Іван Максимович Піддубний

Микола КРАМАР, журналіст.
Спеціально для «Першого екскурсійного бюро».

Щороку на межі літа і осені на Черкащині проходить Всеукраїнське свято богатирської сили на призи пам’яті Івана Піддубного. Спочатку степова Красенівка – родове село «чемпіона чемпіонів», а затим районний центр Чорнобай приймають борців з греко-римської боротьби з навколишніх районів та областей, з близького і далекого зарубіжжя, гостей з усіх куточків держави, любих серцю земляків. І починаються неймовірні баталії. Не лише на борцівському килимі, а й під кронами знатних дерев, де вишикувались ряди виставок народних ремесел, на концертних підмостках, на торговицях, де можна купити або виграти зозулясту курку, барана з претензією на шашлик і навіть дійну корову.

Коментуючи цьогорічне свято, голова Черкаської обласної ради Володимир Гресь зауважив: «У сузір’ї лицарів благородного духу, козацької звитяги, богатирської сили вічно сяятиме ім’я людини-легенди, чемпіона чемпіонів, видатного спортсмена всіх часів і народів, всесвітньо відомого атлета і непереможного борця, нашого славетного земляка з Чорнабаївщини Івана Піддубного. Хай же немеркнучий приклад богатиря Івана Піддубного, його незборимість духу, постійне прагнення до досконалості, до нових перемог допомагають і нам, теперішнім українцям, розбудувати нашу незалежну державу, щоб у ній кожному громадянинові жилося вільно, радісно і заможно! Ім’я непереможного богатиря, шестиразового чемпіона світу Івана Максимовича Піддубного добре відоме всьому світові. В історію спорту початку ХХ ст.. він увійшов як «руський богатир», хоча з діда-прадіда він український козак.»

Піддубний стає професійним борцем цирку Труцці

Родом із Черкащини

Народився Іван Піддубний 8 жовтня (26 вересня) 1871 року в с. Красенівка Чорнобаївського району в родині козака Максима Івановича Піддубного. До 20 років жив з батьками в рідному селі. Тяжко працював змалку, вмів і орати, і сіяти, і молотити. Наймитував у місцевих багатіїв Шліттер, Кублицьких, Абелів. Дивував усіх своєю надзвичайною силою. Він зростав у сім’ї богатирів. Батько Максим Іванович не мав собі рівних в селі у силі та звитязі. Такі ж міцні та дужі підростали й сини: Омелько, Микита, Митрофан.

Ще й досі по всій окрузі ходять оповідки про кумедні пригоди Піддубних. Якось діти засперечалися об заклад, що гуртом відірвуть батька від одвірка. Той спочатку віднікувався, а чада знай своєї. Вчепився Максим Іванович за дубовий стояк, йому за поперек вхопився Омелько, далі Микита, Іван, Митрофан, ще й сестри підпряглися – Мотрона, Марина, Євдокія. Дружно ухнули, напружилися, рвонули скільки сил вистачило – і покотилися на землю у зворотному порядку. Галасливе товариство вінчав розпашілий батько з одвірком у руках.

У 20 років Іван Максимович Піддубний подався на заробітки. Спочатку до Одеси, де працював вантажником у порту. Думав на рік, а вийшло надовго. Згодом була робота у портах Севастополя та Феодосії. Про надзвичайного вантажника, якому під силу будь-який вантаж, незабаром заговорили, як про хлопця небаченої сили. А він, ніби граючись, по хитких трапах переносив 5, 6, а то й 7-пудові лантухи збіжжя на втіху «хазяїну» та на подив своїм друзям. «Іван Великий» — так про нього говорили, хто з заздрощами, а хто з захопленням.

Побережжя теплого, сонячного Криму приваблювало багатьох. Сюди часто на гастролі приїжджали різні циркові трупи. Іван Максимович, що з дитинства любив боротьбу «на поясах», різні козацькі забави, був частим відвідувачем циркових вистав, спочатку як глядач, спостерігач. А в 1897 році, коли до Феодосії завітав цирк І. М. Безкоровайного, не витримав і на запрошення, що пролунало з арени: «Хто хоче помірятися з нами силою?», встав і неквапливою, але впевненою ходою попрямував на арену… То були перші кроки в нове, невідоме, неспокійне і таке напружене життя.

