«Козацька Покрова»

Григорій МЕЛЬНИЧУК,
Катерина СКРИПНИКОВА, журналісти

14 жовтня − День Покрови Пресвятої Богородиці. У Києві − більше десятка Покровських храмів. До речі, за однією з легенд, свято має пряме відношення до князів Аскольда й Діра і першого хрещення Русі.

Відповідно до церковної історіографії, диво, коли під час молитви на захист Константинополя від арабів у Влахернському храмі Богородиця розпростерла над парафіянами Покрив, сталося 1 жовтня (14 − за новим стилем) 910 року. Отже виходить, сьогодні можна відзначати 1100-річчя свята. Проте інша легенда датує диво кількома десятиліттями раніше і дає цілком певну «прив'язку» цих подій до Києва.

Відповідно до неї, київські князі Аскольд і Дір, тоді ще язичники, на чолі війська підступили у 860 році до воріт Константинополя. Мешканці міста зібралися на молитву у Влахернському храмі перед образом Богородиці − захисниці міста. Вони опустили ризу Богородиці, що зберігалася в храмі, у води затоки Золотий Ріг − і Діва Марія з'явилася перед константинопольцами, зняла із себе покрову та покрила нею городян, зробивши невидимими для ворогів. Зачаровані дивом, воїни на чолі з Аскольдом прийняли хрещення (але князь Дір так і залишився язичником). Повернувшись до Києва, Аскольд почав сприяти утвердженню християнства на Русі. Не дивно, що саме свято Покрови стало головним для українського воїнства − козацтва − і одним із найбільш шанованих у країні. У Києві нині − більше десятка Покровських монастирів, храмів і каплиць.

Церква на Солом'янці Монастир на Лук'янівці Козацька церква на Відрадному Церква на Пріорці Монастир у Голосієво Церква на Подолі Оболонь, Пирогово і не тільки

Солом'янка не багата на архітектурні пам'ятники, проте поблизу Південного вокзалу зберігся цілий комплекс стародавніх будинків Залізничної колонії, кілька трьох-чотирьохповерхівок, школа і Покровська церква 1897 року. Довгий час Солом'янка вважалася ледь не окремим містечком (до революції місцеві жителі навіть намагалися проголосити суверенне місто Олександрія). А вже за сучасною традицією на вулиці біля церкви проводять продовольчі ярмарки − в такі дні здається, що Покровська церква − головний собор якогось невеличкого містечка, куди з навколишніх сіл селяни з'їхалися на базар. Храм постраждав в атеїстичні 1930-ті: знесли бані, переплавили дзвони і влаштували в приміщенні шевську майстерню. У 2000-х роках куполи храму відновили в первозданному вигляді. До речі, у 1905-1915 роках настоятелем храму був Василь Липківський, митрополит УАПЦ.

Покровський жіночий монастир в кінці Бехтерівського провулку було засновано 11 січня 1889 року великою княгинею Олександрою Петрівною Романовою. Він служив прихистком не тільки для послушниць, а й був лікарнею для бідних киян. Переїхавши до Києва у 1879 році й оговтавшись після важкої хвороби, княгиня пожертвувала всі свої кошти на будівництво величезного комплексу за проектом архітектора Володимира Ніколаєва. Крім храмів − у тому числі й Покровської церкви, − до комплексу увійшли лікувальні установи: безкоштовна лікарня з терапевтичним і хірургічним відділеннями, притулок і аптека, де ліки видавалися безкоштовно. Лікарня була обладнана за останнім словом техніки − саме тут з'явився перший у Києві рентген-кабінет. Працювали також професійні медики, черниці виконували функції молодшого медичного персоналу, іноді й сама княгиня асистувала при операціях.

У 1925 році монастир закрили, а знову відкрили лише в 1942 році − тут розташовувався госпіталь, потім лазарет. Монастир залишався діючим і за часів СРСР, але чимало приміщень комплексу займали представники правоохоронних органів, поліклініка і навіть абортарій. У 1981 році, після пожежі, черницям довелося таємно від влади відновлювати розписи Миколаївського собору. Як і на Подолі, Миколаївський і Покровський храми тут розташовані по сусідству.

Ще в 1992 році біля витоків річки Либідь коло Національного авіаційного інституту почалося будівництво першого в Києві приватного етнопарку − Мамаєвої слободи. Повністю відкрили комплекс тільки минулоріч, а Покровська церква діє вже кілька років і стала фактично головним храмом цього району сумних хрущовок. Дерев'яний храм побудований за «проектом» 1660 року − гравюрою французького інженера Гійома де Боплана, який подорожував Україною. На гравюрі він зобразив Покровську церкву на Запорізькій Січі. Дух старовини підтримують і незвичайні хрести з півмісяцями: на дзвіниці − «сонце правди», символ Ісуса Христа, на самій церкві − «сонце слави», символ Богородиці, а також внутрішнє оздоблення храму. Навколо − 38 кам'яних хрестів, встановлених на згадку про курені Запорізької Січі.

