Надзвичайний і Повноважний посол Франції в Україні Жак ФОР: «З КОЗАКОМ ІВАНОМ СІРКОМ Я ЗУСТРІЧАЮСЯ МАЛО НЕ ЩОДНЯ…»

Однією з яскравих сторінок у взаєминах України та Франції стало одруження у 1048 році французького короля Генріха І Капетинга на дочці київського князя Ярослава Мудрого – Анні. «Чутки про ваші добродіяння, дивовижна дівчино, дісталися наших вух, і з великою радістю чуємо ми, що ви виконуєте в цій дуже християнській державі свої королівські обов’язки з похвальною завзятістю та прекрасним розумом», − так писав Папа Римський Микола ІІ юній «Анні Руській – Королеві Французькій», віддаючи належне ролі Анни, її досвіду та освіченості, «привезених» з Київської Русі – могутньої в ті прадавні часи європейської держави. Майже через тисячоліття по тому, 2006 року, у французькому місті Сенліс, поблизу збудованого свого часу Анною собору, встановлено бронзовий триметровий монумент королеві.

Хочеш – не хочеш, а вдасися до паралелі: подейкують, ніби в роки сталінського свавілля була спроба знищити Софійський собор у Києві, проте посол Франції в СРСР погрожував розривом дипломатичних стосунків з Радянським Союзом на знак протесту проти планів його руйнації, який, мовляв, не можна нищити хоча б тому, що цей собор зведений батьком французької королеви Ярославом Мудрим.

І ще одна символічна паралель: вже о теперішній порі зовсім поруч із Софією Київською розташувалося посольство Франції в Україні. Разом з керівником дипломатичної місії – Надзвичайним і Повноважним послом Французької Республіки в Україні Жаком ФОРОМ гортаємо й інші спільні сторінки в історії наших країн.

— Пане посол! Історія України ревно береже і такий факт: українські козаки на чолі з козацьким старшиною Іваном Сірком разом з уславленим д’Артаньяном та його ротою королівських мушкетерів штурмували місто Дюнкерк, визволяючи його від завойовників-іспанців. Ті події через 100 років після реальних баталій увіковічнив у світовій літературі й історії Олександр Дюма. Цікаве й інше: о тій же порі, коли українські козаки мали військову миротворчу місію на вашій батьківщині, там видавалася урядова газета “Gazette de France” («Французька газета»). Починаючи з 1649 року в кожному її номері вміщувалася спеціальна колонка – «Вісті з України», у ній докладно розповідалося про події на теренах України. Звернімо увагу: вісті не з Малоросії − тобто частини території Росії, а саме – з України.

То чи можемо ми оте публічне визнання «Французькою газетою» гетьманської України сприймати як ретрансляцію позиції королівського двору самої Франції?

— Уявіть собі, що персонаж Івана Сірка разом з іншим своїм сучасником − Пилипом Орликом «перекочував» зі сторінок Олександра Дюма на сайт посольства Франції в Україні. З козаком Іваном Сірком я, можна сказати, зустрічаюся мало не щодня, адже маю у своїй резиденції ще й книгу Миколи Гоголя «Тарас Бульба». На обкладинці цієї книги − репродукція картини Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові». Персонаж Сірка, як відомо, фігурує і там, а сама картина є доволі символічною та промовистою, зображуючи, як у такий зухвалий спосіб українські козаки відмовляються підкоритися владі турецького султану.

Є ще один цікавий історичний персонаж − Григір Орлик. Він перебував на безпосередній службі у французького короля Людовіка ХV і відіграв помітну роль 1733 року в становленні на престолі польського короля Станіслава. Григір був не тільки, так би мовити, військовим, а й дипломатом водночас. Моїм колегою, можна сказати. Тому у Франції Григір Орлик відігравав незамінну роль повпреда України, українського голосу. Інакше кажучи, при королівському дворі він був тим, хто безпосередньо інформував короля про ситуацію в Україні, про ті прагнення до свобод, з якими виступали повсякчас ваші козаки. Тож цілком природно, що й у «Газет де Франс» 1649 року містилася присвячена новинам з України рубрика. Її поява, безперечно, пов’язана з присутністю у Франції представників українського козацтва.

Говорячи про цю обізнаність щодо України, хотів би згадати історію Карла ХІІ (Charles XII), яка вийшла з-під пера Вольтера. Книга класика світової літератури являє собою оповідь про життя та військові походи Карла, один з яких − під Полтавою – видався нещасливим для нього. Але одну думку Вольтера з цієї нагоди хотів би нагадати, а саме: «Україна завжди і над усе прагнула бути вільною».

