Театр украинської традиції «Дзеркало»	Коллектив театрау«Дзеркало»	Перша в столиці вистава про Степана Бандеру

Адреса: вул. Алма-Атинська, 109 - Центр культури ДВРЗ
Телефон: 568-78-56, 568-98-40

І не тільки української. Ще і єврейської. Якщо точніше - одеської та київської. А якщо українській - то і західної, і східної. І полтавської, і львівської. Загалом, всеукраїнської традиції цей театр. Він існує з 1981 року, з епохи, коли в Києві з'явилося відразу кілька театрів - одні офіційно, з дозволу партії та уряду, інші - самодіяльно, напівпідпільно, і тільки перебудова дала їм можливість вийти на світло - в прямому і переносному сенсі.

Театр «Дзеркало» створений братами Петранюкамі - Віталієм і Василем (Віталій - бард, Володимир - теж бард, режисер, член Конгресу Українських Націоналістів) Грає він театралізовані, веселі, бурлескні вситави з великою кількістю музики. Виступає на різних майданчиках: в Будинку актора, в Муніципальному театрі опери та балету і в інших місцях. Завданням театру його засновники називають «відродження духовної спадщини українського народу, втілення етнічних і фольклорних образів у музично-драматичних спектаклях». Українська традиція тут складається з єврейської (одеської), української та - окремо - галицької.

Коли в хрестоматійну епоху «застою» брати Петранюкі зібрали навколо себе групу молодих ентузіастів, їх починання носило всі ознаки експериментальної сцени, носило претензійну назву «Червоний Барабан» і являло собою, в основному, поетичні вистави. Згодом експеримент розрісся до вулиць і площ Києва, а також інших міст України, де «Червоний барабан» брав участь у мистецьких заходах, організованих з нагоди різних свят.

Але сам театр прославився завдяки своєму сміливому і неординарного вчинку - в травні 1986 року він зіграв виставу в... Чорнобилі. Так-так, ще не встиг охолонути реактор, а на території найбільшого ядерного вибуху був зіграний перший в світі спектакль, присвячений катастрофі на ЧАЕС - під назвою «Вогняні автографи». Після цього про театр заговорив увесь тодішній Радянський Союз. З 1986 по 1988 р. театр «Дзеркало» провів близько 90 виступів у 30-кілометровій зоні чорнобильської АЕС, за що брати Петранюкі, а також всі актори театру, були нагороджені, як ліквідатори наслідків аварії на атомній електростанції. Театр із тих пір реікарніровался, мабуть, мутував під впливом радіації - і переродився в театр «Дзеркало».

Сезон 1989 року пройшов під знаком співробітництва з письменником світової слави Венедиктом Єрофєєвим, з яким Володимир Петранюк створив сценічну версію поеми «Москва - Петушки» і реалізував її разом зі своїм братом Віталієм, який написав музику і пісні до спектаклю, у краківському театрі «Bagatela» («Дрібнички»), а також у Києві у своєму театрі «Дзеркало».Вистава стала істотним театральним подією в артистичного життя Кракова та Києва в 1989-1990 р.

У той же час творчий склад «Дзеркала» присвячував багато уваги українського фольклору. Жартівлива музична програма «Було і загуло» перетворилася на спектакль, без якого не відбувався майже ні один великий свято на Київщині. Ця програма стала пізніше основою спектаклю-кабаре «Від Києва до Кракова мова наша однакова», який театр до сьогодення представляє в Кракові.

На початку 1990-х другою батьківщиною для театру братів Петранюков став Краків.У 1992 році легенда театрального Кракова - Петро Скшінецкій - запросив «Дзеркало» в театр-кабаре «Piwnica pod Baranami» («Підвал під баранами») де вони зіграли виставу Володимира Петранюка «Мій бідний фюрер», а також розважали публіку на площі Головного Ринку і на вулицях Кракова. У 1993 році саме на площі Головного Ринку «Дзеркало» побачила Тереза Адамчик, власниця краківського кафе-галереї «Аріель», і запропонувала колективу постійну роботу в Польщі. Робота в Кракові надихнула братів на обробку... одеської тематики: так з'явилася шоу-програма «Ах! Одеса! ».

Вже 18 років театр живе і творить на польській землі, співпрацюючи з найбільшими польськими режисерами. А в 2003-му він повернувся на батьківщину: Володимир Петранюк створив філію тетра в Києві. Так в українській столиці з'явився європейський театр. Вірніше, української, насичений не тільки інтернаціональної тематикою, а й європейським підходом до театральної справи. Адже Краків - одна з театральних столиць Європи, а за 18 років була відмінна можливість вивчити особливості тамтешньої театральної кухні і майстерності.

Так що тепер він - європейський театр з українсько-єврейським репертуаром. Такий ось союз народів у просторі єдиної творчості. Не вірите? Візьмемо навмання кілька вистав з його київського репертуару.

Вистава «Вій» - створена до 200-річчя народження М. Гоголя. Сценічна версія загадкового генія і містифікатора намагається знайти відповіді на питання української долі, щастя і нещастя українського народу, джерел ненависті і фатального кохання. Глядачі виявляються втягнуті в демонічний вир любові панночки-відьми і романтика Хоми Брута, що розвивається протягом трьох містичних ночей. У виставі звучать пісні культової київської групи «Вій».

А ось інший, дуже відомий, спектакль «Дзеркала», що обійшов на момент створення всі театральні ЗМІ України, Польщі, Росії та Ізраїлю - «Де ви сохнітє бельйо? або В Києві, на Подолі...» - чудово поставлений водевіль за п'єсою українського драматурга ХІХ століття - М. Янчука. Але дія зміщена у часи, більш нам близькі - у декорації ще не забутого єврейського Подолу повоєнні пори. Це історія кохання єврейської дівчини Рахілі і українського хлопця Богдана, що розгортається на неповторному побутовому і мовному тлі життя і спілкування двох родин одного подільського двору в умовні 1950-60-і роки. Чи потрібно говорити, що вистава наповнений оригінальними піснями, танцями, насичена соковитим гумором?

Ще один «осучаснений» спектакль - «Заморочене весілля» за М. Зощенко - так і характеризується: як «ексцентрична комедія для гомеричного реготу». Дія спектаклю перенесено в Україну і трохи посунути в часі - в 1960-і роки. Вічний студент Остап залицяється до буфетниці Анжели, але жадає він аж ніяк не кохання, а київських квадратних метрів. Дійство причаровує чудовою українською піснею у виконанні поета і музиканта Василя Гонтарського у супроводі групи «Вася CLAB». А божевільні танці у постановці балетмейстера Людмили Глушко пронизують весь спектакль електричним струмом рок-н-ролу ...

Вам ще не захотілося на представлення цього чудового театру?

Гдє ві сохнітє бельйо?	Гдє ві сохнітє бельйо?	Хаїм і Хайка, Вій.