Василь ЩЕРБОНОС - журналіст.

Спеціально для «Першого екскурсійного бюро».

Власне, Ніжинський музей «Поштова станція» за кількістю зібраних тут предметів поштової старовини поступається, на думку фахівців, хіба що Музею зв’язку імені О.С.Попова у Санкт-Петербурзі. Переходячи від стенду до стенду, з кімнати до кімнати цього унікального закладу культури, усе гостріше відчуваєш, ніби ти здійснюєш ексцентричну подорож забутими поштовими трактами, чуєш стукіт кінських копит, переливи піддужних дзвоників над їхніми гривами, вигуки ямщиків…

Допоміг і земляк-професор

Слушну пораду Максима Рильського - частіше заглядати у словник - ніжинець Юрій Москаленко непомітно для себе поширив на архівну сферу, у яку активно поринув, коли вийшов на заслужений відпочинок. Хоча працював він допіру у місцевому краєзнавчому музеї, а відтак був добре втаємничений в історію рідного краю, розумів, що «білих плям» у цій царині залишається ще багато. Під впливом цих думок став завсідником читального залу Ніжинського відділу архіву Чернігівської області. Зацікавився також рідкісними книгами, яких чимало збереглося в бібліотеці педінституту імені М.В.Гоголя. Захоплення Москаленка не забарилося принести свої плоди: на сторінках місцевої газети з’явилася краєзнавча рубрика, публікації якої за підписом ентузіаста одразу ж привернули увагу читачів.

Особливу цікавість викликала публікація про історію розвитку поштових трактів та про місцезнаходження поштової станції у Ніжині. Справа в тому, що згадана будівля використовувалася за своїм початковим функціональним призначенням до кінця тридцятих років минулого століття, лише перед війною ніжинська пошта перемістилася в інше приміщення. Проте у ході бойових дій воно зазнало значних ушкоджень, тому поштовикам знову довелося міняти власну адресу.

У вирі таких трансформацій первісні сліди, що вели на пошту, встигли стертися навіть у пам’яті старожилів - вони поступово призвичаїлися до нових адрес поштовиків. Зате згадана публікація посилила цікавість до історії рідного краю не тільки у пересічних громадян, а й у місцевої влади. Словом, Ніжин дуже прихильно поставився до ідеї створення на базі колишньої поштової станції музею.

Певним додатковим стимулом для втілення в життя задуму послужив ще один історичний фактор: свого часу поштове приміщення стало колискою видатного українського живописця і графіка Миколи Самокиша, що народився тут 1860 року в родині тодішнього поштмейстера. Крім того, на час народження ідеї про музей у цьому ж приміщенні розташовувався міський відділ культури, його працівники, звичайно ж, були прямо зацікавлені в розширенні мережі видатних місць рідного міста...

- Хоча на ділі виходило не все так просто, - розповідає заступник директора Ніжинського краєзнавчого музею Лілія Руденко. - Починали з відбору найбільш тематично відповідних експонатів - із числа тих, що вже були в нашому краєзнавчому музеї. Проте для реалізації задуму їх було явно замало. Довелося добряче попорпатися в архівах Києва та Санкт-Петербургу. Дуже допомогли колекціонери: придбали у них чимало експонатів старих часів, зокрема марок, листівок, канцелярського приладдя. Добре, що є поміж нас люди, які шанобливо та з розумінням ставляться до минулого, бережуть предмети, що побували в руках уже багатьох поколінь...

Лілія Михайлівна дуже тепло згадує про одного з таких подвижників - земляка-ніжинця, покійного вже професора Київського автодорожного інституту Олександра Михайловича Лазаренка, без якого важко уявити нинішній музей «Поштова станція». Свого часу він створив кімнату станційного наглядача у невеличкій квартирі на київському Подолі. Вона проіснувала до початку 90-х років минулого століття. Але те приміщення у престижному районі столиці припало до душі комусь з «нових українців». Тож коли над експонатами «кімнати станційного наглядача» нависла загроза знищення, Олександр Михайлович передав їх землякам – для облаштування Ніжинського музею. Сьогодні ж пам’яті великого благодійника О.М.Лазаренка, якому, до речі, судилося переступити поріг свого сторіччя (1897-1997), присвячено тематичний стенд на «Поштовій станції», йому присвоєно також звання почесного громадянина Ніжина.

