЙ,
дослідник київської старовини.
Спеціально
для «Першого екскурсійного бюро»

Одна з вулиць, на яку виходить приміщення «Першого екскурсійного бюро», називається Межигірською. Назва ця походить від заміської місцевості Межигір'я, у напрямку якої веде вулиця. Зараз про Межигір'я згадують головним чином як про резиденцію президента України, що отримала скандальну популярність у зв'язку з полемікою про те, кому має належати ця колишня державна дача площею близько 140 га. Однак для наших предків слово «Межигір'я» мало зовсім інше значення.

Тут, верст на 18-20 вище Києва по Дніпру, був старовинний монастир. Його попередницею вважалася древня обитель біля княжого Вишгорода з кам'яним храмом XII століття в ім'я Спаса. Після монголо-татарської навали він був зруйнований, але з часом ченці відновили тут чернече життя і збудували нову церкву над Дніпром. До Межигірської обителі були небайдужі запорізькі козаки: вони постійно допомагали монастирю пожертвуваннями, сюди ж віддалялися на спокій після ратних подвигів, а з Межигір'я на Січ незмінно призначалися священики. Монастир часом називали «Запорізької Лаврою». Проте імператриця Катерина II, ліквідувавши Січ, закрила й монастир. На його території влаштували казенну фаянсову фабрику. Але голоси за відродження Межигірської обителі не замовкали. Завдяки цьому в 1886 році весь комплекс із уцілілими будівлями передали у підпорядкування Троїцькому (Іонинському) монастирю, а у 1894-му перетворили на жіночу обитель, підвідомчу Києво-Покровському монастирю.

Монастир у Межигір'ї. З листівки початку ХХ ст. Межигірський Спас. За малюнком Тараса Шевченка

Найбільшими будівлями Межигір'я були кам'яний Спасо-Преображенський собор другої половини XVII століття і дзвіниця, збудована у 1772-1774 роках Петром Калнишевським − останнім кошовим отаманом Запорізької Січі. Зберігся, до слова, малюнок олівцем із зображенням цих святинь, виконаний із натури в 1843 році Тарасом Шевченком.

За радянських часів монастир перестав існувати, а його будівлю зайняв навчальний заклад із художньої кераміки. Фахівці визнавали за Межигірським комплексом культурно-історичну цінність, його збиралися оголосити заповідником. Але... після того, як у 1934 році Київ став столицею УРСР, республіканське керівництво знайшло для мальовничої місцевості інше застосування. Монастирські споруди ліквідували, а на їх місці збудували урядову дачу. З того часу багато років поспіль ця історична територія вважалася режимною, недоступною для вчених. За відсутності достовірної інформації ходили різні чутки, і до цих пір у пресі не втомлюються мусувати твердження, що нібито десь у межигірських підвалах, за високим парканом, приховується легендарна бібліотека Ярослава Мудрого!

Назва Межигірської вулиці лягла на карту міста у 1869 році. До тих пір ця вулиця, що отримала сучасну трасу в середині позаминулого століття, називалася Костянтинівською. Нинішня ж Костянтинівська вулиця іменувалася Кирилівською. Але ж Кирилівською була, як відомо, нинішня вулиця Фрунзе? Так, але не відразу: раніше вона була Плоскою. Саме в 1869-му всі три вулиці отримали більш точні назви. У відповідному указі було зазначено, що Костянтинівська вулиця перейменована в Межигірську, «бо зовсім не проходить поблизу церкви царя Костянтина, а веде в Межигір'я, відоме з історії поселення».

«Канава», що розділяла Верхній і Нижній Вали

Як і сусідні вулиці Костянтинівська та Волоська, вулиця Межигірська в минулі часи перетинала територію двох поліцейських частин Києва − Подільської і Плоскої (межею між ними служила лінія, що розділяла Верхній і Нижній Вал − колишня «канава», через яку у води гавані впадав Глибочицький струмок).