— Вам, пане посол, вистачило всього півроку роботи в Україні, аби потрапити до першої п’ятірки рейтингу послів іноземних держав, що організовується у наших ЗМІ. Вітаючи Вас з таким визнанням, хотілося б знати: а що думаєте Ви самі з цього приводу?

— Результати рейтингового дослідження, про проведення якого я навіть гадки не мав, звичайно ж, стали приємними для мене. Проте великою мірою заслуга в цьому належить щонайперше тому фактові, що о тій порі − протягом другого півріччя 2008 року моя країна очолювала Раду міністрів Європейського Союзу. Саме цей факт хотів би згадати насамперед. Але спершу − кілька слів зі сфери, так би мовити, історичних нагадувань.

Загальновідомі прагнення до реформування нинішніх інституцій ЄС, з яким виступала Франція та інші країни Євросоюзу, знайшли своє відображення в проекті конституційного договору, який, на жаль, у 2005 році не підтримали народи Франції та Нідерландів. Тим часом, нагадаю, проект конституційної угоди передбачав відміну системи почергового головування в Євросоюзі країн-членів ЄС тривалістю шість місяців і встановлення натомість постійного президентства упродовж двох з половиною років. Оскільки запровадження такого механізму виявилося неможливим, то була запропонована Лісабонська угода як спосіб виходу з кризової ситуації. Документ передбачає повернення до питання реформування інституцій ЄС, але після того, як він сам буде ратифікований країнами-членами.

У даній ситуації головування Франції в ЄС протягом другого півріччя 2008 року виявилося надзвичайно активним і багато в чому показовим. Своєю особистою присутністю, особистою активністю у такому форматі міжнародної діяльності президент Французької Республіки Ніколя Саркозі ще раз довів не тільки сам масштаб, якого досягла наша країна в ЄС, але й ту вагу, якої може набути собою ЄС у вирішенні пекучих завдань сьогодення за умови, коли всі його члени виступатимуть на єдиних принципових засадах, матимуть спільну позицію. Найбільш виразно світ мав змогу пересвідчитися в цьому на прикладі двох проблем, які постали перед нами у другій половині минулого року.

Одна з них – війна на Кавказі між Росією та Грузією. Варто наголосити, що саме французьке головування в ЄС, вся діяльність Євросоюзу о тій порі дозволили припинити бойові дії. Крім того, саме завдяки ефективному головуванню у Євросоюзі та його вазі у міжнародному житті загалом вдалося досягти ухвалення спільного плану Москви та Тбілісі, що складався з відомих шести пунктів й акумулював у собі засоби врегулювання ситуації. Наразі ЄС із зацікавленими сторонами відслідковує впровадження положень цього документа і відзначає, що досі існують складнощі в реалізації двох із них. Ідеться насамперед про проблему виведення російських військ з усіх окупованих територій. Крім того, ЄС, як відомо, відхиляє визнання РФ статусу самопроголошених республік Південної Осетії та Абхазії і наполягає на необхідності дотримання одного з першорядних принципів міжнародного права, який визнано світовим співтовариством, але був порушений під час грузино-російського конфлікту, − принципу поваги до територіальної цілісності та суверенітету незалежних держав.

Друга категорія проблем, у розв’язанні яких Євросоюз під час французького головування продемонстрував великий рівень активності, стосується світової фінансово-економічної кризи. Ніколя Саркозі щодуху прагнув отримати від країн-членів ЄС скоординованої, наскільки це можливо, позиції у протистоянні кризі, а також – започаткувати на рівні ЄС та у форматі «Великої вісімки» і «Великої двадцятки» спільні роздуми щодо нової економічно-фінансової моделі світу, яка б не дозволила повторення спекулятивних практик, що, зрештою, стали причиною нинішньої жахливою кризи.

— Восени 2008 року президент Ніколя Саркозі вперше виступив за розширення «Великої вісімки»: «Вона повинна йти шляхом трансформації, − заявив він. − Я хочу, щоб G8 стала G13». Власне, життя «підправило» й Саркозі: «вісімка» дуже швидко трансформувалася у G20. Як ви гадаєте, чи виправдовує себе ця ідея саме зараз − у час боротьби зі світовою кризою?

