Анатолій Мізерний, журналіст

Спеціально для «Першого екскурсійного бюро»

Ці думки та спогади - про Національний істерико-меморіальний заповідник

«Поле Берестецької битви», що в селі Пляшева Радивилівського району Рівненської області. Побувайте тут, і вам обов'язково захочеться приїжджати на місце козацької слави знову і знову...

Героям Берестецької битви	Екскурсія на острів Журавлиха	Свято-Георгіївська церква. «Голгофа» художника І.Їжакевича

Козацькі могили... Козащина... Поле Берестецької битви... Слова, які увібрав у себе з вранішнім молоком, з розповідями дідусів, коли пасли разом корів, зі спогадів прабабці Югенки. Вони переказували козацькі історії, про те, як збиралися возвести велетня-дзвона, як потаємно від властей вшановували пам'ять козаків. Воно й не дивно, адже моє рідне село Рідків від отих святих місць — за горбком на південний захід, якщо навпрошки, то кілометрів три буде.

Ще змалечку, спочатку з прабабцею (переважно у великій хустці за плечима), потім — з бабусею пішки, а згодом — з татом (вже садовив на раму ровера) — отак всією родиною діставалися на Козащину. То було святе. То було свято душі. Без мітингів і шашликів. Без політичної самореклами і шароварщини. Люди просто йшли, аби віддати шану героям-звитяжцям, поставити свічечку і мовчки, про себе проказати молитву. Це вже потім — поспілкуватися з екскурсоводами, помилуватися тутешніми краєвидами.

Свято-Георгіївська церква. 1910-1914 років	Свято-Михайлівська церква XVII століття	Козацькі могили

Пам'ятаю, щороку, як тільки сходили сніги і поля трішки підсихали, вирушали хлопчиськами на пошуки козацьких скарбів. Потім всі знахідки осідали в краєзнавчому куточку школи, а вже згодом передавали знайдене в Музей у Пляшевій. Хтозна, може нині десь у експозиційній залі є козацька люлька або кресало, чи бодай свинцеві кульки, знайдені автором цих рядків.

Тоді ж, у юнацькі роки, частенько бували тут з товаришами, ловили верховодок з плотвичками. Вирушали вдосвіта, щоб вчасно прибути на «ґаз». Так тутешні називають місцину на Пляшевій, де русло ріки перетинає газогін. Годинами видивлялися, чи не гойднеться бува поплавок. І мимоволі спливали думки: якими ж мужніми і відважними були наші предки, що зуміли встояти отут і втримати натиск переважаючого ворога. Де ви тепер, новітні Нечаї?

Це вже потім приїздив на Козацькі могили зі студентськими друзями або одноосібно, а особливо щоб поспілкуватись із світлої пам'яті археологом Ігорем Кириловичем Свєшніковим... Приїздив у справах журналістських, привозив сюди свою майбутню дружину, аби познайомити її із Своєю землею. А згодом бував тут із своїми синами... Ходили підземеллями, вдивлялися в розписи Їжакевича, стрічали заходи сонця і проводжали поглядом сірих журавлів понад Стиром, їли гречаників з кулішем, варили юшку і довго розмовляли...

Козакова Яма	Козацька зброя	День пам’яті героїв Берестецької битви

Щоліта, на межі трьох областей — Рівненської, Волинської та Львівської, у Національному історико-меморіальному заповіднику «Поле Берестецької битви», що у селі Пляшева, збираються люди з найвіддаленіших куточків України, близького та далекого зарубіжжя. Приїздять, аби вклонитися звитяжцям духу і свободи, героям Берестецької битви, котрі до останнього подиху боронили свій край... Приїздять, аби відчути прохолоду підземного переходу, що веде од Свято-Михайлівської церкви до Свято-Георгіївського храму-пам’ятника і там поставити свічечку побіля саркофага полеглим, відвідати козацькі могили в урочищі Монастирщина, ознайомитися з новими знахідками у тутешньому музеї... Коротше кажучи, вкотре доторкнутися до історії. Збирає їх усіх День пам’яті героїв Берестецької битви.

