Нові Петрівці: музей битви за Дніпро |
 |
 |
| Діорама битви | Музей битви за Дніпро | Микола Федорович Ватутін, генерал армії |
На північ від Києва, в селі Нові Петрівці, туристів чекає відмінний військово-історичний музей — «Битва за Дніпро 1943 року», відкритий на місці Лютізького плацдарму, звідки і був звільнений Київ. Територія музею займає більше 9 га. Відвідувачі можуть пройтися по 650-метровій галереї підземних бліндажів командувача 1-м Українським фронтом генерала Ватутіна.
Виставка військової техніки завжди користується величезною популярністю у школярів. Мабуть, більш цікавої та об'єктивної розповіді про битву за Київ неможливо почути ніде, окрім Нових Петрівців. Оборона Києва липня-вересня 1941 року і визволення вересня-листопада 1943-го стають в музеї буквально відчутними — діорама битви озвучена аудіо- та доповнена відеоефектами.
Це, без перебільшення, — один із кращих військових музеїв України, насичений справжніми речами легендарної епохи, яка все більше йде від нас в історію.
Організаційні питання:
- Тривалість екскурсії — 6 годин.
- Місце відправлення для збірних груп — ст.метро «Палац Україна» (м.Київ) о 09-00 ранку.
- У вартість входить: проїзд, екскурсійне обслуговування по маршруту, групова страховка, вхідні квитки.
- ІНДИВІДУАЛЬНІ ЕКСКУРСІЇ — за Вашою заявкою — в будь-який зручний для Вас час, на необхідному транспорті.
 |
 |
 |
| Зенітна кулеметна установка | Експонати |
музею |
 |
| Іван Вікован |
Директор Національного музею-заповідника
«Битва за Київ у 1943 році» Іван Вікован:
«добре було б помолитися гуртом
про душі полеглих солдатів
у каплиці святого Георгія Побідоносця»
Сто разів мав рацію Володимир Висоцький, коли говорив, що ми — те повоєнне покоління, яке ніби-то довойовує за тих, хто воював раніше від нас самих. Ніби-то ми, представники вже й далекої післявоєнної пори, довойовуємо з відчуттям «сорому» за те, що, не народжені ще фізично, не встигли на ту, «їхню» війну, а тому й спокутуємо тепер перед батьками й дідами свою «провину» за «неучасть», за фізичну неможливість стати з ними пліч-о-пліч в один бойовий стрій.
Як би там не було, але реалії такі: доки живі ветерани, не святкувати День Перемоги у тій війні — неможливо. Так само, як і не пам'ятати про той страшний день, коли фашистська саранча полізла на наші землі. Виходячи навіть з одного цього, минула війна була, є і завжди буде для нас і Великою, і Вітчизняною...
Про це ми бесідуємо з Іваном Петровичем ВІКОВАНОМ, директором Національного музею-заповідника «Битва за Київ у 1943 році», заслуженим працівником культури і почесним працівником туризму України, з яким зустрілися у переддень скорботної в історичному календарі дати.
— Ми, «довойовники», дійсно просто зобов'язані передати майбутнім поколінням почуття глибокої пошани до подвигу солдатів Великої Вітчизняної, — каже Іван Петрович. — До всіх тих героїв, хто грудьми зустрів ворога на ратному полі, а потім видворив його зі своєї зганьбленої землі. І зробити це потрібно, як я розумію, надзвичайно дбайливо і якнайкраще. Аби пам'ятати й такі ось нехитрі рядки: «22 июня, ровно в четыре утра Киев бомбили, нам сообщили, что началась война». Щоб у майбутньому великими бідами обійшло нас життя...
— Іване Петровичу, що у зв’язку з цим «каже» ваш музей?
 |
| Пам’ятник воїну-визволителю |
— 1993 року на честь 50-річчя визволення Києва від гітлерівців на території заповідника побудовано музей-діораму «Битва за Київ». У п’ятьох залах тепер експонується більше десяти тисяч реліквій і матеріалів, пов’язаних, зокрема, з подіями оборони нашої столиці у 1941 році – власне, з безпосереднім початком Великої Вітчизняної війни. Тут можна побачити фотографії, матеріали, особисті речі учасників бойових дій і безпосередньо діораму, довжина полотна якої складає 27 метрів завдовжки та 7 метрів заввишки. Тут же експонуються і «речові докази» вторгнення агресора на нашу землю – військове спорядження німецьких солдатів, легкий мотоцикл «Вікторія», на якому 19 вересня 1941 року фашисти в’їхали в Київ…
— Саме 19 вересня?
