Адреса: 04071 Україна, Київ, Поділ, вул. Щекавицька, 30/39, оф. 4 E-mail: info@primetour.uaТел. +38 (044) 207-12-44Ліцензія туроператора АГ №580812Карта сайту

Михайлівський Золотоверхий монастир, Київ. Кінець ХІХ ст.
 
+38 (044) 207-12-44
+38 (096) 940-00-00
+38 (099) 550-00-00

Мы поддерживаем
реформы в Украине
и работаем
исключительно через
расчетный счет!
Михайлівський Золотоверхий монастир, Київ. Кінець ХІХ ст.
Вівторок, 19 Вересня 2017

Музеї Києва > Національний музей Т. Г. Шевченка

Т. Шевченко. Одаліска

Т. Шевченко. Автопортрет

Т. Шевченко. Марія

 Адреса: м. Київ, бульв. Т. Шевченка, 12.

Телефон: +38 (044) 224-25-23.

Вихідні дні: понеділок.

Головний шевченківський музей країни. Його колекція складається з справжніх пам'яток, пов'язаних з великим сином України: оригіналів малярських робіт Шевченка, документів про його життя і творчість, рукописних списків віршів, рідкісних фотографій поета та його друзів, першодруків книг Шевченка з його автографами. В експозиції зібрані майже всі видання творів поета, починаючи з прижиттєвих, і література про нього. 

Зібрання музею складається більш ніж з 4 тис. експонатів і розміщується у 24 залах. У музеї знаходяться понад 800 оригінальних картин, портретів, малюнків, офортів Шевченка, особисті речі поета, фотокопії його рукописів і 533 одиниці архівних справ: слідство над Шевченком, автографи письменників, справи про спорудження пам'ятників Шевченкові та багато ін. Книжкові фонди музею складають 34 867 примірників, з яких по шевченківської тематиці - 8181 екземпляр. 

У експозиційних залах також представлені твори видатних художників, скульпторів, письменників і композиторів, в яких відображені епоху Шевченка, його життя та діяльність: художні твори К. Брюллова, І. Рєпіна, В. Тропініна, І. Крамського, В. Штернберга, І. Соколова, М. Башилова, К. Трутовського, Л. Жемчужникова, І. Сошенка, М. Микешина, С. Васильківського, О. Сластіона, Ф. Красицького, І. Їжакевича, В. Касіяна, М. Дерегуса та ін.; твори скульпторів Ф. Каменського, П. Клодта, В. Беклемішева, Ф. Балавенського, І. Кавалерідзе, М. Г. Лисенко, І. Макогона та ін.


Головний зберігач
Національного музею Тараса Шевченка
Юлія Шиленко
Головний зберігач
Національного музею Тараса Шевченка
Юлія ШИЛЕНКО:

«сама історія створення музею
цікава і промовиста»

Широкі й доволі круті мармурові сходи врочисто поведуть захожого від парадних дверей прямісінько до першої зали розкішного особняка, й отут, одразу ж, його погляд зупинить розгорнута під скляним прихистком товстелезна й пожовкла в часі метрична книга. 25 лютого (за старим стилем) 1814 року сільський дяк зробив у ній запис під номером 10: «У жителів села Моринці Григорія і Катерини Шевченко народився син Тарас…»

Книга − справжня, запис – первозданний, а старовинні ікони, вишиті квітчасто рушники й домоткані килими на стінах цієї, першої зали, привезені, як і сама книга, з батьківщини Тараса й слугують «живими» свідками його народження, засвідчують момент знакової істини, що «переселилася» в часі із сільської хатинки у Моринцях до ошатного столичного палацу.

Але що цікаво: від моменту дякового запису у метричній книзі до моменту «прописки» «новонародженого» у цім будинку під номером 12 на бульварі, що носить його ж ім’я, минуло 135 років. Або, інакше кажучи, майже ціле століття по смерті великого Кобзаря – аж стільки часу знадобилося, аби в Україні почав, нарешті, діяти головний, центральний, всеосяжний Національний музей Тараса Шевченка…

− Парадокс і справді дивовижний, але факт лишається фактом: хоча перші експонати нашого теперішнього музею з’явилися буквально одразу ж, як перестало битися серце Тараса Григоровича, одначе перших своїх відвідувачів Національний музей Тараса Шевченка зустрів лише 24 квітня 1949 року, − розповідає головний зберігач музею Юлія Шиленко.

