Адреса: 04071 Україна, Київ, Поділ, вул. Щекавицька, 30/39, оф. 4 E-mail: info@primetour.uaТел. +38 (044) 207-12-44Ліцензія туроператора АГ №580812Карта сайту

Національний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви» (село Пляшева Радивилівського району Рівненської області).
 
+38 (044) 207-12-44
+38 (096) 940-00-00
+38 (099) 550-00-00

Мы поддерживаем
реформы в Украине
и работаем
исключительно через
расчетный счет!
Національний  історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви» (село Пляшева Радивилівського району Рівненської області).
Вівторок, 21 Листопада 2017

Музеї Києва > Музей однієї вулиці

 

     

 

 

Один з найцікавіших, найбільш «атмосферних», найбільш творчих і оригінальних музеїв Києва. Найбільший київський музей, присвячений самої київської вулиці - і, на додачу, перший приватний музей в Україні, а ще - номінант європейського музейного форуму 2002 року. Єдиний на континенті музей, присвячений конкретній вулиці. Таким є «Музей однієї вулиці» - величезна антикварна крамниця, повна міськими історіями і байками, на власні очі демонструє побут минулих епох - аж до 1970-х років.

 

Галерея чудових будівель і галерея чудових людей. Андріївська церква, замок Ричарда, будинок Булгакових... Експозиція розповідає про письменників В. Некрасова та Г. Тютюнника, філолога П. Житецького, сходознавця Т. Кезму, художників Ф. Красицького, Г. Дядченка та І. Макушенка, скульптора Ф. Балавенського, публіциста В. Савенка, диригента А. Кошиця, лікаря Ф. Яновського, археологів і істориків А. Муравйова та К. Лохвицького. Ми дізнаємося, де на Андріївському узвозі було житло тієї самої Проні Прокопівни, і які таємниці зберігає той самий Ричардів замок.

Музей відкрився в 1991 році. В основу його композиції, як пишуть організатори, покладено максимальне наближення історії вулиці та історії міста до історії особистості. Перед нами - музей побуту. Царство повсякденних речей: парасольок, посуду, суконь і фраків, мундирів і портретів, подушок і пенсне епохи, віддаленої від нас всього чотирма-п'ятьма поколіннями, але яка вже стала міфічною і міфологізованою. Світ будинку й світ ремесел, служби та розваг, театру і будинку розпусти, інтер'єр лікарського кабінету та крамниці кондитера… Не потрібно дивитися фільми і читати книги про «ті часи», якщо можна побачити все на власні очі.

Вже зовнішні вітрини музею, сам інтер'єр вестибюля починають експозицію. Тут працює подільський кравець, панянка розучує популярний романс, а замовник костюма мирно читає газету. Прямо зі стіни на нас мчить екіпаж, двірник незмінно мете сміття прямо на відвідувача, дама з кавалером прогулюються уздовж вестибюльної стіни - й не зрозумієш: ти вже в музеї або ще на вулиці. На антресолях колишньої київської квартири - сотні «забутих» нашими бабусями та дідусями речей, але не тільки вони: хтось поклав сюди череп туру, а хтось - давньогрецьку амфору. Дзеркало відкриває світ в задзеркалля - і ми проходимо на сотні років в минуле, ми чуємо музику давніх літ і розчиняємося в атмосфері Узвозу, в аурі Міста тих часів, коли, кажучи словами Булгакова, в ньому «жило беспечальное юное поколение». І далі біжить, закручуючись спіраллю музейних залів, ріка часу - і ось ми вже в тривожних 1930-х, грізних 1940-х та у період «відлиги» 1960-х - а це вже зовсім недавно, це вже дитинство і молодість наших батьків - але воно вже музейне, уже рідкісне, раритетне, миле й трохи дивне. І знову у вітринах фотографії, предмети, розповіді про Григорія Тютюнника і Віктора Некрасова, про незабутній комунальний побут півстолітньої давнини...

