Адреса: 04071 Україна, Київ, Поділ, вул. Щекавицька, 30/39, оф. 4 E-mail: info@primetour.uaТел. +38 (044) 207-12-44Ліцензія туроператора АГ №580812Карта сайту

Національний банк України, Київ
 
+38 (044) 207-12-44
+38 (096) 940-00-00
+38 (099) 550-00-00

Мы поддерживаем
реформы в Украине
и работаем
исключительно через
расчетный счет!
Національний банк України, Київ
Вівторок, 28 Березня 2017

Музеї Києва > Музей пожежної справи

     
     

Адреса: вул. Малиновського, 6

Телефон: 418-35-02

Час роботи: 10.00 − 15.00

Вихідні дні: п'ятниця, субота, неділя

Найбільша пожежна частина у Європі знаходиться в Києві. Музей пожежної справи дозволить вам познайомитися з історією та сучасністю однієї з найбільш відважних професій. Ви побачите перший пожежний автомобіль, дізнаєтесь як розвивалася техніка пожежогасіння за більш ніж столітній період.

Багато хто з нас мріяв стати пожежниками. Ми знали, що це небезпечно, але хотіли. Врятувати кого-небудь, починаючи з кошеняти і закінчуючи бабусею, і гордо пройтися потім в парадній формі. Професія небезпечна, важка, мужня і по-своєму романтична.

На київській Оболоні на вас чекає музей, в якому ви побачите історію боротьби з вогнем за останнє століття. Ви не відмовите собі у задоволенні сісти за кермо автомобіля 1930-х років і помацати, відчути, порівняти. А що вже говорити про дітей? Для них світ пожежної техніки відкриває свої секрети. Після історичної частини екскурсії ви опинитеся в манежі, де тренуються сучасні вогнеборці, побачите знамениті труби, по яких пожежні спускаються за сигналом тривоги. Хтозна, − може, ця така необхідна професія спонукає когось із юних екскурсантів присвятити своє життя нелегкому заняттю? А їх дорослим батькам буде пізнавально проникнути у світ і життя ще однієї професійної касти − пожежних, про яких ми знаємо лише з фільмів або книжок.


Завідувач музеєм пожежної техніки
Микола КИСІЛЬ:

«В НАС У МУЗЕЇ ПРЕДСТАВЛЕНІ
МАЙЖЕ ВСІ ПЕРІОДИ РОЗВИТКУ ПОЖЕЖНОЇ ТЕХНІКИ»

25-а пожежна частина на Київській Оболоні на момент свого будівництва була найбільшою за площею в Європі. Було це в 1970-х роках, коли на колись пустельних заливних луках Оболоні, неподалік озер, які позначають русло колишньої легендарної річки Почайни, зводився величезний житловий масив. Його пожежна частина стала однією з найпередовіших за оснащенням. З того часу минуло понад три десятиліття, «чемпіонський» титул на європейському рівні, може, вже і втрачено, але в Україні вона все одно залишається найбільшою. Але найголовніше − при ній із 2004 року існує музей пожежної техніки.

В Україні є ще невеличкий музей у Львові − і все. Адже історія техніки, так само як і історія надзвичайних подій − одна з тих тематик, що незмінно цікавлять туристів. У київському музеї історія пожежної справи міста представлена досконально. А популярність музею, особливо у дітвори і школярів, забезпечує його «інтерактивність» − у кабінах пожежних автомобілів можна посидіти, покрутити кермо і представити себе рятівником від вогню, представником мужньої касти пожежників.

Ми розмовляємо із завідувачем музею − Миколою Васильовичем КИСЕЛЕМ − під час екскурсії. Експонати музею справді варті уваги, так само як і ілюстрація робочих буднів діючої пожежної частини. Адже закінчується екскурсія в гаражі, де чергує готова в будь-який момент до виїзду пожежна техніка.