Відрізок до Верхнього Валу був забудований невеликими кам'яними будівлями ще у першій половині XIX століття. З тієї пори на розі вул. Хорива зберігся досить симпатичний двоповерховий будинок № 7/16 класичного стилю, зведений на підставі «зразкового фасаду» (на жаль, він втратив трикутний фронтон, що оживляв його силует).

Втім, ще більш старовинним є відомий Контрактовий дім, кий виходить на Контрактову площу і має нині адресу «Межигірська, 1». Але ця споруда, як і самі Контрактові ярмарки, заслуговує окремої розповіді.

Будинок на Межигірській, 7, ріг Хорива. Фото 1910-х рр.	Будинок на Межигірській, 7, ріг Хорива. Сучасне фото

Класичні канони були обов'язкові для забудовників аж до пори реформ Олександра II. У 1860-х і навіть 1870-х роках ще зводилися невеликі цегельні будинки − зразки пізнього класицизму. Для них, утім, була властиве менше захоплення античними деталями. Наприклад, для класичної архітектури характерне захоплення навколо віконних прорізів суворими обрамленнями зі штукатурки. Основою цих обрамлень служили спеціально випущені з площини стіни торці цеглин. Але в пізньокласичний будували вже без штукатурки: за тодішньою модою самі по собі «пунктири» торців служили деталлю оформлення. Приклади тому зустрічаються і на Межигірській вулиці (наприклад, будинки № 21 і № 22).

Контрактовий дім Будинок на Межигірській, 21 Будинок на Межигірській, 22 Будинок на Межигірській, 26, ріг Ярославської

Ближче до кінця позаминулого століття низенька забудова вулиці поступово поступається місцем масивним 3-4-поверховим дохідним будинкам. Новобудови отримують модне оформлення в дусі «київського ренесансу», з хитромудрою цегляною кладкою і великою кількістю ліпних деталей. З порталу будинку купця Євгена Салтанова по Межигірській, 10 (1887) на нас дивиться своєрідний фавн із ріжками − зразок тодішнього захоплення міфологією та скульптурними курйозами...

Фавн у порталі по Межигірській, 10

Серед авторів проектів нових будинків по Межигірській зустрічаються імена видатних київських зодчих. Так, архітектор і член міської управи Микола Казанський будував кутовий будинок купчихи Песи Ривліної на розі Межигірської, 26 і Ярославської вулиць (спочатку триповерховий, він був згодом надбудований ще двома поверхами), а також 4-поверховий дохідний будинок Герца Кутика по Межигірській, 17.

Інший відомий проектувальник Карл Шиман не тільки будував на цій вулиці, але і якийсь час жив на ній (у будинку № 5).

На жаль, нове будівництво призвело не тільки до модернізації вигляду вулиці, але і до непоправних втрат. Приміром, у 1902 році преса сповістила про знесення унікального кам'яного будинку на садибі по вул. Межигірській, 9, ріг Хорива. Ця будівля була чи не найстарішим житловим будинком Подолу, сягаючи часом народження у XVII століття. Кияни здавна називали його «будинком Артемихи» на ймення багатої киянки, якій він належав ще у 1770-х роках. Про неї ходили чутки, буцімто Артемиха відрізнялася надмірною скупістю й утискала всіх своїх домашніх, але коли волею долі вона збанкрутувала, ніхто не прийшов їй на допомогу...

Але сім'ї Горєлова, котрим цей поважний будинок належав на початку минулого століття, не було діла до старовини. Для них ця реліквія представляла собою тільки малопридатну для експлуатації руїну, яка лише дарма займала місце. Оскільки будинок був у приватній власності, за тодішніми законами господарі могли робити з ним усе що заманеться. І «будинку Артемихи» не стало. На його місці виросло здоровенний дохідний дім, прикрашений цегляною кладкою в «російському» стилі й увінчаний наріжною вежкою (не збереглася).

Будинок Артемихи. Зображення початку XIX ст. Новий дім на Межигірській, 9, ріг Хорива. Фото початку ХХ ст.