Як і Солом'янка, Пріорка − колишнє приміське село. І яке ж село без храму? Покровську церкву збудували в 1902-1906 роках за проектом архітектора Євгена Єрмакова на місці дерев'яної Дмитрівської церкви. Всередині − унікальний дубовий іконостас із розписом відомого художника Їжакевича. Храм був закритий тільки в 1938-1942 роках − тоді тут влаштували овочебазу. До 100-річчя храму, у 2006 році, куполи покрили позолотою − вдивовижу бачити справжній старовинний храм посеред моря типових багатоповерхівок. Хоча поряд розташована ще й по-своєму унікальна одноповерхова вулиця Брюсова з будинком-музеєм художника Фотія Красицького. Церква стоїть на горі, тут же − невеликий прицерковний цвинтар, поруч − сквер. Загалом, місце це − справжній заповідник старого Виноградаря.

Філію Києво-Печерської лаври − Голосіївську пустинь − заснували ще в 1631 році, коли київський митрополит Петро Могила побудував в урочищі церкву на честь молдавського великомученика Іоанна Нового (Сочавського), покровителя роду Мовіле (справжнє прізвище митрополита). Комплекс багато разів перебудовувався, поки в 1923 році все монастирське господарство не передали Сільськогосподарському інституту. В будинках розташували склади, клуб, початкову школу, піонертабір, турбазу, а з часом і зовсім про нього забули. Храм підірвали ще в 1930-х... Відновили Голосіївську пустинь, вже як Покровський чоловічий монастир, − у 1993 році. А у 2000-х тут розгорнулося найбільше церковне будівництво Києва: за первісним проектом Євгена Єрмакова було відновлено храм і монастирські будівлі.

Покровська церква на Подолі вибудувана ще в 1766 році у стилі українського бароко за проектом архітектора Григоровича-Барського − це одна з найстаріших будівель міста. І одна з небагатьох, які збереглися на Подолі після пожежі 1811 року, як і ще кілька сусідніх будівель на тихій і затишній Покровської вулиці. То й не дивно, що тут по сусідству, віддалік галасливих магістралей, розташувалася і резиденція американського посла. На подвір'ї церкви стоїть двоярусна дзвіниця, а ось через дорогу − дзвіниця знищеного храму Миколи Доброго 1807 року. Таке сусідство в чомусь символічне − адже саме ім'я Микола прийняв князь Аскольд при хрещенні. У храмі зберігся живопис XIX століття, а от зовнішній декор − орнаментальна ліпнина − був утрачений ще в 1811 році.

Так склалося, що Покровські церкви у Києві нерідко стають головними храмами віддалених від центру районів. Цю традицію продовжили й на Оболоні. Головна церква масиву розташувалася на Оболонській набережній, вона замикає перспективу головної площі району біля станції метро «Мінська». Тут уже присутні сучасні архітектурні форми. А ось справжній раритет можна побачити в музеї Пирогово: дерев'яна Покровська церква XVII століття із закарпатського села Канора й зараз діюча. Покровські храми також відкриті у Бортничах і у військовому госпіталі, а однойменну каплицю можна знайти в юридичному ліцеї на Повітрофлотському проспекті.

Думки з приводу

«Козацька Покрова» − особливий тип ікони»

Отець Євстратій ЗОРЯ,
прес-секретар УПЦ КП:

— З одного боку, Покрова Богородиці − історична подія, а з іншого − свято Діви Марії, яка молиться за віруючих і простягає свій покрив над усіма, хто просить її заступництва. Особливо шанували свято козаки: у Запорізькій Січі вони будували храми Покрови Пресвятої Богородиці, в Україні навіть з'явився особливий тип ікони − так звана «Козацька Покрова» із зображенням Діви Марії, що покриває гетьманів, козаків, священнослужителів, які стоять унизу.

«Це свято − духовний символ народу»

Микола БУРАВСЬКИЙ,
народний артист України, фольклорист,
генерал-хорунжий Війська Запорозького:

— День українського козацтва святкується, як і Покрова, 14 жовтня. Козаки завжди брали із собою в походи ікону Покрови Богородиці. І коли в 1775 році Катерина II розпустила Запорізьку Січ, козаки пішли у Задунайську Січ, взявши Покровські клейноди... Вже у часи Другої світової війни воїни УПА взяли ікону Святої Покрови як свою національну святиню. «Свято зброї» УПА теж вирішила відзначати в один день з Покровою. Виходить, Покрова − духовний символ українського народу.

Фото Лади БОНДАРЕНКО.

За матеріалами Газети по-київськи.

Жовтень 2010.