— Коли читаєш історію, створюється враження, що Київ горів мало не щодесятиліття. Той же дерев'яний Поділ регулярно вигорав аж до початку XIX століття, поки, нарешті, не став кам'яним − якраз після спустошливої пожежі 1811 року...

— Насправді, найчастіше пожежі були сильними, але локальними. Так, наприклад, кілька разів горіла Києво-Печерська лавра, але вогонь не поширювався на решту міста. Пожежа 1811 року була теж, по суті, локальною. Щоправда, на Подолі тоді жила велика частина населення, і тому масштаб та наслідки пожежі були порівнянні з таким же московським лихом роком пізніше. Тільки в нас у Києві пожежа сталася не в умовах військової окупації, а в мирний час. Є версія, що це був підпал − згідно висновків слідчої комісії, вогонь спалахнув у декількох місцях одразу на великій площі.

А взагалі, за свою історію Київ пережив близько двадцяти пожеж, коли дійсно палало все місто. Велика частина з них була пов'язана з ворожими навалами або руйнуванням під час княжих міжусобиць. Найспустошливішими вважаються пожежі 1240 року, коли Київ захопили татаро-монголи, 1482-го, коли його спалили кримські татари, і 1681 року, коли на місто в ході громадянських воєн напали козацькі ватажки, що об’єдналися з тими ж татарами. Ну і звісно ж, подільська пожежа 1811 року. Історія пожеж у Києві − це й історія боротьби з ними. Пожежна команда і відповідна на той час техніка у нас з'явилася однією із перших серед міст Російської імперії.

— І коли ж це сталося?

— Восени 1784 року за ініціативою генерал-губернатора Петра Румянцева-Задунайського, на гроші, зібрані з міських ремісничих цехів, були придбано три пожежні труби, 39 бочок і 47 багрів. Це перший в Україні відомий випадок централізованої закупівлі пожежної техніки. Після 1811 року увага до цієї проблеми ще більше посилилася. У 1827 році з'явилися перші пожежні частини в місті. В той час вони були підпорядковані поліції, і виконували також інші функції − наприклад, відловлювали бродячих собак, привозили жителям воду з річки. У тому році вперше були куплені 36 коней для перевозу пожежного обладнання. На той монет, правда, обладнання це залишалося ще «румянцевським» − звичайні бочки і багри. Так що боротьба з вогнем зводилася до його локалізації − треба було не дати спалахнути сусіднім будівлям.

До 1831 року у Києві було вже три пожежні частини, котрі мали 50 коней. У 1841 році відкрилася Старокиївська, або Центральна, пожежна частина − в будівлі колишніх міністерств і відомств, яка збереглася до цих пір. Над будівлею була зведена найвища в місті каланча. Пожежна частина там знаходиться і нині.

— Перше пожежне обладнання уявити нескладно − напевно це була звичайна велика бочка...

— В нас у музеї представлені майже всі періоди розвитку пожежної техніки. Валок 200-річної давності, звичайно, немає. Але наші перші експонати − три пожежні вози − нічим не відрізняються від своїх попередників. Вони «приїхали» до нас з Київської області, де довгий час стояли кинуті напризволяще. Ми їх відремонтували − і тепер показуємо, на чому їздили і возили реманент борці з вогнем тих далеких десятиліть. На пожежу тоді виїжджали три вози, іменовані лінійками. Перший віз називався «багровий хід» (наголос − на першому складі). На ньому їхало, зазвичай, семеро пожежних − три з кожного боку й один позаду, плюс кучер. На ньому ж везли дрібні пожежні інструменти − багри, ломи, гаки. Пожежні того часу вже були одягнені у спеціальні штани та куртки з дуже цупкої тканини. Що цікаво, форма одягу залишилася з тих років майже незмінною. Хіба що тканина зараз інша. Каски в той час були з латуні та міді, тоді як сучасні роблять із пластмаси.