— Ініціатива Президента Саркозі щодо узгодження та координації зусиль у світовому масштабі для подолання наслідків фінансово-економічної кризи знайшла своє безпосереднє втілення уже на першій зустрічі очільників країн у форматі «Великої двадцятки» в листопаді 2008 року у Вашингтоні. Тоді було досягнуто домовленості, зокрема, про чотири принципи, що мають керувати життєдіяльністю світової спільноти в нинішніх економічних умовах. Перший з них стосується необхідності скоординованих зусиль, спрямованих на відновлення економічного зростання. Другий – відмова від заходів протекціоністського характеру. Третій − покращення управління системою міжнародних фінансів. І, нарешті, четвертий принцип − спільна робота з вироблення нових механізмів світового управління.

Можна твердити, що на сьогодні вже багато чого вдалося досягти у реалізації двох перших принципів. З іншого боку, всі країни ухвалили доволі амбітні національні плани з відновлення економічної діяльності та економічного зростання. Усе разом уже приносить свої перші позитивні результати. Зрозуміло також, що розпочата позаторік робота отримала новий імпульс у Лондоні, де в квітні минулого року відбулася нова зустріч у форматі «Великої двадцятки».

Хочу зауважити: президент Франції налаштований на реальне вирішення конкретних проблем, що постають у сьогоднішньому світі. Він не намагається приховуватися за певними економічними чи політичними ідеологіями. Ніколя Саркозі часто повторює, що світ змінився, і всі ми також маємо змінитися, пристосуватися до нього.

— У зв’язку з цим та з огляду на те, що Євросоюз є одним з найбільших контриб’юторів у сфері допомоги розвитку, якою бачиться Вам роль Франції?

— За час свого головування в ЄС Франція доклала значних зусиль, аби такої допомоги було надано, зокрема, країнам Південної Європи в межах відомого проекту Євросоюзу – Союз для Середземномор’я, а також країнам Східної Європи − у форматі європейської політики сусідства. Щодо України, то позаторік на останньому саміті ЄС у Парижі ухвалено рішення про те, що нова угода, яка наразі перебуває в процесі перемовин між ЄС та Україною, має стати угодою про асоціацію…

Таким чином, підсумовуючи відповідь на запитання про моє входження до рейтингової п’ятірки, хотів би ще раз наголосити: саме завдяки послідовному втіленню ряду важливих ініціатив Франції у пору її головування в ЄС, учасником якого я став на місцевому рівні, я й отримав палкий прийом з перших місяців роботи в Україні. Мушу завдячувати в цьому не тільки представникам української влади. Велику симпатію до моєї країни дуже швидко відчув від простих українських громадян. Щиро вдячний за це.

— Відомо, що й Ніколя Саркозі симпатизує Україні. Наскільки це вплине на двосторонні стосунки наших країн?

— Ця симпатія нашого президента вибудовувалася протягом тривалого часу – ще звідтоді, коли він представляв одну з найпотужніших політичних партій і водночас був міністром внутрішніх справ в одному з урядів президента Жака Ширака. Він мав немало різноманітних зустрічей зі своїми українськими колегами, став прихильником розвитку України.

Симпатія Ніколя Саркозі вже справила своє позитивне начало. Скажімо, після обрання 2007 року пана Саркозі президентом Французької Республіки одним з перших його міжнародних контактів стала зустріч з президентом Ющенком у жовтні того ж року. Саме тоді народилася ідея, аби до моменту головування Франції у Європейському Союзі були проведені всі підготовчі роботи для укладення нового договору між Україною та ЄС, який мав стати продовженням угоди про партнерство та співпрацю, що укладалася 1997 року і закінчувала свою дію 2007–го. Гадаю, саме таке прагнення допомогти Україні, така симпатія до вашої країни повсякчас і постійно надихають французьку політику стосовно України.

Достеменно, що Франція, її керівництво вбачають в Україні важливого партнера, якому ми і надалі налаштовані допомагати на шляху наближення до ЄС. Водночас це прагнення допомагати, яке Франція, зі свого боку, постійно реалізує, містить у собі – і це також є цивілізованою практикою у відносинах між партнерами – певні вимоги та сподівання щодо України. Тому ми закликаємо її керівництво та народ якнайсерйозніше і найретельніше ставитися до пропозицій, які викладає на стіл переговорів ЄС. Лише завдяки методичній, поступо-практичній роботі Україна, на наш погляд, якнайкраще вдовольнятиме власні інтереси, спрямовані на зближення з Євросоюзом. Простіше кажучи, успіх такого зближення знаходиться, зрештою, в руках самих українців.

