Адреса: 04071 Україна, Київ, Поділ, вул. Щекавицька, 30/39, оф. 4 E-mail: info@primetour.uaТел. +38 (044) 207-12-44Ліцензія туроператора АГ №580812Карта сайту

Театр «Соловцов» (нині Театр ім. І. Франка). Початок ХХ ст. Київ
 
+38 (044) 207-12-44
+38 (096) 940-00-00
+38 (099) 550-00-00

Мы поддерживаем
реформы в Украине
и работаем
исключительно через
расчетный счет!
Театр «Соловцов» (нині Театр ім. І. Франка). Початок ХХ ст. Київ
Вівторок, 19 Вересня 2017

Музеї Києва > Музей «Золоті Ворота»

 

Золоті ворота, м.Київ

Золоті ворота, Київ. Фото 60-х років

Золоті ворота до реконструкції

 

Один із символів Києва, найстаріша збережена оборонна споруда Русі, головний в’їзд до древнього Києва – такими є Золоті ворота, одна з головних пам'яток української столиці.

Ворота споруджені з напільного, відкритого боку «Міста Ярослава Мудрого»: тут природний рельєф не захищав давньоруську столицю. Тому тут були насипані високі вали, поверх яких споруджені дерев'яні стіни. В’їзд до міста також був зроблений саме з боку найвищих укріплень - щоб гості міста могли переконатися в його величі і неприступності. І дійсно, з боку Золотих воріт Київ жодного разу не був взятий.

Назва «Золоті» була отримана воротами за аналогією з головним в'їздом до Константинополя, куди, у свою чергу, назва прийшла з Єрусалима - так назвався парадний в'їзд в юдейську столицю. Традиція називати головні ворота «золотими» підкреслювала християнську спадкоємність і амбіції давньоруської столиці. Ворота вінчала Благовіщенська церква, купол якої також був позолочений, що надавало назві додатковий доказ.

Протягом століть через Золоті ворота в місто в'їжджали купці та посли, звідси урочисто відправлялися в похід князівські дружини і їхали в далекі країни великокнязівські дочки - майбутні королеви європейських країн. У 1654 р. через них до міста урочисто в'їхав Богдан Хмельницький.

Монголо-татари увірвалися в місто з іншого боку, але вони частково зруйнували ворота, щоб додатково принизити Київ. З плином часу споруда руйнувалася, і вже у ХVІІІ сторіччі являла собою руїни. Було прийнято рішення засипати їх землею. У 1832 р., при знесенні валів, ворота були розкопані, і почалося їх археологічне дослідження.

Ворота з тих часів кілька разів зміцнювалися, але руйнування старих стін йшло невблаганно - і через півтора століття було вирішено відтворити початковий вигляд воріт, накривши їх спеціальним павільйоном, який імітує стародавню споруду. При будівництві максимально відтворювали технології тисячолітньої давності.

Зараз у триярусному павільйоні воріт розташований музей, присвячений видатній будівлі та загалом фортифікації стародавнього Києва. Центральною частиною експозиції є фрагменти справжніх стін воріт. Є можливість піднятися на оглядові майданчики, а також до церкви Благовіщеня, аби зрозуміти архітектурний задум давніх зодчих. Окрім того, в отворі воріт, користуючись відмінною акустикою, з недавнього часу проводяться концерти та драматичні вистави. У залах музею часто бувають виставки, пов'язані з давньоруською тематикою.


 

Людмила Івакіна

Завідуюча музеєм Людмила ІВАКІНА:

 «НАШ МУЗЕЙ - СУЧАСНА ПАМ’ЯТКА
З НАДЗВИЧАЙНО ДРЕВНЬОЮ ІСТОРІЄЮ...»

В історичній частині Києва, де сконцентрована більшість визначних пам’яток історії та архітектури, знаходиться унікальна пам’ятка древнього зодчества часів Київської Русі - Золоті ворота, відомі як головна, урочиста брама стародавнього Києва. Сьогодні цей об’єкт - обов’язковий пункт будь-якого туристичному маршруту, який справді вражає, захоплює і дивує своєю величчю, міццю та, водночас, красою. Натомість те, що ми бачимо, -  лише „красива обгортка”:  штучний футляр для справжнього артефакту, що знаходиться всередині...