Другий віз − так званий «трубний хід» − віз ручну пожежну трубу. Перші пожежні рукави шилися зі шматків звичайного одягу, звідси і їх назва. На третьому возі − «бочковому ходу» − везли, ясна річ, бочки з водою і насос. Насос, зазвичай, качали чотири людини, і заняття це було стомлююче: дорослі здорові чоловіки могли качати тільки 5-10 хвилин поспіль, потім втомлювалися. Так що для качання води дуже часто залучали вуличних роззяв, що створювали натовп навколо палаючої будівлі. Дарма, хіба, розважаються, дивлячись на чужі потуги? Нехай попрацюють!

— Коли пожежна техніка в Києві почала набувати більш сучасного вигляду? Тобто, коли розпочалася «машинна ера»?

— Усе відбувалося поступово. У 1888 році з'явилися перші пересувні сходи. У 1892 році на озброєнні київських пожежних вже були 4 лінійки, 4 труби і 24 бочки. Перша «революція» відбулася, коли з'явився паровий насос. Він у нас в експозиції представлений. Такий агрегат коштував 14 тисяч золотих карбованців. Розігрівати його треба було 20 хвилин. Так що за рік його використовували в справі один-два рази − коли спалахували дуже сильні пожежі, або якщо горів якийсь важливий об'єкт. Перший водогін із пожежними кранами в Києві з'явився тільки в 1907 році.

Паровий насос був ще на кінній тязі, але експлуатувався досить довго — аж до 1920-х років, допоки автомобілі остаточно не витіснили коней.

З кіньми, між іншим, окрема історія. Кожна частина мала коней своєї масті. Так, Палацова, на Печерську, виїжджала на гнідих, Либідська − на вороних, Старокиївська − на коричневих, Подільська − на біло-сірих. Характерно, що міська Дума видавала щорічні суми на утримання і купівлю коней відповідної масті, але економила кошти на власне пожежному устаткуванні. Тобто, на «підтримку фасону» гроші знаходилися, а на реальне матеріальне забезпечення пожежних частин − ні.

Повертаючись до питання про «машинну еру». Перші автомобілі з'явилися в 1913 році. Кузов кріпився на шасі від перших «мерседесів». Важко зараз сказати, чи був цей автомобіль у Києві один. Деякі історики вважають, що їх було закуплено три. Машина ця виїжджала «на справу» до середини 1924 року, коли в СРСР почалося масове виробництво автоцистерн і автонасосів на основі автомобіля ЗІС-5.

— У передвоєнні десятиліття пожежні частини Києва було вже повністю «машинізованого»?

— У 1928 році в Києві було дев'ять пожежних частин, які володіли тринадцятьма автомобілями. Перший радянський пожежний автомобіль з'явився у 1927 р., він був поставлений на шасі «Фіат», потім − на шасі «Паккард». Пізніше стали випускатися автомобілі на шасі АМО-Ф-15. На таких автомобілях були насоси продуктивністю 1200 л на хвилину і 350-літрові баки. До кінця 1927 р. було випущено вже 400 таких автомобілів.

У нас в музеї представлені зразки ЗІСів, що вперше з'явилися в Київському пожежному гарнізоні у 1936 році. У цьому автомобілі пожежний розрахунок ще сидів зовні, на зовнішніх сидіннях, у заскленій кабіні перебували тільки командир розрахунку і водій. Особливо небезпечно для здоров'я пожежних було виїжджати на гасіння взимку − вода на їх одязі замерзала, що викликало застуду та інші хвороби. Тільки в моделі 1940 року, також представленій у нашому музеї, пожежний розрахунок уже повністю перебував усередині кабіни. Сам насос розташовувався на передньому бампері, перед решіткою радіатора. Ця конструкція була запозичена з південних штатів США, де клімат − теплий. У нас же при такій конструкції вода в насосі замерзала.

— Як пожежна охорона пережила епоху окупації? Досить згадати грандіозну пожежу, яка знищила Хрещатик і околиці восени 1941 року.