Не побувавши в цьому музеї, ви не відчуєте Душу міста! Щоб зрозуміти Київ, полюбити його і впустити в себе, прийдіть на Андріївський узвіз, 2-Б.


 

Дмитро Шльонський

Директор Музею однієї вулиці
Дмитро ШЛЬОНСЬКИЙ:

«ПРИЗУПИНИТИ ІСТОРІЮ
І ЗАХОВАТИСЯ У НІЙ – МОЖНА,
АЛЕ ТІЛЬКИ НА ЧАС»

Коли на початку 90-х років минулого століття починався ремонт будинку Михайла Булгакова, що знаходиться на Андріївському узвозі, №13, звідти були викинуті старі віконні ґратки – ті самі, про які писало перо письменника: «...за кремовими шторами відпочиваєш душею...» Ті самі, звідки дивилися реальні Булгакови і вигадані Турбіни очима тамтешнього куточка і тодішньої історії країни... І от коли ґратки-решітки були викинуті до сміттєзбірника, молоді хлопці, що створювали в ту пору власний музей, присвячений не одному будинку, а усій цій вулиці – Андріївському узвозу, вирішили забрати їх і пристосувати у власній експозиції. Пристосували, а незабаром по Києву поповзло повір'я: ця сама віконна решітка здійснює бажання! Самі організатори музею поставилися до новини з гумором, але потік охочих потриматися за ґрати збільшувався з кожним днем, люди залишали біля неї записки-благання, квіти і навіть золоті прикраси... Все це нагадувало якесь поклоніння диву, церковний ритуал. Ось тоді-то й самі господарі музею увірували: торкнешся решітки, немов намоленої у храмі ікони, – і фізично відчуваєш, що в ній щось там є...

— Загалом, наскільки я знаю, ця решітка насправді здійснює бажання, – розповідає директор Музею однієї вулиці, заслужений працівник культури України Дмитро ШЛЬОНСЬКИЙ. – Бачив навіть книжку про те, які й де в Києві є місця виконання бажань, – так ми зі своєю ґраткою теж до неї потрапили...

— Дмитре Васильовичу, цей масивний стіл зі старовинним різьбленням і з покритою оксамитом стільницею, за яким ви зараз сидите, – теж хтось колись викинув до сміттєзбірника?

— Старовинний стіл – теж досить давня історія. Його ми вивезли з міліцейського відділку. «Наводку» давав у ту пору перший секретар райкому партії, який симпатизував нашим музейним починанням. Міліцейські товариші намагалися продати стіл, але ми їх випередили.

Андріївський узвіз, 2-Б.
Музей однієї вулиці

Але, загалом, ви недалекі від істини: багато перших експонатів музею дійсно потрапили до нас зі сміттєзбірників. У прямому сенсі слова. Їх, можна сказати, врятували київські художники. У 1981 році, коли на Андріївському узвозі відселялися тутешні старенькі будиночки, їх передавали під тимчасові майстерні художникам. Ті, у свою чергу, влаштувавшись на спуску, вийняли все це багатство – всякі рукописи, документи, різні побутові речі колишніх господарів – зі сміттєвих баків і «про всяк випадок» зберігали у себе. Справа в тому, що багато з тих матеріалів, які нині представлені у нашій експозиції, за тодішніми мірками не вважалися експонатами. Ніхто навіть не намагався взяти їх до музеїв. Праски, слоники, старі газети або старовинні ікони, вкриті горищним пилом... Але нікому не потрібне тоді це «сміття» пройшло через мої руки.

Нам пощастило ще й тому, що ми активно спілкувалися з тими мешканцями, які жили на цій вулиці й до революції 1917 року, особисто знали Михайла Булгакова. Дуже багато хто з них щиро вірив, що наша затія вдасться і що музей таки відбудеться, а тому одразу віддавали нам те, з чим прожили своє життя. Ця віра мене вражала. Таким чином потрапив до нас, наприклад, архів жителя будинку №34 – відомого вченого-сходознавця Тауфіка Кезма.