Насправді, якщо підійти до споруди з боку вулиці Золотоворітської і зазирнути всередину через залізну герцу, можна роздивитися рештки древніх пілонів різної довжини (східний – 24 м, а західний – 13 м),   мурованих у давній візантійській техніці “opus mixtum”, коли цеглини-плінфу чергували із каміння. У проїзді перед пілонами збереглися ще й фрагменти прикладок, виконаних також у техніці мурування ХІ ст. Це –  сліди укріплювальних конструкцій, що з’явилися після деформації стін і склепінь воріт, ймовірно після спроб їхнього штурму. Але, на мою думку, все ж таки краще придбати квиток у касі музею і обов’язково потрапити всередину.

Ну, хоча б заради того, аби,  опинившись межі двома древніми руїнами, відчути подих давньої історії. А на разі, якщо у вас вистачить уяви і фантазії, – спробувати перенестися у той час, коли Золоті ворота були не лише головною окрасою найпотужнішої фортифікаційної споруди Київської Русі, а й символом її непохитної моці, слави та краси...

Всередині реконструйованого павільйону Золотих Воріт нині розміщено музей, присвячений історії будівництва, існування та реконструкції головної брами стародавнього Києва.   

- Власне, сама експозиція   ще тільки формується, - розповідає  завідувачка музею “Золоті ворота” Людмила Генріхівна ІВАКІНА.  -   Вона буде пов’язана не лише з історичними моментами з історії Золотих воріт, а й з різними легендами і билинами того історичного періоду. Але  класичної екскурсії з екскурсоводом не буде... В музеї працюватимуть електронні гіди, як у багатьох історичних музеях світу...

 

Відкриття музею Золоті ворота

А поки що на першому поверсі музею встановлено  великий екран, на якому відтворено історію Золотих воріт сучасними мультімедійними засобами...Отже, спробуємо й ми  повернутися у минуле...

Унікальність цієї пам’ятки, передусім, у тому, що від так званої „домонгольської доби” ця брама – єдина з колишніх трьох (були ще Лядські ворота в районі Майдану Незалежності та Львівські або Жидівські – на сучасній Львівській площі), що  залишилася у столичному місті.    Згідно літопису ченця Нестора „Повісті временних літ”, Золоті ворота в Києві з’явилися за часів Ярослава Володимировича. На сторінках літопису під 1037 роком читаємо : „У рік 6545(1037) заклав Ярослав город – великий Київ, у цього ж города ворота суть Золотії. Заклав він також церкву святої Софії, премудрості Божої, митрополію, а по сім церкву на Золотих воротах кам’яну, святої Богородиці Благовіщення... По сім святого Георгія монастир і святої Орини...” 

Зрозуміло, місто існувало і до Ярослава, але літописець ніби підсумував його будівничі заслуги, перерахувавши усі найважливіші тогочасні  споруди, що були створені у Києві на початку ХІ ст.  А от щодо воріт, то вони справді відігравали важливу роль у фортифікаційному укріпленні „міста Ярослава”, яке охоплювало площу близько 80 га. Довжина цих укріплень становила 3,5 км, а загальна висота з дерев’яним частоколом подекуди сягала 16 м. Від цих головних воріт до Софійських воріт „міста Володимира” проходила тодішня головна вулиця Києва, яка продовжувалася за воротами у південному напрямку.

 

Музейні дзвони Залізна герца музею "Золоті ворота"

Відомості про головну браму Києва дійшли до нас і з іншого знаменитого письмового джерела - „Слова” Святителя Іларіона, першого Митрополита (русина) Київської Руси, в якому також згадується про цю споруду, зокрема -  про будівництво Церкви Благовіщення на Великих Київських воротах. Отже, до спорудження і освячення Церкви Благовіщення на головних воротах міста вони, певно, називалися Великими. Та згодом за ними закріпилася остаточна назва – Золоті.