— Є ще в нашій країні такі куточки, де сама земля промовляє до нас голосами предків, де минуле видається таким близьким, де жива історія Батьківщини. Музей-заповідник «Поле Берестецької битви» розташований на острові Журавлиха,— розповідає директор заповідника Леонід Галабуз. — Саме тут у буремні роки визвольної війни українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького в 1651 році відбулася одна із визначних битв в історії України, відома як Берестецька битва. Сюди прибули кращі сини українського народу — селяни, ремісники та козаки, аби зіткнутись у смертельному бою зі своїми гнобителями — польськими та українськими магнатами й шляхтою, які віками поневолювали український народ.

Берестецька битва належить до другого періоду Визвольної війни. Перший її етап розпочався в 1648 році. До того козацько-селянська армія на чолі з Богданом Хмельницьким одержала ряд блискучих перемог над польсько-шляхетськими військами під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями і завершила бойові дії у 1649 році договором із польським урядом, укладеним у місті Зборів (теперішньої Тернопільської області), який дещо обмежив свавілля магнатів на Україні, але не задовольнив рядове козацтво і селянство, над яким нависла загроза відновлення поневолення.

На початку 1651 року польсько-шляхетські війська походом на Брацлавщину і Поділля продовжили війну. Король Ян ІІ Казимир, мобілізувавши усі свої сили, протягом місяця збирав армію у місті Сокаль (теперішньої Львівської області) й у червні перевів її під місто Берестечко, де на правому березі річки Стир було влаштовано укріплений табір 150-тисячної польсько-шляхетської армії. Гетьман Богдан Хмельницький, зібравши своє 100-тисячне військо і дочекавшись прибуття союзника — кримського хана Іслам-Гірея III на чолі 30 тисяч кіннотників, рушив також під Берестечко на зустріч із противником.

Генеральна битва відбулась 30 (за новим стилем) червня 1651 року на полях сіл Острів, Пляшева, Солонів і Митниця (те­перішнього Радивилівського району Рівненської області). Перед битвою король поділив свою армію на три частини: ліве крило на чолі з польським гетьманом Мартином Калиновським і українським магнатом, князем, воєводою руським Яремою Вишневецьким стояло поблизу села Солонів. Центр під командою короля із зосередженою тут кіннотою, іноземною піхотою та усією артилерією розташувався на схід від табору. Праве крило на чолі з великим коронним гетьманом Міколаєм Потоцьким стояло під лісом Курасівщина поблизу села Рідків. Козацько-селянська армія зайняла поля на захід від сіл Острів і Пляшева, кримські ординці — пагорб між селами Острів і Митниця. Битву розпочав Ярема Вишневецький атакою кінноти проти козаків. Зазнавши втрат, він повернувся на попередні позиції. Тоді король спрямував центральну частину армії на кримських татар, які не витримали артилерійського обстрілу і втекли з поля бою, підступно захопивши в полон Богдана Хмельницького. Битва тривала до ночі, але шляхті не вдалося зламати силу козацько-селянських військ на чолі з полковниками Іваном Богуном, Фіоном Джаджалієм, Матвієм Гладким та іншими, які вночі відступили на територію сьогоднішнього села Острів, де на лівому березі річки Пляшівки навкруги свого табору збудували потужні земляні укріплення і протягом десяти днів перебували в облозі польсько-шляхетських військ. Обраний наказним (тимчасовим) гетьманом прославлений козацький полковник Іван Богун вирішив головне питання: врятувати армію та зброю для подальшої боротьби. Для цього треба було вивести війська з табору через річку Пляшівку і болота на її правому березі. Більшість козацьких полків 10 липня вийшла з оточення, але на переправах через болото багато людей загинуло, козаки втратили весь обоз і артилерію. Шляхта заволоділа табором із запасами харчів і зброї, але переслідувати відступаючих не поспішала і розійшлася по домівках. Королівські війська у значно зменшеному складі пішли на Київ. Козаки й селяни, вийшовши з оточення, відступили на Київщину і в районі міста Біла Церква знову почали з’єднуватися у полки під проводом Богдана Хмельницького, який, визволившись із ханської неволі, узявся до збирання війська й організації оборони України. Уже через два місяці після Берестецької битви королівські війська під Білою Церквою зустріли настільки численні й добре озброєні козацько-селянські полки, що не наважилися атакувати їх і запропонували мирні переговори. 28 вересня 1651 року вони завершилися підписанням Білоцерківського договору.