Пізніше ми стали їздити до Москви і Пітера – бо ж багато матеріалів свого часу поїхало туди разом зі своїми господарями. Потім пішли європейські країни, які в різні роки також приймали у себе людей зі спуску. Так поступово повернувся на круги своя київський побут колишніх часів.

В експозиції музею – старий Київ

Розповім у зв'язку з цим одну чудернацьку історію. Ми тривалий час спілкувалися з дочками відомого філолога і філософа, професора Київської духовної академії Петра Кудрявцева. Він – із кола друзів і соратників професора Опанаса Булгакова – батька Михайла. Одній було в ту пору 94 роки, іншій – під 90. Зберігалася у них, серед іншого, складена їхнім батьком цікава рідкісна книжка – велика антологія християнської російської художньої прози та поезії. Сестри передали цю книгу нашому музею, але трохи пізніше попросили повернути. Незабаром обидві померли. Книга дісталася синові однієї з сестер, який поїхав із раритетним виданням до Москви. Однак на російській митниці книгу вилучили. І от кілька років тому на одному з електронних аукціонів я знаходжу таку книгу. Купую її. Коли покупку передали з Москви, то виявилося – це той самий екземпляр, який уже побував у нашому музеї 15 років тому. З тими ж автографами, зі знайомими сторінками...

— Музей ваш дійсно унікальний. Напевно, більше ніде не немає такого, щоб ось так – цілий музей присвячений одній-єдиній вулиці? Як виникла ідея його створення?

— Музей, звичайно ж, незвичайний хоча б тому, що із самого початку створювався на порожньому місці, без будь-якої початкової колекції. Було тільки бажання створити щось незвичайне – те, чого не було ні в Україні, ні у Європі, ні в усьому світі.

А починався він у далекому вже 1988 році. Тоді ми, молоді люди, зібралися і вирішили створити своєрідний центр – «Дім Булгакова». Можна сказати, цей клуб уперше і широко відчинив двері для гостей булгаковського дому ще до того, як він став державним музеєм. Деякі члени клубу встигли навіть попрацювати в цьому самому музеї, але незабаром пішли звідти і до Дня Києва в 1991 році відкрили свій власний музей – Музей однієї вулиці.

Спочатку ми ставили перед собою завдання: зібрати експозицію в оригіналі. Хоча це і здавалося нереальним. Але ось, через 20 з гаком років, виявляється: все навіть дуже реально. Із небуття відроджено і зібрано воєдино багато історичних осіб, їхні праці й речі, які оточували їх у побуті. У свою чергу, наше збиральництво підштовхнуло інших, вони також стали досліджувати невідомі досі сторінки життя мешканців узвозу. Загалом, історія вулиці більш-менш викристалізувалася такою, якою ми її і представили у своєму музеї. Вона досить повно відображена також у п'яти книгах, які ми самі ж і написали, вперше ввели в науковий обіг багато імен та фактів з істинно київського життя. До речі, коли працювали над останньою книгою, я запропонував для неї такий епіграф: «Пам'яті покоління, яке пішло, в надії, що нове зуміє збагнути душу і примножити славу Міста нашого...»

— Ви вважаєте, сьогоднішні кияни не цілком розуміють і не люблять своє місто?

— Справжні кияни кудись зникли. Одна з найболючіших проблем сьогодення міста – воно втратило свою еліту. Ще до недавнього часу її складали не тільки ті, хто народився і жив тут, а й хто працював і навчався у Києві. Всі природно і з великим бажанням ставали частиною міста. Була якась загальноміська культура, притаманна одному лише Києву. Сьогодні ж випадкові, кон'юнктурні або просто тимчасові постояльці поглинули собою місто, а саме воно виявилося слабким, не готовим до подібних змін. У цьому сенсі сьогодні міста немає. У всьому немає – в науці, в культурі, в будівництві, в архітектурі, у стосунках, в кафе, в магазинах... Скрізь усе одне й те ж саме: ось як потворно їздять машини київськими вулицями, точно так само все кругом й існує потворно.