До речі, саме з походженням цієї назви пов’язано чимало цікавих легенд, хоча жодна з них, на думку науковців, не мала історичного підґрунтя. Існували припущення, ніби назва виникла від того, що всі мандрівники, котрі в’їжджали до Києва через головні ворота мали, платити данину місту золотом... Або від того, що стулки на воротах були зроблені  із  золота – це  мало підкреслювати велич і могутність Київської Держави.  

Але однією з найбільш достовірних версій походження назви воріт науковці вважають тісні зв’язки Київської Русі з Візантією, зокрема, з її столицею. І дійсно, у  Царграді (Константинополі) були о тій порі однойменні будівлі: головний храм імперії мав назву «Софія Константинопольська», а головний тріумфальний в’їзд до міста - «Золоті ворота». Проте, стверджують науковці,  зовні  Київські ворота   не зовсім були схожими на Константинопольські. Хоча б тому, наприклад, що наші ворота увінчувалися церквою, освяченою на честь Благовіщення  із золотою банею та хрестом. До речі, цей храм - один з перших у Києві, баню якого ніби-то було позолочено справжнім сусальним золотом.

 

Церква Благовіщення на Золотих воротах

А тепер щодо народних легенд про Золоті ворота... Серед найбільш давніх -  переказ про знаменитий меч-„щербець”,  що був записаний польським хроністом Анонімом Галлом. В цій легенді розповідається про події кінця ХІ або початку ХІІ ст., зокрема про польського короля Болеслава І Хороброго (або його правнука Болеслава ІІ), який як родич   з боку дружини допомагав Ізяславу Ярославичу повернути   київський престол, відібраний його братом – Святославом. Тож легенда свідчить, ніби при в’їзді до міста на знак перемоги король вдарив своїм мечем по Золотих воротах і пошкодив його, через що той дістав назву „щербець”. Припускають також, ніби-то саме цим мечем  пізніше посвячували в лицарі й вінчали на царювання польських королів, нині ж він зберігається в Краківському історичному музеї.   

Щодо самих стулок Золотих воріт, то, за переказами, вони   були привезені ще батьком Ярослава Мудрого – князем Володимиром з Корсуня, де той приймав хрещення. А потім ці стулки, на яких ніби залишився слід від удару королівського меча, були викрадені Болеславом Хоробрим і вивезені до Польщі, де він помістив їх у кафедральному костелі в місті Гнєзні. За іншою народною версією, мідні стулки головних київських воріт   забрав із собою у якості трофею половецький хан Боняк, коли ледь не увірвався до міста через Золоті ворота.

Та найбільш поширеною є місцева легенда „Про Золоті ворота і київського богатиря Михайлика”, в якій розповідається про події 1240 р. Як відомо, цей рік став сумною датою не лише в  історії славнозвісних київських воріт, а й усього міста. Тоді до Києва наблизилися війська хана Батия і оточили його з усіх сторін, намагаючись зламати опір захисників міста. Серед оборонців був і вісімнадцятирічний Михайло (Михалко, Михайлик), котрий найкраще за всіх стріляв з лука. Одного разу, говорить легенда, об’їжджаючи вартові пости, хлопець помітив, як на горі у Вишгороді сидить Батий і обідає. Він випустив стрілу з лука із прив’язаною до неї запискою: исміливець радив ханові зняти облогу з Києва. Стріла, що потрапила Батиєві у руку, дуже розгнівила хана. Він негайно послав до міста гінців з вимогою видати Михайлика. На вічі ж богатир присягався, що розіб’є вороже військо, натомість налякані кияни не повірили своєму улюбленцеві і вирішили видати його ворогам. Довідавшись про це,  Михайлик попросив дозволу попрощатися з Києвом і звернувся до городян із такою промовою :

Кияни-громадо!

Погана ваша рада!

Якби ви мене не віддали,

То поки світ стоїть, татари б Київ не взяли...”

Сказавши ці слова, богатир встромив свого списа у Золоті ворота й пішов із ними з міста. А хан Батий, довідавшись про це, здобув Київ, спалив усе місто і знищив усіх його мешканців...

 

Реконструкція древнього одягу на виставці в музеї

Ця народна легенда, не лише донесла до нашого часу ті давні події, а й, певно, стала   спробою пояснити, як були зруйновані легендарні Золоті ворота і куди поділись їхні стулки, оббиті позолоченими листами.