Юліє Анатоліївно, як таке могло статися? Невже хтось колись наважився стати на заваді чи бодай пригальмувати створення такого музею?

Зовсім навпаки! Старалися всі, хто як міг, аби такий музей Кобзаря був у столиці. Проте попервах виходило майже так, як і в самого Тараса Григоровича. Пригадуєте його останні роки життя – роки поневірянь, пошуку творчого і житейського пристанища. Здавалося йому, що душевний спокій, спасіння – у родинному прихистку, у сімейному гнізді. Він мріяв про власну хатину, накреслював її плани, ретельно вибирав місцину для майбутнього будівництва, нарешті, писав про жадане, але не здійснене у своїх віршах:

Я тільки хаточки в тім раї
Бажав і досі ще бажаю,
Щоб хоч умерти на Дніпрі,
хоч на малесенькій горі.

У цьому будинку на бульварі Тараса Шевченка, 12 −
архітектурній пам’ятці першої половини ХІХ століття –
понад 60 років тому оселився Національний музей Тараса Шевченка
Широкі й доволі круті мармурові сходи
врочисто поведуть захожого у світ Кобзаря...

Отакі ж тривалі, почасти багатостраждальні і круті манівці вели й до теперішньої оселі Кобзаря − музейної. І слава Богу, що багаторічні зусилля задля «душевного спокою Тараса» цього разу не виявилися (та й не могли бути!) марними. Словом, сама по собі історія створення Національного музею Тараса Шевченка цікава і промовиста.

Познайомте ж із нею, будь ласка, бодай побіжно.

Історія колекції почалася відразу по смерті Тараса. Він, як відомо, помер у Петербурзі, точніше − у тамтешній Академії мистецтв, у невеличкій майстерні, яка слугувала йому і помешканням, і робочим притулком. Тож усе Тарасове, що було в тій майстерні, воднораз і стало основою для майбутнього зібрання. Друзі Кобзаря, усвідомлюючи значення його творчих надбань, подбали, аби безцінна спадщина стала духовним та світоглядним набутком і майбутніх поколінь. Художник Григорій Честахівський, який в останні роки життя Шевченка був для нього особливо близьким другом, склав докладний опис мистецьких творів, робочого приладдя та інших речей, що на той час знаходилися в майстерні, і тривалий час зберігав їх у себе. Згодом Честахівський передав цей скарб чернігівському колекціонеру-меценату Василю Васильовичу Тарновському-молодшому.

Хто такий Тарновський-молодший?

Один з перших колекціонерів творів та особистих речей Тараса Григоровича, які почав збирати ще за його життя. Скажімо, коли із Казахстану до України потрапили деякі художні роботи Шевченка, Тарновський одразу ж придбав їх, аби Тарас мав у своєму засланні якусь копієчку.

Так от, саме йому передаючи збережене з петербурзької майстерні Шевченка, Честахівський писав у супровідному листі: «Як Бог погодить нашій любій милій козацькій ненці-Україні діждать того часу, що вона збудує у себе національне хранилище (музей),.. усе оце, що доглядав я у себе після смерті Тараса Григоровича Шевченка як святую пам’ять,.. оддайте в те хранилище на вічную пам’ять Кобзаря Тараса».

Звернімо увагу: уже тоді, 1888 року, Честахівський одразу означив, що Тарасова спадщина має зберігатися саме у «національному хранилищі» – тобто в музеї національного значення.

Але ж, треба думати, не вся його спадщина перебувала тоді на руках у Честахівськго і Тарновського?

Метрична книга із села Моринці

Авжеж, значна її частина належала також багатьом приватним особам, колекціонерам. Проте саме колекція Тарновського, постійно поповнюючись, невдовзі стала найбільшою в Україні. Василь Васильович волів передати її до Києва, аби саме тут було засновано музей Траса Шевченка. Одначе міська Дума побоялася прийняти такий дар: на межі двох століть, як відомо, політичне життя бродило й пінилося, не кожному при владі хотілося опинитися серед покровителів поета-бунтаря… Тарновський тоді дуже образився і передав Тарасове зібрання Чернігівському земству, для нього навіть було побудоване окреме приміщення. А вже після жовтневої революції, у 20-х роках минулого століття, утворився Чернігівський історичний музей, і Тарасова колекція цілковито перебралася туди, стала частиною місцевого історичного музею.