Спочатку була невдача… Та це тільки мобілізувало його силу і волю. Вдруге він відчув смак перемоги, непростої перемоги над визнаними в спортивному світі борцями Лурихом, Бородановим, Глінкіним, Атосом Козуляком. То було народження віри в себе, в свої можливості. Так починався шлях майбутнього чемпіона на велику арену. Природна сила, фізична праця і наполегливі заняття спортом допомогли Івану Піддубному стати чудовим борцем-професіоналом, якому через кілька років аплодуватиме увесь світ.

На нього звернули увагу. І в 1897 році Іван Максимович стає професійним борцем цирку Труцці.

Паризький чемпіонат приніс тріумфальну перемогу Івану Піддубному. Він став чемпіоном світу

На великій арені

В 1900 році він переїздить до Києва і виступає в цирку братів Нікітіних. Медична комісія, що оглянула борця, зафіксувала такі антропометричні дані його атлетичної статури: зріст – 184 см, вага – 118 кг, груди – 137 см, біцепс – 44 см, передпліччя – 36 см, зап’ястя – 21 см, шия – 60 см, стегно – 68 см, литка – 47 см.

Певний час Піддубний подорожував з цирком Нікітіних по всій Росії. У багатьох містах уже знали про його богатирську силу, не був винятком і Петербург. Іваном Максимовичем зацікавився сам граф Г.І. Рибоп’єр – голова Санкт-Петербурзького атлетичного товариства – і запросив Піддубного в столицю. Івану Максимовичу було запропоновано готуватись до майбутнього чемпіонату в Парижі. Ще на початку 1903 року Г.І. Рибоп’єр отримав пропозицію французького спортивного товариства відрядити представника Росії в Париж для участі у міжнародних змаганнях на звання чемпіона світу з французької боротьби. Після 3-місячних тренувань у Петербурзі Іван Максимович разом із тренером відправився у Францію, де продовжувались його тренування ще протягом 2-х місяців.

Із різних країн на чемпіонат приїхало 130 борців. За ваговою категорією учасники чемпіонату ділились на дві групи: важкої і легкої ваги. Іван Піддубний, у якого була вага сім з половиною пудів, був зачислений до групи борців важкої ваги, йому було надано право боротися за звання чемпіона світу. Тяжкі умови чемпіонату (боротьба до першої поразки), участь у ньому першокласних борців зі світовим ім’ям викликали у Піддубного сумнів: «Чи варто ризикувати?». Але хвилинні вагання одразу ж зникли, щойно Іван Максимович пригадав слова свого батька: «Козацька честь і гордість, Іване, понад усе. І втратити цю честь через боягузтво – найганебніша річ. Сміливість і хоробрість для козака – рідні сестри».

Іван Піддубний переміг у 11 поєдинках. І от настав кульмінаційний момент. З Іваном Піддубним на килим вийшов Рауль де Буше. Боротьба тривала цілу годину. І хоча Піддубному не вдалося покласти француза на лопатки, перемога явно була за ним. Але на подив багатьох глядачів перемогу продажні судді віддали Раулю… «за красиві і вмілі виходи з гострих прийомів». Петербурзьке атлетичне товариство, довідавшись про ситуацію, що склалася на паризькому чемпіонаті, запросило по телеграфу суддівську колегію дати дозвіл на повторний поєдинок Піддубного і Рауля де Буше. Раулю було запропоновано боротись, і у випадку перемоги над Піддубним йому гарантувалися 10000 франків. Іван Максимович готовий був не раз вийти на килим з французом, але той відмовився від повторного двобою.

У лютому 1904 року на арені цирку Чинізеллі у Петербурзі на міжнародному турнірі Іван Максимович Піддубний одержав блискучі перемоги над усіма суперниками, у тому числі і над Раулем де Буше, добре провчивши і присоромивши його.