— Не так давно було заявлено про посилення стратегічної співпраці України та Франції на основі запланованого ще 2005 року цілого комплексу спільних програм. Про які саме програми йдеться і яка динаміка їх реалізації?

— Попри нинішню фінансово-економічну кризу, приємно констатувати, що французькі підприємства дедалі активніше і масштабніше опановують український ринок. Насправді це стало месиджем, який ми надсилаємо їм від посольства: саме тепер існує найсприятливіший момент для того, аби прийти сюди, бо коли українська економіка повернеться на шлях свого зростання, дуже швидко відчутний зиск отримає той, хто докладе відповідних зусиль сьогодні. Такий месидж несе за собою конкретні результати. Численні свідчення цьому маємо як у Києві, так і в різних регіонах України. Наприклад, на недавній поважній виставці «Інтерагро» французькі підприємства були представлені у небаченій досі кількості, тобто їх було значно більше, ніж у попередні роки. А трохи згодом більше 20 наших підприємств приїхали до Донецька на семінар з питань комунальних послуг. Ще через деякий час така ж представницька делегація з Франції взяла участь у спеціалізованому семінарі з питань підготовки до Євро-2012, який також відбувся в Донецьку.

Відтак можемо констатувати: Україна і Франція перебувають у зоні подальшої активізації двосторонніх контактів та поступової реалізації тих ідей, які взаємно ініціювалися у ході офіційних візитів та ділових зустрічей,

— Франція входить до десятки найбільших інвесторів України. Як Ви оцінюєте, зокрема, стан наших взаємовідносин у сфері інституціонального співробітництва?

— Інвестиційний результат може задовольняти нас, водночас ми прагнемо покращити його. Мої контакти в регіонах України дають реальну надію на те, що з відновленням економічної активності запропоновані чи частково реалізовані французькими компаніями в Україні проекти можуть успішно дійти свого завершення.

Зокрема, в інституціональній співпраці хотів би виокремити два аспекти. По-перше, маємо справді активне партнерство з українськими колегами у сфері юстиції та судочинства, агропромисловому комплексі та аграрній політиці загалом. Таке співробітництво має тривалу історію і містить цілком конкретні результати. Їх досягнуто, зокрема, завдяки присутності в українських міністерствах юстиції та аграрної політики французьких технічних радників. Маємо намір нарощувати такі зусилля, адже очевидно, що ця спільна робота плідна й благочинна для обох сторін.

Другий аспект носить, можливо, дещо узагальнений характер, проте він безпосередньо пов’язаний з подальшими перспективами розширення французьких інвестицій на українській землі. Ідеться ось про що. Усе, що може зробити Україна, аби загальний клімат ведення бізнесу став тут більш прозорим, більш зрозумілим і стабільнішим, – будь-яке рішення в цьому напрямі, звичайно, ще краще спонукатиме французьких інвесторів до входження на український ринок.

— Франція визначила допомогу нашій країні в адаптації українського законодавства до норм ЄС одним зі своїх пріоритетів і, щонайперше, переклала свої антикорупційні закони на українську мову. Чи треба розуміти цей перший крок французької сторони в даному напрямі як красномовне свідчення того, що корупція – головний стримуючий фактор до успішної розбудови в Україні демократичного суспільства, а отже, і на шляху нашої країни до Європейського Союзу?

— Коли йдеться про інвестиційну присутність Франції в Україні, то боротьба з корупцією, справді, стає одним з основних напрямів роботи наших експертів. З цього приводу ми навіть провели в Києві спеціальний семінар. Дана сфера і надалі лишатиметься об’єктом нашої спільної з міністерством юстиції України роботи та поглибленого вивчення. Бо якщо не вдасться подолати корупцію, вона може стати серйозною перепоною на шляху становлення справді демократичного суспільства в Україні і заважає зближенню з ЄС. Власне, ця пересторога може торкатися будь-якої країни, де намагаються вибудовувати антикорупційні моделі.

