Музей історії Полтавської битви

Вшанування чергової річниці Полтавської битви вже давно стало традицією. Тому й нинішнього літа, ще зовсім нещодавно, полтавці не порушили її і врочисто відзначили вже 301-у річницю цієї історичної події. Кульмінацією насиченого врочистими заходами дня стала акція «Ніч у музеї», організована науковими співробітниками тутешнього історико-культурного заповідника. Її тема символічна: «Міфи та факти Полтавської битви»...

Де дзюркоче річечка Лтава

Можна порівнювати улюблені місця та міста з дорогоцінними каменями. Моя Полтава схожа на смарагд. Адже з висоти пташиного польоту вона зелена. Цей колір їй дають парки, сквери і сади, яких у місті не злічити. Блукаючи вулицями міста, можна перепочити в тінистому затишку розлогих дерев та послухати, як на різні голоси співають паркові водограї. І пісня їхня зачаровує подорожнього. Співають вони про різне: одні — про любов і кохання Чураївни, інші — про славну дівчину Наталку, що зовуть її Полтавкою.

А он там дзюркоче річечка Лтава, що розповість вам про те, як зародилось на її берегах славне місто, яке, як птах Фенікс, неодноразово поставало з попелу та руїн. І назву місто має гарну — Полтава. Відпочивши в затінку, можна мандрувати далі вулицями старого та гарного міста. Кожна з них розповість вам свою історію, потрібно тільки уважно прислухатись до того, що шепочуть вам віковічні дерева. Адже цими вулицями ходили свого часу Котляревський і Гоголь, Шевченко та Панас Мирний, Короленко та Бунін… Можливо, саме вам наше древнє місто відкриє свої таємниці.

Зберігають ці таємниці не тільки вулиці та будівлі, варто також завітати до храму муз, щоб дізнатися більше про наш славний град. Адже побіля стін мого улюбленого міста, яке обов’язково стане і вашим улюбленим, вирішувалась доля не тільки нашого краю, а й цілої України. Та ще б пак, іноді — цілої Європи та навіть світу. Саме відомості про ці славні події зберігають у своїх залах музеї — храми, де живуть музи. В Полтаві таких музеїв декілька, і кожен з них є перлиною музейного фонду України.

А діамантом у цій збірці є, звичайно, музей історії Полтавської битви. Адже саме ця битва свого часу відіграла доволі значущу роль у житті міста. Цей музей варто відвідати ще й для того, аби хоч на деякий час відволіктись від щоденних турбот, забути про сіру буденність та зануритися в бурхливі події трьохсотрічної давнини. Це допоможуть вам зробити досвідчені екскурсоводи та науковці, котрі радо та гостинно зустрінуть відвідувачів цього закладу.

У залі козацької слави

За монаршим благословенням

Музей має сторічну історію та власні традиції. Засновано його було ще в далекому 1909 році. Саме о тій порі в Російській імперії пишно та з великим розмахом святкували 200-річчя Полтавської битви. До Полтави завітали високопосадовці держави на чолі з імператором Миколою ІІ. Місто готувалось заздалегідь до цієї події, було розроблено план святкувань та проведено відповідну підготовчу роботу. Святкування тривало п’ять днів — з 25 по 29 червня. І саме в цей час, 26 червня, було відкрито перший музей історії Полтавської битви.

Увечері цього ж дня до закладу завітав сам імператор, якого зустрів директор та засновник музею Іван Францевич Павловський. Він же й провів екскурсію по музейній експозиції для високого гостя. Цар пробув у музеї майже годину, знехтувавши при цьому своїм протоколом, і лишився задоволений побаченим та почутим. Саме це стало неофіційним монаршим благословенням музею на подальше життя. Але, на жаль, проіснував цей заклад тільки до 1918 року: після чергового його пограбування Павловський змушений був закрити музей. Експонати, які ще лишилися після пограбування, Іван Францевич передав згодом до Державного Пролетарського (нині краєзнавчого) музею.

Нова доба в діяльності музею починається в травні 1949 року, коли Рада Міністрів СРСР видала постанову про відновлення і збереження пам’ятників Полтавської битви. В документі окремим пунктом зазначалося: «Восстановить и открыть не позднее 1-го мая 1950 года музей на территории Поля Полтавской битвы».