Саркофаг із останками козаків та селян, полеглих у Берестецькій битві 1651	Бій козаків із шляхетським військом. Художник В.Полтавець	День пам’яті героїв Берестецької битви

 ...Всесильний час зрівняв із землею укріплення табору королівських військ у сьогоднішньому передмісті Берестечка — села Піски, вали й рови козацько-селянського табору на місці теперішньої західної частини села Острів. Густо полите людською кров’ю поле битви перетворилось у зелені ниви, що простягаються обабіч теперішньої шосейної дороги Дубно-Берестечко. Лише на горизонті між селами Острів і Митниця досі видно пагорб — місце постою татарських військ.

Рівний зелений килим трави покрив і колишні бо­лота правого берега Пляшівки, через які козаки й селяни 10 липня 1651 року брели по чорній, каламут­ній воді, провалюючись у болотяну твань, рятували один одного, захищались від наступаючого ворога, перемагали або гинули від шляхетських шабель. З 1970 року це місце досліджується археологічною експедицією Рівненського краєзнавчого музею. Роз­копками знайдено понад 90 людських та 50 кінських кістяків і близько 5000 речей, що належали учасни­кам битви — козакам, селянам, ремісникам і поль­ській шляхті. Знайдено також російські предмети, що свідчать про участь в армії Богдана Хмельниць­кого московських стрільців та донських козаків. Болота правого берега Пляшівки в багатьох місцях зберегли сліди кривавої трагедії. Неподалік переправи — болотне озерце, зване Козаковою Ямою. Перекази пов'язують його із загибеллю останнього захисника Берестечка — козака, який після тривалого бою загинув геройською смертю, відкинувши про­позицію короля здатися. Французький дипломат П’єр Шевальє, автор «Історії війни козаків проти Польщі», розповідаючи про бій козаків на острові, пише: «Залишився один козак, який боровся протягом трьох годин проти всього польського війська; він знайшов на болотному озерці човна і, прикриваючись його бортом, витримав стрілянину поляків проти нього; втративши увесь порох, він потім узяв свою косу, якою відбивав усіх, хто хотів його схопити... Тоді якийсь шляхтич із Цєхановщини та якийсь німецький улан... кинулись у воді по шию і знову побачили бій; козак, хоч і пробитий чотирнадцятьма кулями, зустрів їх ще з великою завзятістю, що дуже здивувало польське військо і навіть його королівську величність, у присутності якого закінчувався бій. Король дуже захопився хоробрістю цієї людини і наказав крикнути, що дарує йому життя, коли він здасться; на це останній відповів, що він уже не дбає про те, щоб жити, а лише хоче вмерти як справжній вояка. Його вбив ударом списа інший німець, який прийшов на допомогу атакуючим». На галявині серед соснового лісочка поблизу Козакової Ями — місце вічного спочинку загиблих на переправах козаків і селян. Жи­телі навколишніх сіл зібрали тіла забитих, поховали їх і поставили кам'яні хрести; на одному вирізьблено дату «1651».

У північному напрямку від цього кладовища — оточений болотами невеликий острів Гайок. Саме тут зупинили польсько-шляхетські війська загін із трьохсот героїв-козаків, які протягом цілого дня вели нерівний бій, гордою відмовою відповіли на про­позицію здатися ворогові і замість безславного життя у неволі добровільно обрали почесну смерть зі зброєю в руках, так і залишившись непереможеними.