Тим часом у Києві розпочалося формування Академії наук та Інституту літератури, який став носити ім’я Тараса Шевченка. Саме в інституті накопичувалася величезна колекція Кобзаря – його літературна спадщина, живописні твори… За урядовим розпорядженням шевченківські речі збиралися і звозилися до Києва звідусіль – як від приватних колекціонерів, так і з державних музейних установ. Але ось столиця України переїжджає до Харкова, а з нею й Інститут літератури…

…І Шевченко, образно кажучи, черговий раз не може оселитися в Києві, змушений «переїжджати» разом з інститутом до Харкова?

Так, але не зовсім. У Києві, на Козиному болоті (нині – провулок Тараса Шевченка поблизу майдану Незалежності), лишався вцілілий будиночок, у якому свого часу мешкав Тарас Григорович. Саме у ньому й оселилася філія Інститут літератури. І саме цей будиночок можемо вважати першою музейною оселею Тараса в столиці, першим безпосереднім його київським музеєм з невеличкою експозицією.

Ну, а сам інститут, повторюю, виїхав тоді до Харкова. Літературна його частина лишилася при ньому ж, а художня, так би мовити, трохи виокремилася в самостійну структурну одиницю й 1933 року утворила так звану Галерею картин Шевченка. До речі, основу її склало зібрання Тарновського з Чернігівського історичного музею – пам’ятаєте?

Усі меморії в одному виставкому залі: чорнильниця поета, робоче приладдя на кожен день

Проте й цього разу не все так сталося, як гадалося: уже через кілька років після «переселення», а саме 1939-го, у Києві відкривалася велика виставка з нагоди 125-річчя від дня народження Тараса Григоровича, тож переважна частина Галереї картин повернулася до Києва. Прибули експонати і з багатьох інших міст. Ось така фундаментальна виставка тривала упродовж року. Може, й вона вплинула на подальшу долю спадщини Шевченка, але нехай там як, проте до Харкова картини Шевченка вже не повернулися: по завершенні ювілейної виставки уряд України своїм рішенням від 20 вересня 1940 року визнав за необхідне створити Центральний державний музей Т. Г. Шевченка й розташувати його в одній з кращих будівель Києва – Маріїнському палаці.

Хіба ж музей Шевченка знаходився колись у цьому палаці?

Діло, зрозуміло, до цього не дійшло: завадила війна. Тож фонди новоствореного Центрального державного музею Т. Г. Шевченка, Будинку-музею Т. Г. Шевченка на Козиному болоті, а також рештки Галереї картин Шевченка були евакуйовані разом з фондами Третьяковської галереї до Новосибірська.

В роки війни уряд ще тричі повертався до музейної спадщини Кобзаря, ухвалювалися різні постанови про певні реорганізаційні заходи щодо цього, проте з різних причин вони не були реалізовані. А вже в останні дні воєнних дій – 27 березня 1945 року з’явилася чергова постанова уряду про об’єднання Центрального державного музею Т. Г. Шевченка та Галереї картин Шевченка в єдиний літературно-художній музей. І лише через три роки по тому, 22 червня 1948 року, коли до цієї справи долучилися поет-академік Павло Тичина – тодішній міністр освіти, та не менш відомий письменник і громадський діяч Микола Бажан, що на той час обіймав посаду заступника голови українського уряду, було ухвалено ще одне рішення – про відкриття музею саме на бульварі Тараса Шевченка, 12.

Усі меморії в одному виставкому залі: мольберт художника, фарби

З чого ж, урешті-решт, склалася на той час його фондова основа?