Сказавши про це, не можу не додати і такий, надзвичайно важливий аспект становлення будь-якого демократичного суспільства, а саме: необхідність прозорого та чесного проведення будь-яких виборчих кампаній. Упродовж останніх 4-5 років Україна, попри внутрішні політичні протистояння, довела свою спроможність проводити виборчі кампанії відповідно до загальноприйнятих світових стандартів. Хотілося б висловити щире побажання, аби й надалі Україна лишалася прикладом безсумнівно чесних і прозорих виборчих процедур. Бо йдеться не тільки про внутрішній стан і внутрішнє здоров’я демократичної системи, яку намагається розбудовувати Україна, а також про зовнішньополітичний ефект, про зовнішній імідж, який має справляти ваша країна в Європейському Союзі.

— Кілька років поспіль в Україні проходить традиційна «Французька весна». Чому саме весна, а не літо чи осінь, наприклад?

— Насамперед ми разом можемо порадіти, що «Французька весна» стала доброю традицією. Бо започатковувалася вона лише як одноразовий весняний культурно-творчий захід. Але той успіх, який мала перша «Французька весна» в Україні, надихнув нас на продовження цього досвіду. У наступні роки ми лише констатували дедалі зростаючий інтерес та натхненну реакцію українських громадян на ці наші фестивалі культури. Вони стали проходити не тільки в столиці, а й у багатьох регіонах України. Розширення географії «Французької весни» виявилося для мене особисто та моїх колег з посольства ще однією приємною нагодою бувати в українських містах і селах. Такі відвідини, можу запевнити, завжди надзвичайно щирі й теплі, дуже часто вони стають початком корисних і плідних взаємоконтактів.

Водночас фестиваль – то добра нагода для французьких митців приїздити до України, знайомитися з тутешніми колегами і бути свідками сучасної української творчості та культурного виробництва. В такий спосіб, гадаю, дається відповідь на одне з основновоположних завдань сучасної європейської політики у сфері технічної співпраці та культури, а саме: дотримуватися необхідного принципу диверсифікації, зокрема, культурно-мистецького процесу у межах нової розширеної Європи.

У зв’язку з цим пригадується недавній приїзд до України одного з видатних фахівців у сфері лінгвістики Франції пана Клода Ажежа (Claude Hagège). Під час лекції в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка він, зокрема, торкнувся питання щодо необхідності мовного розмаїття в нинішньому світі. Згідно його тезі, лінгвістичне розмаїття, − а я б додав також: і культурне розмаїття, − сприяє поглибленню знань та розширенню роздумів про культурне багатство тих чи інших народів, сприяє належній повазі культурних традицій цих народів. Усе це, на мою думку, є одним з основоположних фундаментів нашої життєдіяльності у європейському масштабі.

— Останнім часом, справді, дуже помітно активізувалася діяльність посольства Франції щодо культурного взаємообміну між нашими країнами, що надзвичайно приємно. З якими французькими та українськими організаціями співпрацює посольство безпосередньо, реалізуючи ці свої культурологічні проекти? Які культурні центри Франції існують в Україні?

— Культурна візитівка посольства – це Французький культурний центр, який організовує і проводить більшість культурно-мистецьких заходів. В регіонах посольство спирається у своїй діяльності на мережу «Альянс Франсез», яка працює в 9-ти містах України – Дніпропетровську, Одесі, Львові, Запоріжжі, Луганську, Рівному, Севастополі та Сімферополі. У Харкові та в Донецьку є Французькі культурні центри, які виконують ці функції.

Останнім часом попит на культурно-мистецький та лінгвістичний продукт дійсно зростає. Про це свідчить зростаюча кількість бажаючих записатися на курси французької мови в регіонах: торік їх було на 35% більше порівняно з роком попереднім. У Києві 3000 осіб вивчають французьку мову на курсах при Французькому культурному центрі, який має насичену програму культурно-мистецьких заходів на цілий рік: тиждень франкофонії, Французька весна, кінофестивалі, виставки, конференції.

Ця діяльність стала можливою завдяки підтримці та партнерству, налагодженому в Україні з державними інституціями (міністерства культури та закордонних справ, університети, театри і філармонії), а також завдяки приватним спонсорам – великим французьким та іншим компаніям. Ця інтенсивна діяльність дозволяє нам привернути більше уваги до культурно-мистецьких заходів, забезпечити їхній успіх, − чи не найкращим прикладом тут може бути Французька весна, − а також залучити до співпраці нових партнерів, число і зацікавленість яких зростає дедалі більше.

— Кажуть, що самі французи останнім часом стали більше виявляти інтерес до своєї глибинки, де є гори, ліси і поля, не забудовані багатоповерховими готелями. Як Ви гадаєте, що з цього приводу сказав би сьогодні невгамовний любитель мандрів Жюль Верн?

