Краснокутський дендропарк — однин із найцікавіших зразків садово-паркового мистецтва

Лариса САЛІМОНОВИЧ, журналіст.
Спеціально для «Першого екскурсійного бюро».

На початку XIX століття у Слобідській Україні сталося одразу дві знакові події. Завдяки невгамовному ентузіазму Василя Каразіна, у Харкові відкрили перший вітчизняний університет. А за сто кілометрів від губернського центру його брат Іван заклав першу алею Краснокутського дендропарку.

Місток до Острова закоханих

Про значення нового навчального закладу в розвитку вітчизняної освіти та науки вже більш-менш відомо. Водночас мало хто знає про те, що саме каразінська оаза поблизу містечка Красний Кут стала колискою для 52 видів дерев, які з'явилися в Україні вперше. Тобто саме звідси розійшлися по всіх губерніях червоний та канадський клени, чорна та червона ялини, каштани, канадська і бальзамічна тополі, кизил, обліпиха, платан. Саме тут був створений один із найперших і найвідоміших вітчизняних центрів інтродукції та акліматизації цінних декоративних рослин. А заодно — величезний плодорозсадник, з якого розрослися по всій Слобожанщині квітучі фруктові садки. Тільки яблук та груш у Каразіних було по 200 сортів. А ще 100 сортів слив, 70 — вишні, 20 — винограду. Відтоді минуло вже понад два століття, але й понині у Харківському регіоні ніхто не створив чогось кращого за цю рукотворну перлину.

Вхід до дендропарку починається сосновою алеєю

Пара закоханих

Місток до острова закоханих

Вхід до монастирських печер поки що заґратований

Краса каразінських озер

Фантазія сучасних майстрів

Тут загубилася казка

Могила Івана Назаровича Каразіна – засновника дендропарку

Тінисті алеї дендропарку

Тут похований Іван Іванович Каразін, який успішно продовжив справу батька

Острів закоханих

Від Краснокутська до дендропарку поки що ходять пішки

Дерева у дендропарку, як люди, мають власну історію. Ось гігантський сріблястий клен, який живе тут з 1805 року. Його привезли канадці, запрошені на відкриття харківського університету. Тепер таких дерев в Україні вже сотні тисяч, і всі вони корінням звідси. Поруч — дивовижно гнучка ліана. «Прибула» красуня приблизно в той же час з Америки, трохи далі — каразінські сибірська ялина, гінкго, модрина, буки і навіть довга соснова алея, що виростає просто біля входу в парк.

У пошуку нових саджанців господар об'їздив майже всю Америку та Європу. А насіння акації, наприклад, виписав із Версалю одразу після того, як його привіз iз американського континенту садівник короля Людовіка. До того часу це дерево в Україні не росло. Заморські гості успішно пережили і свого акліматизатора, і вже далеко не одне покоління краснокутців. Вони навіть устигли побувати в ролі ворогів народу, бо їх висадили поміщики-«експлуататори». Але, попри все, зеленіють і досі, маючи неабиякий запас майбутнього.

Прославилися Каразіни (після смерті Івана Назаровича його справу успішно продовжував син Іван) і власними оранжереями. Під них прилаштували частину підземної печери Петропавлівського монастиря, який був тут у «допарковий» період. Каразіни свої саджанці роздавали місцевим селянам безкоштовно, завдяки чому Краснокутщина і понині потопає в зелені найрізноманітніших дерев. Щедрість поміщиків і їх уміння створювати на голому місці диво, напевно, залишила в серцях людей неабиякий слід. Принаймні після Жовтневої революції вони сховали родину Каразіних від більшовицьких «інквізиторів», фактично врятувавши їм життя.

Краснокутський дендропарк ще називають одним із найцікавіших зразків садово-паркового мистецтва, бо він має дивовижну архітектурну композицію: тінисті алеї, тераси, альтанки, цілющі джерела і мальовничі ставки, посеред яких загубився Острів закоханих. Потрапити на нього можна лише через ажурний місток, що піднімається вгору, як тільки пара ступає на землю. За існуючим повір'ям, відірваність від мирської суєти і казкова природа додає коханню нового імпульсу, а можливо, і заряд позитивної енергії на все життя. Саме тому перед весіллям на Острів молодята приїздять і досі. А ще — до старого каразінського гінкго, який має репутацію дерева щастя. І хоча від колишнiх розкошiв у парку залишилася скромна дещиця, їй тут і досі немає рівних.

Двічі спаплюжена земля

Порівняно невеликий шматок землі, що нині зайнятий дендропарком, має дві історії. До того ж однаково трагічні. Каразіни заклали свій парк неподалік від саду, який був посаджений ченцями Петропавлівського монастиря. Його в 1654 році збудували козаки Корсунського полку після битви під Берестечком. Свята обитель проіснувала під Красним Кутом ціле століття, виконуючи, крім усього, ще й роль надійної фортеці. Взяти її штурмом не вдалося жодному завойовнику, хоча навколишні містечка неабияк потерпали від ворожих набігів.