Серед власників або орендарів будинків на Межигірській вулиці було чимало єврейських громадських установ. Іудейське населення охоче селилося на торгово-ремісничому Подолі (правда, за тодішніми законами, перебування осіб іудейського сповідання в Подільській частині дозволялося лише окремим категоріям євреїв; Плоска частина була для них значно більш доступною).

Поблизу Контрактової площі стоїть великий прибутковий будинок по Межигірській, 3 (ріг Спаської), що належав представникам відомої київської родини Балабух; спочатку двоповерховий, він був потім двічі надбудований і став чотириповерховим. Одна із квартир на другому поверсі була понад сто років тому пристосована під єврейську молитовню. Її організатори користувалися певними пільгами − адже мова йшла про молитовну будинку для громади євреїв, які брали участь у російсько-японській війні.

З цим же будинком пов'язаний ще один цікавий сюжет. Ще у 1890-х роках тут жив і займався шевським ремеслом Хаїм (Юхим) Фрідлянд. Як ремісник він мав право проживати в Києві. Його майстерня кроїла заготовки для подальшого виготовлення із них взуття. Справу свою Фрідлянд знав, замовлення виконував справно. Однак заздрісні конкуренти поспішили донести поліції, що швець не сам займається ремеслом, а використовує найману працю. Поліцмейстер у 1897 році ледь не виселив Фрідлянда з міста. Але той звернувся зі скаргою в губернське правління, доводячи, що не може кроїти заготовки за станом здоров'я, проте закон і не зобов'язує власника майстерні працювати самотужки, − лише б майстерня відповідала своєму офіційному призначенню. Він був абсолютно правий, і наказ поліцмейстера скасували. Хаїм Фрідлянд ще деякий час пожив на Межигірській. У нього народилися двоє синів − Михайло (у 1898 році) і Борис (у 1900-му). Але потім він усе ж таки покинув наше місто і поїхав у Білосток, де сини шевця виросли й отримали освіту. Обидва вони потім стали знаменитостями: старший − не хто інший, як популярний журналіст Михайло Кольцов, молодший − художник-карикатурист Борис Єфімов, який лише нещодавно пішов із життя на 108 році.

Будинок на Межигірській, 3, ріг Спаської Будинок на Межигірській, 20, ріг Нижнього Валу Вулиця Межигірська в 1910-х рр. Втрачена забудова Двоповерховий дім на Межигірській, 15, ріг Нижнього Валу (фото 1970-х рр.., Нині втрачено) Будинок на Межигірській, 39, ріг Введенської Торець будинку Титиря

Один із великих дохідних комплексів, що ними володіли київські іудеї, розташовувався безпосередньо біля кордону Плоскої ділянки, на розі Межигірської, 20 і Нижнього Валу. Його забудовували на початку ХХ століття архітектори Іполит Миколаїв та Іван Ганф. Безпосередньо на вулицю виходять великі житлові корпуси, оформлені за допомогою цегельної кладки. З 1908 року садибою володіли купці-євреї Авігдор Шварц і Веніамін Бокшицький, які мали в Києві монополію на продаж кошерного м'яса. На їх кошти у глибині ділянки була збудована єврейська молитовня (тепер приміщення професійного ліцею сфери послуг).

Ще більш давні зв'язки з єврейською громадою має двоповерховий будинок по Межигірській, 23, ріг Ярославської. Він збудований у 1864 році в пізньокласичному стилі для тодішнього власника садиби, професора духовної семінарії Андрія Котлярева. Уже в 1866 році цей будинок був найнятий під єврейську молитовню. Залишалася вона там і надалі; можна сказати, що це − найстаріший з уцілілих у Києві будинків, де тривалий час відбувалися іудейські релігійні обряди. Відомо, що ще аж до 1920-х років у наріжному будинку знаходилася молитовня єврейської громади «Солдат-Ремісників». Але в 1929-му приміщення було відібрано владою під житло; тепер тут знаходяться різні установи.

