В печері Млинки

Світлана МИЧКО, журналіст.
Спеціально для «Першого екскурсійного бюро».

Якщо ви хочете відкрити для себе щось справді незвичайне, то варто хоча б раз побувати у підземних печерах на півдні Тернопільщини. В унікальності їх сумніватися не доводиться, адже в цілому світі поки що не відкрито таких же великих горизонтальних гіпсових печер із специфічною структурою, схожою на сітку з кам’яних порожнин. Розташовуються вони на глибині від 10 до 60 метрів. Лише за офіційним кадастром їх близько сотні. Для пересічних туристів, правда, доступними сьогодні є поки що тільки дві — Кришталева й Вертеба, розташовані на території Борщівського району неподалік Дністра. Однак навіть однієї екскурсії туди цілком достатньо, аби набратися незабутніх вражень чи й на все життя захопитися спелеологією.

Відкриття за відкриттям

Перша згадка про печеру Кришталева, яку ще недарма називають перлиною Поділля, міститься у книзі польського дослідника Г. Жечинського «Натуральна історія королівства Польського», виданій ще у 1721-му році (як відомо, територія сучасної Тернопільської області тоді входила до складу Польської держави). У 1822-му власник села Більче-Золоте (нині — того ж таки Борщівського району) Ян Хмелецький, зацікавившись вузьким лазом до підземелля, випадково відкрив печеру Вертеба, де знайшов залишки вогнищ, людські кістки та стародавній посуд. У 1908-му відомий громадський діяч Клим Гутковський уперше зробив у Кришталевій фотографії та склав топографічний план привхідної ділянки, тим самим започаткувавши цілу серію наукових досліджень. Сьогодні ж ця печера — найбільш досліджена та пристосована для масового туризму. Загальна протяжність уже розвіданих її ходів становить понад 22 кілометри, а цілком комфортний та електрифікований туристичний маршрут має довжину близько трьох тисяч метрів.

Кристали Кришталевої

Вхід до Перлини

До речі, екскурсійні маршрути в обох згаданих печерах діяли ще у 20-30—х роках минулого століття, завдяки яким ці підземелля стали відомими в багатьох країнах Європи. Сучасний же етап розвитку спелеотуризму розпочався для печер Тернопільщини у 1960-му, коли туди відправилась експедиція під керівництвом широковідомого тепер не тільки в регіоні краєзнавця Володимира Радзієвського. Відновити підірваний енкаведистами наприкінці 1940-х вхід до Кришталевої (пізніше ще повернемося до цієї сторінки історії) тоді, правда, не вдалося. Зате було досліджено чотири інші печери, з-поміж яких і чи не найскладніші для пересування під землею Млинки на території вже сусіднього Чортківського району. У серпні 1963-го група львівських спелеологів розкопала вхід до печери Озерна. А в травні 1966-го теж львів’янами була відкрита Оптимістична, дослідження якої тривають досі. Вона вважається другою за довжиною у світі після широковідомої американської Мамонтової, а з-поміж гіпсових печер — найдовшою. І все це — лише частинка хронології підземних відкриттів на Тернопільщині, які продовжуються, і ніхто не знає, який наступний історичний скарб завтра знайдуть спелеологи. Минулоріч, приміром, вони знайшли кістки рідкісного доісторичного печерного ведмедя, що стало справжньою спелеологічною сенсацією.

Уїкенд з «печерними людьми», або Випробуй себе

За твердженням югославського (ще донедавна була така країна) спелеолога М. Вельковича, який наодинці прожив під землею 15 місяців, печери з їхнім замкнутим екологічним середовищем схожі на космічний корабель, де можна вивчати граничні можливості фізичної та психологічної витривалості людини в умовах повної довготермінової самотності. Автору цих рядків у повній самоті побути не довелося навіть кілька хвилин, зате разом з трьома досвідченими спелеологами вдалося пройти не екскурсійним, а справжнім спелео-маршрутом, де треба було і повзти, і протискатися між кам’яними брилами, причому з важкеньким електроакумулятором на боці. При цьому навіть сісти нормально й перепочити було неможливо, бо ж хлопці, одягнуті в утеплені штани, забули попередити свою супутницю про необхідність мати або такі ж, або спеціальний коврик-„підпопник”. Тим часом «підлога» й «стіни» підземель виявилися ну просто льодяними... Мовчу вже про думки й відчуття, які роїлися в моїй голівоньці, коли експедиція опинилася в закапелку одного з кам’яних лабіринтів, і наш головний провідник уже втретє за короткий час витягнув карту… Я вже, було, злякалася, що ми заблудились! Однак усе це аж ніяк не перекреслило справжній драйв від пізнання абсолютно іншого світу.