Майже відразу розгортається робота по виконанню даної постанови: розпочинається титанічна праця з відновлення музею. Урядом СРСР та республіканськими органами влади УРСР були видані спеціальні постанови: музеї Радянського Союзу та України повинні сприяти відновленню роботи музею Полтавської битви. Відтак з музеїв Ленінграду, Москви, Чернігова, Путивля, Києва, Львова та інших міст починають надходити до Полтави різноманітні експонати: предмети побуту, мистецтва, живопису, зброя тощо. І ось, нарешті, 23 вересня 1950 року відновлений державний республіканський музей історії Полтавської битви гостинно відчинив свої двері для відвідувачів.

Цікавий такий факт: музей розташувався в історичній будівлі, зведеній у 1870-ті роки як госпіталь для інвалідів останньої російсько-турецької війни. Ділянку під це будівництво виділила Софія Скліфосовська, дружина відомого російського хірурга М. В. Скліфосовського. Вона була власницею землі, на якій і розташувався лікарняний заклад. Згодом перед приміщенням музею на постаменті з чорного лабрадориту постала скульптура Петра І.

Діорама Полтавської битви

…Наближається 250-літній ювілей Полтавської битви. 1956 року розпочинається підготовка до цієї події. Одним із завдань цього процесу стає розширення приміщення музею. До нього добудовують ще один зал, в якому розміщується діорама Полтавської битви. Над її створенням працюють художники московської військової художньої студії ім. Грекова: Жашко, Марченко, Горпенко. Відкриття діарами було приурочено саме до 250-ліття Полтавської битви.

Варто згадати й таке. У Полтаві багато пам’ятників, котрі присвячені Полтавській битві. Вони стали окрасою нашого міста, його невід’ємною часткою, ба — навіть візитною карткою Полтави. Ці пам’ятки розташовані як у самому місті, так і поза його межами. Кожен з них має власну історію, міфи та легенди. Саме в 50-х роках минулого століття постало питання про створення в Полтаві заповідника. Він мав об’єднати пам’ятники Полтавської битви, саме поле бою та музей з його територією у єдиній структурі. Але деякий час така ідея лишається лише задумом. Тільки наприкінці 70-х років ХХ століття справа створення заповідника доходить свого логічного завершення. Як зазначалося у постанові ЦК Компартії України та Ради Міністрів УРСР від 31 березня 1981 року «Про оголошення комплексу пам’яток історії та культури Поля Полтавської битви державним історико-культурним заповідником», він створювався, «враховуючи особливу історичну і художню цінність пам’яток історії та культури Поля Полтавської битви, з метою забезпечення їх охорони і широкого використання в комуністичному вихованні трудящих».

…Плюс перлина колекції

Сьогодні музей історії Полтавської битви продуктивно функціонує і чекає на своїх відвідувачів. Відвідавши його, можна відчути подих історії, стати «свідком» тих подій, що відбулися три століття тому. Допоможуть вам у цьому численні твори мистецтва, багата колекція вогнепальної та холодної зброї, археологічні знахідки, а також цікава розповідь екскурсовода. Ваш особистий гід супроводжуватиме вас протягом усієї екскурсії та допоможе поринути у чарівний світ історії України та Європи періоду XIV-XVIII століть. Саме в залах музею можна дізнатися про історію Поля Полтавської битви. Не лишаться поза вашою увагою і події, котрі відбувалися в Україні на початку XVIII століття, адже саме цьому періоду присвячена ціла унікальна зала. І назву вона має особливу: «Козацька держава». Саме тут відчувається дух козацтва, саме тут по особливому сприймаються такі звичні з дитинства істини, саме тут розумієш, наскільки ти пишаєшся тим, що живеш в Україні.

У наступних залах гід розповість про події, що спричинили таку довгу та кровопролитну Північну війну, про українських козаків, котрі вірою і правдою боронили свободу рідного краю, про фортецю Полтаву, яка мужньо витримала облогу в 1709 році. Безперечно, перлиною музейної колекції можна назвати діораму Полтавської битви. Адже без неї, мабуть, важко було б наочно й виразно розповісти про саму Полтавську битву.

