Лідія ВІЦЕНЯ, журналіст.

Спеціально для «Першого екскурсійного бюро».

«Чудный город Миргород! Каких в нем нет строений! И под соломенною, и под очеретяною, даже под деревянною крышею; направо улица, налево улица, везде прекрасный плетень; по нем вьется хмель, на нем висят горшки, из-за него подсолнечник выказывает свою солнцеобразную голову, краснеет мак, мелькают толстые тыквы... Роскошь! Плетень всегда убран предметами, которые делают его еще более живописным: или напяленною плахтою, или сорочкою, или шароварами. В Миргороде нет ни воровства, ни мошенничества, и потому каждый вешает, что ему вдумается. Если будете подходить к площади, то, верно, на время остановитесь полюбоваться видом: на ней находится лужа, удивительная лужа! единственная, какую только вам удавалось когда видеть! Она занимает почти всю площадь. Прекрасная лужа! Домы и домики, которые издали можно принять за копны сена, обступивши вокруг, дивятся красоте ее»…

Цю старосвітську гоголівську картинку давно розмили тумани часу – натомість, звільна походжаючи побіля Миргородської калюжі, як це й роблять зазвичай курортники (а втім, і миргородці так само), побачиш цілком сучасні, європейського рівня будівлі й вулиці, затишні, впорядковані куточки для відпочивальників. Але Миргород не був би гоголівським, якби хтось із приїжджих чи місцевих наших сучасників не спробував би заглянути в минуле і не уявити самого письменника, що походжає вулицею, яка нині носить його ім'я, і глумливо, але без злості, швидше приязно, з гумором і любов'ю, зчитує із побаченого сторінки майбутньої своєї розповіді про місто та його жителів. А він сам, Микола Гоголь, задивився уже за межі свого 200-річчя у глибінь майбутнього із постаменту. Віднедавна, коли в Миргороді з'явився цей пам'ятник, Гоголь наче поближчав у часі до кожного з нас. І найкраще, що ми можемо зробити, щоб не втаратити відчуття цієї близькості, - читати Гоголя, вивчати за його творами історію свого народу, впізнавати оту старосвітську Україну, якої за туманами часу нам самим уже не побачити.

З появою цього пам'ятника місто дуже змінилося – і не стільки зовні, як у своєму внутрішньому наповненні. Бо хіба прочитаєш, що там у душі кожного, хто йде у храм – і зустрічає на цьому шляху Гоголя? Хто повертається з ринку – і знову ж підіймає очі до пам'ятника? Хто приїздить у курортне містечко з близького і з далекого зарубіжжя й перше, що відчуває – ейфорію від усвідомлення, що тут – батьківщина Гоголя, і ось він – знайомий і нерозгаданий – власною персоною, в граніті…

Перша зустріч із письменником для гостей міста відбувається уже на пероні вокзалу, а наступна – ось тут, у центрі міста. Для відпочиваючих (а їх тут буває упродовж року понад 30 тисяч із майже 30 країн світу ) знайомство з Миргородом найліпше починати саме звідси.

Пам’ятник «Миргородським козакам від нащадків» у сквері козацької слави	Свято-Преображенська церква у Великих Сорочинцях	Центральний вхід на курорт «Миргород»

Озеро, що живиться цілющими джерелами колишньої миргородської калюжі, уже багато років заселене білими лебедями та дикими качками. Їхні казкові будиночки віддзеркалюються у воді, де плюскотять на поверхні невеликі риби, скльовуючи крихти ласощів, які їм постійно сиплять діти із долоньок, гуляючи на набережній. А на зеленому бережку під шатром вербового гілля щоліта малюки гладять голівки ручних лебедят, що виходять із води поніжитися на травичці, на сонечку.

А ось сфотографуватися, притулившись до скульптур літературних героїв, що наче вийшли між люди із творів Гоголя, тут, на набережній та біля санаторію імені М.В. Гоголя,  прагнуть і діти, й дорослі. З першого погляду вони впізнають і Хлєстакова, й Оксану з ковалем Вакулою, і козака Чуба зі своїми варениками, і "буру свиню Івана Івановича, яка вкрала в Миргородському суді скаргу Івана Никифоровича", і Бобчинського та Добчинського…

Алейка веде до Успенської церкви, що стоїть неподалік від озера, уже на території курорту. Вона збудована ще 1887 року, а відновлена й повторно освячена наприкінці 1990-го: перед тим кілька років її приміщення використовувалося як бювет.

А вже раз ми зайшли на територію курорту, то маємо хоч коротко дізнатися про історію Королеви мінеральних вод, яка й визначила основну роль міста у сучасній історії. Адже у цілому світі нині відоме «Закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів "Миргородкурорт".