Атмосферу печер описати важко — там, вибачте за банальність, треба просто побувати. Особисто мені бальзамом на душу лягли первісна тиша і непорушний спокій, що заворожує і бовваніє десь там — на протилежному боці суєти. Ось де справді ідеальні умови для занять медитацією! Тож, думаю, там просто не може не сподобатись тим, хто живе передусім своїм внутрішнім світом.

Головний коридор Кришталевої	Карта Кришталевої	Сталактити

А щодо суто візуального, то ось як поетично описував красу підземного світу вже згадуваний тут Клим Гутковський: «Вид се був величавий, пречудний, а заразом поважний, аж страшнуватий. Печера величини просторої кімнати висотою у два поверхи, стіни дивоглядні з алябастру, котрий йде жилами, формуючи найрізноманітніші орнаменти. Все те вкрите висвітом мінеральних кристалів, починаючи від дуже дрібненьких і білих, як сніг, — до завгрубшки з середню палицю, темно-жовтих, укладених групами чи посмугами, а згори висять сталактити. Освітлена вже нашими свічками, вона (печера-авт.) дає мільйони різнобарвних світел, і справляє враження кришталевого чарівного замку з «Тисячі і однієї ночі»…» Зал Буйвола, Грот Кам’яних Сліз, Коридор Див, Лабіринт Кам’яних Квітів, Зал Втрачених Сподівань — це лише деякі «етапи» підземних маршрутів Кришталевої, кожний з яких неповторний і має свою історію».  

«Голова буйвола» в Залі Буйвола

До речі, саме в Кришталевій, а потім й у Галереї Велетнів печери Озерна, названої так за численні підземні водойми, проводився наприкінці 70-х минулого століття безпрецедентний медико-біологічний експеримент, що мав на меті дослідити лікувальний вплив підземної атмосфери на людину. Працівник республіканської алергологічної лікарні (була тоді така у Солотвино на Закарпатті) провів у повній ізоляції на глибині за два кілометри від поверхні майже місяць. За результатами його спостережень фахівці потім зробили висновок, що в таких печерах значно ефективніше, ніж на поверхні, виліковуються хронічні легеневі хвороби, гіпертонія, функціональні порушення центральної нервової системи, загалом — поліпшуються відновні процеси в організмі.

Таємниці «Наддністрянської Помпеї»

Музей у Вертебі

Так називають печеру Вертеба, цікаву насамперед тим, що з четвертого по друге тисячоліття до нашої ери вона служила пристанищем для людей неоліту, представників славнозвісної трипільської культури. Науковці й досі не мають точної відповіді на запитання, що робили у вогкому і темному підземеллі трипільці, які зазвичай оселялися на схилах пагорбів, та ще й з найбільш сонячного боку. Найвірогідніше, що лише тимчасово переховувалися там від якихось ворожих племен. А ще існує версія, що печера використовувалась ними, як святилище.

Перше детальне обстеження Вертеби зробив у 1876 році археолог А. Кіркор, а продовжив його у 1890-му член антропологічної комісії Краківської Академії Наук Г. Осовський. Останній і знайшов там 25 скелетів людей, які водночас загинули, ймовірно, під обвалом кілька тисяч років тому. А біля них — численні побутові та ритуальні речі. Кількість та наукова цінність знахідок викликала в той час справжній фурор серед археологів, відтак їх почали вивозити до музеїв Кракова, Варшави та Відня. За деякими даними, тільки у 1904 році до Краківської Академії наук було відправлено близько сорока скринь з історичним начинням. Однак Вертеба і до наших днів не збідніла на сюрпризи. В цьому не раз переконувалися члени археологічних експедицій під керівництвом справжнього фаната історико-культурної справи, директора Борщівського краєзнавчого музею Михайла Сохацького. Починаючи з 1996 року, працівники очолюваної ним установи не раз знаходили під склепінням Вертеби цілі розсипи керамічних уламків та чимало стародавніх виробів із металу і кістки. Відтак пощастило відкрити цілісний культурний шар, що й надихнуло на створення під землею своєрідного музейного філіалу. Тепер — це свого роду перший в Україні підземний музей трипільської культури.