1905 рік. Паризький театр «Казіно де Парі». VII чемпіонат світу. Тривав він майже півтора місяці, у ньому брало участь 140 першокласних борців світу. 34-річний Іван Максимович упевнено проклав собі шлях до чемпіонського титулу. Паризький чемпіонат приніс тріумфальну перемогу Івану Максимовичу Піддубному. Він став чемпіоном світу! Його ім’я тепер стало відоме далеко за межами Батьківщини.

1906 рік. Париж. Театр «Фолі-Бержер». Він вдруге стає чемпіоном світу. Того ж року в Мілані (Італія) Іван Максимович втретє стає чемпіоном світу.

1907 рік. Відень. Вчетверте чемпіон. Перемога у фіналі над німцем Зігфрідом, який до цього поразок ще не мав.

1908 рік. Знову Париж. Чемпіон уп’яте.

1909 рік. Німецьке місто Франфуркт. Перемога над Вебером. Іван Максимович вшосте підтвердив звання чемпіона світу і вперше в спортивному залі його назвали «чемпіон чемпіонів».

З останнього зарубіжного турне Піддубний повернувся чемпіоном Америки

Повернення на батьківщину

Пізніше Іван Максимович переїздить до сусіднього з Красенівкою села Богодухівка. Купує чи будує будинок, одружується, придбаває землю і займається хліборобською працею. Але арена цирку знову притягує його. З 1913 року він не раз виступає в Золотоноші, Полтаві. Черкасах, Смілі. Його люблять і шанують. В цей час відбувається його знайомство в Смілі з чудовим хлопцем Тимофієм Мєдведєвим, який згодом стане видатним спортсменом країни, на арені цирку міряється силою з Іваном Васильовичем Шемякіним. Вони зустрілися в черговий раз на Московському чемпіонаті в 1915 році. Це була боротьба двох гігантів. Двобій тривав 1 годину 20 хвилин і закінчився внічию. Була ще одна зустріч двох «Великих Іванів», вони так і не змогли до кінця своїх днів з’ясувати, хто з них сильніший.

В час бурхливих революційних подій 1917 року Піддубний вперше відчув себе непевно. Він зрозумів, що старим узвичаєним порядкам прийшов кінець. А як буде далі? Непевність породила бажання рішучих дій. Насамперед, розпродав, роздарував все, що придбав.

Врешті настав відносний мир і спокій на теренах України. У 1922 році Московський цирк відновив чемпіонати з боротьби, які проводились майже до початку Великої Вітчизняної війни. Одним з перших на Московський чемпіонат запросили Івана Максимовича Піддубного. Він радо прийняв це запрошення. Він почував себе в добрій спортивній формі. У потрібні хвилини він міг розвинути таку колосальну енергію, подібну до вибуху, і не втрачав «куражу» в найбільш небезпечні моменти боротьби. На очах глядачів валькуватий «ведмідь» перетворювався на стрімкого, небезпечного «тигра». Ним знову захоплювались, любили, гордились, його виступів чекали.

1924 рік. Глядачам запам’ятався його феномен – трюк з телеграфним стовпом у Московському цирку. Під час цього трюку він утримував на своїх могутніх плечах телеграфний стовп, на який зліва і справа повисли по 5-6 глядачів. Стовп не витримав, переломився на шиї Івана, а борець стояв непорушно.

