Пектораль, середина ІV cт. до н.е.	Чаша, ІV ст. до н.е.	Колт, ХІІ-ХІІ ст.

Адреса: м. Київ, вул. І. Мазепи, 21, корпус 12. 

Телефон: +38 (044) 280-13-87.

Вихідні дні: понеділок.

Музей, більш відомий як «Музей скіфського золота», є філією Національного музею історії України. Він розташований на території Києво-Печерської лаври. Відвідувачи побачать чаші і культові вази скіфської епохи з царських курганів. Головним скарбом колекції є славнозвісна «Золота пектораль» (царська нагрудна прикраса) із зображенням сцен з життя ськифов-кочовиків, що була знайдена в 1971 р. у кургані Товста Могила на Дніпропетровщині.

До експонатів музею входять старовинні східні золоті прикраси з поховання цариці сарматів, твори давньоруських ювелірів, вироби майстрів XIV-XVI століть. Колти, сережки, підвіски, браслети приголомшують різноманітністю форм, сюжетів і витонченістю роботи. Унікальною, зокрема, є золота діадема, прикрашена різнокольоровою перегородчастою емаллю.

Оклад Євангелія з орнаментом, виконаним різнокольоровою емаллю, та інші дорогоцінні предмети церковного вбрання є прекрасними зразками української ювелірної справи XVII-XVIII вв.

Нумізматична частина колекції представлена старогрецькими і римськими, візантійським і староруськими, західноєвропейськими і східними монетами, починаючи з VI ст. до н.е.

Завершується експозиція роботами відомих київських ювелірів ХІХ - початку ХХ століть.

«МИ УНІКАЛЬНІ ТИМ, ЩО Є ДЕРЖАВНОЮ СКАРБНИЦЕЮ…»

Поблизу села Сахнівка, що на Черкащині, археологи віднайшли колись неперевершеної краси скарб – витвір майстрів доби Київської Русі. То чудові колти – жіночі давньоруські прикраси, оздоблені, до того ж, славнозвісною перегородчастою емаллю. Колти – то своєрідні парфумерні "флакончики". Всередину вкладалися шматочки тканини, просякнутої ароматичними речовинами. Коли жінка йшла, то колти коливалися на її вухах, і пахощі неначе пливли за нею… 

За всіх часів, мабуть, важко уявити собі жінку без ювелірних прикрас. А що, коли жінка – та ще й хранителька величезної скарбниці коштовностей? З цим запитанням ми завітали до Людмили Строкової – очільниці музею історичних коштовностей України. Бо ж і дивовижні жіночі колти з-під Сахнівки, і ще десятки тисяч витворів ювелірного мистецтва народів, що населяли територію України з найдавніших часів, зберігаються саме в тутешній музейній скарбниці.

 - Наш музей – він і справді як скарбничка, хоча й не жіноча, а державна, - розповідає Людмила Володимирівна. - Своєрідний музей-сейф. Тож і головне завдання такого «сейфу» - збереження скарбів із дорогоцінних металів. А коли зберігаємо, то можна й віртуально «приміряти» історичні надбання своїх пращурів до нас сьогоднішніх, оцінити шедеври їхнього ювелірного та декоративно-прикладного мистецтва.

Зал колекції скіфського золота	«Гайманова чаша»	Гривна – прикраса й ознака шляхетності чоловіка. З поховання скіфського воїна

Українцям є чим пишатися: з давніх-давен володіємо надзвичайно високими ювелірними техніками, маємо знаних у світі майстрів з виготовлення виробів із дорогоцінних металів та коштовного каміння.  Ще відомий з історії Теофіл  зазначав у своєму "Трактаті про різні ремесла" (ІХ-Х ст.), що Київська Русь стояла на другому, після Візантії, місці з майстерності виготовлення ювелірних прикрас. Саме з Візантії ми й запозичили багато чого, водночас творили своє. Чого тільки варті, скажімо, перегородчасті емалі! На тривалий час технологія їх виготовлення, на жаль, була втрачена. Це вже тепер сучасні технології дозволяють точно встановити різні температурні режими творчого процесу з емалями. Як же то обходилися без будь-яких термометрів древні умільці?! А як античні майстри, не маючи аніякого там мікроскопчика чи якогось іншого приладдя, створили  славнозвісну тепер «Золоту пектораль» - царську нагрудну прикрасу із зображенням сцен із життя скіфів-кочівників? 1971 року цей шедевр ювелірного мистецтва було знайдено в кургані Товста Могила на Дніпропетровщині, нині він – один з найцінніших скарбів нашої музейної колекції.