У музеї - спецпогашення поштової продукції, присвяченої 200-річчю

На перетині поштових трактів

Тепер до ніжинської «Поштової станції» їдуть звідусіль. У притягальній силі експонатів та у вдячній щирості екскурсантів сумніватися не доводиться. Тим більше, коли порівнювати їх з власними. Адже в усіх випадках лестити господарям не доводиться, хоча б тому, наприклад, що й порівнювати побачене, власне, немає з чим: комплекс будівель поштової станції двохсотлітньої давності – єдиний в Україні.   

― Ну, а як самі автори проекту ставляться до свого дітища? – цікавимося у завідуючої музеєм Ольги Петрівни Пономар.

― Музей відкрито у 1993 році. Тобто відстань між задумом і втіленням його в життя перевищує 10 років. Це були роки копіткої і неспокійної роботи. Весь час – у пошуках, у поїздках. Близьких і далеких. Результат: за матеріалами архівів відтворено поштовий двір, після кожної поїздки додавалося щось із експонатів. На сьогодні їх більше 500 одиниць, розміщених у двох залах... 

Тут можна дізнатися, наприклад, про те, як у давнину гінці доставляли князівські грамоти, як козаки везли донесення війська Запорізького; про роль гетьманів у розвитку пошти України; про те, яким було місто Ніжин на поштових листівках у ХІХ - на початку ХХ ст. В експозиції представлено оригінальні колекції речей дорожнього побуту, поштове приладдя: чорнильні прибори ХІХ-ХХ ст., піддужні дзвіночки, підсвічники, колекції поштових марок України та Росії.

В окремій залі відтворено інтер’єр робочого місця станційного доглядача – старовинні стіл, стільці, рахівниця, поштові атрибути, настінний годинник і дзеркало ХІХ століття з різьбленням - робота місцевого майстра. А ще - куточок для подорожнього: самовар, чайний посуд, меблі для відпочинку, дорожні валізи, скрині тощо.

 ― Експозицію побудовано за архівними документами про Ніжинську поштову станцію, що збереглися в Державному історичному архіві Києва та Центральному історичному архіві Санкт-Петербурга, - продовжує завідуюча музею. - Концепцією «Поштової станції» враховано використання ландшафтного методу оформлення експозиції. Цьому сприяє й те, що наше приміщення - єдиний в Україні комплекс, котрий зберігся майже повністю. Об’єкт знаходиться в історичній зоні архітектурного комплексу «Старе місто». Його експозиція покликана створити у відвідувача враження повернення у ХІХ ст. і якповніше показати соціально-економічний розвиток Ніжина тієї пори. Тодішня поштова контора в Ніжині була однією з найбільших на перетині поштових трактів Київ - Москва та Петербург - Південь. При оформленні експозиції використано архівні документи про функціонування, діяльність та оформлення тутешньої поштової станції, а також знайдено і підібрано оригінальні експонати, що характеризують тодішню епоху...

... З пожовклого від часу аркуша, пойменованого «подорожней грамотой», дізнаємося, шо 26 серпня 1859 року на Ніжинській поштовій станції зупинявся Тарас Шевченко, що ним сплачено за 110 верст відповідну суму авансу і що для подальшого пересування йому належить давати двоє коней.

