Райцентру Коростень, що на Житомирщині, не страшне навіть ядерне бомбардування, адже всього 15 хвилин потрібно для того, аби перевести  тамтешній бункер-музей «Скелю» у робочий стан. Споруда здатна витримати удар потужного термоядерного заряду. Проте нині укриття -  об’єкт туристичний, а відкрито його у 2005 році з нагоди пам’ятної дати – 60-ї річниці перемоги над фашизмом у Другій світовій війні.

Про призначення цього підземного об’єкта існує багато версій, одначе таємниця радянських часів досі лишається нерозкритою...

Від древлян до сьогодення

У товщі граніту в 1938-1939 роках з’явився цей підземний командний пункт, міць і технічна оснащеність якого вражають людську уяву навіть сьогодні. Військово–історичний комплекс «Скеля» – це справді унікальна споруда, яка поєднує в собі могутність радянської держави часів Сталіна та прадавню трагічну історію міста Іскоростеня часів княгині Ольги, яка, за легендою, спалила його, помстившись древлянам за смерть свого чоловіка князя Ігоря.

Підземелля під сорокаметровою товщею глини, піску, граніту й залізобетону, як засвідчують дослідники, споруджували на місці древлянських підземних тунелів. У тих самих печерах, у яких колись ховалися від дружинників княгині Ольги древляни, було залито тонни бетону, після чого печери стали нагадувати ціле підземне місто, заховане у товщі гори, зі своїми автономними комунікаціями й іншими системами життєзабезпечення.

Навіщо радянській верхівці знадобилося будувати підземну фортецю в глибинці, аж на Україні? Це залишається загадкою досі. Тим часом історики–краєзнавці роблять припущення, які дають відповідь на дане запитання лише частково. Офіційна ж версія появи укриття, створеного інженерним генієм фортифікатора генерала Дмитра Карбишева, де без перебільшення можна пережити глобальний катаклізм на кшталт прямого влучення у планету гігантського астероїда, - його споруджено в якості запасного пункту управління західного укріпрайону, так званої “лінії Сталіна”. Але ж будівництво об'єкту розпочалось задовго до війни, велося під пильним наглядом НКВД. Він мав зв'язок практично з усім СРСР, але ніколи не використовувався за призначенням. Вочевидь, той, хто замислив це будівництво, знав чи передбачав, що буде по переду. У низці ж  запитань, на які досі не дано відповідей: до чого готувався «замовник» будівництва;  і чому жодного разу не скористався спорудою; та яке її справжнє призначення; і  чому німці, окупувавши Коростень, більш ніж байдуже поставилися до фортифікаційного монстра? До речі, нацисти не лише не використали “Скелі” у власних військових потребах, але й не застосували вибухівки, аби ліквідувати потенційне сховище для підпільників. Рейхсфюрер облаштував “Вервольф” на Вінниччині, а портайгеноссе Гімлер, лише побіжно оглянувши “Скелю”, вирішив побудувати інший бункер ближче до Житомира. Варто відзначити й те, що фортеця зіграла важливу роль у сенсі оборони міста, та й не тільки.

У 1941році німці пройшли відстань від Львова до Коростеня за 8 днів, а вже тут радянським військам вдалось протримати гітлерівців цілий місяць. Вояки Вермахту так і не здобули цитаделі, тому застосували отруйний газ, який впустили до вентиляційних шахт. Проте загін майора Бєлозорова, який обороняв “Скелю”, виринув з підземелля за чотири кілометри від об'єкта і прийняв останній бій.

Підземні ходи, що сполучали “Скелю” з містом, простяглися під руслом річки Уж на відстань до 10 кілометрів. Якось, уже по війні, у лабіринтах заблукали діти. Їх знайшли тільки через кілька діб. Після того вхід до підземелля зруйнували вибухівкою і замурували.

Втім, є свідчення, що у Коростені була велика кількість ходів, що сполучали “Скелю” з містом. І нині не доведено, хто копав їх - древляни чи радянські сапери. Вважається, що загальна довжина коридорів середнього рівня укриття складає 146 метрів, верхнього — близько двохсот. Про нижні приміщення, які можуть сягати в глибину на 70 метрів, не відомо практично нічого. Кажуть, що вони ніби-то знаходяться в тому місці,  де, за переказами, знаходилась купальня княгині Ольги, входи у верхній та нижній яруси були замуровані, коли радянські війська відступали, аби не залишити фашистам можливості замінувати їх. Тож укриття складається з трьох ярусів, однак для відвідувачів доступний лише один. Існує гіпотеза, що на таємничих верхньому й нижньому ярусах об'єкта були спеціально обладнані секретні приміщення невідомого призначення.

Примітно також, що інформації про “Скелю” практично ніде немає: ні в літературі, присвяченій Другій світовій війні, ні в підручниках з історії. Найпотужнішої фортифікаційної споруди “рубежу Сталіна” 1939 року історично-документально просто не існує.

