Музеї Києва  Національний історико-культурний заповідник «Софія Київська»

Софія Київськя, С.Брандт.	Богоматір Оранта в Софії Київській.	Софійский собор.

 Адреса: м. Київ, вул. Володимирська, 24.

Телефон: +38 (044) 228-61-52, 228-26-20, 279-22-56.  

Вихідніе дні: четвер. 

Найбільший пам'ятник слов'янської та світової культури, історії, архітектури та мистецтва - Софійський собор - є одним з головних архітектурних об'єктів Києва. Значущість цього пам'ятника підтверджується його включенням до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. У 2011 році святкуватимуть 1000 років із дня закладення собору.

Собор споруджений на найвищій точці давньоруської столиці. Його величезні фрескові розписи та мозаїки можна розглядати як ілюстрацію Біблії для неписьменних, як енциклопедію християнського віровчення. Собор був центром суспільно-політичного і культурного життя Русі: тут приймали послів, підписували князівські грамоти, проводили коронації, тут зберігалася відома бібліотека Ярослава Мудрого. Собор жодного разу повністю не руйнувався, хоча після монгольської навали 1240-го більше 400 років стояв у руїнах. Символом храму є величезна мозаїка «Богоматір Оранта» - покровителька Києва, яка уособлює Премудрість Божу. Вона має і іншу назву - «Богородиця Непорушна Стіна», бо, за легендою, поки стоїть ця частина храму, стоїть і Київ. Протягом століть тільки ця стіна жодного разу не валилася - від дій ворогів або ветхості.

У нинішньому вигляді зовнішній вигляд собору відноситься до часів гетьмана Мазепи (кін. XVII - поч. XVIII століть). Оточуючі храм споруди колишнього Софійського монастиря також зведені в XVIII столітті. До 1918 р. собор був резиденцією київських митрополитів. Софійський храм отримав статус заповідника у 1934 р. У вересні 1941 р., більшовики хотіли замінувати храм, але Історія знову відвела від нього руку варварів.

Міжнародне журі Гамбурзького фонду в 1987 році відзначило діяльність заповідника Європейської золотою медаллю за збереження історичних пам'яток.

Інтер'єр собору зберіг найбільшу у світі кількість середньовічних мозаїк і фресок. На 1260 кв. м майстри використовували 177 відтінків кольорів! Стіни собору покриті давніми графіті, багато з яких допомогли встановити імена і дати значних подій в історії Києва, Русі та Європи. Здавна храм служив місцем поховання київських князів. Збереглося поховання Ярослава Мудрого і його дружини Ірини, а також саркофаг Володимира Мономаха. У північній галереї собору поховані кілька київських митрополитів. Шедевром українського мистецтва є відреставровані Царські Врата (XVIII ст.) На дзвіниці собору висотою 76 м знаходиться найбільший дзвін України вагою в 13 тон.

Нині до складу заповідника входять також музеї в Золотих Воротах, Кирилівській та Андріївській церквах Києва, а також Судацька фортеця в Криму. На території колишнього Софійського монастиря знаходиться ряд виставкових залів, що містяться у відреставрованих інтер'єрах Митрополичого будинку, монастирській Хлібній, в Трапезній церкві та інших спорудах.

Генеральний директор Національного заповідника «Софія Київська» Неля Куковальська

Генеральний директор
Національного заповідника «Софія Київська»
Неля КУКОВАЛЬСЬКА:

«В Софію ПРИХОдЖУ, як у духовну святиню»

«Софія Київська» впритул наблизилася до свого 1000-ліття. Створена у далекому ХІ столітті, вона за всіх часів захоплювала і продовжує захоплювати людей як видатна архітектурна пам’ятка і неперевершений витвір мистецтва, як один із найвидатніших храмів світової цивілізації. Ще в ХІ ст. київський митрополит Іларіон казав: «Церква чудова й славна всім оточуючим країнам...»