Починалося все, як це часто й буває, із курйозу. Спершу воду, якою збиралися напоїти миргородців (місту не вистачало води, з тим і пробили нову артезіанську свердловину у 1912 році), визнали непридатною для вживання. В акті, який було складено з того приводу, записали, що вода, яка забила фонтаном із потужного джерела,  "вонючая и к употреблению во внутрь не пригодна". Але лікар І.А. Зубковський не припиняв досліджень, і врешті виявилося, що ця вода непроста - вона відноситься до слабомінеральних хлоридно-натрієвих вод. І миргородці уже помітили її цілющий вплив на своє здоров’я.

На основі того мінерального джерела лікар і громадський діяч Іван Андрійович Зубковський заснував першу миргородську водолікарню у квітні І917 року. При ній збудували їдальню-клуб, грязелікарню. Першим директором курорту став його засновник -  І.А.Зубковський.

Портрети Тараса Шевченка і Миколи Гоголя із живих квітів		Річка Хорол – один із символів курорту

У 1927 році пробурили другу свердловину, в 1937-му – третю, були збудовані нові спальні корпуси...

Втім, про становлення оздоровниці можна все дізнатися в музеї курорту, який відкрито у 1998 році. Тоді ж на його території і постав і пам'ятник І.А.Зубковському.

Сьогодні ЗАТ "Миргородкурорт" об'єднує чотири санаторії: «Хорол», «Миргород», «Полтава» і «Березовий гай». Тут лікують захворювання органів травлення і порушень обміну речовин, але, окрім того, кожен із санаторіїв має  власну спеціалізацію, тож зцілюють тут від багатьох недуг.

На курорті є поліклініка, бальнеогрязеводолікувальний комплекс, кабінети функціональної діагностики, клінічна, бактеріологічна та імунологічна лабораторії, обчислювальний центр, кабінети апаратної фізіотерапії, лікувальної фізкультури, масажні кабінети.

У цьому райському куточку, як його називають відпочиваючі з усіх усюд, у найбільш екологічно чистій зоні України, діють ще кілька оздоровниць: санаторій імені М.В. Гоголя Південної залізниці та дві відомчі лікувальні установи - медичний реабілітаційний центр «Миргород» МВС і «Слава» Міноборони.

Басейни і клумби, номери-«люкси» в сучасних санаторних корпусах, мальовничі сквери і фонтани, облаштовані пляжі на березі Хоролу,   березовий гай - ландшафтний заказник обласного значення – усе тут вражає своєю неповторною чарівною красою. І - чистотою.

Треба зазначити, що Миргород справді чисте, затишне, доглянуте місто – і це все тримає під контролем уже кілька років міський голова Олександр Паутов. Тут чи не вперше  в Україні було впроваджено роздільне збирання сміття, 80 відсотків багатоповерхівок міста обладнано антивандальними світильниками, що саморегулюються: із настанням сутінків автоматично вмикаються, а на ранок  - вимикаються. Встановлено також лічильники, які обліковують нічне освітлення. Тож у місті світло цілодобово.  А ще в Миргороді споруджено другий в Україні пункт доочищення водопровідної води на вулиці Старосвітській. Очищена вода за якістю нічим не поступається бутильованій, а коштує удвічі дешевше. І таких бюветів буде ще більше, бо воду розкуповують не лише миргородці, а й мешканці довколишніх сіл.

Миргород – місто-партнер Міністерства з питань житлово-комунального господарства України, бере участь у кількох міжнародних екологічних проектах.

«Чудный город Миргород!»…

Самі ж миргородці, нащадки козаків-сміливців, люблять наголошувати, що вони живуть у місті миру – у Мир-городі!

Це одне із найдавніших поселень Лівобережної України часів Київської Русі: Миргород засновано у ХII - ХIII століттях як сторожовий пункт. І тут відбувалися «мирні» переговори між сусідніми народами та племенами.  А тому й назву таку містечко дістало.

На Сорочинському ярмарку

Та все ж козакам Миргородського полку доводилося не раз відстоювали мир і свободу рідного краю у багатьох битвах. Про це нагадує сучасникам могутня постать героїчного Тараса Бульби, увічненого в однойменній повісті Миколою Гоголем, яка входить до збірника "Миргород". Вважається, що одним із прототипів Тараса Бульби був полковник Миргородського козачого полку Матвій Гладкий.

Пам’ятник «Миргородським козакам від нащадків» встановлено на початку вулиці Незалежності, у сквері Козацької слави, де колись була міська брама. А на сучасному гербі міста як символ єдності багатьох поколінь зображено козацький хрест – він прикрашав і герб козацького Миргорода та ще герби містечок і сіл, козаки яких належали до Миргородського полку.