В одному із залів музею	Телефонний кабель у граніті підземелля	Підводний протигаз

Підземна фортеця

Як же облаштована підземна цитадель? Вузькі коридори «Скелі» навіюють жах, особливо, якщо уявити, що над головою 20 метрів ґрунту, 18 граніту та 2 метри залізобетону. Вся інфраструктура підземного міста тут була продумана до дрібниць: система опалення, електро- та водопостачання, вентиляція, засоби індивідуального захисту тощо. Тут стояли дизельні генератори, що забезпечували автономне енергопостачання. Були там їдальні, кімнати відпочинку, робочі приміщення. Дощові стоки споруджено так, що за будь–якої зливи і нині перед входом не залишається й сліду від води. При температурі повітря від 40 градусів спеки до 40 морозу термометри усередині стабільно показують +16. І досі ніхто не знає, як діє каналізаційне відведення часів Карбишева, адже усі документи щодо об'єкта засекречено в архівах ФСБ Росії, яка вперто нехтує численні офіційні запити.

Розповідають, що у повоєнне лихоліття таємний бункер став притулком для цілого циганського табору. Коли ромів випровадили із секретного об'єкта, він тривалий час пустував. У 1968 році місцева влада, зважаючи на унікальний мікроклімат об’єкта, вирішила переобладнати підземелля під овочесховище, але з Кремля від товариша Косигіна надійшла категорична заборона.

У 1985 році було ухвалено рішення про відновлення бункера як пункту управління Коростенської міської ради з надзвичайних ситуацій. Тож у 1988 році бункер розчистили від сміття, він отримав статус укриття на випадок ядерного конфлікту. Карбишевську систему вентиляції інженери цивільної оборони обладнали лише протирадіаційними фільтрами. Того ж року на базі “Скелі” відбувся всеукраїнський семінар з цивільної оборони.  

Захисний костюм	Вода, що упродовж 50 років не втратила у підземеллі своїх властивостей

У ході відновлення укриття в 1986 році було взято на аналіз воду, яка наповнювала його ємності. Виявилося, що півстолітня вода… повністю придатна для вживання! Якщо уявити, що унікальний колодязь і артезіанське джерело можуть вічно забезпечувати віртуальних мешканців “Скелі” питною водою, то напрошується висновок: даний об’єкт зовсім не відповідає даному йому статусу – секретний командний пункт…

Комендант  "Скелі" Іван Поліняка розповідає, що на смак вода дійсно відмінна, по закінченні зміни кожен з працюючих тут бере по кілька літрів додому. Колодязь, видовбаний 70 років тому, має в діаметрі 4 метри і 6 метрів глибини. Джерело б'є прямо з каменю.

Будівництво об’єкту розпочалось у 1928 році, закінчилось в 1935—37, велось воно в суворій секретності.  Захищало його п'ять рівнів металевих маскувальних сіток: якщо б у нього влучила авіабомба, детонація відбувалася зверху, і навіть караульне приміщення, розташоване ззовні, лишалося б неушкодженим. Шматки залізної арматури, що стирчать із граніту, і досі не покрились іржею.

Герметичні противибухові двері можуть витримати прямий постріл гармати: всередині об'єкт збудовано так, що удар під будь-яким кутом приймає на себе внутрішня стіна, що слугує амортизатором. Усі внутрішні металоконструкції ковані, без жодного шва від зварювання. Донині в робочому стані знаходиться броньована телефонна лінія, от лише на другому кінці телефони до неї не підключені.  

Окремо відведено кімнату із засобами захисту від хімічної атаки. Тут велика колекція протигазів:  є дитячий, навіть протигаз для коня, або спеціальний підводний, у якому можна півтори години протриматись під водою. Серед експонатів – автомати, карабіни, гранатомети, міномети, макети дзотів, зразки патронів, протипіхотні та протитанкові міни.

Комендант «Скелі» розповідає: прямих доказів по те, що цей бункер споруджувався для самого Сталіна, немає, але все вказує на це. Судячи з фотокарток, які зробили німці після захоплення Коростеня, в кабінетах, передбачених для командування, був дубовий паркет і шкіряні меблі, які дуже полюбляв Сталін. Проте немає свідчень, що Сталін був у «Скелі».

Після ознайомлення з підземним містом починаєш розуміти: війну могли в ньому перечекати не тільки Йосип Віссаріонович, а й увесь вищий командирський склад радянської армії. Однак не покидає думка, що не для цього він споруджувався. Можливо колись спорудою зацікавляться дослідники теми розробки в довоєнному СРСР власної ядерного зброї, адже не такою вже й далекою вимальовувалася комуністичним вождям перспектива її застосування.

А поки що таємницю сталінських часів надійно хоронять коростенські скелі.

Між іншим, уже двічі телеканал «Інтер» знімав тут документальні фільми про Велику Вітчизняну війну. Як каже «господар» «Скелі» Іван Поліняка, музей поступово розвивається та приваблює дедалі більше відвідувачів зі всієї України та навіть закордонних...

Алла ШЕВЧУК – журналіст.
Спеціально для «Першого екскурсійного бюро».