Але те, що не зробили «бусурмани», успішно здійснила російська імператриця Катерина II, яка прославилася надмірною нелюбов'ю до запорозького козацтва. Монастир за її наказом був зруйнований дощенту при введенні на Україні кріпацтва. Але при цьому... не перестав існувати. І донині збереглася його підземна частина — майже десятикілометровий лабіринт, що має три виходи. Причому йдеться про серйозну інженерну споруду, викладену цеглою. Вона була потрібна ченцям не лише для усамітненого богослужіння, а й для того, аби відсилати гінців по допомогу під час нападу ворогів.

Цікаво, що ця унікальна історична пам'ятка і досі не вивчена. Чернечі могили, культові атрибути, а за деякою інформацією і багата бібліотека — все сховане від людського ока за металевою брамою з великим замком. Багаторічний хранитель дендропарку Віктор Кібкало каже, що їх замовили в Харківському інституті металів якраз для того, аби унікальні раритети не розтягли «чорні» археологи. Довірити історичні пам'ятки в Україні поки що нікому. Ні державні органи управління, ні суспільство не визріли до того рівня свідомості, аби гідно оцінити унікальність цієї спадщини. Прикладів же її цинічного знищення, навпаки, хоч відбавляй. Той факт, що місцеві селяни успішно розтягли по дворах цеглу від зруйнованої обителі і що від неї залишилася тільки невелика стіна, — мабуть, цілком природний з огляду на їхню бідність. А ось наказ одного з недавніх губернаторів Харківщини закласти сучасною цеглою фрагмент давньої руїни, оскільки та... псує естетичний вигляд дендропарку, — таки дивує. Хоча, за великим рахунком, подібна команда, мабуть, теж логічна. Такі дії Віктор Кібкало називає поведінкою дітей Леніна, які завдали Краснокутському дендропарку в різні роки величезної шкоди.

Розправляючись iз поміщиками Каразіними, більшовики, скажімо, зруйнували їхній цегельний завод. Селянам нічого не залишилось, як у пошуку будівельного матеріалу розібрати до камінчика ретельно викладені тераси та доріжки. Тоді ж у хід пішли і залишки монастирських стін. Не пошкодували комісари навіть могил поміщиків, прах яких покоївся, знову ж таки, на території дендропарку. Православні хрести та янголи були розбиті на друзки, а шматки надгробків із білого мармуру розібрали місцеві господині для гніту на квашену капусту. І якщо над похованням Івана Назаровича експропріатори поглумилися лише зверху, то могили його невістки Лідії та сина Івана знищили повністю. Віктор Кібкало говорить, що прах генерала юстиції витягли з кованої домовини й повідрізували на його мундирі золоті гудзики. Пізніше вдалося відновити лише поховання батька та сина. Могили Лідії Каразіної тепер тут немає. Дісталося від тих же більшовиків і її доньці. Дівчина успішно склала іспити до Харківського університету, але як тільки у приймальній комісії дізналися про те, що перед ними двоюрідна онука засновника вузу, абітурієнтці вказали на двері. Аби здобути вищу освіту, вона виїхала аж до Середньої Азії (там про Каразіних точно ніхто нічого не знав) і повернулася вже після війни.

А все могло б бути зовсім інакше

Багато років поспіль краснокутці домагаються того, аби дендропарку Каразіних надали статус національного. Тоді б цей благодатний куточок уже точно залишили у спокої необтяжені почуттям міри та мораллю товстосуми. А заодно вдалося б нарешті поповнити штат співробітників (сьогодні тут за мізерну зарплату трудиться лише два чоловіки) та відновити його втрачену велич. До того ж неподалік від Краснокутська є ще одна історична пам'ятка — Наталіїнський парк державного значення, закладений відомим цукрозаводчиком Павлом Харитоненком. Сьогодні він ще більш занедбаний, ніж зелена перлина Каразіних. У купі вони б могли скласти чудовий туристичний маршрут, який приніс би відвідувачам знання слобідської історії та неймовірний заряд позитивної енергії.

Нереалізований потенціал цього куточка Краснокутщини б'є ключем ще й у прямому значенні цього слова. Під дендропарком залягають чималі поклади залізної руди, тому джерела, які тут є, мають усі властивості мінеральних вод відомого Залізноводська. Якби природа подарувала таке диво містечку у цивілізованішій країні, поблизу дендропарку, певне, вже давно б виріс санаторій для лікування жіночих хвороб. У нас же покуштувати унікальну воду можуть поки що тільки відвідувачі історичної пам'ятки. Останніх, до речі, не так вже й мало, хоча дістатися до зеленої перлини не так вже й просто: автобусом з Харкова до Краснокутська, а далі з півгодини пішої ходи. Проте відвідувачів відстань не лякає з цілком серйозної причини. Там добре ностальгується за минулим і мріється про майбутнє, бо вікові дерева єднають собою усі часові потоки.

м. Харків.

Фото автора.

Вересень 2010.