— Так, після 87-денної героїчної оборони міста 19 вересня німецькі війська зайняли його повністю. Запеклі бої на підступах до Києва, нагадаю, точилися з 10 липня. На Київському напрямі гітлерівці сконцентрували групу армій «Південь». В її складі було 57 дивізій і 13 бригад. Ця група мала на озброєнні близько 16000 гармат та мінометів, 850 танків, 1300 літаків…
Основними ж оборонними спорудами Київського району укріплень були кулеметні ДОТи різноманітних типів. Довідкові джерела містять різні дані про їхню кількість: від 217 до 257. Усього ж на підступах до столиці було викопано близько 30 кілометрів протитанкових ровів, понад 15 – ескарпів, споруджено 750 дзотів і встановлено близько 15 кілометрів мінних полів.
До речі, Київський укріпрайон будувався протягом 1928-1937 років, він був одним з перших на території СРСР і, можна сказати, з честю виконав свою місію: в результаті тривалої оборони Києва досягнуто певного виграшу в часі, це дало змогу евакуювати промисловість та інші матеріальні ресурси в глибинні райони країни. Величезну роль у цьому протистоянні відіграли ДОТи, точніше, їхній особовий склад.
 |
 |
| Виставка кулеметів | Зразок військової техніки |
— Розкажіть про долю бодай одного з них.
— Неподалік нашого заповідника, обабіч дороги Лютіж — Козаровичі, і досі стоїть поруйнований у 41-му ДОТ № 582. Його комендантом був лейтенант Новаковський. Фашистам вдалося підірвати ДОТ і полонити його особовий склад – 14 червоноармійців... Лише 1962 року, пройшовши крізь воєнні тортури, з честю попрацювавши у сільській школі, командир Новаковський отримав заслужені нагороди – нагрудний знак «50 років героїчної оборони Києва» та орден Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня. А п’ять років тому, у переддень 65-річчя початку оборони Києва, наш музей-заповідник спільно з групою компаній «Фокстрот» встановив біля ДОТу № 582 пам‘ятну дошку.
Свою бойову історію має і ДОТ №565. Він розташований у лісі між селами Лютіж та Гута Межигірська. Є свідчення, що його гарнізон сам підірвав себе після того, як набої скінчилися, а відступати вже було нікуди. Спільно з історико-патріотичними клубами Київської спеціальної школи №239 та Литвинівської середньої школи Вишгородського району ми впорядкували цей ДОТ та довколишню територію, а навесні минулого року за підтримки пошукових груп імені генерала Ватутіна та «Перемога» музей-заповідник оголосив акцію «Очистимо пам'ять про подвиг наших батьків та дідів».
— Можемо, отже, стверджувати, що музей став своєрідним центром патріотичного виховання молоді?
 |
| Фрагмент діорами «Битва за Київ. Лютізький плацдарм» |
 |
| Колекція касок |
 |
| Бліндаж М.Ф. Ватутіна |
— Авжеж, і не тільки. Наш колектив веде активну й багатопланову науково-дослідницьку, культурно-освітню та пам’ятко-охоронну роботу. Поглиблено вивчаємо матеріали, пов’язані з тими ж таки подіями оборони Києва в 1941 році, а також визволення Києва та Київської області у 1943-му. Ще – проводиться краєзнавча пошукова робота, вивчаються матеріали з історії Київського Полісся, українського козацтва.
А найголовніше – прагнемо якомога більше занотувати «живих» спогадів безпосередніх учасників тих буремних років. З 1998 року проводимо систематичне анкетування ветеранів війни. Вже отримано й опрацьовано більше трьох тисяч анкет. Ці матеріали використовуються під час екскурсій, при створенні нових експозицій та виставок.
Щороку на нашій території проходять різноманітні акції з ушанування пам`яті героїв битви за Дніпро, зустрічі ветеранів війни з дітьми та молоддю, свята, у яких беруть участь як місцева громада, так приїжджі гості. Символічно й те, що саме тут, на скрапленій кров’ю воїнів Великої Вітчизняної землі, сьогоднішні воїни Збройних Сил України приймають присягу на вірність своєму народові.
— Чи ж тільки на музейні свята й тематичні заходи їдуть до вас люди?
— У нас щодень багатолюдно, і це гріє душу. Діти, молодь, люди старшого покоління приїжджають на оглядові чи тематичні екскурсії за експозиціями та виставками. Або й просто відпочити на заповідній території.
До речі, майже 40 років тому за участю ветеранів Великої Вітчизняної війни, безпосередніх учасників визволення Києва та області, зокрема Героїв Радянського Союзу Уманського, Павлова, Захарчука і тричі Героя Радянського Союзу Кожедуба, на території заповідника закладено Парк Пам’яті. Тут посаджено рідкісні дерева та кущі, їх привозили з авторитетних дендропарків «Софіївка», що в Умані, та з білоцерківської «Олександрії». Загалом же в Парку Пам’яті понад 70 видів цінних порід. Зелена зона музею стала улюбленим місцем сімейного відпочинку. Сюди часто навідуються ветерани Великої Вітчизняної, аби зустрітися з молоддю. Тут же проходять традиційні Дні села Нові Петрівці, на території якого знаходиться музей-заповідник, вистави-реконструкції військових операцій 1943 року зі звільнення Києва від німецько-фашистських загарбників...