У 1924 році Івана Максимовича запрошують до Німеччини. Більше року він виступав у різних цирках, а в листопаді 1925 року за контрактом з Чиказьким антрепренером Дж. Пфефером виїздить до США. Це було останнє зарубіжне турне нашого богатиря. Йому йшов 55-й рік. Боротись Піддубному довелось у складних умовах. В той час у Америці не визнавали французької боротьби, тут панував вільний стиль. Іван Максимович змушений був вже втретє за своє спортивне життя «перестроюватись на марші». Це Піддубному вдалося. У вільній боротьбі переважали молоді бійці – на 20, а то й на 30 років молодші Івана Максимовича. Не біда! Позмагаємось! В останні дні перебування в Америці І. Піддубний зустрівся в Нью-Йорку з головним своїм противником – чемпіоном світу з вільної боротьби Джо Стечером – кумиром американської публіки, гордістю і славою їх спорту. Сильний, вмілий, але підлий і жорстокий Джо Стечер волів за всяку ціну покласти на лопатки Піддубного. До яких тільки недозволених прийомів він не вдавався… Не вийшло!

У травні 1927 року непереможний Іван Піддубний повернувся додому чемпіоном Америки. Придбав будинок у Єйську на березі Азовського моря, поселився в ньому з дружиною Марією Семенівною Машошиною. Обрав місце для життя тут не випадково: навколишні місця дуже нагадували Україну, тут жило багато українців, лунала українська говірка, чулись українські пісні.

В експозиції музею Івана Піддубного

І боровся, і вчив

У 1928 році Іван Максимович востаннє прибув у рідне село, відвідав Золотоношу, погостював у сестри Євдокії в Богодухівці, виступив у цирку міста Золотоноші, де вправно поклав на лопатки турка велетня Ахмета і силача-полтавчанина Миколу Дзюбу, зріст якого сягав 2 метри 31 сантиметр, а вага була — 190 кілограмів.

Йому було вже далеко за шістдесят, а він у складі циркових труп їздив містами і селами Радянського Союзу. Так, у 1937 році побував у далекому від нас місті Томську. Афіша Томського міського цирку повідомляла про приїзд Піддубного. Трудові колективи міста замовляли квитки один поперед одного. І ось парад-алле борців. Кожного з учасників оголошують, розповідають про нього. Піддубний цього не потребував. Тільки він з’являвся на арені, зала вибухала бурхливими оплесками. Піддубний і боровся, і вчив, як треба боротись, і розповідав про свої гастролі у столицях, країнах і континентах.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 листопада 1939 року в день двадцятиріччя радянського цирку І. М. Піддубного було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора за заслуги в розвитку спорту. Нагороду вручав сам Михайло Іванович Калінін. Тоді Івану Максимовичу було присвоєно звання «Заслужений артист РРФСР». Згодом йому було присвоєно звання «Заслужений майстер спорту СРСР».

Здавалося, що богатирському здоров’ю Івана Максимовича не буде зносу, але він все частіше скаржився на болі в серці, допікала травма ноги, яка не дозволяла йому займатися спортом і прикувала його до ліжка. 8 серпня 1949 року о 6 годині 15 хвилин ранку зупинилося серце легендарного борця Івана Максимовича Піддубного. Він похований в Єйську. Там, до сторіччя з дня його народження, відкрито меморіальний комплекс, встановлено на могилі пам’ятник з написом: «Заслужений артист республіки, чемпіон світу Іван Максимович Піддубний».

На борцівському святі

Піддубного пам’ятаємо…

В 50-ті роки минулого століття на зеленому вигоні біля козацької могили, що неподалік від витоків річки Ірклій (давня назва цього кутка — Хрущівка), дружною сім’єю збиралась красенівська громада на борцівські змагання. Приходили сюди старі і малі, всім хотілося подивитися на вправних борців, що звідусіль з’їжджалися на батьківщину Піддубного помірятися своєю силою, вмінням, вибороти чи підтвердити певне спортивне звання у греко-римській (класичній) боротьбі.

Серед сільських борців України змагання організовувались щороку. В день їх відкриття борців зустрічав молодший брат І. М Піддубного – Митрофан. Тоді було йому під 80. «Сивина щедро вибілила голову, роки вже пробували зігнути високу постать старого, і не могли. Все ще широко були розгорнуті богатирські плечі, високо здіймалися могутні груди», — таким його запам’ятав Іван Богдан, великий шанувальник Івана Максимовича Піддубного, майстер-борець, чемпіон світу.