Упродовж двох століть Золоті ворота лишалися одним із головних символів нашого міста, запорукою його неприступності, символом міцності оборони Києва. Недаремно „порубати” Золоті ворота означало взяти місто штурмом, а це було під силу далеко не кожному ворогові. Літописи наводять кілька спроб завойовників узяти Київ: „рубати Золоті ворота” приходив і половецький князь Боняк у 1096 р., і його син Севенч Бонякович у 1151 р. А ще Золоті ворота згадуються під час наступу на Київ у 1161 р. Ізяслава Давидовича зі своїми союзниками, який сперечався за київський престол з Ростиславом Мстиславовичем. Але й цього разу вони виявилися доволі міцними для нападників. Залишилися непідступними Золоті ворота і для монголо-татарської орди у згубний для Києва 1240 р. Восени того року хан Батий разом зі своєю ордою підступив до міста і, взявши його в облогу, кілька разів намагався штурмувати головну твердиню Києва. Поставивши „пороки” – метальні гармати, вороги день і ніч били по міських укріпленнях та штурмували ворота. Але вдерлися до Києва татари-монголи через менш укріплені Лядські ворота, після чого спалили і зруйнували все місто і, звісно ж, Золоті ворота -  символ його моці і непохитності.

Після татаро-монгольської навали згадки про Золоті ворота в Києві надовго зникають зі сторінок літописів. І лише в кінці XV ст. повідомлення про них знову з’являються в офіційних документах та записках мандрівників. Вони підтверджують, що Золоті ворота й надалі продовжували функціонувати на одному з в’їздів до Києва, а саме -  з південного його боку. Біля них виставлялася „сторожа”, утримування якої покладалося на київських мешканців – вони щорічно мали платити грішми воєводі. 

Згадку про тогочасний   вигляд Золотих воріт залишив у своєму щоденнику Ерік Лясота, який 1594 р. їздив через Київ за дорученням німецького імператора Рудольфа ІІ Габсбурга до запорозьких козаків. „Крім того, - записав імператорський посланець, - можна було бачити руїни гарних воріт, які  й тепер ще служать воротами. Одні кажуть, що називалися вони Золотими; за словами ж інших, називалися – Залізними воротами. Це була гарна й велична будівля, як можна зробити висновок з уцілілих залишків”.   А через два роки, у 1596 р., про них згадував і Рейнольд Гейденштейн – дипломат, історик і довірений секретар королів Стефана і Сигізмунда ІІІ: „...Залишились ( у   Києві), однак, пам’ятки попередньої величі: мур навколо міста, а в ньому ворота старовинної архітектури, всі позолочені і такі високі, що два вози, поставлені один на одного, не досягають їх вершини...”, - занотував мандрівник.

А першим, хто зобразив Золоті ворота, був голландський художник Амбагам Ван Вестерфельд, який супроводжував польсько-литовське військо   Януша Радзівіла під час його походу до Києва у часи Національно-визвольної війни українського народу з польською шляхтою. Перебуваючи в Києві у 1651 р., Вестерфельд зробив багато замальовок, які зафіксували найцікавіші видатні пам’ятки та місця нашого міста. Руїни Золотих воріт на малюнках   голландця зображено тричі. Неймовірно, але   попри те, що  виглядають вони майже зруйнованими,   їхня велич залишається поза сумнівами... 

Золоті ворота в Києві Малюнки ван Вестельфельда,1651р.

Як бачимо, в середині XVII ст. Золоті ворота були майже повністю зруйнованими, але, попри все, зберігали свою символічну функцію – головного парадного в’їзду до Києва. Недарма у 1648 році саме біля Золотих воріт кияни зустрічали героя національно-визвольної боротьби українського народу Богдана Хмельницького з військом після  перемоги   під Жовтими Водами. А в 1654 році  мешканці Києва й духовенство вітали тут посольство російського царя на чолі з боярином Василем Бутурліним з нагоди возз'єднання України з Росією. Цю функцію напівзруйновані ворота зберігали за собою майже до XVIII ст., аж раптом велична споруда зникла безслідно.

