Адреса: м. Київ, вул. Кудрявська, 9.
Телефон: +38 (044) 212-10-67.
Вихідні дні: понеділок. Кожен вівторок - день відкритих дверей для пенсіонерів. Кожний останній четвер місяця - санітарний день.

Музей Пушкіна знаходиться в будинку, в якому колись жив інший великий письменник - М. Булгаков. Заснований він в 1999 році, коли відзначалося двохсотріччя поета. Експозиція заснована на колекції киянина-пушкініста Якова Бердичевського. Їдучи до Німеччини, він подарував її місту з умовою, що буде створений музей. 

Наталя Тішаєва

«ВСЕ ДИВНИМ ЧИНОМ ПЕРЕПЛЕЛОСЯ
В ЦЬОМУ БУЛГАКІВСЬКО-ПУШКІНСЬКОМУ ДОМІ»

У ту пору, коли починав руйнуватися наш Союз, на вулиці Кудрявській в Києві, ніби в «ознаменування» епохи, що минає, одна за одною розбиралися старі житлові споруди. Зруйновані й напіврозтягнені, вони із докором дивилися своїми розбитими шибками на господарів нового життя. Але ось один із старожилів вулиці, не стерпівши такої наруги, надряпав уламком битої цегли біля порога понівеченого будинку під номером 9: «Люди! У цьому будинку жив Михайло Булгаков!».

Виявилося, майбутній великий літератор дійсно жив тут у свої дитячо-підліткові роки, і це врятувало «літературний» будинок. А незабаром у ньому поселився Київський музей О. С. Пушкіна.

— Якось до 1 квітня ми хотіли влаштувати жартівливо-іронічну виставку «Пушкін у несподіваних місцях», − розповідає нинішній директор музею Наталя ТІШАЄВА. − Наприклад, зображення поета можна побачити на етикетках сірникових коробок, на цукеркових обгортках... Але потім подумали: Пушкін − в булгаковському будинку і музей Пушкіна − в Києві... Це ж теж певною мірою − Пушкін у несподіваному місці. Нещодавно, до дня народження поета, приїжджали до нас естонські пушкіністи, захоплювалися: «Ми навіть не здогадувалися, наскільки у вас тут може бути цікаво!».

— Наталіє Юріївно, але чому раптом Пушкін у Києві − щось незвичайне?

— Не те, щоб незвичайне, але «напряму» Пушкіна з Києвом дійсно пов'язує дуже небагато. Дослідники вже давно довели, що в будинку на розі вулиць Грушевського і Садової Олександр Сергійович не зупинявся, хоча пам'ятна табличка з цього приводу висить там і досі. Залишилися лише мізерні відомості про те, що поет відвідував будинки в районі нинішнього Будинку офіцерів і метро «Арсенальна», але вони не збереглися. Будівля ж на Кудрявській дісталася музею виключно асоціативно − лише тільки тому, що вона «літературна». І слава Богу! Кияни повинні бути несказанно раді цьому. За допомогою художників Семена Равського і Валерія Губенка з Музею історії Києва тут відновлений інтер'єр у стилі ампір, усе зроблено, як бачите, стильно, в дусі пушкінської епохи.

Київський музей О. С. Пушкіна на вулиці Кудрявській, 9

— Вибір саме цих митців − не випадковий?

— Усе набагато простіше: наш музей починався з того, що на короткий час існував у статусі відділу «Пушкін і декабристи» при Київському музеї Західного та Східного мистецтва, а коли ми отримали цю будівлю на Кудрявській, то стали філією Музею історії Києва. А художники Равський і Губенко − прекрасні фахівці зі створення музейних експозицій та виставок, тому і зали нашого музею виглядають так вишукано і затишно.

— А як створювалася, з чого починалася сама колекція київської пушкініани?

— Колекцію довгі роки збирав київський мистецтвознавець Яків Ісаакович Бердичівський. Дуже відома людина в колах антикварів та поціновувачів мистецтва, особливо − серед бібліофілів. Він-то й зібрав прекрасну колекцію пушкінської епохи: гравюри, книги ХІХ століття... У багатьох випадках ці книги з екслібрисами їх колишніх власників. Наприклад, у нашій колекції − особиста книга Наполеона «Оперативна медицина», це подарунок імператору від його лікаря. Або ось книга товариша Пушкіна по ліцею − князя Горчакова з його суперекслібрісом...

