Адреса: 04071 Україна, Київ, Поділ, вул. Щекавицька, 30/39, оф. 4 E-mail: info@primetour.uaТел. +38 (044) 207-12-55Ліцензія туроператора АГ №580812Карта сайту

Кадетський корпус (нині Міністерство оборони). Київ. Початок ХХ ст.
 
+38 (044) 207-12-55
+38 (096) 940-00-00
+38 (099) 550-00-00

Мы поддерживаем
реформы в Украине
и работаем
исключительно через
расчетный счет!
Кадетський корпус (нині Міністерство оборони). Київ. Початок ХХ ст.
Вівторок, 16 Липня 2019

Меню

Новини Культури > Головний палац столиці

Інеса БЛЮМ, журналіст.
Спеціально для «Першого екскурсійного бюро».

Коли імператриця Єлизавета Петрівна − мабуть, єдина з російських монархів, хто до України ставився шанобливо − вирішила звести в Києві свій палац, місто застигло в очікуванні. Нарешті колишня столиця землі Руської набувала шансу знову стати урядовою резиденцією. Адже дружина чернігівського півчого і свинопаса Олексія Розумовського, державна Государиня Всеросійська − подумувала про створення південної столиці імперії. Але не склалося...

Другий раз така ж ідея виникла в останнього російського імператора Миколи ІІ, і знову резиденцією повинен був стати Маріїнський палац. У 1911 році, під час пріснопам'ятного візиту до Києва, головною подією якого стало смертельне поранення прем'єр-міністра імперії Петра Столипіна, імператор, за свідченнями пізніших мемуаристів, повинен був заявити про намір зробити Київ «третьою столицею». Але постріл в Оперному театрі перекреслив ці плани. Стало якось не до масштабних проектів. Через три роки почалася Перша світова війна, а через шість − відбулася революція. Маріїнський тоді все ж таки став резиденцією чергового «вершителя доль» − кривавого «каліфа на годину», авантюриста полковника Муравйова, чиї червоні банди безчинствували в Києві понад місяць. Страшний був час, коли в колишньому імператорському саду купами нагромаджували трупи «класових ворогів». Утім, до цього, переломного в історії палацу, моменту, минуло вже більше півтора сторіч − не менш цікавих...

Інтер’єри Маріїнського палацу

Народжений у галантному столітті

Починалося все красиво, в пишну епоху бароко, в галантний вік дам із величезними фіжмами і кавалерів у шовкових панчохах із пишними бантами. Гриміли шпори, гуляла мазурка, модні малоросійські танці бурхливо танцювали витончені придворні дами, а українська мова була в моді при дворі − співуча, красива, нею було так зворушливо висловлюватися, наслідуючи саму государиню, яка мило перекручувала «южнорусское нарєччіє». Хороша це була епоха! У 1744 році Єлизавета особисто вибрала місце для палацу під час чергового приїзду до Києва. Звідси, від урочища Провалля, відкривалися безмежні види на Дніпро і безкраї простори «Украйни».

Архітектором передбачувано був призначений геніальний Бартоломео Растреллі − придворний чарівник бароко. Автор Зимового в Петербурзі та Катерининського в Царському Селі палаців, він одночасно став автором двох проектів для Києва − Андріївської церкви та Маріїнського палацу. Зовнішній вигляд палацу копіював імператорську резиденцію в підмосковному селі Перово − де, до слова кажучи, таємно вінчалися Єлизавета з Олексієм Розумовським.

Коли говорять, що Расстреллі будував палац, то фактично це не зовсім так. Він спроектував його прототип у Перово, тоді як київський варіант палацу викреслював і спостерігав за будівництвом архітектор Іван Мічурін. Але Маріїнський не точна копія підмосковної резиденції. Мічурін прилаштував до центрального корпусу будівлі два двоповерхові флігелі, майже вдвічі збільшивши його площу. Зате фасади були прикрашені більш скромно, ніж у Перово.

Будівництво завершилося в 1755-му. Імператриця так і не пожила у своєму південному палаці. До неї підступила старість, хвороби, подорожувати стало важко, а тут ще почалася недешева для Росії Семирічна війна. На час смерті Єлизавети в грудні 1761 року палац являв собою коробку стін без внутрішнього оздоблення. Як і Андріївська церква, проект завмер, перетворившись на довгобуд. І все-таки оздоблювальні роботи тривали − чекали, що на південь відправиться вже інша володарка імперії − Катерина. В очікуванні государині стіни другого, дерев'яного, поверху обклеїли насипними шпалерами − аналогом сучасних шпалер, оббили шовками, прикрасили дзеркалами. Нижній поверх, кам'яний, призначався для челяді. За іронією долі, він-то і вцілів від єлизаветинської споруди після всіх пожеж та реконструкцій наступних років, у той час як інтер'єри другого поверху були втрачені − разом із самим поверхом.