По-перше, об’єдналися колекції Центрального державного музею Т. Г. Шевченка та харківської Галереї картин Шевченка. Крім того, фонди поповнилися оригінальними шевченківськими документами, різними матеріалами з музеїв та установ Чернігова, Дніпропетровська, а також оригінальними творами Тараса Григоровича, що збереглися в музеях Москви та Ленінграда. Словом, приступаючи до створення першої експозиції в теперішньому приміщенні, працівники музею мали у своєму розпорядженні майже 4000 експонатів. Робота з облаштування експозиції тривала цілий рік, вона вперше подавала відвідувачам монографічний показ життя і творчості Тараса Шевченка, всебічно висвітлювала його творчість як поета, художника, мислителя, громадського діяча. Ця, перша, музейна експозиція діяла більше 30 років. Я пам’ятаю її ще зі шкільних років, коли вчителі частенько приводили нас сюди, до Тараса Григоровича.

Юліє Анатоліївно, на фасаді приміщення музею висить табличка: сам будинок також належить до національної культурної спадщини...

Так, будинок визначна пам’ятка архітектури першої половини ХІХ століття. До революції його власником був відомий цукрозаводчик і меценат Микола Терещенко, при ньому було здійснено повну реконструкцію будівлі. Тож у 1980-х роках, коли й музей став на капітальний ремонт, будівельники і реставратори дотримувалися саме терещенківського зразка. Тоді поправили конфігурацію кімнат, відновили їхню кольорову гаму... Кардинальних змін зазнала й сама експозиція: ми відмовилися від ідеологічних догм радянської доби, якими перевантажувалися життя і творчість Тараса Шевченка. Натомість перед відвідувачами музею постала реальна Тарасова доба, він сам як людина-митець та його середовище, найближче оточення.

Останньої видозміни експозиція зазнала у 2004-2006 роках: уся вона перебралася на другий поверх будинку, а на перший віддано переважно під виставкому роботу.

В експозиції музею − автопортрет юного Тараса.
1840 р.
В експозиції другої зали музею –
картина художника Карла Брюллова
«Портрет Жуковського»
Тарас Шевченко. «Катерина».
Ця картина значно переросла свою роль
замовної роботи для приватного периферійного зібрання

− Хто ж виставляється у «шевченковому домі»?

− І сучасні українські художники, і він сам – Тарас Григорович... Щороку обов’язково виставляємо художні роботи Шевченка, що презентують ту частину колекції, яка не представлена в експозиціях. Особливою увагою користуються виставки Тарасових реліквій – речей, якими він користувався, які носив чи брав до рук. Уявіть собі: усі меморії в одному виставкому залі − стільчик, мольберт, сорочка, фарби, пензлі, срібна ложка… Або ось золотий перстень, в якому сховано волосся Тараса. Свого часу його замовив для себе друг Шевченка Михайло Матвійович Лазаревський, аби мати таку реліквію. Власне, людям з якими зустрічався Тарас Григорович у своєму житті, які його цінували і дружили з ним, ми присвятили нинішнього року окрему виставку − «Шевченко і українські дворянські родини».

Усе оце надбання, обидва експозиційно-виставкові поверхи роблять Національний музей Тараса Шевченка унікальною духовною скарбницею, де зберігаються оригінали образотворчих робіт, особисті речі, рідкісні фотознімки, документи про життя й діяльність Кобзаря. А ще − рукописні списки поезій та їх першодруки з автографами митця, майже всі видання його творів і шевченкознавча література, починаючи з прижиттєвих та закінчуючи сучасними вітчизняними й зарубіжними виданнями. Загалом, за 60 останніх літ пошукової роботи наша колекція зросла від 4-х до 90 тисяч одиниць.

− До яких із них ви найчастіше припрошуєте гостей музею?

− Завжди хвилююся, коли підходжу до автопортретів Шевченка – до отого першого, юного Тараса, написаного 1840 року, й останнього – покритого печаллю «діда в кожусі»... Бентежить, коли стою перед оригіналом твору Карла Брюллова «Портрет Жуковського». За цю роботу, як відомо, юного Тараса було викуплено з кріпацької неволі. А біля картини Миколи Лаврова «Портрет Параски Лаврової» мені частенько згадуються оці шевченкові рядки:

По діброві вітер віє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.