Усе це багатство Бердичівський подарував Києву, але з умовою: у місті повинен бути створений музей Пушкіна. Зараз Яків Ісаакович живе в Німеччині, а музей Пушкіна, як бачите, тут, на одній зі старовинних вуличок Києва. Ми підтримуємо зв'язок з Бердичівським, він хвилюється про свої експонати, часто телефонує. Приїжджав кілька разів, але нині роки вже не ті для поїздок − йому за 80.

— Хто тепер до вас приїжджає, чим поповнюється експозиція?

Книга «Оперативна медицина», що належала імператору Наполеону В експозиціях музею

— Природно, те, що дісталося від Бердичівського, постійно поповнювалося і поповнюється. У 90-і роки ми ще могли самі закуповувати частину експонатів в антикварних крамницях. Виділялися якісь гроші. Нині ж музей поповнюється тільки завдяки приватним подарункам. У нас навіть є спеціальний день − День дарувальника музею. Щорічно, в лютому, запрошуємо на чай усіх тих, хто щось подарував музею протягом минулого року. Це дуже теплі, душевні вечори в колі людей, небайдужих до творчості великого поета, його спадщини і часу. Адже Пушкін − геніальний і неоднозначний. Коли я прийшла сюди працювати, то зробила для себе висновок: все те, що ми вчили про Пушкіна в школі чи інституті, − кліше, яке потрібно не те, щоб забути, але якось відсунути кудись у куток. Адже Пушкін набагато багатший і цікавіший. Тому пушкініана постійно живе і розвивається.

— Чи вистачить нам, сьогоднішнім, сил і мудрості, щоб відсунути, по-вашому, кліше Пушкіна подалі в куток?

— Щоб кожен зміг відповісти собі на це питання, щоб наново відкрити для себе Пушкіна, треба зануритися в його епоху. У цьому і намагається допомогти своїм гостям музей. Він хоч і маленький − усього п'ять залів, але ми постаралися показати в них всі основні етапи життєвого шляху поета, разом із ним повернутися в його час і крізь призму століть ніби поглянути на себе сьогоднішніх. Робимо це за допомогою гравюр, картин, книг, різних речей того часу, і не тільки. При цьому не даємо власної оцінки колишнім подіям і вчинкам сучасників Пушкіна, просто фіксуємо їх, на суд відвідувачів виносимо різні точки зору. Чому, наприклад, Пушкін усе-таки пішов на дуель? Або як відбився його конфлікт з одеським намісником Воронцовим у романі «Євгеній Онєгін»? Відповіді на ці та багато інших питань знаходимо в новітніх відомостях, нових дослідженнях документів тієї епохи.

Ви звернули, наприклад, увагу на те, що перший зал музею обвішаний портретами російських царів? Не випадково: під час царювання Павла Пушкін народився, потім була епоха Олександра... Представлена також і Катерина II. Всі вони − теж пушкінська епоха. Адже дивовижні процеси в політичному і культурному житті, що відбувалися в ту пору, мають колосальне значення і вплив на сьогодення. Чому, скажімо, багато представників середнього і вищого стану активно вживали і в побуті, і в діловому мовленні французьку мову? Виявляється, пояснити сучасним дітям це нелегко, які часто багато чого не розуміють навіть з пушкінської мови. Пояснювати такі речі набагато простіше в залах нашого музею. Приходять школярі − проводимо для них тематичну екскурсію. В принципі, це нормальна практика західних країн: уроки з певних тем проводяться там, де і належить, − в музеї. У нас в експозиції − книги, що належали тій же Катерині II. Так − норовливої, так − одіозної особи. Але − освіченої і прогресивної. Вона вела жваве листування з великим Вольтером, після смерті цього французького просвітителя викупила його бібліотеку. У нас виставлені книги з тієї самої бібліотеки Вольтера... Унікальні експонати...

А ось ще одне унікальне видання 1660 року − книга французького мандрівника Боплана «Подорож по Україні». За завданням свого короля автор досліджував слов'янські землі, в якості звіту про це і була написана така книга. Україна названа в ній як окрема європейська держава! Ось вам ще один відгомін пушкінської епохи: зараз, у наші дні, перевидані карти Боплана, які він малював в XVII столітті. Нам обіцяли подарувати карту України з тієї серії.