— Ви так спокійно про це говорите...

— Насправді я завжди дуже нервово до цього ставлюся. Але приходжу сюди, до цієї оази київського життя, яку вдалося створити власними руками, і від серця відлягає. Музей не дозволяє далі розгойдувати свої нерви.

Але те, що відбувається нині в місті, – насправді жахливо. Я багато їжджу світом, але ніде не бачив такого, що відбувається сьогодні в нашому місті, та й у всій нашій країні. Розумію, різні у світі бувають ситуації, різні катаклізми відбуваються, але те, що відбувається у нас, – це катастрофа. Не уявляю, як воно буде далі.

— Ви, як самі кажете, намагаєтеся знайти віддушину у своїй оазі і запрошуєте інших як би усамітнитися на «своїй» вулиці?

— Останніми роками все змінилося, люди дійсно стали іншими. Ми намагаємося не тільки пристосовуватися до ситуації, а й, по можливості, впливати на неї, хоча не завжди це вдається. Не можна замикатися виключно на собі, на своїй вулиці, неможливо сховатися від реального життя за кремовими шторами, про які писав Булгаков. Історію призупинити і сховатися у ній – можна, але тільки на час. Життя ж триває, точно так само рухається у своєму розвитку і музей.

Ми вчасно зрозуміли: зупинятися не можна, якщо зупинитися, то на цьому закінчиться будь-яка діяльність. Тому музей, не один раз переживши різні складні часи, переїжджаючи з будинку в будинок, на сьогодні розмістився ось у цьому старому дохідному будинку, на все тому ж рідному Андріївському узвозі і продовжує активно працювати, жити, розвиватися.

Не так давно ми відкрили в підвальному приміщенні клуб «Колекціонер». Якщо туди потрапляє щось цікаве, то звідти – вже й до нашого музею. Інакше кажучи, люди, які приходять до нас і намагаються щось цікаве робити в межах загальної тематичної концепції, завжди нами віталися і вітаються.

Є у нас і виставковий зал – своєрідний майданчик, який допомагає втілити в життя ті проекти, які з різних причин відсутні в музейній експозиції. Або ті з них, які не пов'язані з однією тільки вулицею, а виходять за її межі і як би доповнюють і розширюють історію Андріївського узвозу. Такі проекти існують паралельно з основною діяльністю музею. Один із них – колекціонування старовинних костюмів і жіночих суконь. Ми вже провели велику виставку «Київські франти та модниці» – зібрання зі столітньої історії моди, починаючи від 1830-х років. Це надзвичайно цікава та пізнавальна тема.

Років сім ми займаємося і пошуком, колекціонуванням посмертних масок видатних особистостей. Колекція налічує близько 200 експонатів. Цими днями представляємо п'яту поспіль виставку. Мені особисто здається, що ці маски і допомагають, і захищають, і створюють якусь особливу ауру. Вона не дозволяє порушити нашу душевну рівновагу й оберігає від потворної та неохайної нашої повсякденності. Якісь невідомі нам сили-матерії існують у масках...

— Дмитре Васильовичу, ви зі своєю командою створили перший у незалежній Україні приватний музей...

— Я завжди вважав і говорив, що музей наш – громадський. Для нього була створена громадська організація, яка взяла на себе виключно усю систему забезпечення життєдіяльності музею. Напевно, тому й вийшов він таким незвичайним, бо ніхто ніколи з нас, творців, до цього часу не працював у музеї, не мав спеціальної для того підготовки. Але коли ми поринули у цю справу з головою, то спочатку збагнули, як не треба робити музей, а вже потім почали створювати власні правила. У цьому сенсі їх можна назвати «приватними». Інакше кажучи, в будь-якій справі важливо спочатку освоїти найцікавіше, переварити його в собі і лише потім видати певний власний продукт. Так вийшло і в нашому випадку.