— Під час битви за Київ у місті регулярно спалахували пожежі − від авіанальотів і артобстрілів. Їх вдавалося приборкати. А ось пожежу на Хрещатику, вже під час окупації, як відомо, локалізувати практично не вдалося, тому і вигоріла така кількість кварталів. Шланг, який німці тягнули від Дніпра, виявився перерізаний. Потім у місті часто відбувалися диверсії − щось регулярно горіло й вибухало. Тікаючи з міста у 1943-му, окупанти планували викрасти пожежну техніку, але це їм не вдалося. Після звільнення міста київську пожежну частину почали постачати новою на той момент технікою. Приходили і трофейні машини. Вже в 1945 році в Києві було 25 основних пожежних машин, 16 транспортних, дві легкові і три катери берегової пожежної служби. В нас у строю до цих пір є катер 1949 року − він пережив кілька великих ремонтів, і останній − зовсім недавно. Наш «дідок» чесно несе службу ось уже шість десятків років.

— Бачу, у вас є в експозиції і ЗІС повоєнної доби. Я пам'ятаю, такі можна було бачити на озброєнні пожежних ще на початку 1980-х...

— Так, це ЗІС-150. Він з'явився в середині 1950-х років, і прослужили такі машини приблизно три десятиліття. Хоча навряд чи ви бачили саме таку машину. Справа в тому, що експонат, який зберігається в нашому музеї, − особливий. На весь СРСР таких машин було лише дві. Це так званий АРП-2 − перевізник пожежних рукавів. У машині їх могло вміститися до ста штук. Рукави знаходилися у спеціальних касетах-тримачах, і відразу ж після прибуття на пожежу вивантажувалися за допомогою спеціального механізму, дозволяючи швидко нарощувати загальну довжину шлангу майже до кілометра, що особливо важливо в тих випадках, коли поблизу не було гідранта або пожежного водоймища.

І останній наш зразок техніки − автодрабина на шасі ГАЗ-51. Вона сягає 17 метрів. Сходи такої висоти можуть бути корисні зараз тільки в містах і районах, де немає висотної забудови. Експонат із нашого музею раніше служив у Вінниці, але після того, як підйом сходів став недостатнім, був відправлений «на спочинок».

— Яке пожежне обладнання Київського гарнізону зараз?

— Сумарно у всіх пожежних частинах нараховується 252 транспортних засоби. З них − 94 автоцистерни, 16 автодрабин, 5 автопідйомників. Нинішні сходи випускаються на довжину 30, 50 і 90 метрів − з урахуванням висотності будівель. 90-метрові сходи сягають приблизно 27-28-го поверху.

— Взагалі, важко було збирати експонати для музею? Чи багато довелося лагодити, відновлювати?

— Повоєнні машини було знайти, звичайно ж, легше. Набагато складніше − передвоєнні екземпляри. Придатних до реставрації практично вже не залишилося. Дивно, що нам все-таки вдалося назбирати зразки з усієї України. Багато що залишилося у нас після параду пожежної техніки в 1999 році. Можна, звичайно, створювати машини з нуля за старими кресленнями, але це витратна справа. Все ж таки ми не втрачаємо надій знайти незвичайні екземпляри автотехніки − раптом вони де-небудь у провінції дивом збереглися, хоча й у латаному, переробленому вигляді.

— Наскільки я знаю, екскурсія включає не тільки відвідування музею, але і залу для тренувань, і гаража бойового розрахунку.

— Без того, щоб показати будні нинішніх пожежних, наша розповідь була б неповною. У нашому залі тренування проходять практично щодня. Під час екскурсії в гараж ми показуємо сучасні зразки пожежних автомобілів різного класу, одяг, каски, обладнання. Тобто, відбувається «занурення» у нелегку роботу сучасного пожежного розрахунку. Всього в Києві, до речі кажучи, 32 пожежні частини. Є зовсім невеликі, як у Пущі-Водиці. А наша, 25-а, на Оболоні, як і раніше залишається найбільшою в Європі. Вона веде свій відлік із 1910 року, коли місцеві землевласники організували добровільну пожежну дружину. З 1941 року тутешня пожежна команда вже вважалася міською. Нинішній комплекс будівель введено в дію в 1979 році.