– А для українців — це ще й символ духовності, державності, культури, певною мірою — й освіти, — каже генеральний директор Національного заповідника «Софія Київська», заслужений працівник культури України Неля КУКОВАЛЬСЬКА. — Бо Софія — це духовна святиня, яка нині є музеєм. І слава Богу, що впродовж тисячоліття вона збереглася у первозданному стані.

– Нелю Михайлівно, як ви, приходячи сюди щодня на роботу, почуваєтеся у цьому храмі тисячолітньої історії?

– Я не працюю тут, я служу Софії. Таке слово до мене прийшло — «служу». Не придумувала його спеціально, просто раптом відчула, що саме служу цій пам’ятці. І чим далі працюю тут, тим більше відчуваю ту величезну відповідальність за долю цієї неповторної пам’ятки, яка лежить на мені і на колективі, який очолюю. Маємо донести її майбутнім поколінням неушкодженою, незруйнованою, несплюндрованою, аби й вони теж гордилися цим надбанням людської цивілізації. Кожного дня, коли йду сюди, то молю Бога, щоб нічого не заважало нам працювати, адже зовні доволі багато всіляких негараздів…

– Хто ще приходить нині до «Софії Київської»?

«Софія Київська»

– З цього приводу ми навіть спеціальне дослідження робили. Протягом року ретельно ним займалися. Але чітко виділити певні групи відвідувачів важко. Можна лише сказати, що переважно це люди середнього віку — від 30 до 45 років, здебільшого представники сфер культури, освіти та науки. Останнім часом у нас багато шкільних груп — свідчення того, що запрацювала навчальна програма, яку ми реалізовуємо разом зі столичними освітянами. У Софії проходять уроки історії для учнів різних класів, адже по наших пам’ятках можна вивчати всі епохи вітчизняної історії — від сивої давнини до сьогодні: все, що в різні часи відбувалося в Україні, так чи інакше віддзеркалювалося й тут, у цьому храмі…

Пенсіонери теж ходять до нас, хоча їх не так багато. Для них є пільги: скажімо, останньої середи кожного місяця — безплатне відвідування. А для всіх бажаючих влаштовуємо Дні відкритих дверей на деякі свята — Міжнародний день музеїв, скажімо, чи День незалежності України. Особливо приємно, що у парку довкола храму багато мам з дітками. Ми всіх їх добре знаємо, вони мають спеціальні пільги на вхід до території. Це добре, що дитинка з колиски привчається до цієї краси й історичної величі.

В осінньо-зимовий період раз на тиждень Софія відпочиває, ми її не турбуємо. З роками відвідувачів стає дедалі більше, і ми навіть боїмося, коли їх занадто багато — Софія вже не витримує такого тиску, це вже велике навантаження для тисячолітньої пам’ятки.

– А з чим сьогодні звертаються до суспільної думки представники вченого та просвітницького загалу заповідника «Софія Київська»? Які заходи науково-просвітницького характеру, ініційовані його хранителями, викликають інтерес вітчизняних та зарубіжних науковців?

– У «Софії Київській» працює 54 наукових співробітники. Є кандидати, доктори наук, а також свій професорський склад. Я б сказала, тут склалася власна софійська наукова школа. Тепер подумуємо про те, як створити при нашій установі Інститут «Святої Софії» — осібну структуру, яка займалася б суто науковими питаннями. А працювати тут є над чим! Особливо щедрими на наукові розвідки й відкриття видалися останні 7-8 років. Музейна наука справді піднялася на дуже високий рівень.

– Що маєте на увазі?