Тим часом екскурсовод продовжить розповідь про долю козаків після відомої битви, а також про те, якими політичними здобутками може пишатися Україна: вона має вірних синів, що присвятили своє життя боротьбі за права і вольності України… І, нарешті, екскурсія завершиться розвінчанням міфу про Полтавську битву, що так вдало створювався роками, століттями в Російській імперії, а потім і в Радянському Союзі.

Проте екскурсія не обмежується тільки стінами музею. За його вікнами — саме Поле Полтавської битви. Бо ж музейне містечко розташоване саме на тому місці, де в 1709 році відбулась усім відома Полтавська битва. На території містечка знаходиться ряд пам’ятників: братська могила російських воїнів, Сампсоніївська церква, пам’ятник Петру І, приміщення першого музею історії Полтавської битви, а також теперішній музей.

З пошаною до полеглих,
з помислами про нащадків

От уже триста років минуло звідтоді, коли побіля Полтави вирішилась доля України, Європи та світу. Коли зі світової політичної арени зійшов один титан — Швеція, а на його місце прийшов інший — Російська імперія. Шкода, що вкотре між двома сильними противниками, як між молотом та наковальнею, опинилася Україна — вона була розчавлена і втратила те, за що так довго боролась. Та, мабуть, так уже було потрібно для того, аби українці осмислили й зрозуміли свої втрати та помилки і зробили з того правильні висновки, щоб згодом, майже через три століття, отримати таку довгождану і вистраждану свободу.

Нині Полтавську битву можна оцінювати по-різному, але головний висновок такий: як би ми не сприймали цю подію, потрібно ставитися до неї з повагою й виважено робити висновки, не вдаватися до крайнощів. Саме так у 2009 році і підійшли до цієї події в Полтаві. 300-річчя Полтавської битви було відзначено науковими конференціями, масовими заходами. Було вшановано полеглих у цій битві. До пам’ятників Полтавської битви було покладено квіти — на знак пошани до загиблих.

«Ніч у музеї» на 301-і	роковини Полтавської битви

Звичайно, не лишився осторонь ювілейних заходів і музей історії Полтавської битви. Більше того, епіцентр усіх подій знаходився саме на території заповідника. Такої кількості високих гостей та відвідувачів музейне містечко та Поле не пам’ятало років сто, з часу святкування 200-річчя Полтавської битви. В урочистих заходах взяли участь представники широкої громадськості та офіційні делегації з Росії, Швеції, Фінляндії, та, звичайно ж, України.

На самому ж Полі було проведено інсценізацію Полтавської битви. А ще під час підготовки до врочистих подій реставровано пам’ятники Полтавської битви, збудовано і ряд нових. Вони стали невід’ємною частиною заповідника: відновлено в натуральну величину один із редутів російської армії та збудовано ротонду вшанування пам’яті загиблих у Полтавській битві.

Вшанування чергової річниці Полтавської битви вже давно стало традицією. Тому й нинішнього літа, ще зовсім нещодавно, полтавці не порушили її і врочисто відзначили вже 301-у річницю цієї історичної події. Кульмінацією насиченого врочистими заходами дня стала артакція «Ніч у музеї», організована науковими співробітниками музею. Її тема символічна: «Міфи та факти Полтавської битви». Воістину золоті слова. Бо ще 1999 року, під час відзначення 290-ї річниці Полтавської битви, хтось із учасників науково-практичної конференції висловив думку, що девізом вшанування річниць цієї події мали б стати слова: «Час лікує рани». Саме вони й викарбувані на пілонах ротонди вшанування полеглих у Полтавській битві. Слова, зрозумілі кожному. Бо й справді: час лікує рани, розставляє правильні акценти, примирює колись ворожі сторони, дає нащадкам належні уроки з історії. Нам, сьогоднішнім, варто лише добре засвоїти ті уроки і робити з них правильні висновки.

Тож запрошуємо на «уроки» Державного історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви».

Полтавська область

Липень 2010