Відомо, що в середні 50-х років XVIIІ ст. стан Золотих воріт було визнано вельми критичним, отже постало питання про їх ремонт. Для огляду споруди та висновків про заходи щодо її збереження було призначено інженера-підполковника Д. Дебоскета. Проте замість таких заходів Дебоскет подав „меморіал” до сенату, в якому обґрунтував необхідність спорудження нових воріт поблизу старих. А старі пропонувалося частково розібрати і заховати у земляному валу. Отже, 1755 р. руїни Золотих воріт було засипано землею, а поруч спорудили нові однойменні ворота, що проіснували до 1799 р.

Знову кияни побачили стародавню пам'ятку Київської Русі лише в 30-х р. ХІХ ст. За цей час зникли навіть згадки про точне місце її  розташування, тож відшукувати Золоті ворота довелося археологам. Спричинені ці дослідження були  новим  проектом забудови і розширення Києва, для чого міська влада   ухвалила рішення: знести частину валу „міста Ярослава”. У 1832-33 рр. київський археолог-аматор Кіндрат Лохвицький   взявся за власний кошт віднайти   Золоті ворота та приступив до робіт. І, зрештою, відкрив руїни Золотих воріт. Вони вже не мали ані склепіння, ані залишків надбрамної церкви, про що йшлося у документах Дебоскета. Золоті ворота пробули під землею близько 80 років, тож разом з ними була частково похована   їхня славна історія, відновити яку майже неможливо...

Цікаво, що в середині ХІХ ст. в Російській імперії виникла неабияка цікавість до пам’яток Київської Русі, а відкриття Лохвицьким Золотих воріт, зведених ще за часів Ярослава Мудрого, викликало певний ентузіазм у аматорів вітчизняної давнини та історії. Тому невдовзі  після урочистого   відкриття Золотих воріт, яке відбулося 25 червня 1834 р.,  почалися масові збори коштів на інші археологічні розкопки. Навіть вдалося залучити  до фінансування досліджень і збереження давніх пам’яток певні урядові структури. Проте державні суми були надто мізерними, аби підтримувати ці споруди  у належному стані. Не оминула така проблема й Золоті ворота, залишки яких надто швидко почали руйнуватися. Тоді   К. Лохвицький звернувся до „Комітету з розкриття та збереження київських старожитностей” з проханням  якомога швидше покрити Золоті ворота вапном та укріпити дерном. Аби запобігти подальшій руйнації стін воріт, їх сполучили залізними затяжками з кільцем, а біля східної стіни побудували контрфорси, що збереглися й до наших днів.

Золоті ворота на старих світлинах

Відтоді руїни  Золотих воріт, що стояли на людному місці й були овіяні легендами та переказами, стали одними з нрайпопулярніших пам’яток київської старовини. А про їхню історичну значимість почали говорити на найвищому рівні.  Підтвердженням тому є історія з надписом, який мав відобразити історичну цінність цієї визначної пам’ятки. Перший варіант тексту  меморіальної плити був запропонований К. Лохвицьким, але його відхилив  тодішній голова будівничого комітету Києва барон Фітінг. Він запропонував наступний напис: ”З волі царя імператора Миколи І, Відкриті з валу в 1832 році, залишок Золотих воріт, споруджені за князя Ярослава І. приблизно 1073 р. після Р.Х.”  За описом очевидців, пам’ятна дошка була досить гарна: це була відполірована шиферна плита у бронзовій рамці, яку взяв К.Лохвицький із розкопок Іринінської церкви, з вирізаними на ній позолоченими літерами. Але текст був таким, що не відповідав історичній достовірності. Саме з такою критикою виступили деякі знавці давньої історії і сам Лохвицький, який боляче сприйняв відмову його варіанту надпису. Завдяки     клопотанням археолога  на дошці було виправлено рік : 1073 - на 1037, а згодом зроблено дописку : „Відкрив Золоті ворота 5-го класу Лохвицький у Києві 9 вересня 1832 року”.