- Схожі речі з нашої історії, очевидно, зберігаються і в інших музеях України. Чим же ваш музей не схожий на них? У чому його своєрідність, своя «родзинка»?

- 1963 року урядовою постановою при Київському державному історичному музеї (нині - Національний музей історії України) було створено спеціальний відділ – «Золота комора». Для нього виділили корпус №12 на території Києво-Печерського заповідника, де ми зараз і перебуваємо. Основу музею склали колекції Історичного музею. За тією ж постановою уряду більш ніж 20 вітчизняних музеїв передали  свої драгметальні зібрання до новоствореного відділу Історичного музею. Неоціненний внесок зробив Інститут археології НАН України, який передав музею понад 30 тисяч експонатів. Наприкінці 1968 року Особливий відділ перейшов у статус філії Державного Історичного музею і став називатися Музеєм історичних коштовностей України.

Ми тим і унікальні, що є єдиним в Україні музейним закладом, за яким закріплено своєрідну функцію державної скарбниці і на який покладено роль так званого «протокольного музею».

Браслети сарматського поховання. ІІ ст. до н.е. – І ст. н.е	Золоті пластини із зображенням грифонів – прикраса дерев’яного посуду. З Бердянського кургану	«Золота пектораль». IV ст. до н.е.

- Що це означає?

- Те, що, крім обслуговування багатотисячних з усіх усюд екскурсантів, музей обов’язково значиться у програмах перебування в Україні зарубіжних гостей державного рівня. Тут був колись давно ще молоденький Король Швеції з дружиною, американські космонавти-лунопроходці,  вражений від побаченого лишився американський президент Білл Клінтон… У різні часи побували в музеї вітчизняні очільники держави. А найпам’ятнішу згадку по себе залишив екс-Президент України Леонід Кучма. Якось у 2004 році, о сьомій годині ранку, він приїхав до нас із президентом Бразилії: по дорозі до Китаю літак бразильського гостя зупинився в «Борисполі» на дозаправку, от Леонід Данилович і вирішив розважити свого зарубіжного колегу екзотичною екскурсією, познайомити його з історичними набутками України. Уже по завершенні екскурсії, виходячи з музею, сказав мені коротко й рішуче: «Пакуйте, вивозьте речі – будемо робити ремонт». Через місяць ми й справді почали демонтувати експозицію, затіяли повну реконструкцію музею. Тож маємо сьогодні дев’ять прекрасних залів…

- Познайомте, будь-ласка, з ними бодай побіжно.

- Такої скіфської колекції, як у нас, більше немає ніде. То наш бренд. Про «Золоту пектораль» з цього зібрання я вже згадувала. Тут же – ще один з найцінніших експонатів скіфського золота: срібна позолочена чаша. Так звана «гайманова чаша» - скарб з кургану Гайманова Могила на Запоріжжі. На ній відтворено скіфських воїнів чи вождів: вони сидять у вільних позах, відклавши зброю, ведуть неквапну бесіду. Майстри надзвичайно виразно й тонко передали і вирази їхніх облич, і зачіски, і навіть найдрібніші візерунки з орнаменту на одязі. За таким ювелірним «шаблоном» дуже легко можна було створити реконструкцію зовнішності скіфів, їх бойового спорядження.

Мистецтво Київської Русі: срібники князя Володимира та Київська гривна	Одяг сарматки – реконструкція за матеріалами Кургано-Соколової могили	Колти – скарб, знайдений біля с. Сахнівка на Черкащині. ХІ – ХІІ ст

Або браслети сарматського поховання – знахідка з Ногайчинського кургану на території Криму, датована ІІ століттям до нашої ери – І століттям нашої ери. Браслети масивні і золоті, оздоблені перлами. На застібках жовтий цетрин та церкон і справжнісінькі зелені смарагди. Тут же цікаві скульптурні групи – зображення бога кохання Ерота і дівчини, в яку він закохався, вколовшись власною стрілою, - Цихея. За древніми міфами, коли Ерот одружився з Цихеєю, її прирівняли до рівня богинь, подарували їй крильця метелика. Цихея – то Душа. Вийшло таке собі трепетне поєднання Ерота і Душі. Саме від їхнього шлюбу народилася грецька богиня Насолод… Ось про що нагадують нам надзвичайно цікаві і дивовижні браслети античної доби.