Парасці, згадаймо, поет присвятив поему «Тополя». Вона була сестрою Тарасового друга Петра Петровського, студента Академії мистецтв, яка згодом стала дружиною Миколи Лаврова. Довідавшись про це після повернення із заслання, Шевченко навіть не захотів бачитися з Параскою. Певне, кохав її, тож проймали ревнощі. Достеменної інформації про це ніде немає, але ж поему, напевне, недарма присвятив…

Або ось іще один раритет – «Катерина». Шевченко писав цю картину 1842 року для Тарновського-старшого − Григорія Степановича. Той мешкав тоді у Качанівці на Чернігівщині, мав власну картинну галерею. «Катерина» ж значно переросла свою роль замовної роботи для приватного периферійного зібрання. Проте стала знаковою й у подальшій ролі Чернігівщини щодо заснування Національного музею Тараса Шевченка. Он звідки початки беруться: від Тарновського-старшого до Тарновського-молодшого і далі... А в самій Качанівці, до речі, і досі діє хороший музей.

− Наближається 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка... Як готуєтеся до знаменного ювілею?

− Активізується й поглиблюється, насамперед, науково-дослідницька робота музею. Наші працівники беруть участь у підготовці до друку нового Повного зібрання творів Кобзаря у 12-ти томах та Шевченківської енциклопедії в 4-х томах. Робота, зрозуміло, надзвичайно складна й багатопланова, тому до неї залучено також фахівців Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка, Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського, Інституту мовознавства імені О. О. Потебні НАН України.

А найперше наш погляд звернуто до молодшого покоління, до дітей. З ними музей працює щодня й щомиті, незалежно від ювілейних дат чи вихідних, незважаючи на день чи ніч.

− Музей і вночі працює?

− Інколи й уночі. Кілька років тому з ініціативи міністерства культури Франції та за підтримки Міжнародної асоціації музеїв щороку тисячі музеїв світу водночас проводять акцію «Ніч у музеї». Нова форма музейної роботи викликала жвавий інтерес і серед наших гостей. Молоді, наприклад, особливо запам’яталася нічна екскурсія «Музи Тараса Шевченка», присвячена темі кохання поета. Уявіть собі таке.

У першому залі музею гостей зустрічала кучерява Оксана, з якою юний Тарас дружив ще у своєму рідному селі, мріяв про щасливу родину. Потім бачили польку Дуню Гусаковську, інших жінок, з яким Тарас зустрічався, мав до них певні сентименти. А в шостому залі нічні гості споглядали за княжною Варварою Миколаївною: ось вона пише листа до свого духовного наставника, ділиться з ним про те, що познайомилася з Тарасом, що це абсолютно унікальна особистість... Усе дійство відбувається у напівтемряві, присутній сам «автор» у виконанні київського актора, читаються шевченкові поезії, рядки з його щоденника... Раптом широко розчиняються двері, спалахує яскраве світло, звучить жива музика, у танці кружляє пара. Бал! Саме на балу Тарас Григорович уперше побачив Ганну Закревську і дуже покохав її...

Особливий інтерес школярів викликає верстак,
з допомогою якого Шевченко виготовляв свої знамениті офорти
Пересопницьке Євангеліє,
подароване музею Предстоятелем Української Православної Церкви Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Володимиром
у день народження Т. Г. Шевченка, 9 березня 2010 року

А от школярі прагнуть не тільки щось побачити і почути, а й помацати, як то кажуть, власними руками. Особливий інтерес викликає у них те, як Шевченко виготовляв свої знамениті офорти, за які, до речі, першим в Академії мистецтв отримав звання академіка гравірування. Сучасні ж митці кажуть: у Шевченка особливий штрих офортиста, він досяг помітних висот... Так от, діти, завітавши до нашого музею, власноруч можуть виготовити офорт і взяти його собі на пам’ять. Це їх тішить, вабить, а отже, й Шевченко стає їм ближчим, зрозумілішим.

Інакше кажучи, музейна робота сьогодні – то вже не тільки і не стільки просто екскурсії. Насправді тут ведеться багатопланова робота, що покликана різними цікавими формами зацікавити потенційних відвідувачів і донести до них живе слово про нашого національного генія. Тож при музеї плідно працюють добре обладнаний кінозал, літературна вітальня «Територія слова», де збираються письменники, художники і просто шанувальники красного слова. А щопонеділка у прямому ефірі Українського радіо на каналі «Культура» виходить наша, так би мовити, фірмова радіопрограма «Жива душа поетова свята»...