Тоді ж, у 1834 році, з’явилася  і перша публікація, присвячена Золотим воротам. Це була невеличка книжечка під назвою „ Златыя врата Ярославы, сооруженные в начале ХІ с. и открытые из земли в 1832 году с точным видом и историческим описанием оных Н. Самойловым». Цю книжечку  було видано в Московській друкарні. Відтоді доля Золотих воріт та їх збереження досить жваво цікавили київську громадськість упродовж ХІХ та ХХ ст. А численні мандрівники та прочани, які відвідували Київські святині, неодмінно приходили подивитися на ці історичні руїни. Неабияку роль у поширенні популярності Золотих воріт відіграли численні світлини та зображення цієї пам’ятки, які активно почали з’являтися у продажу наприкінці ХІХ ст. Зазвичай, це були поштові листівки із зображеннями давніх пам’яток та святинь Києва, серед яких неодмінно були й мальовничі руїни Золотих воріт.

 

Золоті ворота на старих світлинах

Минав час, але руїни Золотих воріт не давали спокою науковцям. З 1910 року ними почало опікуватися щойно організоване „Київське товариство охорони пам’яток старовини та мистецтва”. Щоправда, спочатку це були, переважно,    дискусії та обговорення проектів, щодо надійного та тривалого збереження руїн. Нарешті, у 1912 році було здійснено  дослідження залишків воріт і навіть  упорядковано місце навколо них. Наступні спроби дослідити цю старовинну фортифікаційну пам’ятку відносяться вже до післяреволюційного періоду. Вперше радянські археологи працювали тут 1927 р. під орудою В. Ляскоронського. Кошти на ці дослідження виділив археологічний комітет, який було засновано при Всеукраїнській Академії Наук (ВУАН). Наступний етап археологічного дослідження Золотих воріт належить до 1948 року, коли роботи проводили працівники Інститут археології АН УРСР В. Богусевич та Є. Корж. Але найґрунтовніше дослідження було здійснено вже у 1961 році доктором архітектури Ю. Асєєвом, який працював  разом зі студентами Київського художнього інституту.

 

 
Золоті ворота у 1970-х рр.

Аби хоч якось вберегти Золоті ворота від природної руйнації, у 1970 р. було прийнято рішення звести над історичними залишками захисний павільйон і призначено чергові дослідженні, що тривали впродовж  1971-1973 рр. Водночас для вивчення стану цієї історичної пам’ятки було створили спеціальну комісію та авторську групу, яка мала розробити варіант реконструкції Золотих воріт. До неї увійшли провідні вітчизняні науковці: М. Холостенко, С. Висоцький, Є. Лопушинська та інші. Втім післявоєнні дослідження хоча й давали ґрунтовні дані про розміри, структуру та побудову цієї споруди, але   були зовсім не переконливими стосовно її зовнішнього вигляду.

Після ретельного архітектурного та археологічного вивчення залишків Золотих воріт вчені змогли  більш точно визначити древній рівень проїзду, вирахувати первісні висоти арок, уточнити розміри і конструкцію валів та ворітної вежі, місце і план надбрамного храму.  Ці дані дали підстави створити проект захисного павільйону, який з достатньою точністю відтворював вигляд древніх Золотих воріт. З одного боку, ворота мали опинитися в спеціальному футлярі, який би захищав їх від подальшої руйнації, але при цьому їх повинні було бачити всі бажаючі. Дослідники розробили кілька проектів реконструкції Золотих воріт, серед усіх варіантів першість віддали проектові Є. Лопушинської – його представили на розгляд комісії у 1975 р.

 

Золоті ворота після реконструкції

У жовтні 1977 р. вийшла постанова Ради Міністрів УРСР  „Про святкування 1500-річчя Києва”, одним з пунктів якої передбачалася відбудова Золотих воріт як визначної пам’ятки Києва. У квітні 1982 року будівельні роботи було завершено, а у травні, під час святкування 1500-річчя Києва, відбулося урочисте відкриття оновленої Древньоруської святині.

Відтоді минуло вже більше чверті століття. Відроджена стародавня пам’ятка стала ексклюзивною родзинкою  сучасного Києва. А кілька років тому, після    планового ремонту павільйону,  в ньому було відкрито історичний Музей „Золоті ворота”, котрий поповнив перелік найцікавіших музеїв столиці. 