– Уперше в Україні ми сертифіковані як наукова установа, отримали реєстрацію усіх своїх наукових тем. Вчені «Софії Київської» працюють виключно над тими, які потрібні саме для кращого і глибшого пізнання пам’яток заповідника, і не тільки самої Софії. Не забувайте, що до складу заповідника, крім власне собору, входять також Кирилівська та Андріївська церкви, Золоті ворота, а ще — мало хто про це знає — Судацька фортеця на Кримському півострові. Тому й багаж знань та інформації, накопичених по цих пам’ятках, у нашому заповіднику найбільший з-поміж усіх інших профільних установ, навіть академічних. Маються на увазі історичні дослідження, а також археологічні, спелеологічні та архітектурні розвідки тощо.

Софійський собор ХІ ст. Південно-східний фасад	Бурса, памятка ХVІІІ ст. Софійського архітектурного ансамблю. Зима	Софійський собор ХІ ст. Східний фасад

Але ось років шість тому почали власним коштом і за підтримки меценатів, залучаючи профільні інститути України, надзвичайно серйозну роботу — пілотний проект автоматизованої системи комплексного моніторингу пам’яток заповідника. Це означає, що ми навчилися щохвилини діагностувати стан наших пам’яток і територій, на яких вони розташовані. У надзвичайно важкому урбанізованому просторі, який нині являє собою Київ, це важливе досягнення. Коли хочете — питання №1 в утриманні і збереженні історичних пам’яток такого рівня, як Софія Київська та архітектурні ансамблі Кирилівської та Андріївської церков. Бо ж щохвилини й зусібіч на них може насунутися небезпека: час від часу порушуються гідрогеологічний та геофізичний режими територій і ґрунтів, на яких знаходяться пам’ятки, зростають екологічне та вібраційно-шумові навантаження...

Більше того, ми навчилися ще й прогнозувати стан наших споруд з перспективою на 3-5-10 років. Це дуже важливо. Адже краще попередити руйнацію пам’яток, всіляко запобігти їй, аніж ліквідовувати її наслідки. У зв’язку з цим існує певна небезпека і на території нашого заповідника. Ми про це говоримо і просимо державу звернути увагу на цю проблему. Звичайно, подальшу урбанізацію міста ми не зупинимо, це очевидно: воно має розвиватися, воно — живий організм. Але проект інженерного захисту території довкола Софії конче потрібен.

– Ви згадали про меценатів…

– Помічників і меценатів у нас чи не найбільше, ніж у будь-якій іншій музейній установі України. Саме ім’я Софії притягує сюди цих людей. Тож багато хто вважає своїм обов’язком допомогти заповіднику. Коли проходитиме через дзвіницю, то зверніть увагу на дві великі дошки — ім’я кожного мецената на них викарбовано. Незабаром їх змінять гранітні плити. Я завжди кажу, що наші меценати вже увійшли в історію Національного заповідника «Софія Київська». За ініціативи заповідника та підтримки нашого міністерства деякі з них удостоєні державних нагород. І це справедливо, бо саме з їхньою допомогою втілюються у життя нагальні і важливі для Софії проекти.

Дзвони Софії	Архангел Михаїл. Скульптурну постать відтворено для встановлення на шпиль Південної в’їзної брами Софійського архітектурного ансамблю

– Назвіть бодай один-два з них.

– Реставрація Будинку Митрополита з відтворенням інтер’єрів… Ще — реставрація царських воріт та іконостаса Софійського собору. Великою честю було для нас те, що ворота освячував Вселенський Патріарх Варфоломій І.

Нещодавно завершили проект, який ще не презентували, а вам першому про це розповідаю, — проект відтворення дзвонів Софії, які теж освячував Варфоломій І. Частину робіт було реалізовано за державний кошт. Деякий час вони «мовчали», а нещодавно їх «оживили». Завдяки спеціальній комп’ютерній програмі щогодини можна чути мелодійний передзвін на Софійській дзвіниці. А минулий Великдень ознаменувався тим, що вперше лунав передзвін трьох головних соборів Києва: Свято-Михайлівського, Софії Київської та Києво-Печерської лаври.