− Ім'я Тараса Шевченка відоме в усьому світі: у багатьох країнах йому встановлено пам'ятники, його твори перекладені майже на всі мови світу... А як часто відвідують ваш музей іноземні гості?

Останнім часом не густо. Хоча ще років 15-20 тому іноземці доволі жваво цікавилися музеєм і лишалися дуже задоволеними відвідинами. Нова генерація тих, хто так чи інакше пов’язаний з Україною, на жаль, мало знає про Шевченка. Мабуть, ми самі в тому винні. Скажімо, туристичні маршрути, які складаються для гостей із закордону, охоплюють усі титульні історичні об’єкти столиці, проте чомусь обходять Шевченка. Тим часом зарубіжні туристи, що заходять до нас з власної ініціативи, спонтанно, лишаються не просто задоволеними, а враженими і навіть здивованими. Аж ніяк не можна сказати, що вони виходять звідси з порожніми очима.

− А чи часто сам музей виїздить «із Шевченком» до зарубіжжя?

− Звичайно, музей популяризує свою колекцію через виставки як в Україні, так і за кордоном. Наші експонати в різні часи виставлялися в Росії, Чехії, Латвії. Але, вочевидь, цього занадто мало, нам несила самотужки проводити виїзну політику: це діло занадто дороге для бюджетної установи. Хоча, мені здається, втрачаємо при цьому набагато більше, адже Шевченко – такий багатогранний, всеосяжний і значущий для України...

Бесіду вів Володимир ТАРАСЮК.

Медіа-центр «Першого екскурсійного бюро».

Листопад 2010.



Національний історико-культурний заповідник «Софія Київська» Національний історико-культурний заповідник «Софія Київська»

Києво-Печерський історико-культурний заповідник Києво-Печерський історико-культурний заповідник

Музей історичних коштовностей України Музей історичних коштовностей України

Музей мікромініатюр Миколи Сядристого Музей мікромініатюр Миколи Сядристого

Національний музей історії України Національний музей історії України

Київський музей російського мистецтва Київський музей російського мистецтва

Музей мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків (Київський музей Західного та Східного мистецтва) Музей мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків (Київський музей Західного та Східного мистецтва)

«Шоколадний будиночок» (філія Київського музею російського мистецтва) «Шоколадний будиночок» (філія Київського музею російського мистецтва)

Національний художній музей України Національний художній музей України

Музей народної архітектури та побуту (Пирогово) Музей народної архітектури та побуту (Пирогово)

Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.» Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.»

Національний музей «Чорнобиль» Національний музей «Чорнобиль»

Національний музей літератури України Національний музей літератури України

Музей книги і друкарства України Музей книги і друкарства України

Національний музей українського народного декоративного мистецтва Національний музей українського народного декоративного мистецтва

Державний музей театрального, музичного та кіномистецтва України Державний музей театрального, музичного та кіномистецтва України

Музей голограм Музей голограм

Музей «Золоті Ворота» Музей «Золоті Ворота»

Музей «Андріївська церква» Музей «Андріївська церква»

Музей «Кирилівська церква – пам’ятка архітектури XII сторіччя» Музей «Кирилівська церква – пам’ятка архітектури XII сторіччя»

Національний науково-природничий музей Національний науково-природничий музей

Музей ФК «Динамо» Музей ФК «Динамо»

Київський меморіальний будинок-музей Михайла Булгакова Київський меморіальний будинок-музей Михайла Булгакова

Музей однієї вулиці Музей однієї вулиці

Аптека-музей Аптека-музей

Міжнародний музей української вишивки Міжнародний музей української вишивки

Музей історії Михайлівського монастиря Музей історії Михайлівського монастиря

Історико-архітектурна пам’ятка-музей «Київська фортеця» Історико-архітектурна пам’ятка-музей «Київська фортеця»

Меморіальний музей академіка медицини М. Стражеска Меморіальний музей академіка медицини М. Стражеска

Національний музей медицини України Національний музей медицини України

Музей Української Народної Республіки (УНР) Музей Української Народної Республіки (УНР)

Національний музей «Меморіал пам’яти жертв голодоморів в Україні» Національний музей «Меморіал пам’яти жертв голодоморів в Україні»