Подорожня грамота, пояснила екскурсовод Ірина Радей, то, кажучи по-теперішньому, не що інше, як своєрідний проїзний квиток. Він заповнювався поштмейстером на станції відправлення, а на проміжних робилися відповідні відмітки залежно від обставин. У приписах зазначалися навіть такі, скажімо, деталі як темп пересування. Так, якщо у 1820 році, коли Олександр Пушкін уперше проїжджав через Ніжин самостійно, то на станції він лише поміняв коней, не вказавши навіть у кого і на який час зупиняєся. А от коли під час другого проїзду, у 1824 році, коли Одеське заслання було змінено поетові на північне і Пушкіна супроводжували двоє конвоїрів, - отоді й швидкість пересування була занесена до подорожньої грамоти: на ті часи вона видавалася просто шаленою – відстань до села Михайловського у 1660 верст була подоланою всього за 9 діб.

Через Ніжин у різні часи проїздило і користувалося послугами поштової станції й багато інших видатних людей. Скажімо, 31 травня - 1 червня 1825 року трактом із Москви до Києва проїздив російський письменник і дипломат Грибоєдов: тут він зустрічався з членами Півден­ного товариства декабристів, а також знайомився з історичними пам'ятниками древнього Києва. Композитор Михайло Глінка приїхав до Ніжина 21 травня 1838 року. У той час він керував придворною капелою і мав відрядження до України для відбору співаків. Кілька разів добирався через Ніжин до рідного села на Полтавщині і зворотнім шляхом -  до Петербурга поет Євген Гребінка. А в травні 1844 року він навідався до  України з Володимиром Далем, лексикографом і пись­менником, що виступав під псевдонімом Козак Луганський, та автором відомого "Тлумачного словника живої великоруської мови".

«Біографії» окремих експонатів

Знайомлячись з експонатами музею, помічаєш, що їхні «біографічні» дані дещо розходяться в часі здатою спорудження приміщення , в якому знаходиться музей. Виявляється, поштова станція XVIII століття мала попередницю. Після укладення Переяславської угоди з Російською державою цар Олексій Михайлович 30 черня 1669 року видав Указ про запровадження регулярного поштового тракту між Києвом і Москвою, згідно з яким у Києві, Ніжині та Батурині були облаштовані поштові станції «для прийому пошти і утримання коней». Точне місцезнаходження «старшої сестри» невідоме, але гарматні ядра, виставлені нині на одному зі стендів, належать саме до того періоду.

З документів відомо, що у Ніжині перебували Михайло Ломоносов та Денис Фонвізін (відповідно у 1733 та 1786 роках, тобто до початку утворення другої станції). Звісно, що вони зупинялися на тій, першій, отже, їхні імена цілком логічно вписуються у тематичні стенди експозиції.

Так само, як і такий епістолярний епізод. У 1710 році (майже на сто років раніше, ніж з’явилася друга поштова станція) гетьман Мазепа звернувся до Петра І з приводу свавілля російських чиновників: подорожуючи Україною, вони, як писав невдоволений гетьман, забирають у населення коней і підводи, а на зворотному шляху їх не повертають, через те люди несуть величезні матеріальні збитки. На те Петро І відповів: мовляв, винуватці будуть встановлені і покарані... Попри все, виникає побіжне запитання: невже поштові станції не здатні були забезпечити подорожуючих кіньми та повозками? Чи, може, бажаючих подорожувати по Україні виявлялося на той час більше, ніж можливостей у поштових станцій - задовольнити такі бажання? 

А ось і макет приміщень поштової станції, де нині знаходиться однойменний музей. Можливо, він був би розташований у тій, першій, сліди якої загубилися. І, як виявляється, не випадково.

З листа поштмейместера, написаного у 1788 році Чернігівському генерал-губернатору Мілорадовичу, можна припустити: «поштова станція» на той час у Ніжині була номінальною, оскільки «пошта несе великі збитки через оренду приміщень». Тобто «станція» була… розкидана по всьому місту, а відтак, окрім згаданих збитків, існувала і проблема незручностей в роботі. Це врахував генерал-губернатор і невдовзі, після звернення поштмейстера, у Ніжині почалося формування комплексу поштової станції – вона являла собою два невеликих одноповерхових мурованих будинки (флігелі), де відпочивали поштарі, а в глибині поштового двору стояла двоповерхова споруда, що збереглася до сьогодні. Там знаходилася контора, дві кімнати для приїжджих, зал відпочинку, помешкання поштмейстера. У напівпідвальному приміщенні розташовувалася кузня та приміщення для ямщиків, а з протилеж­ного боку подвір'я — стайні для коней, яких у 1803-1806 роках налічувалося до п’яти десятків.