— А що унікальне зберігає музей з власне Пушкінського надбання?

— Один із наших безцінних експонатів − прижиттєве видання роману «Євгеній Онєгін». У пушкінську пору він видавався протягом семи років сімома окремими зошитами. Весь такий комплект у повному зібранні нині можна побачити тільки у нас. Ще − пушкінський журнал «Современник» із цензорським дозволом Крилова. Дослідники вважають, що Олександр Сергійович особисто тримав його в руках, адже, за практикою того часу, примірник з цензорською позначкою відправлявся персонально автору і видавцю. До того ж, кожен відвідувач музею може побувати в кабінеті освіченої людини того часу − ми постаралися відтворити його в історично достовірному вигляді.

Або ось ще експонати, які розчулюють і зворушливо «відгукуються» з пушкінських часів. Ви, наприклад, можете уявити собі, як Олександр Сергійович відправлявся на перекладних у південне заслання? Що було серед його речей? Як він проводив час і як йому, нарешті, вдавалося щоразу виглядати як нова копійка протягом довгого стомлюючого шляху? Може, відповісти на ці побутові питання того часу, а значить − і краще зрозуміти епоху Пушкіна, а також його самого, допоможе такий ось − подивіться! − малесенька дорожня праска із вкладеною всередину корпусу серцевиною, яку в потрібний момент розжарювали на вугіллі... Або ось такі дерев'яні бирюльки − невигадлива дорожня гра того часу. Часом ми і в наші дні повчально бурчимо російською: «Это вам не в бирюльки играть!», маючи на увазі, що хтось робить щось серйозне, а не займається дурницями...

Ми заглиблюємося в епоху Пушкіна, в її традиції і звичаї. І вже з цієї глибини дивимося на самого поета

— Давайте і ми з вами зараз побурчимо. Знайдеться привід?

— Якось мені довелося бути присутньою на уроках літератури одного зі столичних ліцеїв. У ньому навчаються дуже розвинені, чудові хлопці. Але навіть у найталановитіших із них неможливо вкласти за два академічних години, які відводиться навчальною програмою на Пушкіна, всю глибину тієї епохи, а отже, цим хлопцям дуже важко, неможливо осягнути самого генія. У масі ж своїй суспільство вже має не те щоб загублене, але багато в чому − згаяне покоління. Згаяне − саме в культурному плані. Часи змін пригнічують головне − паростки духовності. Тому намагаємося в нашій роботі не випустити з поля уваги, перш за все, школярів. Хоча не все так просто...

Розкажу таку бувальщину. Років 5-6 тому в Києві проходили цікаві семінари німецького професора, керівника Баварського музейного центру. Він повідав: конституція Землі Баварія наказує школярам обов'язково відвідувати музеї. З цієї причини існує і тамтешній музейний центр, в ньому працюють 17 музейних педагогів − координаторів шкільно-музейної програми, вони ж організовують і відповідні уроки в музеях. Така ініціатива свого часу вийшла з уряду, ним же сьогодні активно підтримується і добре спрацьовує: відсоток відвідуваності музеїв підлітками помітно підвищився. Музеї в даній ситуації виступають лише посередниками, виконавцями розпоряджень. У нас − усе навпаки: ініціатива виходить від нас, музейників, а ось «дитячим» органам держави все це як би й ні до чого. Я особисто обійшла не одне столичне райвно: мовляв, давайте співпрацювати, доручіть добру справу шкільним завучам, адже про існування Київського музею О. С. Пушкіна не знає навіть багато хто з учителів літератури... Так, були випадки, коли від райвно пішла якась інформація по школах, але набагато частіше стикалися з іншим: мовляв, чого це ми повинні з вами співпрацювати?!

— Ви сильно ображаєтеся в таких випадках?

— Ображаються слабкі, ми − засмучуємося. І йдемо до дітей самі. Радіємо, що цьогорічна осінь розпочалась із телефонних дзвінків зі шкіл: а от минулого року в нас у школі були ваші лекції,.. приходьте ще... Намагаємося більше бувати з виїзними лекціями-екскурсіями у віддалених школах міста − на Троєщині, в Академмістечку, у Дарниці, звідки дітям добиратися до музею важче, особливо в осінньо-зимовий період. Самі ж уроки-лекції тематично виглядають набагато ширше власне літературної пушкініани, багато що в них присвячено супутньому краєзнавству, далеким пушкінським часам у цілому.