Ми завжди намагалися зробити щось незвичайне, показати це світу і, водночас, повчитися в нього. Тому в 2000-2002 роках активно працювали з Європейським музейним форумом – найпрестижнішою на континенті організацією, широко відомою своїми інноваціями в музейній справі. Брали участь у конкурсі, організованому цією організацією, і були названі в 2002 році кращими серед кращих музеїв Європи. Мали честь бути прийнятими в Люксембурзі королевою Фабіолою, патронесою цього музейного форуму. Втім, це ніяк не позначилося і не позначається на ставленні до нас української влади або на нашому ставленні до неї. Просто в черговий раз ми самі собі довели: якщо хочеш і можеш, то повинен домогтися набагато більшого, ніж просто про це говорити.

— Так чим же все-таки ваш громадський музей із «приватними» правилами діяльності відрізняється від інших сучасних вітчизняних родичів?

— На превеликий жаль, в Україні сучасних музеїв практично немає. Ті з них, які недержавні, – вони дійсно більш сучасні. Не тому, що туди вкладається, природно, більша кількість грошей, а через те, що у їх творців є бажання щось робити. Я завжди говорив і продовжую стверджувати: якщо ти захочеш, то зможеш досягти дуже багато чого. Якщо ж тільки плачеш, що, мовляв, мені всього бракує, то нічого доброго не вийде. Зрозуміло, кожен із нас по-своєму висить у повітрі. У нашого музею теж величезна кількість проблем – вони були, є, і, я так розумію, будуть. Але якщо нічого не робити, а тільки жалібно дивитися в стелю і попивати каву, то Музей однієї вулиці чекає та ж доля, що вже спіткала більшість вітчизняних музеїв.

Думаю, київським музеям треба б якось трохи по-іншому ставитися до своїх можливостей. У них працюють дорослі люди, але рух спостерігається хіба що там, де є молодь. Однак вона, молодь, або швидко старіє душею, або швидко йде. Насправді, виходить, що наші музеї не відомі в Європі. Комусь не подобається Європа? Але і в Росії ми не вельми відомі. Як би хто не ставився до цього питання, проте в музейній справі Росія завжди на порядок вище нашого. Тому що там усе-таки є культура.

Я радію, коли відкриваються нові музеї. Але завжди думаю при цьому: дай, Боже, щоб це багатство нашої історії не розікрали. Щоб не сталося того, що відбулося у 90-ті роки, коли на наших же очах знищувалися музеї. Особисто мені мало що вдалося тоді врятувати. Коли намагався, мені казали: ти ж не державний музей! Але куди в такому випадку пішло багато чого з того, що було в музеї історії Києва? А як розчинився розкішний музей історії Подолу, який ще у 8о-ті роки минулого століття особисто створював Іван Салій зі своїм Подільським райкомом партії? Точно так же зникли інші районні музеї Києва, всі вони мали свою власну родзинку. Останнім помер музей Шевченківського району на вулиці Артема – там зараз банк. Точно так само розпродаються сьогодні інші районні приміщення – райвно, відділи культури... Але ж грошей ніколи не вистачало, тому і сьогоднішнім «бюджетним» музеям дістаються крихти.

— Як ви для себе вирішуєте одвічну фінансову проблему?

— Знаєте, коли до мене приходять колеги, вони жахаються: скільки, мовляв, тобі доводиться платити по рахунках – за світло, за теплопостачання, за оренду, – але при цьому у тебе є все! Тоді я ставлю зустрічне питання: чому ж у тебе нічого немає, адже за тебе бюджет платить? Хочеш більшого? Тоді – вперед.