Примі­щення для приймання вантажів, різних служб, кімнати для подоро­жуючих, кухня — усе тут було передбачено, аби станція, де висів портрет імператора, справді справляла враження солідної державної установи...

Повчально і цікаво

 Побачене і почуте в музеї, а ще прочитане у книзі відгуків «Поштової станції» викликало бажання дістати з книжкової полиці Пушкіна і заново познайомитися з героями його «Станцонного смотрителя». Посаді станційного наглядача, таки й справді, не позаздриш: «Кто не проклинал станционных смотрителей, кто с ними не бранился? Кто, в минуту гнева не требовал от них роковой книги, дабы вписать в оную свою бесполезную жалобу…».

Напевне, у героїв книги були підстави для негативних емоцій. Але змінилися часи, змінився й статус описаних у творі приміщень - принаймні, того, що в Ніжині. Змінилися й емоції. У цьому легко пересвідчитися, зазирнувши у книгу відгуків теперішньої «Поштової станції» Ніжина.

«Дуже вражена експозицією музею, яка організована зі знанням справи та з великою любов’ю, хоча теперішні часи ніби й не кращі для розвитку музейної справи... », - ділиться з колегами вчений секретар Дніпропетровського історичного музею ім. Яворницького Н.С.Журба.

Голова Державного комітету архівів України Геннадій Борак: «Схиляюся перед ентузіазмом і любов’ю людей, які так бережно ставляться до кожного подиху минулих епох – документів, фотографій, предметів, що разом складають таку розмаїту, цікаву і корисну експозицію».

А ось відгуки гостей із близького і далекого зарубіжжя:

«Зі щирим інтересом і захопленням прослухала розповідь екскурсовода Ірини Василівни Радей, з якої виразно постає картина розвитку поштового зв’язку Київської Русі, а на її фоні - і нелегкий шлях становлення добросусідських взаємовідносин України та Росії. Ю.А.Гапонюк, м.Смоленськ, Російська Федерація».

 «Я відчув своє перебування тут як цікаве і повчальне. Пауль Ротса. Гамбург, Німеччина».

В дорозі кроків не рахують

Продовжуємо бесіду із заступником директора Ніжинського краєзнавчого музею Лілією Руденко.

― Ліліє Михайлівно, «Поштова станція» - музей доволі своєрідний і самодостатній. Проте, знайомлячись з його експозицією, не можна не помітити, що він у пошуку нових відкриттів...

― У дорозі, як кажуть, кроків не рахують. Був початок – має бути і продовження. Продовжується й пошук нових експонатів, вдосконалюються форми пізнавальної та виховної роботи музею.

Великого значення надаємо випуску тематичних поштових листівок, конвертів, марок із зображенням наших видатних земляків. В такий спосіб уже вшанували пам’ять Юрія Лисянського – одного з організаторів і керівників першої російської кругосвітньої подорожі 1803-1806 років, Миколи Гоголя – основоположника критичного реалізму в російській літературі, який закінчив Ніжинську гімназію вищих наук у 1828 році. Зроблено замовлення на виготовлення аналогічної продукції на честь українського радянського живописця і графіка Миколи Самокиша, який народився 150 років тому в цьому будинку, де ми зараз бесідуємо, в сім’ї тодішнього поштмейстера.

― Як відзначатиметься ювілей?

― Думаю, ця подія приверне насамперед увагу багатьох як вітчизняних, так і зарубіжних філателістів... Листи і листівки полетять звідси по всьому світу, розкажуть про наш незвичайний музей...

м. Ніжин

Чернігівської області 

2 квітня 2010 року