Минали століття, але пам'ять про ці героїчні події жила в народі. У 1910 - 1914 роках на острові Журавлиха побудовано величний храм-пам'ятник — Свято-Георгіївську церкву, у підземеллях якої зберігаються численні останки загиблих на полі бою під Берестечком козаків і пов­станців. Ця церква-мавзолей збудована архітектором В. Леонтовичем за проектом, розробленим під ке­рівництвом відомого архітектора О. Щусєва сту­дентом Петербурзької Академії мистецтв В. Мак­симовим, і не має аналогів в архітектурі. ЇЇ західну зовнішню стіну утворює іконостас із картиною видат­ного українського художника І. Їжакевича. Внутріш­нє оздоблення триярусного храму вражає своїм ху­дожнім оформленням.

Сюди ж у 1912 році з сусіднього села Острів пе­ревезено і Свято-Михайлівську церкву — один із найкращих зразків української дерев'яної архітектури середини XVII століття, в якій, за народними переказами, на­передодні битви побував Богдан Хмельницький. Церкви з'єднані підземним ходом, прокладеним із Свято-Михайлів­ської церкви до саркофага з козацькими кістками у підземеллях Свято-Георгіївської церкви. Прострілені, пору­бані шаблями черепи жертв берестецької трагедії, споглядаючи в обличчя вільних уже нащадків, не­мов нагадують їм про ту ціну, яку український народ заплатив за своє визволення.

У 1967 році, в пам'ять про Берестецьку битву, на цьому місці створено музей-заповідник. Крім Свято-Михайлівської та Свято-Георгіївської церков, у заповідник входить двоповерхова споруда колиш­ніх келій, де розміщено музей. В його експозиції зіб­рані унікальні речі, знайдені під час розкопок: зразки селянського взуття — шкіряні «ходаки»; зброя пов­станців — бойові коси, мушкети, шаблі, списи, поро­хівниці з порохом; особисті речі козаків — чоботи, люльки, ложки, гаманці з монетами й кулями, ліку­вальні засоби, музичні інструменти, гральні кості. Групу військових речей складають наконечники прапорів і бунчука, залишки канцелярії Війська Запо­різького, мідні казани для варіння їжі тощо. На підставі знайдених на переправі черепів загиблих ан­тропологами відтворено науково достовірні скульп­турні портрети двох українських і одного донсько­го козаків. Експозиція музею, побудована на оригі­нальних, досі невідомих речах, розкриває рівень розвитку ремесел на Україні у XVII столітті, дає уявлення про побут, озброєння й оснащення ко­зацько-селянської армії, переносить глядача у важкі роки боротьби за скинення іноземного ярма, за волю українського народу.

З 2002 року на Козацьких Могилах діє Свято-Георгіївський чоловічий монастир Української православної Церкви Київського Патріархату.

...Щороку, у дев’яту п’ятницю після Великодня, на острові Журавлиха, жалібно б’ють дзвони. Сюди з’їжджаються священнослужителі, приходять люди... Над саркофагом загиблих, але не забутих героїв, спалахують свічки пам’яті. З кожним роком відкриваються все нові і нові сторінки трагічної і героїчної історії. На меморіальних місцях з’являються нові хрести і викарбувані на камені слова…

«Круг містечка Берестечка на чотири милі…».

«Нас тут триста, як скло, товариства лягло…»

І серце стискається в грудях, коли чуєш, як разом, українські та польські патріоти, що прибули вшанувати своїх героїв, не приховуючи співають «Ще не вмерла Україна…». І не вмре, коли Україна мала тоді, має тепер і матиме в майбутньому таких справжніх борців за волю і нескорених звитяжців духу. І коли сучасники шанобливо ставитимуться до власної історії та оберігатимуть свої національні святині.

Для довідки:

Музей знаходиться на острові Журавлиха поблизу села Пляшева. Відстань від обласного центру міста Рівного через містечко Млинів — 98 кілометрів. Від районного центру Радивилова до Пляшевої — 60 кілометрів. До найближчої залізничної станції — Рудня-Почаївська — 35 кілометрів. Музей працює з 9-ої до 18-ої години. Без вихідних. День пам’яті героїв Берестецької битви — 9-та п’ятниця після Великодня.

Фото автора.

Травень 2010 року.