Словом, завжди гостинно зустрічаємо всіх, хто виявив бажання певний час провести у спомині про літа колишні, вікопомні…
— Цікаво, скількох гостей зустрів музей-заповідник за час свого існування?
— Майже 10 мільйонів зі 107 країн світу. Щороку – понад 70 тисяч відвідувачів, переважно – діти та молодь.
 |
 |
| Каплиця святого Георгія Побідоносця | Алея пам’яті, висажена за участі президента України В. Януковича |
— А яку колекцію зібрано за цей час?
— Наші зібрання нараховують понад 7 тисяч предметів основного фонду: фото і документи часів Великої Вітчизняної війни, археологічні, етнографічні, нумізматичні колекції, вироби художнього промислу, твори живопису та скульптури. Деякі з них я вже назвав на початку нашої бесіди, хоча, звичайно, всього не перелічити. Постійно співпрацюємо з пошуковцями, приватними колекціонерами. Завдяки плідній співпраці лише останнім часом створено такі справді унікальні виставки як «Уніформа, зброя та спорядження часів Другої світової війни», «Війни ХХ століття через приціл кулемету «Максим»…
Нагадаю також, що до складу музею-заповідника входить власне заповідна територія площею 9, 2 гектара. На ній збережено 420 метрів польових ходів сполучення, бліндажі, спостережні пункти. Тут же – п’ятигектарна зелена зона відпочинку, колекція зразків бойової техніки часів війни. Височіє пам’ятник-музей визволителям Києва, споруджений ще 1958 року, а в самому приміщенні музею знаходяться стаціонарна експозиція, діорама «Битва за Київ. Лютізький плацдарм. 1943 рік» та зал змінних виставок. Крім того, експозиція музею-заповідника, яка розташована на площі 1100 квадратних метрів, розповідає про події осені 1943 року: форсування Дніпра та створення Лютізького плацдарму, хід Київської наступальної операції по визволенню столиці України Київської області.
 |
| Музей-діорама «Битва за Київ» |
 |
| Президент України В.Янукович на святкуванні Дня перемоги в музеї |
 |
| Ветерани Великої Вітчизняної в музеї |
— Давайте-но нагадаємо і про історію започаткування самого музею…
— Народження нинішнього історико-культурного комплексу «Битва за Київ у 1943 році» – подія справді унікальна, адже до його створення приступили о тій порі, коли ще тривали запеклі бої Другої світової, коли ще з ратних полів не повернулися додому радянські солдати, – у березні 1945 року. Саме тоді вийшла постанова Ради Народних Комісарів України і ЦК ВКП(б) № 425 «Про створення Музею-заповідника «Поле битви за Київ» на околиці села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області. Чому в Нових Петрівцях? Бо саме тут, ось на цьому місці, знаходився командно-спостережний пункт 1-го Українського фронту, силами якого якраз і було розгорнуто стратегічну наступальну операцію по визволенню столиці України від гітлерівських військ. Інакше кажучи, в основі експозиції музею-заповідника – розповідь про події осені 1943 року, а саме – про форсування Дніпра та хід Київської наступальної операції. А вже в наші дні – у травні 2008 року Указом Президента України Державному музею-заповіднику «Битва за Київ у 1943 році» надано статус національного.
— Іване Петровичу, як, чим відзначить музей-заповідник скорботну дату в нашому історичному календарі — 70-річчя від початку Великої Вітчизняної війни СРСР?
— Спеціальних заходів, тематичних подій готується, звичайно ж, немало. Як завжди буває у нас з тієї чи іншої нагоди. Кожна така подія надзвичайно пам’ятна, неповторна, зачіпає в душах відвідувачів найпотаємніші струни. Ми, музейні працівники, завжди щиро прагнемо цього і ретельно готуємося до пам’ятних дат.
Особисто ж я, очолюючи цей історико-культурний комплекс упродовж тридцяти з лишком років, нині все більше подумую й про інше. Про те, наприклад, що в цьогорічні скорботно-«круглі» роковини добре було б усім нам ще й помолитися гуртом про душі полеглих солдатів і поставити їм свічки в каплиці святого Георгія Побідоносця.
Цей храм, до речі, побудовано торік на території заповідника за підтримки губернатора Київської області Анатолія Присяжнюка, його заступника Ярослава Москаленка, голови Вишгородської райдержадміністрації Олександра Приходька та безпосередньої участі мецената Юрія Цикаленка. Він височіє поруч з монументом воїну-визволителю. 17 грудня чин освячення храму звершив Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший митрополит Володимир.
Тож поряд з хорошими і цікавими музейними заходами ми мали б ушановувати пам’ять і по-християнськи. Тобто молитися, ставити свічки за упокій тих людей, які віддали своє життя за нашу свободу, за наше майбутнє.
Медіа-центр «Першого екскурсійного бюро»
Червень 2011