Не всі знають, що в довоєнні роки Межигірська деякий час носила ім'я відомого єврейського письменника Іцхока Лейбуш Переца (у ту ж пору на честь класиків єврейської літератури називалися і сусідні вулиці: Костянтинівська − Шолом-Алейхема, Ярославська − Менделе Мойхер-Сфорима). Проте врешті-решт вулиці повернули історичну назву.

Кілька десятиліть тому на Межигірській вулиці поруч із солідними прибутковими будинками ще можна було бачити стареньку міщанську забудову; зараз вона майже повністю зникла.

Одна з найвіддаленіших уцілілих до нинішнього часу старовинних будівель на Межигірській вулиці, під №39, розташована на розі Введенської. Будинок цей двоповерховий із підвалом, оформлений скромними, але виразними ліпними деталями. Належав він відставному унтер-офіцеру Петру Титирю, який у 1900 році значно перебудував непоказний будиночок, що стояв колись на цьому місці.

Цікаво придивитися до глухої торцевої стіни будинку Титиря з боку Межигірської. Площина стіни явно вигнута, утворює у плані приміщень гострий кут. Для чого ж потрібно було будувати будинок неправильної форми? Це пов'язано з дореволюційним плануванням приватних садиб. Як відомо, вулична мережа Подолу до початку XIX століття була заплутаною і хаотичною, але після грандіозної пожежі 1811 року, коли майже всі будинки до «канави» згоріли, подільську землю розкреслили на клітинки взаємно перпендикулярними вулицями. Місцевість аж до «канави» отримала так зване «регулярне планування». Прокласти вулиці і розпланувати прямокутні садиби було тут неважко: на згарищі Подола майже не залишилося будинків. А ось за «канавою», куди пожежа практично не дісталася, аж до середини XIX століття планування вулиць залишалося колишнім, середньовічним. Але врешті-решт влада побажала продовжити прямі магістралі, які вирвалися за «канаву» − Костянтинівську, Межигірську, Волоську, поширивши «регулярне планування» і на Плоску частину. Межі приватних садиб при цьому лише частково були відкориговані, так що їх конфігурація на тлі вуличної мережі виявилася досить хаотичною. До цих пір про це нагадує розташування багатьох старих будинків, побудованих з урахуванням старої конфігурації, в тому числі і будинку Титиря.

Меморіальна дошка Леоніда Телятникова

У 1970-ті−80-ті роки ближче до кінця вулиці були зведені будівлі в новій архітектурної манері, такий же вигляд отримав і корпус обласного управління пожежної охорони на Межигірській, 8 (тепер − головне управління МНС України в Київській області; на фасаді вміщено меморіальну дошку з портретом Героя Радянського Союзу Леоніда Телятникова, одного з ліквідаторів Чорнобильської аварії, який працював у цій будівлі).

Але останнім часом в заповідних кварталах Подолу забудовники Межигірської вулиці все ж таки намагаються враховувати характер історичного середовища. Тут з'являються новобудови у формі ретро.

В кінці 1990-х років на Межигірській, 11 було споруджено офісну будівлю, яка досить вдало відтворювала стилістику українського бароко. У ньому повинні були розміститися структури Міністерства фінансів. Але... незабаром міністерству-замовнику цього здалося замало. І в 2004 році розпочалася нова реконструкція будівлі (архітектор А. Бохан), яка істотно збільшила його обсяг. Правда, колишня стилістична чистота виявилася порушеною, проте на те воно й Міністерство фінансів, щоб віддавати перевагу зовсім іншим цінностям...

Новий будинок на Межигірській. 12, ріг вул. Хорива	Реконструйований будинок Мінфіну на Межигірській, 9

Межигірська вулиця дотепер залишається невід'ємною частиною старовинного Подолу. А в її «біографії» з'являються все нові й нові цікаві сторінки.

Квітень 2010.