Або ось мистецтво Київської Русі: ювелірні прикраси з різних скарбів, всі вони унікальні й неповторні. Нашою гордістю є золота діадема і барми, прикрашені різнокольоровою перегородчастою емаллю із Сахнівського скарбу на Черкащині. У скарбах часто зустрічаються і монетні гривні – материнки нашої сьогоднішньої гривні…

У залі українських золотарів презентовані  роботи періоду ХVІ – початку ХХ століть. Переважно це предмети церковного вжитку, виконані зі срібла, з позолотою. Представлено найрізноманітніші техніки. Скажімо, шати, або ризи, до ікони Дегтярівської Божої матері. Це унікальний зразок українського бароко ХVІІІ століття: дуже пишна робота, карбований орнамент, у нижній частині щит, на якому був колись герб замовника – гетьмана Івана Мазепи. Поруч в експозиції – ще одні шати, оздоблені коштовним камінням – діаманти, сапфіри, рубіни, - то подарунок царя Петра І чудотворній іконі Каплунівської Божої Матері. У цьому ж залі представлено й роботи славетного київського ювеліра Івана Равича, який жив і творив на древньому Подолі  і помер, як багато хто з великих, у великій бідності. Є тут також твори львівських, житомирських та багатьох інших умільців з різних куточків теперішньої України.

- Чи тільки роботи українських золотарів зберігає ваш музей?

- Експозиція музею – то роботи народів, які в різні історичні часи жили і трудилися на теренах нинішньої України, їхні роботи стали нашим національним надбанням. Крім власне українського, презентуємо російське та західноєвропейське золотарство. Російська колекція представлена переважно ужитковими речами, що належали українським монастирям чи вітчизняній знаті.

Свого часу ми відреставрували цікаву колекцію ужиткового золота і сакрального срібла західноєвропейських майстрів, підготували виставку. А тоді побачили: то є історичне зібрання, воно неодмінно має бути представлене у постійно діючій експозиції.

Щось подібне сталося і з сакральною іудаїкою. З тимчасової виставки вона перетворилася на  одну з найцікавіших експозицій музею. Можна сказати, ми її просто врятували. Бо коли музей тільки-но утворився, його співробітники навіть не здогадувалися, що то за дивні такі речі потрапляють до їхніх рук – учорашні догми і деякий історичний вакуум залишили немало «білих плям» й у знаннях музейних фахівців. Тож самотужки почали з’ясовувати, шукати, вивчати… Звідки ж нам, учорашнім, було знати, що іудеї мають таку розкішну релігію, оздоблену шедеврами сакрального мистецтва!

Хрест середини ХVІІ ст. Виготовлений на замовлення митрополита Петра Могили для Софіївського собору	Зал робіт українських золотарів. ХVІ – початок ХХ ст	Шати до ікони Дегтярівської Божої Матері, виконані на замовлення гетьмана Мазепи

- Як часто з’являються подібні виставки?

- Ми постійно працюємо над чимось новим, завжди у пошуку. І що характерно: всі виставки, які задумуємо, влаштовуємо насамперед для себе. А вже потім, - як приживуться у нас самих, як сподобаються нам самим, - отоді вже виставляються в експозиціях. Ми завше щось вивчаємо, нам зажди щось цікаво. Згодом виявляється: це «щось» потрібно також багатьом людям.

Організували нещодавно виставку сучасного ювелірного мистецтва, на якій були представлені роботи періоду 70-90-х років минулого століття та початку ХХІ.  Хотілося простежити, як і куди просунулося ювелірне мистецтво упродовж останніх 30 років. Нас цікавили авторські роботи, і півсотні ювелірів позвозили власні твори з усіх куточків України. Було дуже цікаво, виставка викликала надзвичайний інтерес.

А тепер є у мене мрія звернутися до усіх музеїв з ідеєю створення виставки творів українського золотарства. То була б справді грандіозна виставка! А ще можна було б зробити з того зібрання великий каталог. Я розумію: такий проект потребує чимало часу і немалих коштів. Час ми знайдемо, а от кошти…

- Чи звертаєтеся по допомогу до меценатів і спонсорів? Як часто?