Відома наша частина і тим, що є центральною спортивною базою для всіх пожежних столиці. На її території розміщені літний і зимовий спортивні комплекси, де проводиться бойова і фізична підготовка особового складу Київського гарнізону пожежної охорони. На базі нашого комплексу проводяться змагання, тренування з пожежно-прикладного спорту збірних команд Києва, України, добровільних пожежних дружин, юних пожежних Оболонського та інших районів Києва, змагання міжнародного рівня.

Найчастіші наші відвідувачі − школярі. На наших екскурсіях ми вчимо молоде покоління бути дбайливими з вогнем, петардами, феєрверками і взагалі джерелами підвищеної небезпеки, розповідаємо їм про нелегку працю пожежників, які оберігають наш спокій і завжди готові прийти на допомогу.

Інеса БЛЮМ, журналіст.

Медіа-центр «Першого екскурсійного бюро».

Грудень 2010.



Національний історико-культурний заповідник «Софія Київська» Національний історико-культурний заповідник «Софія Київська»

Києво-Печерський історико-культурний заповідник Києво-Печерський історико-культурний заповідник

Музей історичних коштовностей України Музей історичних коштовностей України

Музей мікромініатюр Миколи Сядристого Музей мікромініатюр Миколи Сядристого

Національний музей історії України Національний музей історії України

Київський музей російського мистецтва Київський музей російського мистецтва

Музей мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків (Київський музей Західного та Східного мистецтва) Музей мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків (Київський музей Західного та Східного мистецтва)

«Шоколадний будиночок» (філія Київського музею російського мистецтва) «Шоколадний будиночок» (філія Київського музею російського мистецтва)

Національний художній музей України Національний художній музей України

Музей народної архітектури та побуту (Пирогово) Музей народної архітектури та побуту (Пирогово)

Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.» Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.»

Національний музей «Чорнобиль» Національний музей «Чорнобиль»

Національний музей літератури України Національний музей літератури України

Музей книги и друкарства України Музей книги и друкарства України

Національний музей українського народного декоративного мистецтва Національний музей українського народного декоративного мистецтва

Державний музей театрального, музичного та кіномистецтва України Державний музей театрального, музичного та кіномистецтва України

Музей голограм Музей голограм

Национальный музей Национальный музей "Чернобыль"

Музей «Золоті Ворота» Музей «Золоті Ворота»

Музей «Андріївська церква» Музей «Андріївська церква»

Музей «Кирилівська церква – пам’ятка архітектури XII сторіччя» Музей «Кирилівська церква – пам’ятка архітектури XII сторіччя»

Національний науково-природничий музей Національний науково-природничий музей

Музей ФК «Динамо» Музей ФК «Динамо»

Київський меморіальний будинок-музей Михайла Булгакова Київський меморіальний будинок-музей Михайла Булгакова

Музей однієї вулиці Музей однієї вулиці

Аптека-музей Аптека-музей

Міжнародний музей української вишивки Міжнародний музей української вишивки

Музей історії Михайлівського монастиря Музей історії Михайлівського монастиря

Історико-архітектурна пам’ятка-музей «Київська фортеця» Історико-архітектурна пам’ятка-музей «Київська фортеця»

Меморіальний музей академіка медицини М. Стражеска Меморіальний музей академіка медицини М. Стражеска

Національний музей медицини України Національний музей медицини України

Музей Української Народної Республіки (УНР) Музей Української Народної Республіки (УНР)

Національний музей «Меморіал пам’яти жертв голодоморів в Україні» Національний музей «Меморіал пам’яти жертв голодоморів в Україні»

Музей радянської окупації Музей радянської окупації

Кабінет-музей В\'ячеслава Чорновола Кабінет-музей В'ячеслава Чорновола

Музей культурної спадщини Музей культурної спадщини

Державний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили» Державний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили»

