«Софіївка» — храм природи

Микола КРАМАР, журналіст
Спеціально для «Першого екскурсійного бюро»

Слава Богу, Черкащина не осиротіла на природні й рукотворні принади, які щедро розсипані по містах, селах, хуторах і навіть на узбіччі доріг. Але в цьому ряду є унікальний феномен, який справедливо було б назвати зіркою першої величини. Так, це «Софіївка» — Національний дендрологічний парк НАН України — шедевр і зразок світового садово-паркового мистецтва кінця XVIII – початку XIX ст.. Сучасна «Софіївка», будучи «Історичним садом» та музеєм садово-паркового мистецтва, входить до сузір’я семи чудес України.

На межі літа й осені 1996 року славнозвісна уманська «Софіївка» святкувала два століття своєї крилатої долі. Вірніше, вона тільки хизувалась. А ми празникували — тисячі прибулих — від Сахаліна до туманного Альбіону, включаючи Єрусалим і навіть Манхеттен. Гостей наїхало — навіть спецслужбам не проштовхнутися: депутати, делегати, посланці, радники, інвестори… Аж тут на тінисту алею викотилася розкішна карета, запряжена цугом огирів. А з тієї карети за всіма ритуалами давнього етикету зійшли на землю, звичайно ж, інсценізовані граф Потоцький і його чарівна Софія. Вінценосна пара тихо і величаво пройшла, я б сказав — пропливла, від павільйону Флори повз фонтан «Змій», скелю «Бельведер» (кажуть, у ній увічнено профіль самого графа), площу Зборів, Великий водоспад, включаючи безліч скульптур, аж до Верхнього ставу, а далі через Тарпейську долину і долину Печалі… Коли вони виходили з Громового гроту, «Потоцький» дбайливо струсив краплі води із сукні своєї божественої подруги.

Станіслав Потоцький	Софія Глявоне-Вітте-Потоцька

Літо зацвіло на видноколі,
Днина і погожа, і ясна,
Біла постать грішниці святої
З таємниці гроту вирина.

Ти була кохана і дружина,
І не раз коханкою була —
Неземної вроди берегиня,
Що ім’я «Софіївці» дала. 

Ти й сьогодні в Умані на чатах,
Як любові незбагачена суть,
Ось тому в «Софіївку» дівчата
Знову на побачення ідуть. 

Прогулюючись парком, ми водночас можемо опинитися в кількох місцях: побувати на овіяних романтикою Єлисейських полях, помріяти в тиші алей Англійського парку, помилуватися ландшафтами маленької Швейцарії. Відвідаємо острів Кохання, заблукаємо в Крітському лабіринті, пропливемо на човні через Мертве озеро, подолаємо підземну річку Стікс, якою Харон «перевозить у пекло грішні душі», випробуємо себе на сміливість у гроті Страху та Сумнівів. На площі 154-х гектарів знайдемо ще багато інших пам’яток. «Софіївку» ж недарма називають храмом природи, поемою з каменю, води, землі, архітектурних споруд і скульптур.

Цей парк створено для жінки… Один із найбагатших людей XVIII століття, граф Станіслав Потоцький вирішив зробити своїй красуні-дружині Софії, грекині за походженням, романтичний дарунок — прекрасний парк у місті Умані. Потоцький задумав парк таким, щоб була в ньому часточка Еллади, батьківщини Софії, і чудові рослини, і скульптури — все, що тамувало б коханій тугу за батьківщиною. 1796 року розпочалося будівництво парку.

Але чому саме парк? У липні 1795 року Софія гостювала у графині Гелени Радзивіл у маєтку неподалік Варшави. Саме там Софію вразила краса парку «Аркадія». «В «Аркадію» я закохана до нестями, — писала вона Потоцькому, — немає у світі жодного виду квітів і екзотичних рослин, які тут не росли б. Прогулюючись садами «Аркадії», я відчувала, що в розпалі літа переживаю знову весну».

