Юрій Гагарін у кріслі-катапульті

Тамара БАБИЧ, журналіст.
Спеціально
для «Першого екскурсійного бюро».

Погодьтеся, жодна найяскравіша подія, що відбулася після 12 квітня 1961 року, не вразила так світ, як перший політ у космос Юрія Гагаріна. Ця безумовна перемога людського розуму і волі над силами природи. Тож ім'я першого космонавта планети того ж дня залунало на всіх мовах світу. Але чому саме Юрій Гагарін? Що визначило цей доленосний вибір ще задовго до зоряного польоту? Завдяки чиїм технічним рішенням колишній льотчик злетів на вершину слави? Якими космічними здобутками може пишатися сучасна, а не радянська Україна?

«Знаєте, яким він хлопцем був!»

Своїми спогадами спеціально для «Першого екскурсійного бюро» ділиться заступник командира полку, де розпочинав військову службу Юрій Гагарін, — полковник у відставці Леонід Хоменко:

Леонід Хоменко

«...Понад два роки пощастило мені служити і працювати разом із Юрієм Гагаріним в одному з полків морської авіації на Крайній Півночі. Іноді питають — по-різному, але з «прицілом»: «А якщо не став би він першовідкривачем космосу, якби не уславив себе і Батьківщину — ви б його запам’ятали?» Відповідаю: завзятого льотчика, активного комсомольця і спортсмена, надійного товариша я б запам'ятав за будь-яких обставин. На жаль, не все запам'яталось... 

Якщо зовсім коротко, то Юра був звичайним собі хлопцем — хіба що більш життєрадісним і наполегливим у досягненні мети, ніж інші. Гадаю, що у цьому і була його «родзинка». Якби був іншим, то це вже був би не Юрій Гагарін. 

...У Заполяр'я Юрій із товаришами по Оренбурзькому льотному училищу прибув у розпал полярної ночі. Снігова навала, страшенні хуртовини мало не щодня налітали з Баренцового моря і з усією силою накидалися на авіаційне містечко, яке розташувалось уздовж злітної смуги.

Молодих лейтенантів спочатку дивувало, що і в таку негоду на аеродромі не вщухав гуркіт турбін винищувачів. Літали, звичайно, досвідчені аси, охороняючи повітряні рубежі тодішнього Союзу.

Перший самостійний виліт в умовах Заполяр'я

Планування наступних польотів

Юрій Гагарін із друзями по училищу облаштувався у скромному збірно-щитовому готелі, напівзанесеному снігом. До речі, винищувальний полк, куди потрапив служити Гагарін, мав героїчну історію і славні бойові традиції, про які розповідали матеріали кімнати бойової слави. Тут він почув імена відважного льотчика, двічі Героя Радянського Союзу Бориса Саронова, який збив у небі Заполяр'я аж 22 ворожі стерв'ятники, а також Сергія Негуляєва, який у повітряному бою ціною власного життя врятував товариша, протаранивши ворожий літак.

Добре запам'яталася перша зустріч з Юрієм Гагаріним. Я саме був секретарем комітету комсомолу частини — і Юрій зайшов сюди, аби стати на комсомольський облік. На перший погляд, непоказний молодий лейтенант — можливо, тому що був нижче середнього зросту, але виглядав бадьорим, підтягнутим.

До речі, Юрій закінчив училище за першим розрядом, що давало йому право вибору місця служби. Міг би поїхати на південь чи залишитися в Оренбурзі льотчиком-інструктором у рідному училищі. Тим паче, що там жили батьки його дружини Валентини Іванівни. Але він поїхав туди, де було найважче.

Після годинного спілкування зрозумів: Юрій цікавий співрозмовник. Багато читає, захоплюється спортом, із ним буде цікаво працювати.

Пам'ятаю, у полковому колективі Юрій не виділявся якимись гучними вчинками, не намагався здаватися кращим, ніж є. Був просто доброзичливим, щирим, товариським, що й привертало до нього людей.