Музей Шолом-Алейхема Музей Шолом-Алейхема

Меморіальний музей Валерія Лобановського Меморіальний музей Валерія Лобановського

Центральний музей Збройних сил України Центральний музей Збройних сил України

Центральний музей державної прикордонної служби України Центральний музей державної прикордонної служби України

Український центр народної культури «Музей Івана Гончара» Український центр народної культури «Музей Івана Гончара»

«Мамаєва Слобода» - козацький куточок у Києві «Мамаєва Слобода» - козацький куточок у Києві

Музей гетьманства Музей гетьманства

Музей авіації Музей авіації

Музей води (водно-інформаційний центр) Музей води (водно-інформаційний центр)

Музей пожежної справи Музей пожежної справи

Національний музей Т. Г. Шевченка Національний музей Т. Г. Шевченка

Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України

Педагогічний музей України Педагогічний музей України

Політехнічний музей КПІ Політехнічний музей КПІ

Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського

Літературно-меморіальний будинок-музей Т. Шевченка в Києві Літературно-меморіальний будинок-музей Т. Шевченка в Києві

Літературно-меморіальний будинок-музей Т. Шевченка «Хата на Пріорці» Літературно-меморіальний будинок-музей Т. Шевченка «Хата на Пріорці»

Київський музей О. С. Пушкіна Київський музей О. С. Пушкіна

Київський літературно-меморіальний музей Максима Рильського Київський літературно-меморіальний музей Максима Рильського

Музей видатних діячів української культури - Лесі Українки, Михайла Старицького, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського Музей видатних діячів української культури - Лесі Українки, Михайла Старицького, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського

Київський літературно-меморіальний музей-квартира П.Тичини Київський літературно-меморіальний музей-квартира П.Тичини

Літературно-меморіальний музей-квартира М. Бажана Літературно-меморіальний музей-квартира М. Бажана

Будинок-музей Марії Заньковецької Будинок-музей Марії Заньковецької

Музей-майстерня Івана Кавалерідзе Музей-майстерня Івана Кавалерідзе

Музей-квартира композитора В. Косенка Музей-квартира композитора В. Косенка

Музей поета Дмитра Луценка Музей поета Дмитра Луценка

Музей хліба Музей хліба

Музей головної астрономічної обсерваторії України Музей головної астрономічної обсерваторії України

Музей Київської обсерваторії Музей Київської обсерваторії

Музей іграшки Музей іграшки

Музей пошти Музей пошти

Музей телебачення Музей телебачення

Музей циркового мистецтва Музей циркового мистецтва

Музей Магдебурзького права (Музей історії київського самоврядування) Музей Магдебурзького права (Музей історії київського самоврядування)

Музей подарунків Київської мерії Музей подарунків Київської мерії

Національний музей бджільництва України Національний музей бджільництва України

Музей істории київскої благодійності (будинок Петра Першого)  Музей істории київскої благодійності (будинок Петра Першого)

Музей історії Святошинського району Музей історії Святошинського району

Державний історико-меморіальний заповідник «Лук’янівське кладовище» Державний історико-меморіальний заповідник «Лук’янівське кладовище»

Музей воскових фігур Музей воскових фігур

Музей історії туалету Музей історії туалету

Музей історії каналізації м. Києва Музей історії каналізації м. Києва

Музей вторсировини Музей вторсировини

Музей київського метрополітену Музей київського метрополітену

Музей української ікони «Духовні скарби України» Музей української ікони «Духовні скарби України»

Музей сучасного мистецтва Музей сучасного мистецтва

Культурно-мистецький та музейний  комплекс «Мистецький Арсенал» Культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький Арсенал»

Центр сучасного мистецтва «Пінчук Арт Центр» Центр сучасного мистецтва «Пінчук Арт Центр»

Музей спортивной славы Украины Музей спортивной славы Украины

Археологический музей Археологический музей

Музей истории Михайловского монастыря Музей истории Михайловского монастыря