Валерій ГРАБОВСЬКИЙ, журналіст.
Спеціально для «Першого екскурсійного бюро».

Завершується робота над цікавим культорологічним проектом, який у часі незалежності можна порівняти хіба що з… Зрештою, автор цих рядків намагався віднайти гідне порівняння і, даруйте, не спромігся. Мова щодо видання повноколірної книжки з промовистою назвою «50 куточків Львівщини, які варто відвідати».

Мій співрозмовник – автор проекту, галицька журналістка Ірина ВОРОНЯК.

Літературно-мистецький комплекс в селі Тухля Сколівського району, присвячений Іванові Франку. За переказами, саме на цьому місці він писав повість «Захар Беркут» і пив воду з цієї криниці	Пам’ятник Іванові Франкові, авторові повісті «Захар Беркут». Селяни Тухлі на чолі з Захаром Беркутом у 1241 році розгромили монголо-татар. Сколівський район

— Пані Ірино! Щодо туристичної Львівщини – вона відома в Україні та за її межами, найперше, курортами Трускавець і Моршин, древніми замками так званої «Золотої підкови». І раптом – 50 куточків. Яка була потреба у цьому проекті?

— Судіть самі. Нині на Львівщині під охороною держави перебуває понад 8440 пам’яток культурної спадщини, майже 3430 пам’яток архітектури, більш як 3820 пам’яток історії, 886 пам’яток археології, понад 300 пам’яток монументального мистецтва. У список історичних населених місць України включено 55 міст та містечок області. Хай там що кажуть, але Львівщиною можна мандрувати роками і щоразу відкривати її для себе по-новому.

«50 куточків Львівщини, які варто відвідати» – проект для наших гостей, котрі бажають знайомства з неповторним тереном, так і для мешканців Галичини, котрі пишаються рідним краєм. Разом із тим – безперечно, для туристів – він допоможе їм краще підготуватися до того, де саме вони хочуть побувати і що побачити.

Не помилюся, коли скажу: на Львівщині є все, як кажуть галичани, до кольору і до вибору – гори, парки, річки, замки, палаци, цілющі джерела, монастирі, чудотворні ікони, курорти, санаторії, гірськолижні бази. Саме у нас беруть свій початок річки Дністер та Західний Буг. Своїми райськими куточками славиться Розточчя, яке розкинулося на території Головного Європейського вододілу.

Китайський палац Золочівського замку. Його побудову приписують заслузі Марії-Казимирі, дружині польського короля Яна ІІІ Собєського	Перший водоспад при витоку річки Західний Буг на околиці села Верхобуж у Золочівському районі

— А чого варті вулиці міст і містечок…

— Вони цікаві туристам з усіх усюд. Адже історію тут творили представники різних народів і національностей: не лише українці, а й поляки, німці, євреї, татари, вірмени, греки та інші. На Львівщині бували козацькі гетьмани, російські царі. У Самборі, наприклад, де знаходяться мощі святого Валентина, знайшов своє кохання російський самозванець Лжедмитрій. Нашими селами та містами водив свого всесвітньо відомого Швейка Ярослав Гашек. Мало хто знає, що у Золочеві, за шістдесят кілометрів від Львова, народився автор гімну Ізраїлю Нафталі Герц Імбера. В селі Кульчиці Самбірського району з’явився на світ гетьман Сагайдачний та кавовий барон Юрій-Франц Кульчицький. Тут народжувалися, закохувалися й творили історію польські королі, зазнавали поразок і перемог давньоруські князі та українські козаки.

Думаю, тепер зрозуміло: потреба у такому проекті була і давно. Ми маємо що показати туристам не лише у Львові, бо ж, наразі, вони приїжджають переважно саме до обласного центру.

Зрештою, якщо говорити про піар як систему формування іміджу, то його і можна, і варто застосовувати у краєзнавстві. У цій галузі нема місця ані чорному, ані сірому піару. А от білого якраз не вистачає маленьким, далеким від обласних центрів містам.

Фортеця «Тустань», або Урицькі скелі. Офіційно визнана одним із семи чудес України. На скелях збережено сліди дерев’яної забудови ІХ-ХІІІ століть. Сколівський район