— Схоже, це вже більше історія, ніж філологія та поезія. Чи не так?

— Напевно, стосовно роботи музею справедливо було б сказати так: це літературознавство, але в історичному аспекті. Ми, повторюся ще раз, заглиблюємося в епоху Пушкіна, в її традиції та звичаї. І вже з цієї глибини дивимося на самого поета.

— А власне вірші читаються у вашому музеї?

— Ще й як! Запросили якось до музею на День Святого Валентина з десяток сімейних пар із пристойним подружнім стажем. Провели для них екскурсію, потім посадили в крісла, запалили свічки. Запропонували кожній парі по черзі витягнути навмання заздалегідь приготовані аркуші з надрукованими на них віршами Олександра Сергійовича про кохання. Чоловіки читали їх дружинам, а дружини − чоловікам. Подружжя намагалися зрозуміти й пояснити, чому саме цей, а не інший вірш їм попався. А ще мами в один голос заявили: наступну поетичну зустріч треба провести для мам з дітьми-підлітками. Так ми і зробили. Сини читали мамам пушкінські вірші про ліцейську дружбу, а ті дітям − про кохання. Що цікаво: одна з мам буквально силоміць затягла на цей вечір сина, але потім цей бунтівник півтори години з розчуленням розповідав старшому братові про поетичний вечір у музеї... Ви, напевно, вже здогадалися, що після цього ми вже не могли не організувати вечора казок Пушкіна для найменших. Тим більше, що один із них з дитячою безпосередністю заявив: вперше чую, що мій тато мені щось читає.

— Говорячи вже сучасною мовою, виходить якийсь формат індивідуальної роботи...

— Занадто масових заходів, на жаль, проводити не можемо, інакше невеликий наш музейний будиночок просто розвалився б. Тому намагаємося якомога частіше влаштовувати «малогабаритні», але душевні заходи, намагаємося в камерній, часом інтимній обстановці торкатися найбільш чистих й світлих струн душі людської, почасти забутих у нашій буденній суєті.

До речі, через малогабаритність музейних залів (та й фінансів теж) ми трохи обмежені й у своїх виставкових бажаннях. А благодатний, продуктивний матеріал − ось він, буквально під руками. Досить заглянути хоча б у творчий портфель відомого ілюстратора поезії Пушкіна − Миколи Кузьміна. У нас зберігаються його давні виставкові роботи, є й такі, яких узагалі ніхто ще не бачив.

— Зате у вас є розкішний музейний дворик!

— Щоразу до дня народження Олександра Сергійовича, в червні, там квітнуть півонії. У цьому році їх було 32 − білі, розкішні. До того ж, діти прикрашають дворик своїми малюнками, читають там вірші...

— Так, красиво. І по-хазяйськи...

— А ми і є тут господині музейного будинку. Одне слово − Наталя! (Посміхається, натякаючи на власне ім'я). Що б там не говорили огудники імені Наталії Миколаївни та її ролі в трагічній долі поета, а Наталі у долі Пушкіна − згадайте! − переплелися дивовижним чином. Якось на одному з тематичних вечорів до Дня Наталії ми спробували поміркувати на цю тему зі своїми гостями.

Точно так же все переплелося дивним чином і в цьому булгаківсько-пушкінському будинку на Кудрявській вулиці Києва. Судіть самі. Я − Наталія, народилася і виросла на Андріївському узвозі, 11, по сусідству з «дорослим» будинком Михайла Булгакова на цій же вулиці − № 13. Пліч-о-пліч зі мною працює сьогодні ще одна Наталя, а мешкає в будинку по той бік музейної паркану, тобто теж по сусідству, але вже з «дитячим» будинком Булгакова, в якому він жив у пору свого дитинства та юності. Є ще одна господиня нашого музейного осередку, правда, звуть її Світланою, проте народилася вона в День Наталії − 8 вересня. Ось таке дивне переплетення Наталь виходить на тлі містичного зв'язку Пушкіна та Булгакова на київських пагорбах... Не випадково, мабуть, Олександр Сергійович оселився в будиночку свого літературного родича.

Розмовляв Володимир ТАРАСЮК.

Медіа-центр «Першого екскурсійного бюро».

Жовтень 2010.