- Музейні працівники – самі собі меценати і спонсори, бо за копійчані заробітки зберігають безцінне державне багатство. Я так собі думаю: за все в житті треба платити, надто ж - за задоволення. От ми й платимо своїми маленькими ставками за задоволення працювати в розкішному музеї, за задоволення «купатися в коштовностях». 

Шати – дарунок Петра І чудотворній іконі Каплунівської Божої Матері	З експозиції російського ювелірного мистецтва	З експозиції іудейського сакрального мистецтва

- Людмило Володимирівно, ви згадували про відвідини музею поважних зарубіжних гостей. А наскільки знайомий з вашою експозицією пересічний закордонний відвідувач? Чи подорожує ваш «сейф» із коштовностями по інших країнах?

- Авжеж, виставкова діяльність музею почалася з 1975 року. Америка, Японія, різні країни Європи… Останнім часом, у кризовий період, інтерес Європи до музейних виставок помітно зріс. На сьогодні,  наприклад, ми приймаємо участь одразу у трьох дуже цікавих виставках в Австрії та Німеччині. Ми вперше маємо загальну виставку з Ермітажем, де презентуємо вироби скіфів, а вони - сарматів. У Бонні нині триває велика виставка під назвою «Візантія. Велич і повсякденне життя». Це дуже великий проект, у ньому задіяні експонати 81 музею світу і нашого в тім числі.

- Звідки берете експонати для таких заходів – з основної експозиції чи із запасних фондів?

- В основному з експозиції, але і з фондів теж. В експозиції представлені найкращі і найцікавіші експонати, тому на її "плечі" лягає основний тягар виставок. От тут якраз і приходять на допомогу фонди.

Знаєте, музей має більше 50 тисяч одиниць зберігання. Але його площа не дозволяє робити дуже великі експозиції. Та й навіщо? Бо ж в експозиції подається краще, цінніше, найхарактерніше – залежно від її концептуальної основи. Такий підхід притаманний світовій музейній практиці. Але ми виявилися і тут унікальними: експонуємо 25% свого зібрання. Світова ж практика - 3 – 7, можливо, 10%.

- Чим дивуєте нові покоління відвідувачів?

- Ось, щойно завершилася чергова «Ніч у музеї». Провели театралізовану екскурсію «Священні скарби». Тема – релігії, що побутують на території України. Охопили період від язичеського Х століття і далі до християнства, ісламу та іудаїзму. Сценічним майданчиком дійства стали п’ять експозиційних залів музею.

Сцени з нічної екскурсії "Скіфія золота"

- Чому саме вночі відбулася така екскурсія?

- Така щорічна акція як нова форма музейної роботи проходить з ініціативи міністерства культури Франції та за підтримки Міжнародної асоціації музеїв. Торік, наприклад, у ній взяли участь одразу 2400 музеїв світу. Музей історичних коштовностей України виходить на нічні екскурсії чотири роки поспіль, досі презентуючи театралізовану екскурсію «Скіфія золота», а вже нинішньої весни представив відвідувачам згадувану релігійну тематику.

Підготовка до такого заходу надзвичайно трудомістка і водночас цікава. Задовго до дійства пишуться сценарії, шиються костюми, добираються відеоматеріали, поетичні твори. Так, в екскурсії "Скіфія золота" використовуються вірші знаної Ліни Костенко, Бориса Мозолевського – того самого археолога, що знайшов «Золоту пектораль», нашої співробітниці, до речі, з часів заснування музею Лідії Олефіренко… З усього того складається до купи спектакль, де, наприклад, самі «скіфи» розповідають про своє життя, побут, ужиткові речі, представлені в музейній експозиції.

Важливо, що прем’єра театралізованої екскурсії у весняну «Ніч у музеї» нікуди не щезає, одразу ж переходить у постійне русло. Тематична екскурсія стає комерційною, вона має свою ціну і позаурочний час. А головне – має постійний попит і бажання усе нових і нових відвідувачів зазирнути у скарбницю історичних коштовностей України, неперевершених зразків ювелірного мистецтва своїх пращурів.  

Бесіду записав Володимир ТАРАСЮК, журналіст.
Фото автора та з музейного архіву.

Медіа-центр «Першого екскурсійного бюро».

Травень 2010 року.