До борцівських змагань все село готувалось як до великого свята: чепурилось, прикрашалось у центрі, прибиралась кожна вулиця, кожне подвір’я. Ніби на Великдень. І справді, то був великий день. На свято обов’язково запрошували рідних І. М. Піддубного: сестру Євдокію Максимівну з дочкою Марією Степанівною із Золотоноші, вітали тут і дочок померлої другої сестри великого борця Мотрони Максимівни – Анастасію Андріївну Слинько (Остроушко), Євдокію Андріївну Слинько (Зелену). Євдокія Максимівна завжди ділилася яскравими спогадами про борцівські досягнення свого брата – українського богатиря, його учнів, зокрема Дмитра Григоровича Бедила та Михайла Івановича Грекова, з якими постійно спілкувалася, які допомогли у створенні музейної кімнати І.М. Піддубного у 1970 році в Красенівській середній школі. Митрофан Максимович Піддубний був почесним суддею змагань. На цих змаганнях, крім прославлених богатирів-борців, виступали і місцеві любителі класичної боротьби.

Пізніше, коли майдан почав забудовуватися, змагання почали організовувати у місцевих будинках культури с. Красенівка та с. Комінтерн (ці села тоді входили до однієї Красенівської сільської ради). На борцівські змагання сходилося стільки глядачів, що яблуку ніде було впасти.

Особливі урочистості відбувалися у 1970 році, коли з ініціативи голови сільської ради Онищенка М. Н. на кошти місцевих господарств колгоспу і радгоспу імені Комінтерну, за активної підтримки педагогічного колективу Красенівської середньої школи на стадіоні біля школи було відкрито погруддя великого борця.

З 1990 року розпочалася нова сторінка в історії проведення свята на честь І. М. Піддубного. 6-7 жовтня 1990 року (напередодні дня народження Івана Максимовича) редакція газети «Молодь України», Всеукраїнська спортивна молодіжна організація «Клуб Івана Піддубного», колгосп ім. Дзержинського започаткували Всеукраїнське свято богатирської сили на призи пам’яті Івана Піддубного. На центральній площі села був відбувся мітинг з нагоди відкриття пам’ятника видатному борцю, який був споруджений лише на кошти місцевого господарства, в обхід всіляким нормам закону. Тому автор пам’ятника невідомий.

Друге Всеукраїнське свято богатирської сили було особливим, воно відбулося 24 – 25 серпня 1991 року і було приурочене до 120-річчя з дня народження борця. Свято розпочалося урочистим відкриттям музею І. М. Піддубного. Музей створений на кошти господарства при активному сприянні всіх жителів села. Свято співпало з проголошенням Верховною Радою України Акту державної незалежності. З того часу протягом наступних років воно проходило саме в ці дні, ніби підтверджуючи просту істину, яку хотіли і не змогли протягом майже цілого століття завуалювати, применшити, що Українська земля спородила богатиря, була його колискою, вдихнула в нього богатирську силу. А тепер Україна розправила плечі і вшановує свого мужнього сина.

В 1994 році Верховна Рада України надала святу статус державного. П’яте Всеукраїнське свято богатирської сили відбулося за підтримки Чорнобаївської районної держадміністрації, республіканського спортивного товариства «Колос». Вперше в історії свята відбулося освячення його отцем Назарієм.

Особливо цікавими були козацькі забави. Атлет з Ірклієва (Чорнобаївський район) Сергій Баранов поніс на собі 110-кілограмового бичка на відстань 182 метри. А перша премія абсолютного переможця того року була 10 мільйонів карбованців. (Пам’ятаєте, тоді майже всі були «мільйонерами»)…

І ось цього року, вже вдвадцяте, Всеукраїнське (а по суті — міжнародне) свято богатирської сили на призи пам’яті Івана Піддубного зібрало борців з багатьох країн, а глядачів – не злічити. Його ініціатори вважають, що Іван Максимович для усіх повинен стати не лише символом богатирської сили, а насамперед – незборимого духу.

Черкаська область.

Вересень 2010.