Зараз закінчуємо ще один дуже цікавий проект — воздвиження на шпиль Південної вежі Софійського архітектурного ансамблю постаті Архистратига Михаїла — охоронця Софії та покровителя Києва. З цього приводу на вересень готується свято. Думаю, воно приживеться у нас і стане традиційним…

Власне кажучи, моя політика щодо керування заповідником полягає у тому, щоб пам’ятки жили, функціонували і були потрібні суспільству. Щоб виконували не тільки пізнавальну функцію — люди прийшли і подивилися, — а щоб навколо них щось цікаве відбувалося: таке, що дає роботу душі й серцю.

Урядова делегація Шрі-Ланки. Подвір’я Софійського собору, липень 2010 р.	Золоті ворота ХІ ст. Підняття герси проїзду під час театралізованого свята

Ну от, скажімо, на території Софії театралізовано відтворили видання заміж княжни Анни Ярославівни за короля Франції Генріха І. Цікаво було всім… Нещодавно, у переддень Дня міста, відбувся театралізований прохід війська часів Київської Русі через Золоті ворота — так, як це робилося у прадавні часи. Тоді ворота відчинялися лише під час урочистостей — коли воїнів проводжали у похід на битву з ворогом, чи коли вони поверталися з тріумфом до Києва. Або коли сюди приїжджали найпочесніші гості. Від часів Київської Русі тут побувало багато цікавих і знатних осіб з усього світу.

Тож маю мрію, аби й тепер та давньоруська традиція відродилася у Києві. А почати можна з Євро-2012. Відвідання «Софії Київської» просто зобов’язане бути включеним до культурної програми чемпіонату…

– Чим особисто вас приваблює Софія?

– У Софію приходжу, як у духовну святиню, як у Божий рай. Особливо люблю окремі куточки довкола собору. Коли мені зле на душі, йду туди і знімаю стрес, утому. Маю можливість поспілкуватися сама з собою, подумати в тиші, налаштуватися на позитивний лад.

Дуже подобається наша територія навесні. Радію, коли тут цвітуть вишні, яблуні, або райські — такі малесенькі! — яблучка. Або глід і ще багато інших дерев, котрі залишилися ще з того, митрополичого саду. Ми ревно оберігаємо його. З ботанічним садом навіть спеціальну програму започаткували — будемо розмножувати, розсаджувати молоденькі саджанці тих дерев. Шкода тільки, що коштів не вистачає на відтворення митрополичого саду, висадженого ще у ХVІІІ столітті. До бюджету закладено лише півтора мільйона гривень, та й вони поки що — лише віртуальні гроші.

Інтер’єр Софійського собору. Зображення Богоматері «Оранти» в центральному вівтарі. Мозаїка ХІ ст.	Срібні царські врата Софійського іконостасу ХVІІІ ст.

– 35-та сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО внесла до Календаря пам’ятних дат на 2011 рік святкування 1000-річчя заснування «Софії Київської»…

– Але ж бачите, що відбувається. Певна група вчених звертається абсолютно в усі органи й установи, зокрема, й до ЮНЕСКО, з пропозицією спростувати ювілейну дату, відмінити відзначення 1000-ліття Софії наступного року як неправдиве. Хоча є й інша точка зору, і не тільки вчених нашого заповідника: ми кажемо, що рік народження Софії — 1011-й, дехто інший стверджує — 1017-й чи 1037-й. Усе це не що інше як наукова полеміка. Нічого поганого у цьому не бачу. Зрештою, впродовж тисячолітньої історії якийсь зовсім невеличкий, так би мовити, спірний проміжок часу абсолютно ні на що не вливає. Суть у самій Софії: лише вона містить у собі найбільш достовірні дані для вирішення цієї проблеми. Зокрема, написи-графіті на її стінах. Особливу цінність мають ті з них, які містять дати їх написання. Виявлені на фресках у різних місцях собору, ці написи-графіті датовані 1018-1021, 1019, 1022, 1028, 1033 і 1036 роками. Тим самим вони спростовують 1037 рік як час заснування чи навіть завершення будівництва Софії. Перекреслюють вони і 1017 рік, адже неспростовно свідчать, що вже до 1018-1019 років собор стояв і був прикрашений розписами.