«Великі» кошти складаються з маленького, із крупинок власної праці. Взяти хоча б путівники Андріївським узвозом і музеєм – їх ми писали самі, покладаючись на свої ж зібрані матеріали. Вважаю, що результат буде кращим, якщо кожен відчуває свою персональну відповідальність. Змусити працювати, звичайно, можна, але краще – зацікавити. Колективний розум дає багато можливостей. Судіть самі: все, що ви бачите сьогодні в експозиції музею, – плід колективної праці. Плюс ціла когорта волонтерів – людей, що працюють на ідею, об'єднаних єдиною метою.

Відвідувачам же, судячи з усього, наш музей подобається. Тому вони в нас є завжди. Багато приїжджих. Для іноземців підготували коротку анотацію-гід по кожній вітрині окремо – побачили таке нововведення у Європі. Довго думали потім, чи варто надрукувати такий же довідник російською мовою. Надрукували. Прижилося. Нашим співвітчизникам теж сподобалося...

Розмову вів Володимир ТАРАСЮК, журналіст.

Медіа-центр «Першого екскурсійного бюро».

Вересень 2010.



Національний історико-культурний заповідник «Софія Київська» Національний історико-культурний заповідник «Софія Київська»

Києво-Печерський історико-культурний заповідник Києво-Печерський історико-культурний заповідник

Музей історичних коштовностей України Музей історичних коштовностей України

Музей мікромініатюр Миколи Сядристого Музей мікромініатюр Миколи Сядристого

Національний музей історії України Національний музей історії України

Київський музей російського мистецтва Київський музей російського мистецтва

Музей мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків (Київський музей Західного та Східного мистецтва) Музей мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків (Київський музей Західного та Східного мистецтва)

«Шоколадний будиночок» (філія Київського музею російського мистецтва) «Шоколадний будиночок» (філія Київського музею російського мистецтва)

Національний художній музей України Національний художній музей України

Музей народної архітектури та побуту (Пирогово) Музей народної архітектури та побуту (Пирогово)

Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.» Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.»

Національний музей «Чорнобиль» Національний музей «Чорнобиль»

Національний музей літератури України Національний музей літератури України

Музей книги і друкарства України Музей книги і друкарства України

Національний музей українського народного декоративного мистецтва Національний музей українського народного декоративного мистецтва

Державний музей театрального, музичного та кіномистецтва України Державний музей театрального, музичного та кіномистецтва України

Музей голограм Музей голограм

Музей «Золоті Ворота» Музей «Золоті Ворота»

Музей «Андріївська церква» Музей «Андріївська церква»

Музей «Кирилівська церква – пам’ятка архітектури XII сторіччя» Музей «Кирилівська церква – пам’ятка архітектури XII сторіччя»

Національний науково-природничий музей Національний науково-природничий музей

Музей ФК «Динамо» Музей ФК «Динамо»

Київський меморіальний будинок-музей Михайла Булгакова Київський меморіальний будинок-музей Михайла Булгакова

Музей однієї вулиці Музей однієї вулиці

Аптека-музей Аптека-музей

Міжнародний музей української вишивки Міжнародний музей української вишивки

Музей історії Михайлівського монастиря Музей історії Михайлівського монастиря

Історико-архітектурна пам’ятка-музей «Київська фортеця» Історико-архітектурна пам’ятка-музей «Київська фортеця»

Меморіальний музей академіка медицини М. Стражеска Меморіальний музей академіка медицини М. Стражеска

Національний музей медицини України Національний музей медицини України

Музей Української Народної Республіки (УНР) Музей Української Народної Республіки (УНР)

Національний музей «Меморіал пам’яти жертв голодоморів в Україні» Національний музей «Меморіал пам’яти жертв голодоморів в Україні»

Музей радянської окупації Музей радянської окупації

Кабінет-музей В\'ячеслава Чорновола Кабінет-музей В'ячеслава Чорновола

Музей культурної спадщини Музей культурної спадщини

Державний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили» Державний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили»

Музей Шолом-Алейхема Музей Шолом-Алейхема

Меморіальний музей Валерія Лобановського Меморіальний музей Валерія Лобановського

