Символ Алушти – Ротонда

Сто років тому в Алушті, такого ж ласкавого весняного дня, доктор Штейнгольц, популярний тоді в Російській Імперії професор медицини, придбав дачу у графині Стейнбок-Фермор. Рядова, здавалося б, справа. Проте ця подія стала початком дивного перетворення заштатного містечка у місто-здравницю.

Початок дивного перетворення

Лікар-цілитель і фахівець в області дихальних систем тоді професійно і по достоїнству оцінив бездоганність місцевості, чистоту і свіжість тутешнього повітря. І вже з тієї ж весни 1910 тут, в «верандах для інтенсивних інгаляцій», він вже приймав пацієнтів. Найвідоміші люди свого часу стали надавати перевагу дачі доктора Штейнгольца перед раніше улюбленими ними курортами Італії та Швейцарії. 

Доктор Штейнгольц вірив, що його дача завжди буде допомагати людям. І ось, згідно його заповіту, на тому ж місці зведені сучасні красиві і комфортні корпуси Клубного дому класу Hi-End, зберігши й історичну назву — «Дача доктора Штейнгольца», і лікувальні традиції — SPA-центр, не виходячи з дому ...

Минуле Алушти, міста з багатовіковою історією, можна пізнавати з різних джерел: у бібліотеці — з десятків чудових книг, удома — гортаючи барвисті путівники або заглибившись в Інтернет, а то й — відвідавши місцевий краєзнавчий музей ... Ми ж пропонуємо читачеві просто неспішно пройтися центральною частиною міста — звідки, власне, і починалась історія Алушти.

Візантійська фортеця

Візантійське накреслення назви міста

Розпочати променад найліпше від мечеті Юхари-Джамі, що височить на міському пагорбі по вулиці Володимира Хромих. Справа в тім, що саме в безпосередній близькості від цього культового місця знаходяться елементи фортеці Алустон, які збереглися донині, хоча зведеної ще в VI столітті нашої ери за наказом візантійського імператора Юстиніана I, про що згадує візантійський історик Прокопій Кесарійський у своєму трактаті «Про споруди».

Величні рештки колись грізної візантійської цитаделі. Особливу увагу привертає вціліла, шістнадцятиметрової висоти, тристінна башта Ашага-куле (нижня). А вся площа спочатку складала всього чверть гектара. Але, поступово розширюючись, зайнята територія переросла в невелике укріплене місто — зі щільно розташованими невеликими будинками.

Фортеця захищала побережжя від кочівників, контролювала гавань і убезпечувала плавання купецьких кораблів. У фортецю була прокладена нитка водоводу. Вона існує і понині. Але ушкоджена. Й частина води з цього водоводу постійно тече поруч зі сходами, що ведуть від православного храму на вулиці Володимира Хромих вниз західним схилом пагорба. Цей прихований від очей водовід в Алушті називають «третьою рікою» (після Демереджи й Улу-Узень), яка впадає до моря в районі знаменитої Ротонди.

... У XIII столітті фортеця і поселення були зруйновані золотоординцями, що вторглися на півострів. А у 80-х роках XIV століття Алустоном заволоділи генуезці. Вони звели нове зовнішнє кільце фортечних стін із трьома вежами. Укріплення складалося із двох ліній — цитаделі й зовнішньої оборонної стіни, яка на плані мала вигляд неправильного чотирикутника. В наступні роки цитадель перебудовувалася, розширювалася. До початку ХV-го століття генуезці збудували тут і третю лінію оборони.

І все ж навіть така, здавалося б, неприступна твердиня, впала в 1475 році. Ця дата значуща для Криму — рік турецької навали. Все південне узбережжя, що належало генуезькому капітанству Готія (зі столицею в Кафі — сучасна Феодосія), і вглиб півострова до Мангупа (район нинішнього Бахчисарая) перейшли під турецький вплив.

Зараз недалеко від руїн, що залишилися від цитаделі, розташована горно-кримська експедиція Кримського філіалу інституту археології НАН України. У вісімдесяті роки минулого століття фахівці цього наукового підрозділу розкопали тут півтора десятка важких срібних злитків, які, на жаль, осіли в архівах Ермітажу. Були знайдені піфоси — великі керамічні глечики для вина, й амфори для зберігання та перевезення вина чи масел.

Вид на гору Кастель	Вид на гору Демерджи	Вид з гори Ай-Йори

Першою дорогою до Ялти

Звідси вулиця Володимира Хромих вигином спускається до моря. Тут варто звернути увагу на будівлю дитячої музичної школи — вельми оригінальну споруду. Далі наш шлях пролягає вулицею 15 квітня (до війни вона носила іншу назву — Генуезька, нове ж ім’я вона отримала на честь дня визволення міста від німецько-фашистських окупантів — 15-го квітня 1944 року). Поворот вправо і, метрів через двісті, ми маємо можливість ще раз поглянути на старовинну вежу, яку на початку шляху оглядали з тильного боку, але тепер — з фасаду.

Звідси всього кілька десятків метрів униз — і виходимо на Набережну. Вид на море - приголомшливий! Його добре видно кілометрів на сто на схід: до мису Меганом (це за Судаком!), ясно видно плато Карабі, а ще — й нещодавно збудований у селі Малореченське храм Миколи Мерлікійского («Всіх подорожуючих і загиблих на водах»). 