— Жюль Верн справді був провісником екологічного руху. У більшості своїх пригодницьких романів він виступає на захист природи і за гармонійне використання ресурсів. Хіба «20000 льє під водою» не є найкращим описом всього того багатства, що приховує у собі океан? У «Подорожі до центру Землі» Жюль Верн описує зниклий континент, ті стосунки людини і природи, які мають деколи руйнівний ефект. Жюль Верн − письменник-провісник не тільки тому, що він відправляє ракети на Місяць, а й завдяки усвідомленню ним того, що природні ресурси не є незмінною величиною, хоч у ті далекі часи ще ніщо цього не провіщало.

Французи дійсно дедалі більше захоплюються «зеленим туризмом», тому що вони починають розуміти недовговічність цих речей. Франція − одна з найбільш розвинених країн у сенсі відновлювальних енергоресурсів і фігурує в числі країн, які прагнуть ратифікації Кіотського протоколу. Посольство Франції знає про існування екологічних проблем в Україні і разом з українськими партнерами активно працює над їхнім вирішенням. Україні, звісно, потрібно ще багато чого зробити, зокрема, в галузі утилізації відходів і очищення води, але інколи і її наводять як приклад. Невдовзі до нас завітає режисер Колін Серро зі своєю стрічкою «Локальні підходи до глобальної шкоди», в якій зображено господарника із села на Полтавщині та його досвід вирішення проблеми, пов’язаної з добривами.

— Наскільки взагалі популярний Жюль Верн, а також Антуан де Сент-Екзюпері у нинішній Франції, на «моральних героях» яких виростало не одне покоління землян? Чи можна туристам відвідати пам’ятні місця, пов’язані з іменами цих великих митців Франції?

— Є у Франції місце, де зібралися разом видатні постаті. Це Пантеон у Парижі. Саме там спочивають чоловіки і жінка, котрі реально існували: Віктор Гюго, Жан Мулен, Марі Кюрі і, ближчий до наших часів, Альбер Камю. Держава і школа мають за покликання завадити їхньому забуттю. До цього часу, наскільки я знаю, не існувало пам’ятних місць для моральних героїв, таких як Маленький принц або Капітан Немо, але у нас є багато музеїв, де працювали чи мешкали письменники, яких ви згадуєте, і де ви ще можете відчути їхню присутність і краще зрозуміти їхні літературні твори. По всій Франції ви знайдете чимало будинків або інших помешкань на кшталт будинку Булгакова в Києві. Водночас є також чимало пам’ятних чи меморіальних територій на природі – таких, наприклад, як Ронсево в Піренеях або в Бретані, ліс Броселіанди короля Артура. Наймальовничішим видається, можливо, Млин Альфонса Доде в Провансі.

— Чи полюбляють французькі діти казки? І наскільки популярна серед малечі, наприклад, Попелюшка з казки Шарля Перро? Чи є у Франції певний парк чи центр розваг для дітей, пов’язаний з іменем цього казкаря, який могли б відвідати діти й інших країн?

— Діти повсюди залишаються дітьми. Казки для того і писалися, щоби їх захопити і тому що в них символічно зображені важливі етапи людського життя. Шарль Перро, так само як і Брати Грімм, геніально зібрав і записав усні народні перекази, уможлививши їхнє збереження і передачу новим поколінням. Я не знаю, чи й досі популярна у Франції Попелюшка (навіть якщо цьому персонажу надали другого дихання, переробивши оригінальний казковий персонаж на, приміром, мультяшний), але цілком очевидне те, що нові покоління дітей знаходять собі нові взірці, які більше відповідають їхньому способу життя і сьогоднішнім розвагам. Гаррі Поттер, наприклад, − одне із нових перевтілень.

Мені відомо, що в Голландії існує парк розваг, присвячений казковим персонажам. У Франції ж існує Парк галла, героя коміксів Астерікса, добре відомого багатьом. Але, знаєте, у Франції є дивовижний парк ЄвроДиснейленд – те місцем, де найбільше занурюєшся у світ дитинства. Щороку його відвідують надзвичайно багато туристів…

Бесіду вів Володимир СТУПАК, журналіст.

Медіа-центр «Першого екскурсійного бюро».

Травень 2010.

Відпочинок у Франції від Першого екскурсійного бюро