Для створення парку граф обрав північну околицю Умані. Цей віддалений куточок дикого пейзажу був своєрідним і чарівливо неповторним. Подекуди на поверхню виходили величезні гранітні брили, місцями виднілися самотні хирляві дерева й кущі. Тут, щоправда, росли й два вікові дуби. У багатьох місцях з-під каменів просочувалися джерела, а дном центральної балки текла річка Кам’янка. Реалізувати ідею парку заповзявся ад’ютант графа Потоцького, талановитий архітектор, польський військовий інженер Людвіг Метцель. А Софія забажала, щоб парк на пам’ять про її грецьку батьківщину мав обриси класичної Еллади. Парк було відкрито 1802 року на день народження прекрасної графині.

Кожний куточок «Софіївки» овіяний міфами й легендами стародавньої Греції та Риму, пов’язаний із переказами та романтичними історіями про сімейне життя Потоцьких.

Змій

З будь-якого місця центральної частини парку можна побачити фонтан у скульптурному ансамблі, що зображає міфологічного Змія. Струмінь води з бронзової пащі намагаючись дістати неба, розбивається на чарівні скалки.

Острів Кохання

Це місце парку називають островом Кохання. Верхній став — серце всіх гідротехнічних споруд заповідника. Штучний острів, насипаний серед водойми, має назву «Острів Анти-Цирцеї». Міфологічна німфа Цирцея перетворювала людей на тварин. Але Потоцький хотів бачити володарку парку чарівницею з протилежними рисами, прекрасну і лагідну. Тому й ім’я цьому острову дав «Анти-Цирцея». Чи хочете ви знайти своє кохання, бути щасливими у подружньому житті? Тоді неодмінно відвідайте головну прикрасу острова Кохання — Рожевий павільйон, збудований у стилі ренесанс. Існує повір’я, ніби молоді хлопці та дівчата, які вперше побували на острові, обов’язково мають незабаром одружитися. А загадані тут бажання обов’язково збудуться.

Зображення Амура

На алеях парку зустрічаємо мудрих, всесильних і відчайдушних, смертних та вічних, а іноді веселих та кмітливих героїв. Хочеться звернутися до них, щоб кожен розповів свою незвичайну історію. За всім цим пильно спостерігає юний Амур, щоб за адресою майбутнього щастя послати невідворотню стрілу.

Водоспад «Три сльози»

Галявина смутку навіває сум і думки про самотність. Три життя поховано тут. Нещасні Софіїні діти… Поряд виграють веселками водоспади «Три сльози», що символізують смуток матері за померлими. Люди приходять сюди, коли в них на серці журба. Кажуть, побачивши сльози водоспаду, людина легше сприймає власний смуток.

Тарпейська скеля

Багато місць Софіївського парку пов’язані зі світовими пам’ятками та легендами. Таким місцем є і Тарпейська скеля з альтанкою. Легенда розповідає, що Ромул (легендарний засновник Риму), бажаючи закріпити мирні стосунки з сусідами, хотів одружити своїх воїнів із їх доньками. Але ті не хотіли віддавати своїх дітей за римлян. Під час одного зі свят воїни Ромула захопили дівчат з племені сабинян. За це Тит Тацій, цар сабинян, оголосив війну римлянам. Але Капітолійська фортеця, огороджена високими стінами, була нездоланною. Титові Тацію вдалося домовитися з донькою першого консула Капіталійської фортеці Тарпеєю: вона відчинить їм ворота, за що одержить усе, що носять воїни на лівій руці, а носили вони масивні золоті браслети. Коли сабиняни увірвалися до фортеці, Тит Тацій, на знак зневаги до зрадниці, разом із браслетом кинув до її ніг щит, адже щити носили також на лівій руці. Усі воїни за прикладом свого царя зробили те ж саме, і Тарпея загинула під щитами. А конфлікт закінчився мирно: облога фортеці тривала кілька місяців, за цей час сабинянки переконалися, що вони не рабині, а жінки, яких люблять і поважають. Їм стало шкода своїх чоловіків. Розпустивши на знак смутку волосся, вони кинулися до своїх батьків і братів, благаючи не вбивати їхніх чоловіків. А тіло Тарпеї скинули зі стіни, яка відтоді й називається Тарпейською. Звичай скидати з цієї стіни засуджених на смерть державних злочинців існував ще довго. Тарпейську скелю в Умані вінчає ажурна альтанка, де можна подумати над суєтністю буття.