Катерина ІІ «дісталася» до палацу лише у 1787 році − проїздом до приєднаних кримських земель. І прожила в ньому майже три місяці. Він її не вразив − після петербурзьких резиденцій здався маленьким, незатишним. Та й узагалі, Катерина аж ніяк не захоплювалася Києвом, на відміну від попередниці. Після її візиту палац віддали генерал-губернаторам Південно-Західного краю. У ньому мешкали такі відомі діячі, як фельдмаршал Петро Рум'янцев-Задунайський та відомі в майбутньому полководці Михайло Кутузов і Михайло Милорадович.

Початок випробувань

Перший удар долі палац відчув у 1812-му, коли в ньому розмістили полонених саксонців із Великої армії Наполеона. Ставши банальної казармою, нехай і німецькою, палац був спустошений, перетворений на пустку. Після саксонців сюди в'їхав губернатор − князь Раєвський, який розпочав явно актуальний ремонт. Але у 1819 році у відремонтованому палаці спалахнула потужна пожежа. Верхній поверх цілком зник у вогні − і в такому непоказному вигляді будівля простояла майже півстоліття.

У 1830-х роках відомство імператорського майна здало нижній поверх, що залишився, в оренду Акціонерному Товариству мінеральних вод. Ставши санаторієм, він знову поміняв внутрішнє оздоблення і зовнішній вигляд − у центральному корпусі тепер були ванни, у флігелях − номери. Імператор Микола І, який бував у Києві безліч разів, якось не переймався з цього приводу, на відміну від свого наступника. Олександра II, який, прибувши до Києва у 1868 році, наказав розірвати договір із «купальщиками» та відреставрувати палац. Другий поверх цього разу зробили кам'яним. У його центральній частині на всю висоту була зроблена велика прибудова з балконом і сходами. Інтер'єр прикрасили розписом італійського художника Камілла Алліауді, запрошеного особисто Олександром II. Ці розписи нині − єдиний декоративний елемент внутрішнього оздоблення палацу, що зберігся до наших днів.

Тоді-то, палац і отримав своє ім'я. Мимовільною «хрещеницею» будівлі стала імператриця Марія Олександрівна (1824-1880 рр..) − дружина Олександра II. Саме вона наказала розбити на місці величезного пустельного військового плацу перед палацом парк, який також отримав її ім'я. Царський сад, який знаходиться за заднім фасадом, також облагородили, надавши йому риси англійського пейзажу.

Так палац прожив ще майже півстоліття. У ньому жили не тільки російські імператори, але й іноземні високі гості, які відвідували Київ. Перед самою революцією в ньому провела два роки інша Марія − вдова Олександра ІІІ Марія Федорівна (1847-1928). Вона відала госпіталями під час Першої світової. Так назва «Маріїнський» отримало ще одне обґрунтування.

Радянські роки

А потім настав 1918-й... Перше більшовицьке нашестя на Київ зробило парк, як мовиться, похмурим місцем страт. Пізніше перед палацом з'явилися вже поховання революціонерів. У недовгу епоху Української Народної республіки та Гетьманату Скоропадського в ньому розташовувалися різні міністерства. У 1919-20 роках у палаці знаходився Раднарком УРСР. Пізніше його займали установи найрізноманітнішого спрямування − від штабу військового округу до сільськогосподарського музею. В кінці червня 1941 р. у палаці повинні були відкрити центральний музей Тараса Шевченка...

Скоро палац запалав удруге − від влечення бомби. Хоча є версія, що насправді під ним спрацювала радянська міна, яка зруйнувала будівлю не повністю. У 1945-49 роках його відремонтував знаменитий київський архітектор Павло Альошин. Палац увійшов до числа об'єктів урядового призначення − в ньому жили радянські генсеки. Загалом, ситуація повернулася до тієї, якою була в імператорський час.

На початку 1980-х палац чекала чергова масштабна реконструкція. Коли у травні 1981-го на святкуванні 1500-річчя Києва у ньому повинен мав зупинятися вже зовсім хворий Леонід Брежнєв, у будинку було влаштовано ліфт на другий поверх. Заради ліфта зруйнували імператорський кабінет Олександра ІІ. Водночас, в іншому реконструкція пішла палацу на користь − повністю було відновлено мармурові сходи на другий поверх, відтворено по кресленнях і малюнках старовинні меблі та люстри, а головне − наново викладено віртуозний набірний паркет, який викликає незмінне захоплення у відвідувачів.

Палац чекає змін

З 2007 року палац, який встиг побути парадною резиденцією трьох українських президентів, знаходиться на черговій реконструкції. Роботи повинні закінчитися до 2012 року, коли Київ прийматиме учасників футбольного єврочемпіонату. На сьгодні важко сказати, як зміниться будинок після реконструкції. Не виключено, що буде знову відтворений імператорський кабінет, а брежнєвський ліфт − розібраний. Планується повний ремонт інженерних систем палацу і оновлення частини Царського саду позаду нього. Зате вже звичний чорний колір капітелей зовнішніх колон може залишитися незмінним − за переказами, будь-яка спроба позолотити їх закінчувалася невдачею. Можливо, це пам'ять про негоди, які пережив палац. В усякому разі, саме завдяки цьому дивному факту колишню царську резиденцію включають до екскурсії «Містичні місця Києва».

Грудень 2010.