Музей радянської окупації Музей радянської окупації

Кабінет-музей В\'ячеслава Чорновола Кабінет-музей В'ячеслава Чорновола

Музей культурної спадщини Музей культурної спадщини

Державний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили» Державний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили»

Музей Шолом-Алейхема Музей Шолом-Алейхема

Меморіальний музей Валерія Лобановського Меморіальний музей Валерія Лобановського

Центральний музей Збройних сил України Центральний музей Збройних сил України

Центральний музей державної прикордонної служби України Центральний музей державної прикордонної служби України

Український центр народної культури «Музей Івана Гончара» Український центр народної культури «Музей Івана Гончара»

«Мамаєва Слобода» - козацький куточок у Києві «Мамаєва Слобода» - козацький куточок у Києві

Музей гетьманства Музей гетьманства

Музей авіації Музей авіації

Музей води (водно-інформаційний центр) Музей води (водно-інформаційний центр)

Музей пожежної справи Музей пожежної справи

Національний музей Т. Г. Шевченка Національний музей Т. Г. Шевченка

Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України

Педагогічний музей України Педагогічний музей України

Політехнічний музей КПІ Політехнічний музей КПІ

Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського

Літературно-меморіальний будинок-музей Т. Шевченка в Києві Літературно-меморіальний будинок-музей Т. Шевченка в Києві

Літературно-меморіальний будинок-музей Т. Шевченка «Хата на Пріорці» Літературно-меморіальний будинок-музей Т. Шевченка «Хата на Пріорці»

Київський музей О. С. Пушкіна Київський музей О. С. Пушкіна

Київський літературно-меморіальний музей Максима Рильського Київський літературно-меморіальний музей Максима Рильського

Музей видатних діячів української культури - Лесі Українки, Михайла Старицького, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського Музей видатних діячів української культури - Лесі Українки, Михайла Старицького, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського

Київський літературно-меморіальний музей-квартира П.Тичини Київський літературно-меморіальний музей-квартира П.Тичини

Літературно-меморіальний музей-квартира М. Бажана Літературно-меморіальний музей-квартира М. Бажана

Будинок-музей Марії Заньковецької Будинок-музей Марії Заньковецької

Музей-майстерня Івана Кавалерідзе Музей-майстерня Івана Кавалерідзе

Музей-квартира композитора В. Косенка Музей-квартира композитора В. Косенка

Музей поета Дмитра Луценка Музей поета Дмитра Луценка

Музей хліба Музей хліба

Музей головної астрономічної обсерваторії України Музей головної астрономічної обсерваторії України

Музей Київської обсерваторії Музей Київської обсерваторії

Музей іграшки Музей іграшки

Музей пошти Музей пошти

Музей телебачення Музей телебачення

Музей циркового мистецтва Музей циркового мистецтва

Музей Магдебурзького права (Музей історії київського самоврядування) Музей Магдебурзького права (Музей історії київського самоврядування)

Музей подарунків Київської мерії Музей подарунків Київської мерії

Національний музей бджільництва України Національний музей бджільництва України

Музей істории київскої благодійності (будинок Петра Першого)  Музей істории київскої благодійності (будинок Петра Першого)

Музей історії Святошинського району Музей історії Святошинського району

Державний історико-меморіальний заповідник «Лук’янівське кладовище» Державний історико-меморіальний заповідник «Лук’янівське кладовище»

Музей воскових фігур Музей воскових фігур

Музей історії туалету Музей історії туалету

Музей історії каналізації м. Києва Музей історії каналізації м. Києва

Музей вторсировини Музей вторсировини

Музей київського метрополітену Музей київського метрополітену

Музей української ікони «Духовні скарби України» Музей української ікони «Духовні скарби України»

Музей сучасного мистецтва Музей сучасного мистецтва

Культурно-мистецький та музейний  комплекс «Мистецький Арсенал» Культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький Арсенал»

Центр сучасного мистецтва «Пінчук Арт Центр» Центр сучасного мистецтва «Пінчук Арт Центр»

Музей спортивной славы Украины Музей спортивной славы Украины

Археологический музей Археологический музей

Музей истории Михайловского монастыря Музей истории Михайловского монастыря

Музей історії уряду України Музей історії уряду України