З відновленням гетьманства у 1727 році миргородський полковник Данило Апостол став гетьманом Лівобережної України. До речі, він похований у не менш відомих та знаменитих Великих Сорочинцях - у закладеній ним у 1732 році Спасо-Преображенській церкві, де 1809 року хрестили Миколу Гоголя і де щороку наприкінці серпня вирує Національний Сорочинський ярмарок. Гості Миргорода неодмінно намагаються побувати і в сорочинській церкві, що вражає своїм неповторним декоративним оформленням фасадів (українське «козацьке» барокко) та унікальним дерев'яним різьбленим іконостасом.

Отож, куди підемо далі - вивчати сучасне місто та його історію від іще новенького пам’ятника «Миргородським козакам…»? Маршрут можна запитати у працівників Миргородського краєзнавчого музею, що поруч із пам'ятнником. Але в цьому невеликому, компактному, чистому й затишному місті - все поруч!

Найближче звідси – літературно-меморіальний музей Давида Гурамішвілі - видатного грузинського поета XVIII століття, класика грузинської літератури. Його фасад оформлений у східному стилі, а ліворуч від входу – ліричний пам’ятник творця «Давитіані».Поет більшу частину свого життя (32 роки) прожив у Миргороді, бачився і спілкувався з Григорієм Сковородою - мандрівний філософ не раз бував у мирному місті.

Виходимо на вулицю Гоголя (головна вулиця міста, і носить цю назву із 1902 року, коли на привокзальній площі було встановлено бронзовий бюст письменника). Перейдемо міст через Хорол («Не той тепер Миргород,  Хорол-річка не та..." – процитуємо, не претендуючи на оригінальність, Павла Тичину) – і підійдемо до садиби братів Рудченків. Одного із них, Панаса Яковича, більше знаємо як письменника Панаса Мирного за його романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

А по дорозі постоїмо біля пам’ятника нашого національного Пророка Тараса Шевченка. Звідси починається і вулиця, названа іменем геніального поета. Тарас Григорович також кілька разів бував у Миргороді, написав тут поему "Великий льох" та інші твори.

Знову ж неподалік - перший корпус Миргородського державного керамічного технікуму імені М.В. Гоголя (колишня художньо-промислова школа). В його музеї – керамічні скарби і сучасні твори студентів, щоб усе оглянути, мали б хоч на півдня затриматися тут у цих залах і майстернях.

У Миргороді жили й працювали український історик, етнограф, агроном Василь Ломиковський, письменник Анатолій Свидницький, іконописці Д.І. Боровиковський та В.Л. Боровиковський, художники Федір Красицький, Василь Кричевський, скульптор Федір Балавенський. Часто бував у Миргороді письменник, громадський діяч, автор "Оди на рабство" та "Ябеди" Василь Капніст, який жив неподалік.

Сліди історичних подій закарбовані в пам'ятниках на честь Перемоги у Великій Вітчизняній війні (місто було звільнене від німецько-фашистських загарбників18 вересня 1943 року), у пам’ятних знаках воїнам-афганцям, ліквідаторам аварії на ЧАЕС. Біля церкви Іоанна Богослова в мікрорайоні "Личанка" відкрито сквер Скорботи й меморіал пам’яті жертв Голодомору.

Гордість сьогоднішнього Миргорода – його трудівники, ветерани, живописці, майстри кераміки, юні таланти. У цьому легко пересвідчивтись, почитавши місцеву пресу, переглянувши телепрограми, побувавши на художніх виставках, концертах. Зокрема – у палаці культури курорту.

Ну, а насамкінець не гріх заглянути і в новенький ресторан "Гоголь": там обіцяють почастувати гостей різною смакотою. А відомо ж, що Микола Васильович дуже любив поласувати стравами української та італійської кухні, і сам умів готувати та друзів дивувати смакотою.

Історики вперто стоять на тому, що Микола Гоголь і Тарас Шевченко ніколи за життя не зустрічалися, хоч існують документи, які неспростовно доводять протилежне. Тож тема не закрита для дослідників. А ось миргородці та курортники уже бачили портретну зустріч двох геніїв на території оздоровниці з легкої руки художниці-флористки Атти Шевченко. За її проектом-трафаретом тут було створено спершу «живий» - із тисяч  квітів та рослин - портрет Тараса Шевченка, а згодом постав поруч  і портрет Миколи Гоголя у рік його 200-річного ювілею.

Дивовижне видовище… Власне, ці портрети називають клумбами, і щодня біля них зупинялися, дивувалися, фотографувалися сотні людей. Нове літо, очевидно, подарує й нові клумби.

Миргород уміє дивувати.

«Чудный город Миргород!».

І хочеться, разом із Миколою Гоголем, що височить на гранітному постаменті, заглянути у глибінь його майбутнього: чим іще подивує цей світ мирне місто Миргород? 

м. Миргород

Полтавської області

Квітень 2010 року.