Ця історична пам’ятка органічно вписалася у навколишній ландшафт, створивши неповторний архітектурний ансамбль із   збудованими пізніше спорудами і тим самим зробила цей куточок міста більш виразним і самобутнім. Поряд знаходиться невеликий, але дуже затишний   Золотоворітський сквер, який доповнив пам’ятник Ярославу Мудрому, «скопійований» з мініатюрної копії роботи видатного скульптора, кінорежисера і драматурга Івана Кавалерідзе. Ще однією окрасою скверу є старовинний чавунний фонтан, встановлений у 1899 році, навколо якого розташувався літній майданчик ресторану...  

- Відкрию ще один секрет, - каже завудуюча музеєм Людмила Івакіна. - Аби отримати найповнішу палітру вражень від цього місця, раджу неодмінно піднятися на самісіньке узвишшя Золотих воріт – на найвищий майданчик біля входу до церкви Благовіщення. З цього місця відкривається неймовірно захоплюючий краєвид на історичну частину Києва. Фото, зроблене тут на пам’ять,  стане найкращим подарунком від музею „Золоті ворота” – сучасної пам’ятки з надзвичайно древньою історією...

Ірина ТИМОШЕНКО, журналіст.

Медіа-центр "Першого екскурнсійного бюро".

Березень 2010.



Національний історико-культурний заповідник «Софія Київська» Національний історико-культурний заповідник «Софія Київська»

Києво-Печерський історико-культурний заповідник Києво-Печерський історико-культурний заповідник

Музей історичних коштовностей України Музей історичних коштовностей України

Музей мікромініатюр Миколи Сядристого Музей мікромініатюр Миколи Сядристого

Національний музей історії України Національний музей історії України

Київський музей російського мистецтва Київський музей російського мистецтва

Музей мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків (Київський музей Західного та Східного мистецтва) Музей мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків (Київський музей Західного та Східного мистецтва)

«Шоколадний будиночок» (філія Київського музею російського мистецтва) «Шоколадний будиночок» (філія Київського музею російського мистецтва)

Національний художній музей України Національний художній музей України

Музей народної архітектури та побуту (Пирогово) Музей народної архітектури та побуту (Пирогово)

Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.» Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.»

Національний музей «Чорнобиль» Національний музей «Чорнобиль»

Національний музей літератури України Національний музей літератури України

Музей книги і друкарства України Музей книги і друкарства України

Національний музей українського народного декоративного мистецтва Національний музей українського народного декоративного мистецтва

Державний музей театрального, музичного та кіномистецтва України Державний музей театрального, музичного та кіномистецтва України

Музей голограм Музей голограм

Музей «Золоті Ворота» Музей «Золоті Ворота»

Музей «Андріївська церква» Музей «Андріївська церква»

Музей «Кирилівська церква – пам’ятка архітектури XII сторіччя» Музей «Кирилівська церква – пам’ятка архітектури XII сторіччя»

Національний науково-природничий музей Національний науково-природничий музей

Музей ФК «Динамо» Музей ФК «Динамо»

Київський меморіальний будинок-музей Михайла Булгакова Київський меморіальний будинок-музей Михайла Булгакова

Музей однієї вулиці Музей однієї вулиці

Аптека-музей Аптека-музей

Міжнародний музей української вишивки Міжнародний музей української вишивки

Музей історії Михайлівського монастиря Музей історії Михайлівського монастиря

Історико-архітектурна пам’ятка-музей «Київська фортеця» Історико-архітектурна пам’ятка-музей «Київська фортеця»

Меморіальний музей академіка медицини М. Стражеска Меморіальний музей академіка медицини М. Стражеска

Національний музей медицини України Національний музей медицини України

Музей Української Народної Республіки (УНР) Музей Української Народної Республіки (УНР)

Національний музей «Меморіал пам’яти жертв голодоморів в Україні» Національний музей «Меморіал пам’яти жертв голодоморів в Україні»

