Адреса: вул. Велика Васильківська, 57/3 - Планетарій
Телефон: 287-75-08

Єдиний такий театр в світі! Правильніше називати його «світлотеатр», щоб не плутати з класичним лазерним шоу. Як самостійне художнє явище працює з 1982 року. Своє кредо театр позначає як «розкриття нового світу тонких відчуттів». Творець театру Данило Фрідман вважає, що «оточуючий нас світ постав зі звуку та кольору, в тому числі і люди, як невід'ємні цього ж світу».

Стаціонарною «сценою» театру сьогодні є купол Зоряного театру в Київському Планетарії.

До речі, спектаклі театру мають також явними терапевтичними властивостями в силу того, що дають можливість зануритися в особливу цветозвуковую середу або купатися в цветозвукових хвилях. А основним методом театру є т. зв. Світловий Оркестр, членами якого є Світлохудожники.

Кожен з Світлохудожників виконує індивідуальну Світлопартітуру. Світлопартітура - підсумок складного і досить тривалого репетиційного процесу, створенню якої передує сценарій, драматургічна розробка автора і виготовлення оптичної системи (на зразок виготовлення театральних декорацій до кожного спектаклю). Світлопартітура, музика та звуки, організовані в просторі за спеціальною логікою, і складають цілісний спектакль.

Засновник театру - Даниїл Фрідман - поставив перший спектакль у 1981 р. у рідному Ужгороді. Через рік його театр став стаціонарним, але устаткування Фрідман з товаришами майстрував сам. «Екран довелося майструвати, зшиваючи і проклеівая шар за шаром плівку для кінозйомок «Свема». Першу проекційну техніку зібрали з чого Бог послав. Добре, що тоді нам допомагали місцеві підприємства, фізфак університету» - згадує він. Незважаючи на саморобне обладнання, видовищні постановки користувалися попитом, та цікава публіка з'їжджалася з усього СРСР.

Після розвалу Союзу більше десяти років театр базувався в Угорщині, виступаючи час від часу в Австрії, Іспанії, Німеччини, Чехії. І хоча європейців залучав новий формат уявлень, тамтешні планетарії - а за кордоном це наукові заклади - не готові були проводити виступу регулярно. Не маючи стаціонарної площадки, «Lux Aeterna» працював у майстерні, де светооркестранти збирали обладнання та проводили експерименти зі світлом та звуком. Повномасштабні спектаклі вдавалося ставити раз чи два на рік. Решту часу артисти виступали на фестивалях, виставках, у спільних проектах і т. д. Тому від такого життя в 2002-м світловий театр повернувся на батьківщину і влаштувався в Києві.

Як відбувається незвичайне подання? Яка його механіка? Светооркестранти замовляють твори для балету у сучасних композиторів чи, «нарізуючи» маловідомі саундтреки Вангеліса, створюють необхідні музичні композиції. А іноді і додають щось від себе - наприклад, живий вокал.

Після вибору музики Даниїл Фрідман пояснює свій задум світлохудожнікам, кожен з яких виконує свою «світлову партію». Потім світлооркестранти експериментують під музику, виготовляють оптичну систему, причому для кожного подання вона своя, та репетирують. Ось ці світлоапартітура, музика та інші звуки, «організовані» у просторі за певною логікою, і є тією постановкою, яку бачать глядачі».

Конкуренції «Lux Aeterna» не боїться, адже навіть у світовому масштабі київський Світлотеатр поки залишається єдиним у своєму роді. «У Москві є Оптичний театр Сергія Зоріна, але там програма супроводжується текстом і слайдами. Це вже інший жанр, - пояснює Д. Фрідман. - Лазерні театри є в Америці і Європі, однак вони демонструють лазерну графіку і анімацію». Жан-Мішель Жарр у своїх розважальних концертах використовує таку ж техніку. Проте французи працюють в іншому амплуа, та й постановки в них тривають до 10 хвилин.