Базарна вулиця. Початок ХХ століття

Алуштинці старшого віку ще пам'ятають, що на місці сьогоднішньої Набережної була ... шосейна дорога. Так, перша дорога від Сімферополя до Ялти пролягала саме тут: збігаючи з перевалу, вона торувала нинішньою вулицю Леніна і вже біля Ротонди, вздовж моря, звертала праворуч. А для купань використовувалася лише територія теперішнього міського пляжу — ліворуч від Ротонди. Набережну, в сучасному її вигляді, почали створювати у 50-ті роки минулого століття. Тоді ж тут з'явився і фонтан «Рибалка». А навпроти його, просто в море, розташовувався ресторан «Поплавок», який одного разу був зруйнований штормом і вже не відновлювався.

Від Ротонди вгору — вулиця Леніна (спочатку вулиця носила назву Виноградна, потім — з 1912 року — Кутузова, а ім'я вождя пролетаріату вона отримала вже за радянської влади).

Праворуч, відразу ж за парком, — краєзнавчий музей, розташований в оригінальній будівлі вілли «Модерн». До революції це була дача члена міського товариства з благоустрою курорту, доктора П.Ц. Махліса (побудована приблизно в 1910-1912 роках). Алуштинська філія Кримського республіканського краєзнавчого музею отримала прописку тут у 1971 році. Його основою стала колекція громадського історико-революційного музею, створеного в 1966 році. У 1987 році до будівлі був прибудований виставковий зал, а у 2000 році — проведена реконструкція.

У зібранні музею сьогодні близько восьми тисяч експонатів — археологічні колекції (у тому числі з розкопок фортеці Алустон і середньовічного поселення Партеніт), нумізматичний та етнографічний матеріал, особисті речі учасників громадянської та Великої Вітчизняної воєн, ветеранів та героїв праці, діячів науки і культури, рідкісні документи й фотографії з історії міста, свідчення розвитку промисловості та сільського господарства, курортного будівництва в Алуштинській зоні. 

Приморський парк	Клубний дім «Дача доктора Штейнгольца»	Центральна алея Приморського парку

Царське місце

Проходимо ще трохи — й відразу ж впадає в око (згадані нами на початку) шикарні нові будівлі цілісного сучасного житлового комплексу Клубний дім «Дача доктора Штейнгольца». Але ще раніше цієї дачею володіла графиня Стейнбок-Фермор, яка захоплювалася розведенням надзвичайно розкішних троянд. Вирощені світською дамою рослини неодноразово отримували призи на престижних виставках імперії та за її межами.

Дача розташовувалася трохи вглиб території, а от прямо край дороги знаходилася станція, де зупинялися мальпости (поштові кінні карети, що перевозили пасажирів і легку пошту за розкладом і з оплатою за прейскурантом). Спочатку будівля була дерев'яною, але вона згоріла в 1845 році. Відновили станцію, але вже в камені, тільки в 1862 році — після Кримської війни.

Далі по вулиці Леніна праворуч — міська бібліотека. Будівля охороняється як історико-меморіальний пам'ятник. Це колишня дача "Голубка" відставного царського генерала Голубєва. Зовні непримітна споруда, складена з діоритового каменю, але пов'язана з неординарними подіями й іменами. Восени 1894 року тут зустрілися спадкоємець імператорського престолу Росії Микола і його наречена Алісса Гессенська-Дармштадська — майбутня цариця Олександра Федорівна. Вони звідси попрямували в Ливадію, до тяжко хворого імператора Олександра II, щоб отримати його благословення на шлюб. Через півстоліття в цій будівлі зупинявся на короткий перепочинок на шляху в Ялту Йосип Сталін, керівник радянської делегації на Кримській конференції. А ще цей будинок примітний тим, що в його підвалі утримувалися в ув'язненні члени першого радянського уряду Криму — Республіки Тавриди, захоплені і розстріляні під Алуштою 24 квітня 1918 року (пам'ятник загиблим здіймається в Приморському парку).

Далі, підходимо до стели «Батьківщина-мати». Навпроти — міський суд. На цій будівлі по вулиці Леніна, 23, встановлено меморіальну дошку генерал-майору Володимиру Володимировичу Хромих, який очолював раду ветеранів міста з 1992 по 2004 роки. Його ім'ям названа вулиця, з якою ми почали подорож. І тепер — до неї повертаємося.

Зліва — глуха стіна, вона приховує задвірки центрального ринку. Перед нею звертаємо ліворуч — піднімаємось Базарним провулком до роздоріжжя вулиць 15 квітня та Володимира Хромих. Обидві вони ведуть до храму «В ім'я Всіх кримських святих і св. великомученика Феодора Стратилата». Церква зведена в 40-ві роки XIX ст., освячена в 1842 році. Автором проекту був відомий одеський архітектор Г. Торрічеллі. За радянських часів у храмі розташовувався клуб "Будівельник". Нині храм діючий.

Проходимо ще зовсім трохи — і ми знову коло мечеті Юхари (Юкари) Джамі.

* * *

Ось такий коротенький екскурс історичним центром Алушти. Гостям, що приїжджають не на один день, ми радимо відвідати ще й повні таємничих чудес околиці Алушти. Тут є багато чого, на що варто подивитися. Є місця і зовсім унікальні. Скажімо ... за 30 км від міста-курорту дзюрчить найпотужніший і найвищий водоспад у Криму — Джур-Джур (15 м). Його води не вичерпується навіть у найпосушливіші роки. Спадаючи у безодню водоспад не гуркоче, а ласкаво ковзає вниз, чим цілком виправдовує свою грецьку назву: Кремасто-Неро — «висяча вода». Чарівливі місця — як і вся Алушта.

Червень 2010 року.