Центральний музей Збройних сил України Центральний музей Збройних сил України

Центральний музей державної прикордонної служби України Центральний музей державної прикордонної служби України

Український центр народної культури «Музей Івана Гончара» Український центр народної культури «Музей Івана Гончара»

«Мамаєва Слобода» - козацький куточок у Києві «Мамаєва Слобода» - козацький куточок у Києві

Музей гетьманства Музей гетьманства

Музей авіації Музей авіації

Музей води (водно-інформаційний центр) Музей води (водно-інформаційний центр)

Музей пожежної справи Музей пожежної справи

Національний музей Т. Г. Шевченка Національний музей Т. Г. Шевченка

Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України

Педагогічний музей України Педагогічний музей України

Політехнічний музей КПІ Політехнічний музей КПІ

Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського

Літературно-меморіальний будинок-музей Т. Шевченка в Києві Літературно-меморіальний будинок-музей Т. Шевченка в Києві

Літературно-меморіальний будинок-музей Т. Шевченка «Хата на Пріорці» Літературно-меморіальний будинок-музей Т. Шевченка «Хата на Пріорці»

Київський музей О. С. Пушкіна Київський музей О. С. Пушкіна

Київський літературно-меморіальний музей Максима Рильського Київський літературно-меморіальний музей Максима Рильського

Музей видатних діячів української культури - Лесі Українки, Михайла Старицького, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського Музей видатних діячів української культури - Лесі Українки, Михайла Старицького, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського

Київський літературно-меморіальний музей-квартира П.Тичини Київський літературно-меморіальний музей-квартира П.Тичини

Літературно-меморіальний музей-квартира М. Бажана Літературно-меморіальний музей-квартира М. Бажана

Будинок-музей Марії Заньковецької Будинок-музей Марії Заньковецької

Музей-майстерня Івана Кавалерідзе Музей-майстерня Івана Кавалерідзе

Музей-квартира композитора В. Косенка Музей-квартира композитора В. Косенка

Музей поета Дмитра Луценка Музей поета Дмитра Луценка

Музей хліба Музей хліба

Музей головної астрономічної обсерваторії України Музей головної астрономічної обсерваторії України

Музей Київської обсерваторії Музей Київської обсерваторії

Музей іграшки Музей іграшки

Музей пошти Музей пошти

Музей телебачення Музей телебачення

Музей циркового мистецтва Музей циркового мистецтва

Музей Магдебурзького права (Музей історії київського самоврядування) Музей Магдебурзького права (Музей історії київського самоврядування)

Музей подарунків Київської мерії Музей подарунків Київської мерії

Національний музей бджільництва України Національний музей бджільництва України

Музей істории київскої благодійності (будинок Петра Першого)  Музей істории київскої благодійності (будинок Петра Першого)

Музей історії Святошинського району Музей історії Святошинського району

Державний історико-меморіальний заповідник «Лук’янівське кладовище» Державний історико-меморіальний заповідник «Лук’янівське кладовище»

Музей воскових фігур Музей воскових фігур

Музей історії туалету Музей історії туалету

Музей історії каналізації м. Києва Музей історії каналізації м. Києва

Музей вторсировини Музей вторсировини

Музей київського метрополітену Музей київського метрополітену

Музей української ікони «Духовні скарби України» Музей української ікони «Духовні скарби України»

Музей сучасного мистецтва Музей сучасного мистецтва

Культурно-мистецький та музейний  комплекс «Мистецький Арсенал» Культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький Арсенал»

Центр сучасного мистецтва «Пінчук Арт Центр» Центр сучасного мистецтва «Пінчук Арт Центр»

Музей спортивной славы Украины Музей спортивной славы Украины

Археологический музей Археологический музей

Музей истории Михайловского монастыря Музей истории Михайловского монастыря

Музей історії уряду України Музей історії уряду України