В колі сім'ї

...Минула зима — і почалися польоти з молодими льотчиками. До квітня Гагарін разом з інструктором налітав необхідну кількість годин — і на розборі польотів командир ланки доповів командиру польоту, що Гагарін вже готовий до самостійного польоту.

...Юрій чітко виконав завдання, красиво сів, пройшовши злітною смугою і чисто вийшовши на руління. Це був кращий виліт серед молоді у третій ескадрильї.

Тоді в полку була традиція вітати льотчиків із першим самостійним вильотом і обов'язково фіксувати цю подію на фотоплівку. Я не розлучався на польотах зі стареньким «ФЕДом» з висувним об'єктивом і намагався зафіксовувати все найцікавіше, що відбувалося у житті полку. І в той сонячний квітневий день мій «ФЕД» не відмовив. Ви бачите на знімку командира ескадрильї майора Володимира Решетова та капітана Анатолія Рослякова, які вітають Юрія Гагаріна з першим самостійним вильотом на «Мігу» в умовах Заполяр'я.

Кілька таких фото віддав Юрію. Він одразу послав одне з них дружині Валентині, а інше — батькам на Смоленщину.

Програма молодого льотчика щоразу ускладнювалась — відпрацьовувалося ведення повітряного бою, стрільба по наземних та повітряних цілях, перехоплення повітряного «противника»... Гагарін міг займатися годинами, дивуючи всіх своєю працездатністю.

Запам'яталася одна із нарад, коли складали план на спортивний сезон. Тут слово взяв лейтенант Гагарін, який відповідав у нас за спортивно-масову роботу з молоддю. Він несподівано зауважив:

— Я згоден, що хокей і лижі необхідні. А де ж, наприклад, волейбол чи баскетбол?

— На снігу? — почулась зустрічна репліка.

— Для чого на снігу? — спокійно відповів Гагарін, — й одразу ж запропонував використати для спорудження спортзалу величезні дерев'яні щити, які зберігалися на складі.

Майже 4 місяці у вільний від польотів час молодь працювала на спорудженні спортзалу. І ось перші волейбольні та баскетбольні баталії. Цілком логічно, що тоді перемогла команда, де правофланговим був Гагарін. Хоч зростом, як відомо, він не відзначався, але вважався справжнім спортивним ватажком.

...В один з осінніх днів 1959 року,коли через негоду літаки лишились на землі, керівник польотів раптом по гучному зв'язку назвав кілька прізвищ. Серед них було і прізвище Гагаріна. Всіх їх запросили на медогляд. Так починали відбирати кандидатів у космонавти.

За першою комісією була друга, третя... Юра було вже втратив надію. Але повернувшись у частину після чергової комісії, задоволено повідомив:

Старт космічного корабля-супутника "Восток"

— Стратосфера для мене — не межа...

9 березня 1960 року Юра запросив друзів-однополчан на своє 26-річчя. Ми вже знали, що він збирається покинути наш полк. Того вечора Валентина приготувала на честь іменинника величезний пиріг. А потім пролунав пророчий тост:

— За висоту і швидкість!

Через два дні всією ескадрильєю проводжали старшого лейтенанта Юрія Гагаріна на аеродром. На прощання командир ескадрильї майор Решетов побажав йому високого неба і, звичайно, пам'ятати Заполяр'я.

А рівно через рік і один місяць, 12 квітня 1961 року, ми почули повідомлення ТАРС, що наш Юра Гагарін пілотує космічний корабель-супутник «Восток».

Того ж дня відправили через «Комсомольську правду» вітальну телеграму. А рівно через два тижні у далекому засніженому містечку читали лист від першого космонавта: «Спасибі за привітання. Я часто згадую вас, моїх товаришів і командирів. Так, ви багато дали мені і в полку, і в ескадрильї... Ваш лікоть відчуваю і нині... Тисну ваші руки, залишаюсь ваш, як і раніше, Гагарін».

Юрію вже аплодував весь світ, його огортала всенародна любов і захоплення, а рядки листа ще раз підтвердили, що він залишився, як і був, чуйною, привітною і скромною людиною з доброю душею, яка достойно несла тягар своєї слави...»