«50 куточків Львівщини» від Ірини Вороняк. Диво природи, архітектури та історії – так ще називають фортецю «Тустань», або Урицькі скелі, що на Сколівщині. Вона офіційно визнана одним із семи чудес України… Народна легенда пов’язує виникнення комплексу Урицьких скель з міфічними Велетами, котрі жили тут. Один із них попросив нечистого за ніч створити палац. А коли заспівали півні над ранок, то і палац, і сам Велет стали камінням. У Тустані свого часу побували королі Данило Галицький та Казимир Великий, письменник Іван Франко, Бальтазар Гакет, Іван Вагилевич, Антін Бельовський, Антін Петрушевич, Корнило Устиянович та багато інших… Століттями до Тустані прямували тисячі мандрівників. А ще у минулому столітті, а якщо точніше, то у травні 1914 року на цьому місці відбулися студентські фестини, присвячені століттю від дня народження Тараса Шевченка. З тих днів на скелях зберігся напис: «І вражою злою кров’ю волю окропіте!»… А ще у Тустані найбільше у всіх Карпатах наскальних зображень-петрогліфів. Здебільшого це солярні знаки – символи Сонця. Тут їх майже три сотні, і зображені вони у вигляді кіл, дисків, спарених і концентричних кіл… У сиву давнину Урицькі скелі використовували як святилище. Тут можна також побачити зображення вершника на коні, вовка і лося, які виконані в одинаковій техніці, «танцюючих чоловічків», «рогу достатку», «колеса Юпітера», «п’яти поєднаних спіралей». Та, безперечно, найцікавішим є двометрове зображення людського обличчя, викуте на скелі. Воно округле, а риси обличчя відтворені місяцеподібними заглибленнями, тому повіки прикриті. Цілком можливо, цей комплекс є святилищем астрономічно-календарного типу, пов’язаного з рухом сонця…

Оборонна вежа Лаврівського монастиря Святого Онуфрія	Лаврівський монастир Святого Онуфрія у селі Лаврів Старосамбірського району – один із найдавніших монастирів України. За припущеннями істориків, тут похований князь Лев, на честь якого названо місто Львів

— Які куточки Львівщини в процесі реалізації проекту стали для вас улюбленими? Інакше кажучи, як виглядає топ-п’ятірка туристично-привабливих об’єктів області?

— Важко говорити про улюблену чи не улюблену місцевість. Кожна з них, особливо, коли йдеться про витоки дитинства, сім’ї, цікава, варта уваги. Зрештою, це питання смаку, вподобань, зацікавлень. Можливо, навіть настрою. Варто відзначити, що і обрані 50 куточків – то суб’єктивна річ. Адже у кожного свої, дивовижно казкові місця рідного краю. Відтак можу говорити про те, куди я би порадила поїхати насамперед. Отже, це Лаврівський монастир Святого Онуфрія. Там свого часу зберігалися єдині на всю Східну Європу мощі цього святого. Окрім того, там є старовинна церква і унікальний стінопис у ній. А ще – швидше за все у поважному екуменічному некрополі Лаврівського монастиря похований тезоіменитель Львова – князь Лев. Друге місце – Унівська лавра. Особлива аура, відчуття при відвідинах Унева не можна порівняти ні з чим, чи описати словами. Там просто потрібно побувати. Третє місце – ідеальне королівське місто Жовква. У цьому невеличкому за площею прикордонному райцентрі збереглося 55 пам’яток архітектури світового, національного та регіонального значення. За твердженням деяких істориків тут початкову освіту здобував Богдан Хмельницький, король Ян ІІІ Собеський приймав вітання від європейських монархів з нагоди його вступу на трон. Саме з Жовкви в 1797 році Іван Мазепа відправляв до Саксонії посланця за допомогою від Карла ХІІ. Четвертим місцем є руїни фортеці «Перемишль» часів Першої світової війни. Коментувати привабливість цього туристичного об’єкта – зайве. І, звісно, Львівщина – це і Бойківщина також. Тому відвідати Сколе, Славське, легендарну хрестоматійну Тухлю та піднятися на гору Пікуй не лише варто, а й необхідно, якщо маєш бажання пізнати край і зрозуміти душу місцевого населення. Зрештою, саме на Бойківщині розташоване одне з семи офіційних чудес України – Урицькі скелі, або давня митниця Тустань.

Унівський монастир-фортеця у Перемишлянському районі	Чудотворна ікона Унівської Божої Матері в Унівському монастирі

— Що в процесі роботи над цим проектом стало відкриттям, котре вразило найбільше?

— Це особисте. Відкрила для себе, що у мене, цілком можливо, татарські корені. Перебуваючи на Золочівщині, дізналася про походження назви села Вороняки. Воно походить від імені грізного татарського ватажка Ворона, котрий прийшов сюди зі своїми людьми разом із військом Богдана Хмельницького. І залишився на Львівщині назавжди, одружився з місцевою дівчиною, дав початок україно-татарському роду. Понад те – настільки користувався повагою, що й село назвали на його честь.

І навіть якщо це лише легенда, то це дуже мила серцю легенда. Але перекази переказами, а мешканці цього села й справді зовні схожі на татар, а окрім цього працьовиті, моторні.

Також вразило те, що практично у кожному районі мені намагалися показати криївку. Це стало в останні роки модним чи що – відкривати музеї-криївки. З одного боку, це добре, що збираються матеріали, відтворюється історія, а з іншого – що занадто, то вже не зовсім здорово. Склалося неприємне враження, що такими речами ми знову повертаємося щонайменше на чверть століття назад, коли в кожній школі мала бути ленінська кімната.