Словом, «день народження» Софії Київської у 1011 році офіційно визнаний і доведений сучасною наукою як історичний факт. Достовірність цього, повторюю, надійно засвідчує сам собор. Тож на території Софії ми плануємо святкові заходи. Маємо на те велику підтримку і у суспільстві, і у релігійних організаціях. А як воно буде на державному рівні, то вже, на жаль, не від нас залежить.*

– Нині Україна вступає у смугу первинного формування бюджету-2011…

– А великих коштів на іменини Софії й не треба, якщо правильно ними скористатися, якщо кожна копійка буде контрольованою. Крім того, я певна, до свята долучилося б чимало людей, котрі запропонували б свої послуги безкоштовно.

Але безперечно, що свято Софії Київської мала б відзначати і світова спільнота, що воно мусило б завітати й до штаб-квартири ЮНЕСКО… І перед ювілеєм іменинниці варто було б причепуритися. Зокрема, треба, позолотити центральний купол собору. Не можемо приступити до його реставрації впродовж шести років. Такі роботи годилося б починати у квітні і завершувати не пізніше жовтня. А як це зробити, коли кошти надходять з бюджету в кінці року? Найстрашніше для пам’ятки — почати реставраційні роботи і не завершити їх.

– А які подарунки з прадавніх часів готують до ювілею знамениті мозаїки і фрески Софії?

– Вони надзвичайно довершені. Вони, і справді, стільки несуть у собі інформації… З кожним роком ми все більше і більше заглиблюємося у цю інформацію і пізнаємо все нові й нові деталі із тисячолітнього життя Софії. Вона говорить з нами мовою своїх фресок і мозаїк. Вона цілком довіряє нам, надихає на нові відкриття…

Багато чого нового ми дізналися і завдяки графіті. Ними займалися і раніше. Відомий історик Сергій Висоцький, дослідивши в 50-70-х роках ХХ століття 316 графіті (зокрема, і знаменитий напис про смерть Ярослава Мудрого), видав спеціальну монографію. Впродовж 10 останніх років, а не в останні півроку, як дехто вважає, дослідження графіті здійснюється науковцями заповідника досить активно. Над їх вивченням працює кандидат історичних наук Владислав Корнієнко разом із професором Надією Миколаївною Нікітенко, яка понад 30 років присвятила Софії. Молодий, але вже достатньо досвідчений науковець досліджує графіті фронтально, крок за кроком, стіна за стіною. Вивчається абсолютно все-все. Досліджено й описано вже 2200 графіті. Видали велику книгу — «Графіті Софії Київської», перший том. Має бути п’ять таких томів. Намагатимемося видати їх упродовж двох-трьох, максимум — п’яти років.

Графіті — то лише один із доказів того, що Софія Київська була закладена саме 1011 року. Вона ще довго має радувати нас своїми неповторними мозаїками і фресками, сполученими у єдиному декоративному ансамблі…

Бесіду вів Володимир СТУПАК, журналіст.

Медіа-центр «Першого екскурсійного бюро».

Серпень 2010.

*P.S. Доки цей матеріал готувався до друку, Президент України Віктор Янукович підписав Указ про підготовку та проведення святкових заходів у 2011 році з нагоди 1000-ліття заснування Софійського собору. Згідно з цим документом, Кабінет Міністрів України працює над створенням організаційного комітету. Водночас уряд має розробити й затвердити план заходів з підготовки та святкування ювілею Софійського собору. Робота проводитиметься за участю Національної академії наук України. Президент також зобов’язав Кабмін забезпечити в установленому порядку фінансування урочистих заходів.