Висота, яку ми обираємо

Коли мільйони землян захоплено вітали спочатку (у жовтні 1957-го) виведення на орбіту першого штучного супутника землі, а потім (у квітні 1961-го) — і тріумфальний політ у космос Юрія Гагаріна, провінційний, тихий Житомир разом з усіма його жителями навіть не здогадувався, що має до цих епохальних подій найбезпосередніше відношення.

Будинок, у якому народився конструктор Сергій Корольов

Днем «прозріння» для всіх стало 16 січня 1966-го, коли в газеті «Правда» з’явився офіційний некролог з приводу передчасної смерті видатного радянського вченого, академіка, двічі Героя Соціалістичної праці, творця ракетно-космічної техніки Сергія Павловича Корольова. Так глибоко засекречений, таємничий «генеральний конструктор», ім'я якого не вдалося свого часу вивідати навіть Нобелівському комітету для присвоєння йому найпрестижнішої у світі премії, набув власне ім'я і навіть місце народження — українське місто Житомир.

...І повернувся тоді з небуття дерев'яний будиночок по вулиці Дмитрівській, де влітку далекого 1906-го оселилась родина молодого вчителя російської словесності Павла Яковича Корольова. І де в ніч на 12 січня вже 1907-го його юна дружина Марія Миколаївна народила сина Сергія.

В експозиції музею космонавтики

На відміну від більшості інших меморіальних будинків-музеїв, цей і сьогодні справляє враження обжитої, теплої домівки. Що, загалом, і не дивно: безпосередню участь у створенні цього музею брала і сама колишня господиня, мати Сергія Корольова — Марія Миколаївна Баланіна, яка на 14 років пережила свого сина і яка у серпні 1970-го стала першим відвідувачем музею.

Білосніжні плетені серветки, настінний годинник, масивне письмове приладдя, й досі діюча швейна машинка «Зінгер»... Щось збереглося ще з приданого Марії Миколаївни, щось свого часу дарували Павлу Яковичу колеги, а щось, вже під час створення музею, зносили на Дмитрівську місцеві старожили. Але справжнім прикрашенням цих стін залишаються фотопортрети колишніх господарів та їх тоді ще крихітного сина...

Корольови прожили в Житомирі недовго — менше двох років і після від’їзду до Києва сюди вже ніколи не повертались. Проте коріння, як видно, пустили глибоке...

...Якось дивно складається в цих видатних людей. Збоку подивитись — суцільне безладдя, війни, революції, крах всіх надій, руйнування, безвір'я... А виявляється, це і є найпряміший шлях до омріяної цілі.

Підозрюють, що мрію про небо ще в малого Сергійка Корольова запалив знаменитий авіатор Сергій Уточкін, який саме виступав тоді зі своїми демонстраційними польотами у Ніжині, де після розлучення батьків малий виховувався у сім'ї діда з бабою. А хіба не дарунком долі стало те, що і його вітчим, а по суті — прийомний батько Григорій Михайлович Баландін виявився талановитим інженером-винахідником? Саме прищеплений ним хлопцеві інтерес до планерів та планеризму приводять Сергія Корольова і на аеромеханічний факультет КПІ, а через два роки, після ліквідації факультету — і в знамените МВТУ імені Баумана.

Разом зі своїми планерами він піднімається вище і вище — до всесоюзних змагань, що відбуваються в кримському Коктебелі. І якось примудряється виконати на одному з них навіть «мертву петлю», що вважалось категорично неможливим. Але за планерами прийшла черга моделі моторного літака, що стало темою його дипломного проекту, керівником якого був вже сам Андрій Туполєв.

Але і ця висота виявилася для хлопця замалою. Вже маючи в кишені диплом інженера-авіамеханіка, «мрійник з тверезим розрахунком», як називають Корольова друзі, вже «уражений» ідеями К. Ціолковського, мріє про ракетобудування та шукає однодумців.

Йому вдалося схилити на свій бік навіть знаменитого маршала Тухачевського, завдяки сприянню якого майбутні ракетобудівники отримали постійне приміщення, фінансування і навіть полігон для випробувань, звідки в серпні 1933-го стартувала третя у світі (після американської та німецької) радянська ракета, політ якої тривав аж... 17 секунд. І це був лише перший крок...