Музей радянської окупації Музей радянської окупації

Кабінет-музей В\'ячеслава Чорновола Кабінет-музей В'ячеслава Чорновола

Музей культурної спадщини Музей культурної спадщини

Державний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили» Державний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили»

Музей Шолом-Алейхема Музей Шолом-Алейхема

Меморіальний музей Валерія Лобановського Меморіальний музей Валерія Лобановського

Центральний музей Збройних сил України Центральний музей Збройних сил України

Центральний музей державної прикордонної служби України Центральний музей державної прикордонної служби України

Український центр народної культури «Музей Івана Гончара» Український центр народної культури «Музей Івана Гончара»

«Мамаєва Слобода» - козацький куточок у Києві «Мамаєва Слобода» - козацький куточок у Києві

Музей гетьманства Музей гетьманства

Музей авіації Музей авіації

Музей води (водно-інформаційний центр) Музей води (водно-інформаційний центр)

Музей пожежної справи Музей пожежної справи

Національний музей Т. Г. Шевченка Національний музей Т. Г. Шевченка

Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України

Педагогічний музей України Педагогічний музей України

Політехнічний музей КПІ Політехнічний музей КПІ

Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського

Літературно-меморіальний будинок-музей Т. Шевченка в Києві Літературно-меморіальний будинок-музей Т. Шевченка в Києві

Літературно-меморіальний будинок-музей Т. Шевченка «Хата на Пріорці» Літературно-меморіальний будинок-музей Т. Шевченка «Хата на Пріорці»

Київський музей О. С. Пушкіна Київський музей О. С. Пушкіна

Київський літературно-меморіальний музей Максима Рильського Київський літературно-меморіальний музей Максима Рильського

Музей видатних діячів української культури - Лесі Українки, Михайла Старицького, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського Музей видатних діячів української культури - Лесі Українки, Михайла Старицького, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського

Київський літературно-меморіальний музей-квартира П.Тичини Київський літературно-меморіальний музей-квартира П.Тичини

Літературно-меморіальний музей-квартира М. Бажана Літературно-меморіальний музей-квартира М. Бажана

Будинок-музей Марії Заньковецької Будинок-музей Марії Заньковецької

Музей-майстерня Івана Кавалерідзе Музей-майстерня Івана Кавалерідзе

Музей-квартира композитора В. Косенка Музей-квартира композитора В. Косенка

Музей поета Дмитра Луценка Музей поета Дмитра Луценка

Музей хліба Музей хліба

Музей головної астрономічної обсерваторії України Музей головної астрономічної обсерваторії України

Музей Київської обсерваторії Музей Київської обсерваторії

Музей іграшки Музей іграшки

Музей пошти Музей пошти

Музей телебачення Музей телебачення

Музей циркового мистецтва Музей циркового мистецтва

Музей Магдебурзького права (Музей історії київського самоврядування) Музей Магдебурзького права (Музей історії київського самоврядування)

Музей подарунків Київської мерії Музей подарунків Київської мерії

Національний музей бджільництва України Національний музей бджільництва України

Музей істории київскої благодійності (будинок Петра Першого)  Музей істории київскої благодійності (будинок Петра Першого)

Музей історії Святошинського району Музей історії Святошинського району

Державний історико-меморіальний заповідник «Лук’янівське кладовище» Державний історико-меморіальний заповідник «Лук’янівське кладовище»

Музей воскових фігур Музей воскових фігур

Музей історії туалету Музей історії туалету

Музей історії каналізації м. Києва Музей історії каналізації м. Києва

Музей вторсировини Музей вторсировини

Музей київського метрополітену Музей київського метрополітену

Музей української ікони «Духовні скарби України» Музей української ікони «Духовні скарби України»

Музей сучасного мистецтва Музей сучасного мистецтва

Культурно-мистецький та музейний  комплекс «Мистецький Арсенал» Культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький Арсенал»

Центр сучасного мистецтва «Пінчук Арт Центр» Центр сучасного мистецтва «Пінчук Арт Центр»

Музей спортивной славы Украины Музей спортивной славы Украины

Археологический музей Археологический музей

Музей истории Михайловского монастыря Музей истории Михайловского монастыря

Музей історії уряду України Музей історії уряду України