Літературно-меморіальний музей-квартира М. Бажана |
 |
.jpg) |
Адреса: м. Київ, вул. Терещенківська, 5, кв. 5
Телефон: +38 (044) 234-46-88.
Час роботи: 10:00-17:00.
Вихідні дні: субота, неділя, остання п'ятниця місяця - санітарний день.
Його збиралися висувати на Нобелівську премію. Причому в розпал «застою» ініціатива виходила від... української діаспори. Вже один цей факт гідний того, щоб пам'ять про нього зберігалася в наступних поколіннях.
Микола Бажан (1904-1983) багато чого встиг до того, як стати забронзовілим класиком, заступником Предсовміна СРСР, лауреатом, депутатом і орденоносцем. Створені ним наприкінці 1920-х і початку 1930-х років твори стали не просто «золотим фондом» української літератори, а її справжніми високими досягненнями. Недаремно саме на них ґрунтувалося висунення Бажана на Нобелівську премію.
Він встиг до 30 років стати одним з найбільш яскравих поетів України, і доля, здавалося, взяла його після цього на поруки: один з небагатьох, він уцілів у вихорі кривавих чисток 1934-39 років. Поряд з Максимом Рильським та Юрієм Яновським, він з 1935-го був кожну ніч на волосині від арешту, і пам'ять про ті страшні ночі не йшла до кінця життя, болем нагадуючи про товаришів і колег, що тоді пішли в небуття. Ось чому, будучи з кінця 1950-х років головним редактором Української Радянської Енциклопедії, Микола Бажан ніби віддавав борг їм усім - хто прийняв цю чашу замість нього - і намагався, по можливості, дати новому поколінню українських читачів хоча б скромне уявлення про «розстріляне Відродження» (хоча, звичайно, і не знав цього терміну).
Йому не можуть пробачити статей і відозв, написаних на вершині перебування при владі - в кінці 1940-х - з вимогами викорчувати український буржуазний націоналізм і видати Москві українську еміграцію, його розгромні статті проти Грушевського і багато подібних «розплат» за збережене життя, кожна з яких з кров'ю виривала дещицю душі Бажана. Написана у 1931-му ода Сталіну була щирою спробою прославити вождя майбутнього комунізму, але не вона врятувала Бажана, а переклад Шота Руставелі на українську мову, який сподобався вождю. І Бажан все одно пам'ятав, що індульгенцій раз і назавжди бути не може, що за все треба платити - і платив. Платив самотністю, платив обрізаними крилами своєї музи, яка так щедро годувала його на початку творчого життя - і, тим не менше, намагався, використовуючи дані владою повноваження, дати українській літературі наповнитися новими соками, допомогти молодим талантам, що увійшли до творчості після страшних сталінських років. Він вибрав свій шлях і свою долю, яка призначила його бути зберігачем пам'яті, «останнім з могікан» бурхливого літературного відродження українського слова - адже він пішов з життя практично останнім з прижиттєвих класиків, що вивчалися в школі - в 1983-му.
Меморіальна квартира М.Бажана розташована в тому ж будинку, що і музей-квартира П. Тичини. Вона є філією Національного музею літератури України. У квартирі збережені риси особистого побуту письменника, тим більше, що не так багато часу минуло після його кончини. Експозиція як би вписана в інтер'єри, обстановка яких ще ніби зберігає дух поета. Тільки тут можна почути правдиву, без пафосу і викривань, розповідь про життя класика і про його часу, точніше - про його «часи», бо довге життя Бажана вмістиле занадто багато - те, що залишилося за сторінками підручників, статей і монографій.