Центральна частина міста Жовква. Існує думка, що тут народився гетьман Богдан Хмельницький

«50 куточків Львівщини» від Ірини Вороняк. …Золочівщина. Могутня європейська ріка – Західний Буг, яка несе свої води територією України, Білорусі та Польщі, бере свій початок на Львівщині, у селі Верхобуж… Одне з найдавніших населених пунктів області містечко Глиняни, в тому ж, Золочівському. Перша письмова згадка про нього датується 1379 роком. Ще Глиняни – відомий ткацький центр: у 1921 році тут створили килимову фабрику, продукція якої бувала на виставках у Варшаві, Парижі, Нью-Йорку. У селі Підлисся в 1811 році народився Маркіян Шашкевич, один з організаторів «Руської Трійці», упорядник першої української читанки. У 1911 році йому поставили пам’ятник на Білій Горі, а у 1986 році у Підлиссі урочисто відкрили його музей-садибу… Містечко Сасів колись було відомим бальнеологічним курортом: тут лікувався імператор Франц-Йосиф… Золочівський замок відомий не лише своєю цікавою історією та Китайським палацом. До нього приїжджають часто і ті, хто мають потаємні бажання – і матеріальні, і романтичні. Кажуть, що допомагають їх здійснювати два камені, які знайшли поблизу Золочева у лісі. Подейкували, що біля тих каменів людей чіплявся блуд. На них невідомою нам мовою вирізані таємничі літери. Але найчастіше погляд туриста зупиняється на двох переплетених вінках, які вирізьбив невідомий художник. Один – квітучий, інший – терновий. А ще у них є невеличка дірочка. Вважають: якщо маєш матеріальне бажання, то потрібно покласти у неї палець і повернути його у бік тернового вінка, якщо ж мрія стосується справ сердечних, то треба крутнути пальцем у бік вінка квітучого.

Жовква. Площа Вічева: всередині Аркади з XVII ст.	Ратуша з ХІХ століття у давньому «королівському» місті Жовква, резиденції польських королів. Тепер – райцентр Львівської області	Жовква. Площа Вічева: всередині Аркади з XVII ст.

— Які особливості цього проекту?

— Їх кілька. По-перше, проект має не лише книжну версію. Очікується вихід і в аудіо форматі. Вважаю таке вірним і доцільним. Адже не завжди є можливість почитати, до прикладу в дорозі, а от послухати під час подорожей набагато зручніше. Окрім того, за допомогою аудіо версії віртуальні мандрівки Львівщиною можуть здійснювати також люди, котрі не мають щастя бачити цей світ. Так у них з почутого складатиметься враження про землю, на котрій живуть.

По-друге, розпочато переклад матеріалу російською та англійською мовами. Це актуально не лише з перспективи проведення Євро-2012. На Львівщину з різних країн приїжджає багато людей відпочивати та оздоровлюватися на наших бальнеологічних курортах. Саме з таких проектів, перекладених на зрозумілу для них мову, ці люди можуть дізнаватися про наш край і мандрувати ним відповідно до своїх вподобань.

Руїни фортеці «Перемишль» часів Першої світової війни в селі Поповичі Мостиського району	30-метровий колодязь у фортеці «Перемишль»	Залишки східних фортів фортеці «Перемишль»

— Вочевидячки, ваше бажання розповісти про Львівщину всім переслідує конкретну мету?

— Я наголошувала і наголошую, цей проект – один зі зразків так званого «білого» PR. Вважала і вважаю, що цим видом PR можна займатися лише тоді, коли любиш те, що прагнеш зробити таким, аби його полюбили й інші. Я люблю Львівщину такою як вона є, такою, як ми її отримали у спадок від тих багатьох десятків поколінь, котрі тут жили і творили: і відомих постатей, і простих селян, котрі обробляли цю землю. Також хочу, щоб її такою любили й інші, з усіма її героїчними та трагічними сторінками, які не потрібно спотворювати чи приховувати заради позитивнішого сприйняття.

Не зовсім розумію тих, хто називає себе патріотами, гордо вдягає на публічні заходи вишиванки, а мандрує лише далекими краями. Там залишає зароблені тут гроші. А потім ми дивуємося, що любов до рідної землі вимірюється кількістю приватизованих гектарів.

Можливо, проект «50 куточків Львівщини, які ватро відвідати» спричиниться до того, що родини мандруватимуть на вихідні рідними місцями. Знаю по собі: такі подорожі дають багату поживу для роздумів і обговорень у сім’ї, з родичами і знайомими.

— Пані Ірино, серйозна праця потребує і серйозної нагороди. Рукопис вашої праці йде у друк. Про що ви будете в цей час мріяти?

— Проект забрав багато фізичних сил, спонукав на творчі дерзання, породжував сумніви і вагання, а з тим утверджував віру власної спроможності. Отож, найкращою нагородою стане відпочинок. І мрію його провести в одному із описаних мною історичних місць, зі своїм одинадцятирічним сином Устимчиком. В якому – це наша таємниця. А ще – маємо з ним домовленість, що кожний свій наступний відпочинковий період будемо подорожувати почергово одним із п’ятдесяти куточків Львівщини, які варто відвідати. Таким чином, як ви розумієте, буде над чим подумати і помріяти над новими задумами.

Львів.

Вересень 2010.