Маріїнський парк

Олена СМОВЖЕНКО, екскурсовод.
Спеціально для «Першого екскурсійного бюро».

Тут бродить дух прийдешніх років,
В алеях парку тінь і спокій.
Бали, карети і пани –
Куди поділось все, куди?

Коли ви втомитеся від міської суєти і шуму, коли вам набридне споглядати нескінченний потік машин і дихати повітрям новітніх досягнень цивілізації, коли просто – захочеться тиші та спокою і ще чогось незвичайного й романтичного, тоді вам точно – сюди... Сюди, де химерні алеї в пейзажному англійському стилі зберігають безліч таємниць із минулого, а дерева здатні приховати від найнестерпнішої спеки з сьогодення, де час уповільнює свій біг і теж сідає на лавочку відпочити, сюди – в Маріїнський парк!

Зараз він прокидається після тривалого зимового сну. Прокидаються липи, каштани, гостролисті клени, рожеве дерево, японська сакура – більше 80 найменувань рослин, що складають паркову флору.

Я згадала про таємниці. О, ні, це зовсім не рекламний трюк. Ось, наприклад, одна з них, яка криється у самій назві парку – Маріїнський.

Маріїнський палац Пам'ятник Ватутіну Особняк лікаря Полякова Міст закоханих

У XIX столітті на цьому місці знаходилася плац-парадна площа міста. Якраз перед царським палацом. Її вважали головною і величали Двірцевою. Але влада не вітала на площі як піших прогулянок городян, так і виїзд екіпажів. Немов на Марсовому полі Стародавнього Риму, тут проходили тільки військові паради та навчання. А, в основному, місцевість була безлюдною. Запилена і сумна навіть у пору пишного цвітіння садів.

Ну, якій жінці таке сподобається? Не сподобався нудний пейзаж і дружині імператора Олександра II – Марії Олександрівні. У 1874-му вона запропонувала розбити на площі парк. Хто знає, може, саме, таким чином жінка намагалася привнести у своє життя хоч трохи радості...

Дружина Олександра Другого

Царівна Олександра II була дуже красивою, але від народження слабкою здоров'ям (туберкульоз). Незважаючи на це, Марія Олександрівна народила вісьмох дітей, шестеро з яких досягли зрілого віку. Хвороба відступати не хотіла. І у 38 років лікарі суворо заборонили жінці подружні стосунки. Законній дружині залишалося тільки спостерігати, як у житті її палкого чоловіка з'являються нові захоплення, серед них – пристрасна любов до княжни Катерині Довгорукої. Погодьтеся, радісного мало.

Ось у такий сумний період свого життя і задумала Марія Олександрівна зайнятися облаштуванням київського парку. Ні, вона не просто махнула можновладною ручкою, мовляв, наказую, а виділила на добру справу свої особисті гроші. Що мало прекрасні наслідки: організатори парку звітували перед нею за кожну витрачену копійку. І красти боялися.

І потягнулися до сонця молоді саджанці, заграли дивними переливами фарб квіти на клумбах, защебетали птахи. Напевно, вони теж раділи такому несподіваному подарунку. А тим часом очі імператриці ставали дедалі сумнішими й сумнішими...

Чоловікові спало на думку поселити суперницю в Зимовому палаці, у них із Довгорукою з'явилися спільні діти. Для Марії Олександрівні, як людини щиро і глибоко віруючої, такий стан речей виявився занадто обтяжливим. Адже не важливо, хто ти – проста селянка з провінції, знаменита актриса зі столичної опери чи вінценосна особа з дому Романових, – кожній жінці хочеться бути у свого улюбленого єдиною... У 1880 році Марія Олександрівна померла.

Через 5 тижнів овдовілий імператор обвінчався з Довгорукою, узаконивши трьох позашлюбних дітей. Вони отримали княжий титул і прізвище Юріївські. Можливо, він так поспішав, бо передчував свою швидку загибель. Адже Олександр II пережив шість замахів. Сьомий став для нього фатальним (1 березня 1881 року, коли цар повертався додому після розлучення в Михайлівському манежі, під його сани кинули бомбу). І душа велелюбного імператора відлетіла до першої дружини...

Проте пам'ять про Марію Олександрівну залишилася в Києві. У назві цього парку – одного з найулюбленіших місць відпочинку киян. А от церква, яка колись стояла у Маріїнському парку, не вціліла. У 1889 році архітектор Володимир Ніколаєв збудував її у старовинному російському стилі. Церква присвячувалася Олександру Невському, святому покровителю наступного імператора – Олександра III. Він пробув при владі лише 13 років. Але за весь цей час країна не була втягнута в жодну війну, тому його називали «Миротворець».