Привид Білого Спелеолога

Знайдений скелет

Не дивно, що про печери створено чимало різних переказів та легенд. Як от, наприклад, про людський скелет, що вже багато років пролежав у «рукаві» печерного лабіринту неподалік входу до печери Кришталева. Яких тільки фантастичних історій не розповідали про нього, однак наразі майже доведено, що то останки чоловіка на ім’я Карпо з ближнього села, який ще на початку минулого століття заблукав у підземних коридорах. І його історія — наче нагадування, що гуляти печерами просто так, без супроводу знавців, не варто, щоб не спокушати зайвий раз долю. Не хотілося б нікого лякати, але час від часу туристи там все-таки губляться, хоча досі поки що все закінчувалось добре.

А ще тут розповідають «страшилку» про Білого Спелеолога — привида, який начебто несе постійну варту в підземних коридорах. Тих, хто шанує печерний світ, він, кажуть, не чіпає, а от інших може запросто поводити-помордувати. Тих, приміром, хто попри всі суворі заборони так і прагне здерти зі стіни Кришталевої «кришталик напам’ять». Тим часом для того, щоб утворився лише один міліметр цієї нерукотворної краси, треба, не багато-не мало, аж два з половиною століття!

Якщо ж продовжувати тему знайдених у тернопільських печерах в різний час людських останків, то від фантастики варто перейти до серйозних історичних фактів. Про них автору цих рядків розповів почесний член Української спелеологічної асоціації Юзеф Зімельс. Уже багато років він по крупинках збирає дані, пов’язані з печерною діяльністю ОУН-УПА.

Скелети під тризубами

Печера УПА

Територія Борщівського району Тернопільщини, де знаходяться доступні для туристів печери, свого часу була й місцем активної боротьби ОУН-УПА за незалежність України. Ховаючись від переслідувань НКВС, лісові хлопці переховувались не тільки в штучних криївках, а й у природних печерах.

«Багато років тому зі мною трапився такий випадок, — каже Юзеф Зімельс. — Під час перебування в печері Вертеба я випадково штовхнув плечем бокову стіну, і раптом звідти посипалося каміння, а потім випав… людський скелет! Відтак навпроти цього місця ми знайшли намальований тризуб. Коли ж трохи далі побачили на стіні ще один, то вже спеціально натиснули на стіну навпроти, і з неї випав другий скелет! А пізніше місцеві жителі розповіли, що в тій печері наприкінці сорокових та на початку п’ятдесятих переховувались бандерівці, тож енкаведисти, щоб «викурити» їх, напустили під землю отруйного газу. Аби врятуватись, люди начебто замурувалися в печерних нішах, викладених з природного каменю на глині. Але через поспіх кладка вийшла нещільною, тож газ просочився туди і люди загинули. Розповідали, що потім з Вертеби вивозили багато трупів на підводах».

Уже на початку 1960 років тернопільські спелеологи натрапили у Вертебі на кам'яний грот, у якому колись розташовувався повстанський штаб, підземний тир та напис на стіні «Смерть чекістам». А через кілька років уже в печері Озерна знайшли вирубані на стіні слова клятви членів Української повстанської армії. До сьогодні пам’ятка не збереглася, бо ще за радянських часів була знищена невідомими. Потім неподалік знайшли ще одне історичне місце, яке під час Другої світової війни слугувало за житло кільком десяткам євреїв, які переховувались від фашистів. Після закінчення війни усі вони емігрували до Канади, а їхній «печерний дім» зайняли вояки Української повстанської армії.

«Печерна» сторінка повстанської історії, — завершив мій співрозмовник, — ще тільки чекає на своїх дослідників. Дуже сподіваюсь, що всі ці таємниці будуть розкриті для нащадків. І що в одному із залів Вертеби колись обласштують відповідний музей. З такою пропозицією, до речі, я вже звертався до місцевих краєзнавців»…

Тернопільська область.

Фото з архіву обласного спелеологічного клубу «Поділля».

Липень 2010 року.