Під небом і під землею

Неймовірно цікаво пропливти на човні підземною річкою Стікс. Це канал у граніті, облицьований цеглою. Денне світло потрапляє сюди крізь отвори згори. Довжина каналу — майже чверть кілометра. Човен входить у річку з Мертвого озера і випливає в Амстердамському шлюзі Верхнього озера. Звідси відкривається невимовно гарна панорама острова Кохання з Рожевим павільйоном. Незабутнє враження залишає вирубаний у греблі Верхнього озера грот Венери — богині любові та краси. Він має вигляд античного храму, прикрашений вгорі мармуровою статуєю купальниці, яку покриває пелена води.

З усіх усюд

Гостинно зустрічає Умань кожного, хто приїздить до міста. Щороку сюди прибувають тисячі хасидів, адже саме тут провів останні роки свого життя засновник хасидизму, однієї з течій іудаїзму, — рабин Нахман. Хасиди вірять, що, відвідавши могилу рабина, вони отримають благословення для себе та своєї родини.

Легенди і перекази

Розповідь про «Софіївку» може бути такою ж довгою і нескінченною, як і її драматична історія. Кожне знайомство з парком романтики, вірності, кохання, підступності і зради мусить надихнути на роздуми про вічне і суєтне. Не знаю, як хто, а я вірю, що під шатами вікових дерев і понині ходять можновладець Станіслав (Щесний) Потоцький і чарівна Софія Глявоне-Вітте-Потоцька.

Сьогоднішню «Софіївку» ревно плекає і стереже її генеральний директор Іван Косенко зі своїм дружнім колективом — фанатами і патріотами своєї справи. Про чудо-парк, рукотворне диво на берегах Кам’янки Іван Семенович готовий розповідати годинами, ілюструючи сказане фактами і деталями, за якими полюють історики та краєзнавці.

Напевно, немає на Черкащині такого місця, яке б не було настільки пов’язане з різноманітними легендами і переказами, як уманська «Софіївка». Майже кожен куточок, кожна часточка парку має свою легенду, яку треба читати серцем.

Звісно, оповита переказами й та мить, коли красуня Софія, дружина Станіслава Щесного Потоцького, забажала собі в подарунок парк-казку.

Кажуть, гуляла якось навесні графиня зі своїм чоловіком в Уманському маєтку Потоцьких. Дійшовши ліском до річки Кам’янка, присіла красуня на бережку.

— Хочу гуляти у чарівному рукотворному місці — такому, як луги Версаля, де мені доводилося бувати при дворі Людовіка XVI, — говорила дружина до безтями закоханому графові, — А ще хочу, щоб це місце нагадувало стародавню Елладу, адже я грекиня! І щоб краса й пишність цих місць була гідна моїх предків, візантійських імператорів!

Так це було чи ні, але Станіслав Потоцький взявся до справи. Для задоволення забаганки дружини він не пошкодував 15 мільйонів злотих, змусивши до тяжкої праці своїх кріпаків.

Ще один переказ, щоправда, не такий романтичний, твердить, що плоска кам’яна брила біля Нижнього паркового ставка називається каменем Смерті через те, що під час будівництва «Софіївки» вона зірвалася й накрила великий гурт кріпаків. Мовляв, їхні кістки й нині лежать під нею…

Що ж до красуні-графині, то вона до старості мала шалений успіх у чоловіків. За переказом, навіть фаворит російської імператриці граф Потьомкін став жертвою її жіночих чар. Розгнівана Катерина ІІ, кажуть, викликала обох до Петербурга. Потьомкіну дала прочуханки, а Софії… Познайомившись із нею, імператриця була в захваті від її краси й розуму. Навіть подарувала їй власні діамантові сережки!

Червень 2011

«Перше екскурсійне бюро» запрошує Вас на екскурсію до Софіївки