Церква Олександра Невського

17 жовтня 1888 року на станції Борки сталася аварія потягу, в якому царська сім'я поверталася з Криму. Імператор, який володів справді богатирською силою, тримав собою дах вагону до тих пір, поки дружина, діти, прислуга не вибралися з-під нього. У подяку Господу за їх порятунок по всій імперії тоді почали зводити церкви й каплиці. Київ не став винятком.

У 30-х роках храм у парку розібрали. Сьогодні на цьому місці височить монумент генералу армії Миколі Федоровичу Ватутіну. Гранітна статуя на могилі прославленого воєначальника споруджена його другом – скульптором Євгеном Вучетичем. Безперечно, за життя генерал теж бував у Маріїнському парку. Адже пам'ятник стоїть, буквально, за кілька кроків від будинку по Липській, 4, (колишня Липська, 6), де незадовго до війни проживав Ватутін. Там, у красивому двоповерховому особняку XIX століття, за радянської влади влаштували квартири для командного складу КВО.

А в період Першої світової війни у Маріїнському парку грав оркестр. І часто на цих алеях можна було бачити тендітну жінку похилого віку в жалобі – вдову-імператрицю Марію Федорівну. На початку 1915 року вона приїхала до Києва і почала займатися організацією госпіталів, санітарних поїздів і санаторіїв для оздоровлення поранених. Парк був улюбленим місцем її прогулянок. При цьому тут не заборонялося бувати і людям з інших верств населення. Усі намагалися звернути на алею, де гуляла Марія Федорівна, щоб розкланятися з нею.

А проживала вдова-імператриця поруч – у Маріїнському палаці, який і сьогодні радує око своєю скромною чарівністю: бірюзовою свіжістю стін, світло-жовтим сяйвом колон та карнизів, білосніжною ліпниною та балюстрадами. Творіння Бартоломео Растреллі виглядає особливо ошатно в оточенні смарагдової зелені дерев. Але й золото осені, і сріблястий іній на їхніх гілках йому теж до лиця.

Марія Федорівна, мати імператора Миколи II, була останньою з монарших осіб, хто проживав у палаці. 15 травня 1916 року тут зібралася вся царська родина: Микола II, його дружина, їх прекрасні дочки і син – спадкоємець престолу Олексій. Дванадцятирічний хлопчик був улюбленцем бабусі та її найбільшим душевним болем: він страждав від невиліковного недугу – гемофілії. Їх останній візит тривав 4 дні...

Але, якщо я назвала чарівність палацу скромною, то багаті городяни, що отримали можливість будуватися неподалік, прагнули перевершити його в розкоші. На парному боці вулиці Грушевського (№ 22) видно колишній особняк лікаря Полякова. Зверніть увагу – ті ж кольори, що й у дітища Растреллі. А фасад декорований набагато пишніше. Це – своєрідний виклик багатого приватного власника величі монархії. Не даремно і сьогодні його називають «Малою копією палацу». Над дверима збереглася унікальна деталь – вигнутий металевий козирок зі скляним заповненням. Над ним – овальне вікно в ліпному обрамленні, ще вище – аттик, над яким височить декоративно вигнутий намет з грушоподібної вежею зі шпилем. Так само соковито оформлений і весь вуличний фасад. Зовнішні частини будинку підкреслені ліпними вазами на тумбах між парапетом і балюстрадою. І над усією цією розкішшю підноситься незвичайний чотирискатний вигнутий дах, теж зі шпилем. Усе разом – проект архітектора Троупянського (1910 рік).

А тепер давайте знову повернемося до Маріїнського парку... І сьогодні в ньому призначають побачення закохані, гуляють мами з дитячими візками, обмірковують свої шедеври поети і художники, об'їжджають роликові ковзани підлітки. Алеями курсує маленький трамвайчик, аж ніяк, не для краси – у ньому запросто можуть покататися всі бажаючі.

Якщо говорити про порядок, то він тут, практично, ідеальний. Розташування зобов'язує (урядовий район, поруч – Верховна Рада, Кабінет Міністрів). Чисто, акуратно і охорони більше, ніж будівель на самій вулиці, напевно. Але поводяться вони не надокучливо. Зате гуляти в парку безпечно, навіть у ніч повного місячного затемнення без єдиного ліхтаря.

Не забудьте і ви про такий чудовий куточок, коли приїдете до Києва. Упевнена – вам сподобається.

І ще... Будете там – обов'язково прислухайтеся... Адже алеями парку тихо-тихо бродить пам'ять минулих років...

Березень 2011.