Невдовзі за ініціативою Тухачевського у Москві виникає і спец. НДІ, що стає альма-матір’ю вітчизняної ракетної промисловості. Але розправа режиму з опальним маршалом рикошетом вдарила і по його дітищу: НДІ було знищено, а керівництво розстріляно. Сергія Корольова, який був певний час заступником начальника з наукових питань, врятувало лише те, що через внутрішні інтриги його ще до того зняли з керівної посади...

Але безжальна рука каральної машини не випустила і його. Абсурдне звинувачення у шпигунстві, антирадянській діяльності — і вирок: 10 років таборів.

...Бутирка, Колима, виснажлива праця за жалюгідну пайку хліба, — і пронизливі морози, які пробирали до кісток. Дійшло до того, що він уже не міг пересуватися самостійно... І тут на початку зими 40-го — рятівний виклик до Москви...

Космічний корабель-супутник "Восток"

Робота. Звичайно, під конвоєм, звичайно, у закритій «шарашці», серед таких, як і сам, злісних «ворогів народу», але — поруч з улюбленою справою, але — знову на користь країні. Справжній ворог стояв уже на порозі — і йшлося про вдосконалення бойової техніки, бойових літаків, а потім, після Перемоги, і створення вітчизняного ракетобудування. До речі, реабілітовано його було лише у 50-х.

Одна за одною виходять на старт ракети Р-1, Р-2, Р-3... Нарешті, у серпні 1957-го, проходить випробування міжконтинентальна балістична Р-7, яка здатна нести і радіоактивні заряди. Але для самого СП (як звали Сергія Павловича друзі та колеги), це перш за все, попередження агресору. Він же мріє про космос. Тож уже 4 жовтня того ж 1957-го, здолавши земне тяжіння, його двоступенева Р-7 вивела на орбіту перший штучний супутник землі, довівши світу, хто віднині «диктує моду» у космосі. А переможне гагарінське «Поїхали!», яке пролунало менш як за 4 роки — 12 квітня 1961-го, лише зміцнило цю впевненість. У тому ж королівському КБ услід за «Востоком» невдовзі народилися і більш потужні «Восходи», і навіть «Союзи», які безвідмовно перевозять космонавтів і сьогодні.

Фото на стенді музею підтверджує: під безпосереднім керівництвом Корольова у космос встигли піднятись 11 космонавтів. Політ двох останніх — Бєляєва та Леонова у березні 1965-го, був найтяжчим — 7 позаштатних ситуацій в польоті і позаштатне приземлення, коли упродовж кількох годин доля космонавтів лишалась невідомою.

Так, він був людина-кремінь, але серце його виявилося уразливим. Дріб'язкова операція стала для нього фатальною. Він пішов від нас, відзначивши лише 59.

...За якусь сотню метрів через дорогу від меморіального будинку — павільйон космічної техніки. Це друга складова частина Житомирського музею космонавтики імені С.П. Корольова. Поруч із павільйоном — погруддя Генерального конструктора і дві ракети, націлені у небо.

Напередодні свята тут справжній аншлаг. Переважають, що приємно, діти . На чорному оксамиті нічного зоряного неба спалахують кольорові ліхтарики, висвічуючи десь над головою загадкові «літаючі тарілки», макети космічних апаратів і справжню техніку, що встигла побувати у космосі. Як спусковий апарат Володимира Джанібекова чи тренувальний скафандр Георгія Гречка... Кажуть, в експозиції — понад 3 тис. експонатів. А отже, тут можна ходити годинами, дивуючись і захоплюючись.

Але все це, звертає увагу екскурсовод, ще від тієї, радянської космонавтики. А де ж тут внесок сьогоднішньої України — держави, яка цілком здатна з початку і до кінця самостійно створити і потужну ракету-носій і сам космічний корабель, аби здійснити повноцінну космічну подорож? То за чим же справа? І скільки на це чекати?

Квітень 2011.